Рішення № 137548888, 09.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2026 р. Справа № 120/15368/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю секретаря судового засідання: Галюк Аліни Леонідівни,

представника позивача: Чорного С.О.,

представників відповідача: Кухрівського О.В., Пенської О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі також - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки актів перевірок 27.02.2025 за №5540/02-32-24-05/3209518640, від 16.05.2025 за №13617/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Зокрема зазначив, що документальна позапланова перевірка була призначена після подання ним заперечень на акт планової перевірки та додаткових документів, однак наказ про її проведення не містив належного обґрунтування фактичних підстав, передбачених підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. При цьому контролюючий орган не дослідив подані разом із запереченнями документи та фактично не виконав обов`язок щодо перевірки обставин, на які посилався платник податків.

Також, представник позивача стверджував, що акт перевірки не містить належного опису встановлених порушень, посилань на конкретні первинні документи та розрахунки, які б підтверджували висновки податкового органу про заниження доходів, завищення витрат та визначення сум податкових зобов`язань. На його думку, висновки контролюючого органу є необґрунтованими, оскільки не враховано надані ним докази, зокрема документи щодо руху коштів за операціями еквайрингу, серед яких були й власні кошти позивача, що не утворюють об`єкта оподаткування.

Позивач наголосив на тому, що безпідставність висновків про заниження оподатковуваного доходу свідчить про відсутність підстав для донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість, єдиного внеску та відповідних штрафних санкцій.

Крім того, позивач вважав незаконним рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, оскільки при їх розрахунку контролюючий орган врахував періоди, протягом яких законодавством було встановлено мораторій на застосування штрафних санкцій та нарахування пені у зв`язку з карантином та воєнним станом. При цьому оскаржуване рішення не дає можливості відокремити правомірно та неправомірно нараховані суми штрафу і пені.

Також представник позивача зазначив, що контролюючим органом не доведено наявності вини та умислу його довірителя у вчиненні податкових правопорушень, що є обов`язковою умовою притягнення до фінансової відповідальності відповідно до положень Податкового кодексу України.

З огляду на наведене представник позивача просив визнати спірні податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату недоїмки та рішення про застосування штрафних санкцій і нарахування пені протиправними та скасувати їх.

Ухвалою від 05.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено підготовче засідання на 25.11.2025. Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

В підготовче судове засідання призначене на 25.11.2025 представник відповідача не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

За згодою представника позивача суд усною ухвалою постановив відкласти розгляд справи на 23.12.2025.

27.11.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позову та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога прийняті правомірно, на підставі висновків відображених в актів перевірок 27.02.2025 за №5540/02-32-24-05/3209518640, від 16.05.2025 за №13617/02-32-24-05/3209518640, складених відповідно до вимог Податкового кодексу України та на підставі належних розпорядчих документів.

Відповідач зазначив, що під час перевірок встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема неподання декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік, відсутність первинних документів за окремі податкові періоди, подання податкової звітності з недостовірними показниками, а також заниження доходу, що підлягає оподаткуванню та є базою нарахування єдиного внеску, що призвело до заниження податкових зобов`язань та сум єдиного внеску.

Стосовно донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій відповідач наголосив, що позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску та несе відповідальність за правильність визначення бази його нарахування. При цьому право не сплачувати єдиний внесок під час воєнного стану не звільняє від відповідальності осіб, які самостійно задекларували відповідні зобов`язання та допустили заниження бази нарахування єдиного внеску.

Щодо штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларацій з акцизного податку відповідач зазначив, що позивач порушив встановлені Податковим кодексом України строки подання податкової звітності. На думку відповідача, положення законодавства про карантинний мораторій не поширюються на такі правопорушення, а звільнення від відповідальності в умовах воєнного стану можливе лише за умови підтвердження неможливості виконання податкового обов`язку в порядку, визначеному законодавством, чого позивачем здійснено не було.

Крім того, відповідач вказав, що під час перевірки встановлено порушення вимог законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, а саме проведення розрахункових операцій при реалізації підакцизних товарів без зазначення у фіскальних чеках обов`язкових реквізитів, зокрема коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД та цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку. На переконання відповідача, зазначені порушення належним чином зафіксовані матеріалами перевірки та є підставою для застосування фінансових санкцій.

Також відповідач звернув увагу, що позивач навів аргументи лише щодо частини оскаржуваних рішень, тоді як інші податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій фактично не обґрунтовані в позовній заяві.

З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв у межах наданих законом повноважень, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

16.12.2025 представником позивачки до суду подано відповідь на відзив у якій останній заперечив проти доводів контролюючого органу та наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог. Зокрема зазначив, що доводи відповідача не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, та не підтверджують правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій і вимоги.

Представник позивача наголосив, що контролюючий орган не навів належних доказів на підтвердження визначених податкових зобов`язань, а висновки акта перевірки не містять необхідних розрахунків та посилань на первинні документи, які б підтверджували встановлені порушення. На його думку, акт перевірки складено з порушенням вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок, оскільки в ньому відсутній чіткий, повний та об`єктивний опис виявлених порушень із зазначенням конкретних господарських операцій, періодів їх здійснення, первинних документів та інших доказів, що підтверджують висновки контролюючого органу.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач не довів факту ненадання позивачем документів під час перевірки. Акт від 06.05.2025 №8116/02-32-24-05/3209518640, на який посилається податковий орган, не містить відомостей про конкретний перелік запитуваних та ненаданих документів, а тому не може вважатися належним доказом відмови платника податків від їх надання. При цьому матеріали перевірки не містять ані відповідного запиту контролюючого органу, ані доказів ненадання позивачем фінансово-господарських документів.

Також представник позивача звернув увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятих рішень. Оскільки контролюючим органом не надано достатніх та належних доказів на підтвердження висновків акта перевірки та правомірності спірних рішень, представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.

19.12.2025 представником позивача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що доводи позивача не містять нових обставин чи доказів, які б спростовували встановлені під час перевірки порушення та правомірність оскаржуваних рішень. На думку відповідача, відповідь на відзив зводиться до формального посилання на норми Податкового кодексу України, Порядок оформлення результатів документальних перевірок та положення Кодексу адміністративного судочинства України без спростування встановлених перевіркою фактів, без наведення альтернативних розрахунків та доказів неправомірності донарахувань.

Представник відповідача наголосив, що висновки акта перевірки ґрунтуються на даних податкової звітності позивача, інформаційних систем ДПС, фіскальних даних реєстраторів розрахункових операцій та інших документах, отриманих у межах повноважень контролюючого органу, тоді як позивач не спростував достовірність цих даних та не надав доказів їх помилковості.

Також відповідач вказав, що акт перевірки містить опис кожного встановленого порушення, періоди їх вчинення, посилання на порушені норми законодавства та джерела інформації, використані під час перевірки. При цьому формальні зауваження до змісту чи оформлення акта перевірки не можуть бути самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень за наявності підтверджених порушень податкового законодавства.

Щодо доводів про неналежне оформлення акта про ненадання документів представник відповідача зазначив, що такі обставини не спростовують висновків перевірки та не нівелюють доказове значення інших матеріалів, використаних контролюючим органом. Крім того, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження правильності ведення обліку та сплати податків.

Відповідач також звернув увагу, що обов`язок доказування правомірності прийнятих рішень ним виконано шляхом надання акта перевірки, оскаржуваних рішень та письмових пояснень щодо підстав і механізму встановлення порушень. Натомість позивач не подав належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки контролюючого органу.

Окремо представником відповідача зауважив на тому, що позивач фактично навів аргументи лише щодо частини оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій, тоді як стосовно решти спірних рішень, а також вимоги про сплату боргу з єдиного внеску будь-які доводи щодо їх протиправності відсутні. На переконання відповідача, така обставина свідчить про неналежне обґрунтування позовних вимог у відповідній частині та відсутність підстав для їх задоволення.

В підготовчому судовому засіданні 23.12.2025 оголошено перерву та запропоновано представнику позивача надати належне обґрунтування та докази, в підтвердження наведених у позовній заяві та відповіді на відзив доводів щодо правильності відображених позивачкою сум доходу, відображених у поданих контролюючому органу декларацій з податку на доходи фізичних осіб за 2018-2023 роки. Наступне судове засідання призначено на 28.01.2026.

28.01.2026 від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з підстав його перебування у відрядженні в м. Львові з 26.01.2026 по 28.01.2026.

28.01.2026 підготовче судове засідання відкладено на 19.02.2026.

Усною ухвалою від 19.02.2026, занесеною до протоколу судового засідання, суд продовжив строк проведення підготовчого провадження, а також оголосив перерву до 24.03.2026.

Розгляд справи 24.03.2026 не відбувся, в зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засіданні призначено на 07.04.2026.

07.04.2026 від представника позивачки до суду надійшли додаткові пояснення, в яких останній підтримав доводи, наведені у позовній заяві, та додатково зазначив, що окремою підставою для скасування спірних рішень є допущені контролюючим органом процедурні порушення під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та складання акта перевірки від 16.05.2025, який не містить чіткого й повного опису встановлених порушень, посилань на належні первинні документи та обґрунтованих розрахунків податкових зобов`язань.

Представник позивачки також звернув увагу на безпідставність донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість та єдиного внеску, оскільки відповідач після проведення позапланової перевірки збільшив загальний оподатковуваний дохід позивача за 2021 рік на 276 136,74 грн, визначивши його у розмірі 1 198 161,74 грн замість задекларованих 922 025 грн, однак не надав належних доказів та розрахунків, які б підтверджували таке збільшення на підставі операцій еквайрингу.

На думку представника позивачки, банківські виписки не підтверджують висновків контролюючого органу, а неправильне визначення загального оподатковуваного доходу призвело до помилкового визначення податкових зобов`язань та бази нарахування єдиного внеску. У зв`язку з цим представник позивача вважає протиправними податкові повідомлення-рішення №0149342405, №0149362405, №0149502405, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-0149562405 та рішення про застосування штрафних санкцій №0149592405, оскільки вони ґрунтуються на неправильно визначеному контролюючим органом розмірі доходу позивачки.

Крім того, представник позивача підтвердив раніше викладену позицію щодо протиправності податкових повідомлень-рішень №0149432405, №0149442405, №0149532405 та рішення про застосування штрафних санкцій №0149422405 з підстав, наведених у позовній заяві, та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Крім того, 07.04.2026 від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку із зайнятістю в іншому заздалегідь призначеному судовому засіданні.

Усною ухвалою від 07.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 14.04.2026.

В судовому засіданні 14.04.2026 суд усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, постановив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті на 07.05.2026.

07.04.2026 від представника позивачки до суду надійшли додаткові пояснення, в яких останній підтримав заявлені позовні вимоги та додатково зазначив про протиправність рішення ГУ ДПС від 22.05.2025 №0149592405 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску.

На його думку, контролюючий орган безпідставно включив до розрахунку штрафу період з 24.02.2022 по 31.07.2023, хоча відповідно до пунктів 9-21 та 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464-VI у цей період штрафні санкції за порушення законодавства про єдиний внесок не застосовуються.

Представник позивача наголосив, що зі змісту оскаржуваного рішення неможливо виокремити суму штрафу, нараховану за період, протягом якого законодавством було встановлено звільнення від відповідальності, що позбавляє суд можливості визначити правомірну та неправомірну частини нарахувань. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, представник позивача зазначив, що у випадку, коли незаконну частину рішення неможливо ідентифікувати та відокремити, таке рішення підлягає скасуванню в цілому. З огляду на викладене представник позивача вважає, що рішення №0149592405 прийняте з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню.

Усною ухвалою від 07.05.2026, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 09.06.2026.

В судовому засіданні 09.06.2026 представник позивачки підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, покликаючись на доводи наведені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечили, просили в задоволені позову відмовити покликаючись на мотиви наведені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, а також в усних поясненнях наданих по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 бкла зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за основним КВЕД: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний).

На підставі п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, п.2 частини 1 ст.13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI, наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 31.12.2024 №6593к, та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2025 року, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 05.09.2011 по 31.12.2023, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку до акта.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.02.2025 №5540/02-32-24-05/ НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 05.09.2011 по 31.12.2023.

Не погодившись з такими висновками акту перевірки від 27.02.2025, позивачем 24.03.2025 подано заперечення від 20.03.2025 до Акту планової перевірки.

Листом від 25.03.2025 за №13319/6/02-32-24-05-10 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що розгляд заперечення по матеріалах документальної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 відбудеться 01.04.2025 о 12:00 год. в приміщенні ГУ ДПС у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7.

01.04.2025 за вх. №22632/6 на адресу податкового органу надійшла заява позивачки, в якій остання просила долучити до раніше поданих заперечень до акту перевірки від 27.02.2025 копії первинних документів (підтвердження витрат) на 180 арк.

Згідно протоколу засідання Комісії з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок ГУ ДПС у Вінницькій області від 01.04.2025 за №88/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , члени комісії одноголосно вирішили провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань, що стали предметом оскарження.

В зв`язку з цим, 01.04.2025 ГУ ДПС прийнято Наказ №1788к про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 05.05.2025 тривалістю 5 робочих днів. Перевірку наказано провести з питань, що стали предметом оскарження.

02.04.2025 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області повідомлено позивачку, що в результаті розгляду заперечення встановлені обставини, що потребують додаткового дослідження. Внаслідок чого, ГУ ДПС у Вінницькій області, на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, призначено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань, що стали предметом заперечення.

06.05.2025 головним державним інспектором ГУ ДПС у Вінницькій області складено Акт №8116/02-32-24-05/ НОМЕР_1 ненадання платником податків пояснень та документів, яким засвідчено те, що ФОП ОСОБА_1 на надано пояснень та первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку пов`язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів за період 2018-2020 роки та 2023 рік для проведення планової виїзної документальної перевірки.

В подальшому, на підставі ст. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України, наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 01.04.2025 № 1788к, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 05.09.2011 по 31.12.2023.

За результатами перевірки складено Акт від 16.05.2025 № 13617/02-32-24-05/ НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 05.09.2011 по 31.12.2023", яким встановлено порушення позивачкою вимог:

1. Порушено п. 177.2, п.п. 177.4.5. п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано суму податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності за період з 01.01.2018 по 31.12.2023 на суму 2290147,34 гри., у тому числі:

- за 2018 р. - 114679,80 грн.;

- за 2019 р. - 13 0293,89 гри.;

- за 2020 р. - 181198,04 грн.;

- за 2021 р. - 1741,45 грн.;

- за 2022 р. - 1621892,62 грн.;

- за 2023 р. - 240341,54 грн.

2. Порушено п.п. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, ; результаті чого донараховано суму військового збору за результатами перевірки з 01.01.2018 по 31.12.2023 в сумі 190845,60 грн., вт.ч.:

- за 2018 рік - 9556,65 грн.,

- за 2019 рік -10857,82грн.,

- за 2020 рік - 15099,83 грн.,

- за 2021 рік - 145,13 гри.,

- за 2022 рік - 135157,71 грн.;

- за 2023 рік - 20028,46 грн.,

4. п.51.1 ст.51, пп. «б» п.176.2 ст.176 ПК України та розділ III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13 січня 2015 року №4 VI із змінами та доповненнями, а саме несвоєчасне подання відомостей податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма №4ДФ) за перший квартал 2022 року.

5. Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 22%, встановлено заниження суми єдиного внеску на суму 935496,41 грн., в т.ч. за 2018 рік - 132109,71 грн., за 2019 рік - 147648,03 грн., за 2020 рік - 173992,92 грн., за 2021 рік - 2128,43 грн., за 2022 рік 236304,36 гри., за 2023 рік 243312,96 грн. на порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у зв`язку із невірним визначенням бази оподаткування, а саме: заниженням доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

6. п. 4 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті не подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014- 2015р.р.

7. п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платником податків - фізичною особою за період 2017-2023 р.р. несвоєчасно сплачений єдиний внесок нарахований роботодавцем на суму заробітної плати.

8. п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платником податків - фізичною особою за період 2018-2019 р.р. несвоєчасно сплачено єдиний внесок.

9. п.п.214.1.1 п.214.1 ст.214 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань із акцизного податку на загальну суму 1312,81 грн., в т.ч. за січень 2022 року - в сумі 63,73 грн., за лютий 2022 року - в сумі 1249,05 грн.

10. п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, пп. 223.1 ст.223 ПК України, в результаті не подачі декларації з акцизного податку за лютий 2022 р., та несвоєчасного подання декларації з акцизного податку за лютий, березень, жовтень 2022 р. і травень 2023р.

11. п. 181.1 ст. 181 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, в сумі 3 386 938грн., у тому числі по періодах: 2021 р. - 235248 грн., 2022 р. - 2 574 178 грн., 2023 р. - 577 512 грн.

12. Порушення ст. 3 п.11 Закону України №265/95-ВР від 06.07.1995 року "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", в результаті проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без зазначення коду.

Листом від 16.05.2025 позивачку повідомлено, що висновки, наведені в акті документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків вказаних в Акті планової перевірки та Акті позапланової перевірки, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 22.05.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0149342405 від 22.05.2025 про збільшення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2290147,34 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 526801,96 грн;

2) № 0149352405 від 22.05.2025 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1020 грн;

3) № 0149362405 від 22.05.2025 про збільшення податкового зобов`язання з військового збору в розмірі 190845,60 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 43900,16 грн;

4) № 0149372405 від 22.05.2025 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1020 грн;

5) № 0149432405 від 22.05.2025 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 680 грн;

6) № 0149442405 від 22.05.2025 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1360 грн;

7) № 0149472405 від 22.05.2025 про збільшення податкового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 1249,05 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 312,26 грн;

8) № 0149492405 від 22.05.2025 про збільшення податкового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 63,73 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 15,94 грн;

9) № 0149502405 від 22.05.2025 про збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3386938 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 846734,50 грн;

10) № 0149532405 від 22.05.2025 про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 5100 грн.

Також прийнято рішення, пов`язані з порушенням законодавства щодо нарахування та сплати зобов`язань з єдиного внеску:

1) Вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-0149562405 від 22.05.2025 р. в розмірі 935496,41 грн;

2) Рішення № 0149592405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 347280,59 грн;

3) Рішення № 0149382405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в розмірі 340 грн;

4) Рішення № 0149402405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 2605,43 грн (штраф) та 626,65 грн (пеня), що в загальному складає суму 3232,08 грн;

5) Рішення № 0149422405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 6871,04 грн (штраф) та 1124,45 грн (пеня), що в загальному складає суму 7995,49 грн.

Позивачка не погоджується з висновками актів планової та позапланової перевірок, а також з прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу та рішенням про застосування штрафних санкцій, у зв`язку із чим звернулась до суду з цим позовом.

Оцінюючи правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 22.05.2025 №0149342405, № 0149362405, якими збільшено суми грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, суд зазначає, що єдиною підставою для їх прийняття стало відображення позивачем у податкових деклараціях за 2018 - 2023 роки у складі витрат сум, які не були підтверджені первинними документами.

Зокрема, згідно висновків акту перевірки від 16.05.2025 не знайшли свого документального підтвердження відображені у податкових деклараціях за 2018-2023 роки витрати в загальному розмірі 12446904,11 грн, в тому числі:

- в 2018 році - 637110 грн;

- в 2019 році - 723854,99 грн;

- в 2020 році - 1006655,77 грн;

- в 2021 році - 266462,04 грн;

- в 2022 році - 9010514,54 грн;

- в 2023 році - 1335230,85 грн.

Таким чином, предметом перевірки в межах розгляду даної справи, перш за все, є правомірність відображення позивачем зазначених сум у складі витрат.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статті 177 ПК України.

Згідно пункту 177.1 п. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно пп. 177.4.1 - 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п. 177.4.5 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею (абз. 4 пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 в редакції до 16.01.2020); витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту (абз. 4 пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 із змінами, внесеними згідно із Законом № 466-IX від 16.01.2020);

- документально не підтверджені витрати.

Відповідно до п. 177.4.6. ст. 177 Податкового кодексу України, зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на:

- проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

- ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

З аналізу наведених норм вбачається, що до складу витрат фізичної особи - підприємця можуть бути віднесені лише ті витрати, які мають безпосередній причинно-наслідковий зв`язок із отриманням доходу від господарської діяльності та належно підтверджені первинними документами.

Як вже встановлено судом, позивачкою до складу витрат за період з 2018 - 2023 роки включено витрати на загальну суму 12446904,11 грн. При цьому, як слідує зі змісту акту перевірки, позивачка під час проведення як планового, так і позапланового заходу не надала перевіряючим первинні документи, які б підтвердили відповідні суми задекларованих витрат.

Відповідні первинні документи не були надані стороною позивача при зверненні до суду з даним позовом, а також під час розгляду справи. Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на положення ст. 177 ПК України та необхідність надання документального підтвердження задекларованих в спірні періоди витрат, проте адвокат позивачки не повідомив суду про наявність в його довірителя відповідних доказів, як і не надав їх до суду.

В зв`язку з цим, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували понесення ФОП ОСОБА_1 задекларованих в період з 2018 по 2023 роки витрат в сумі 12446904,11 грн., а також доказів того, що такі витрати дійсно пов`язані з провадженням господарської діяльності позивачки, як ФОП.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що контролюючий орган обґрунтовано виключив із складу витрат позивачки суми, документальне підтвердження яких відсутнє, та правомірно визначив об`єкт оподаткування шляхом збільшення чистого оподатковуваного доходу на суму непідтверджених витрат.

Суд критично оцінює доводи сторони позивача про те, що акт перевірки не містить належного опису порушень та розрахунків, оскільки зі змісту акта від 16.05.2025 №13617/02-32-24-05/3209518640 вбачається, що контролюючим органом визначено конкретні суми витрат за кожним податковим періодом, які не підтверджені первинними документами, а також наведено розрахунок наслідків такого порушення для податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Незважаючи на неодноразове надання позивачці можливості подати документи на підтвердження понесених витрат, такі документи суду надані не були.

Посилання представника позивача на те, що контролюючим органом неправильно визначено розмір доходу за 2021 рік внаслідок врахування операцій еквайрингу, суд також відхиляє.

Так, зі змісту акта позапланової перевірки вбачається, що після розгляду заперечень позивачки та проведення додаткової перевірки контролюючим органом було враховано подані пояснення щодо руху коштів за банківськими рахунками та скориговано окремі висновки акта планової перевірки. Разом з тим, спірні податкові повідомлення-рішення №0149342405 та №0149362405, а також вимога №Ф-0149562405 прийняті не внаслідок самостійного визначення податковим органом додаткового доходу від операцій еквайрингу, а з підстав безпідставного включення до складу витрат сум, не підтверджених первинними документами.

Відтак навіть за умови наявності спору щодо окремих надходжень на рахунки позивачки, така обставина сама по собі не спростовує встановленого факту відсутності документального підтвердження витрат, що відповідно до пункту 177.4.5 статті 177 ПК України виключає можливість їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування.

Крім того, суд бере до уваги, що база нарахування єдиного внеску для фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування визначається виходячи із суми доходу (прибутку), отриманого від її діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Оскільки під час перевірки встановлено заниження позивачкою чистого оподатковуваного доходу внаслідок безпідставного включення до складу витрат непідтверджених сум, контролюючий орган правомірно дійшов висновку про заниження бази нарахування єдиного внеску та визначив суму недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Доводи представника позивачки щодо відсутності належного оформлення акта про ненадання документів від 06.05.2025 №8116/02-32-24-05/ НОМЕР_1 не впливають на висновки суду у цій частині спору, оскільки вирішальне значення має не сам факт складення такого акта, а відсутність у матеріалах справи будь-яких первинних документів, які б підтверджували правомірність віднесення позивачкою спірних сум до складу витрат. Навіть під час судового розгляду, коли позивачка не була обмежена процесуальними строками перевірки та мала можливість надати відповідні докази безпосередньо суду, такі документи подані не були.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність висновків про завищення позивачкою витрат на загальну суму 12 446 904,11 грн, заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 2 290 147,34 грн та військового збору у сумі 190 845,60 грн.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149372405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн у зв`язку з несвоєчасним поданням відомостей податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків і сум утриманого з них податку (форма 4ДФ) за перший квартал 2022 року, суд зазначає таке.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено обов`язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (п. 46.1 ст. 46 ПК України).

Пунктом 51.1 ст. 51 ПК України зазначено, у редакції, чинній з 01.01.2025, що платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового місяця, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску".

Відповідно до п.176.2 ст.176 ПК України, у редакції, чинній до 01.01.2025, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов`язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається (пп. «б»); нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом (пп. «ґ»).

Згідно пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до п.49.3 ст.49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Підпунктом 49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України встановлено подання платниками податків до контролюючих органів податкової декларації (в т.ч. і податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з розбивкою по місяцях звітного кварталу) за звітний період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 109.3 ст.109 ПК України передбачено, що у випадках, визначених п.119.3 ст.119, п.п.123.2 - 123.5 ст.123, п.п.124.2, 124.3 ст.124, п.п.125-1.2 - 125-1.4 ст.125-1 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, є встановлення контролюючими органами вини особи.

У п.119.1. ст.119 ПК України передбачена відповідальність за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку,

- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення,

- тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 2040 гривень.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, якщо недостовірні відомості або помилки в податковій звітності про суми доходів, нараховані (сплачені) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), виникли у зв`язку з виконанням податковим агентом вимог п.169.4 статті 169 Кодексу та були виправлені відповідно до вимог ст.50 Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що податковий агент зобов`язаний подавати до контролюючого органу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, та сум утриманого з них податку у строки, визначені Податковим кодексом України. Невиконання такого обов`язку або його несвоєчасне виконання утворює склад податкового правопорушення та є підставою для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 119.1 статті 119 ПК України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, податковий розрахунок за формою 4ДФ за І квартал 2022 року подано позивачкою з порушенням встановленого законодавством строку. Вказана обставина позивачкою належними та допустимими доказами не спростована.

Посилання позивача на дію воєнного стану як на підставу для звільнення від відповідальності суд оцінює критично.

Так, пунктом 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України передбачено можливість звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасне виконання податкового обов`язку лише за умови відсутності у нього можливості виконати такий обов`язок та належного підтвердження відповідних обставин у порядку, встановленому законодавством.

Водночас матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до контролюючого органу із заявою про неможливість виконання податкових обов`язків відповідно до вимог Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 № 225, а також доказів прийняття контролюючим органом рішення про підтвердження такої неможливості.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що у спірний період позивачка продовжувала здійснювати господарську діяльність, подавала іншу податкову звітність та виконувала інші податкові обов`язки, що свідчить про наявність у неї можливості взаємодіяти з контролюючими органами та подавати звітність в установленому порядку.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 109.3 статті 109 ПК України у випадках, передбачених статтею 119 ПК України, необхідною умовою притягнення до фінансової відповідальності є встановлення вини особи.

У даному випадку вина позивачки полягає у невиконанні передбаченого законом обов`язку щодо своєчасного подання податкового розрахунку за наявності об`єктивної можливості його виконання. Доказів існування обставин непереборної сили чи інших незалежних від волі позивачки причин, які унеможливлювали своєчасне подання звітності, матеріали справи не містять.

При цьому підстави для незастосування штрафу, передбачені абзацом третім пункту 119.1 статті 119 ПК України, у спірних правовідносинах відсутні, оскільки порушення не пов`язане з виправленням помилок відповідно до пункту 169.4 статті 169 та статті 50 ПК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що контролюючим органом доведено факт вчинення позивачкою податкового правопорушення, наявність її вини та правомірність застосування фінансової відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 22.05.2025 № 0149372405 прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Податковим кодексом України, є обґрунтованим та правомірним, а тому підстав для його скасування суд не вбачає. У зв`язку з цим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення задоволенню не підлягають.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149502405, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3386938,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 846734,50 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідне ППР прийнято на підставі відображених в акті перевірки висновків щодо допущення ФОП ОСОБА_1 порушення п. 181.1 ст. 181 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, в сумі 3 386 938грн., у тому числі по періодах: 2021 р. - 235248 грн., 2022 р. - 2 574 178 грн., 2023 р. - 577 512 грн.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України особа зобов`язана зареєструватися платником податку на додану вартість у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує встановлений законодавством граничний обсяг.

Згідно з пунктами 183.1 та 183.2 статті 183 ПК України особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації платником ПДВ, зобов`язана подати відповідну реєстраційну заяву до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, у якому вперше досягнуто визначеного законодавством обсягу оподатковуваних операцій.

Судом встановлено, що відповідно до поданої позивачкою декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік обсяг отриманого доходу від здійснення підприємницької діяльності, без врахування акцизного податку, становив 1 365 017 грн, тобто перевищив встановлений пунктом 181.1 статті 181 ПК України граничний обсяг у 1 000 000 грн.

Відтак позивачка була зобов`язана не пізніше 10.01.2021 подати заяву про реєстрацію платником ПДВ, однак такого обов`язку не виконала, що сторонами не заперечується.

Відповідно до пункту 183.10 статті 183 ПК України особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації платником ПДВ, але не подала відповідну заяву, несе відповідальність за ненарахування та несплату податку на рівні зареєстрованого платника податку без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, починаючи з моменту, коли у позивачки виник обов`язок щодо реєстрації платником ПДВ, вона повинна була визначати податкові зобов`язання з податку на додану вартість за операціями, які є об`єктом оподаткування відповідно до статті 185 ПК України.

Разом із тим суд вважає за необхідне надати оцінку доводам представника позивачки щодо неправомірності визначення бази оподаткування ПДВ шляхом включення до неї операцій з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Відповідно до абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України до складу договірної (контрактної) вартості товарів не включаються суми акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Крім того, правова позиція Верховного Суду, неодноразово висловлена у спорах цієї категорії, полягає в тому, що для цілей визначення обов`язку особи щодо реєстрації платником ПДВ та обрахунку податкових зобов`язань з ПДВ до бази оподаткування не включається сума роздрібного акцизного податку, оскільки такий податок не є складовою вартості поставленого товару.

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки при визначенні обсягу доходу, який свідчив про перевищення реєстраційного порогу, суми акцизного податку були виключені із відповідних розрахунків. Позивачкою не надано належних доказів того, що при визначенні спірних податкових зобов`язань з ПДВ відповідачем до бази оподаткування повторно включено саме суми роздрібного акцизного податку.

Натомість доводи представника позивачки фактично зводяться до незгоди із включенням до об`єкта оподаткування операцій з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів як таких.

Однак суд зазначає, що операції з постачання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митній території України є об`єктом оподаткування податком на додану вартість на загальних підставах відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, а тому сам факт реалізації підакцизних товарів не виключає виникнення податкових зобов`язань з ПДВ.

Оскільки судом під час розгляду справи встановлено правомірність висновків контролюючого органу щодо перевищення позивачкою встановленого законодавством порогу обов`язкової реєстрації платником ПДВ, неподання нею заяви про таку реєстрацію та здійснення у подальшому оподатковуваних операцій без нарахування і сплати податку на додану вартість, суд дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано визначив позивачці податкові зобов`язання з ПДВ.

При цьому позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснений контролюючим органом розрахунок податкових зобов`язань у сумі 3 386 938 грн або свідчили про неправильне застосування відповідачем положень статей 181, 183, 185, 188 та 193 ПК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.05.2025 № 0149502405 прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Податковим кодексом України, а визначені ним суми податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованими.

Отже, підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 № 0149502405 суд не вбачає, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Визначаючись щодо правомірності збільшення позивачці суми грошового зобов`язання за платежем Акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами та застосування штрафних санкцій згідно податкових повідомлень-рішень від 22.05.2025 за №0149472405, №0149492405, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у перевіряємий період ФОП ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність з роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, мала відповідні ліцензії на право здійснення такої діяльності та, відповідно до положень статті 212 Податкового кодексу України, була платником акцизного податку.

Відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України об`єктом оподаткування акцизним податком є операції з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з підпунктами 214.1.1, 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 ПК України базою оподаткування для операцій з реалізації підакцизних товарів є вартість таких товарів, реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі, визначена у порядку, встановленому зазначеними нормами.

Відповідно до підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 ПК України ставка акцизного податку для алкогольних напоїв, реалізованих у роздрібній торгівлі, становить 5 відсотків.

З матеріалів справи вбачається, що під час документальної перевірки контролюючим органом здійснено звірку даних податкової звітності позивачки, інформації, отриманої з реєстраторів розрахункових операцій, та інших наявних у розпорядженні контролюючого органу відомостей щодо обсягів реалізації підакцизної продукції.

За результатами такої перевірки встановлено заниження позивачкою податкових зобов`язань з акцизного податку на загальну суму 1312,81 грн, у тому числі за січень 2022 року - 63,73 грн та за лютий 2022 року - 1249,05 грн, що зафіксовано в акті перевірки від 16.05.2025 №13617/02-32-24-05/3209518640.

Саме на підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149492405, яким визначено суму грошового зобов`язання з акцизного податку у розмірі 63,73 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 15,94 грн, і №0149472405, яким визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 1249,05 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 312,26 грн.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені контролюючим органом обсяги реалізації підакцизних товарів або свідчили про помилковість здійснених податковим органом розрахунків акцизного податку за січень та лютий 2022 року.

Доводи позивача щодо загальної необґрунтованості акта перевірки суд оцінює критично, оскільки в частині акцизного податку акт перевірки містить конкретне визначення податкових періодів, сум заниження податкових зобов`язань та посилання на норми податкового законодавства, які були порушені платником податків.

Крім того, суд враховує, що встановлені перевіркою суми донарахувань є незначними за розміром та визначені на підставі даних податкового обліку і фіскальної інформації, тоді як позивачка не надала ані альтернативних розрахунків, ані первинних документів, які б спростовували висновки контролюючого органу.

Щодо застосованих штрафних санкцій суд зазначає, що відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання на підставах, передбачених пунктом 54.3 статті 54 ПК України, є підставою для застосування до платника податків штрафу у встановленому законом розмірі.

Матеріалами справи підтверджується, що податкові зобов`язання з акцизного податку були визначені відповідачем саме внаслідок встановленого під час перевірки заниження позивачкою сум акцизного податку, а тому застосування штрафних (фінансових) санкцій є похідним наслідком такого порушення та відповідає вимогам податкового законодавства.

При цьому суд також бере до уваги, що під час проведення перевірки контролюючий орган витребовував у позивачки пояснення та документи щодо обставин вчинення податкових правопорушень, наявності пом`якшуючих обставин чи підстав для звільнення від відповідальності, однак відповідних пояснень та документів платником податків надано не було.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем доведено факт заниження позивачкою податкових зобов`язань з акцизного податку за січень та лютий 2022 року, а податкові повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149472405 та №0149492405 прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Податковим кодексом України.

Щодо правомірності застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларацій з акцизного податку та, як наслідок, правомірності спірних податкових повідомлень-рішень від 22.05.2025 № 0149432405 та № 0149442405, то суд зазначає таке.

Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, позивачкою допущено порушення строків подання декларацій з акцизного податку, а саме:

- за лютий 2022 року декларацію подано 26.04.2022 замість граничного строку 21.03.2022;

- за березень 2022 року декларацію подано 26.04.2022 замість граничного строку 20.04.2022;

- за жовтень 2022 року декларацію подано 22.11.2022 замість граничного строку 21.11.2022;

- за травень 2023 року декларацію подано 23.06.2023 замість граничного строку 20.06.2023.

Наведені обставини стороною позивача фактично не спростовані та свідчать про порушення вимог підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 та пункту 223.1 статті 223 Податкового кодексу України щодо своєчасного подання податкової звітності з акцизного податку.

Оцінюючи доводи представника позивачки про неправомірність застосування штрафних санкцій у зв`язку з дією карантинного мораторію та особливостями правового режиму воєнного стану, суд виходить із такого.

Пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України дійсно було встановлено мораторій на застосування штрафних санкцій за окремі порушення податкового законодавства на період дії карантину. Разом із тим законодавець прямо передбачив винятки з такого правила, зокрема щодо порушень нарахування, декларування та сплати акцизного податку.

Отже, порушення, пов`язані з декларуванням акцизного податку, не підпадали під дію карантинного мораторію навіть у період його чинності.

Крім того, з набранням чинності 27.05.2022 Законом України № 2260-ІХ правове регулювання відповідальності за податкові правопорушення під час воєнного стану здійснюється з урахуванням положень пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, яким визначено спеціальні підстави звільнення платника податків від відповідальності у разі неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку.

При цьому звільнення від відповідальності не є безумовним та застосовується лише за умови підтвердження платником податків факту неможливості виконання відповідного обов`язку у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 № 225.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталася до контролюючого органу із заявою про неможливість своєчасного виконання податкових обов`язків відповідно до Порядку № 225, а також доказів прийняття контролюючим органом рішення про підтвердження такої неможливості.

Навпаки, встановлені перевіркою факти свідчать про здійснення позивачкою господарської діяльності у відповідні податкові періоди, подання податкової звітності та виконання інших податкових обов`язків, що саме по собі не підтверджує наявності об`єктивних перешкод для своєчасного подання декларацій з акцизного податку.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2025 у справі № 280/3447/23, відповідно до якої саме прийняття контролюючим органом рішення про неможливість своєчасного виконання платником податкового обов`язку є належною підставою для звільнення такого платника від відповідальності, тоді як відсутність відповідного рішення свідчить про відсутність підтверджених законом підстав для застосування такого звільнення.

Отже, доводи представника позивачки про поширення на спірні правовідносини дії карантинного мораторію або про автоматичне звільнення від відповідальності у зв`язку із запровадженням воєнного стану ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм податкового законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги.

З огляду на встановлений факт порушення строків подання декларацій з акцизного податку, відсутність доказів неможливості своєчасного виконання податкових обов`язків у порядку, визначеному законодавством, а також враховуючи, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений Податковим кодексом України, суд доходить висновку про правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 22.05.2025 № 0149432405 та № 0149442405.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149352405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн у зв`язку з ненаданням до контролюючого органу первинних документів, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше як 1095 днів з дня податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Абзацом 1 пункту 121.1 статті 121 ПК України визначено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Як вже з`ясовано судом, під час проведення перевірок суб`єктом господарювання посадовим особам відповідача не було надано первинної документації на підтвердження понесених в перевіряємий період витрат, суми яких були відображені в поданих контролюючому органу податкових деклараціях з податку на прибуток за 2018-203 роки.

На дату оформлення матеріалів перевірки, як і на час розгляду справи в суді, від фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 відповідних первинних документів та к і не було отримано, як і не повідомлено про обставини, які унеможливлюють їх надання..

За з`ясованих обставин суд дійшов висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 №0149352405, яким відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1020 грн.

Визначаючись щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0149532405, яким до позивачки застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5100 грн за порушення ст. 3 п.11 Закону України №265/95-ВР від 06.07.1995 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", в результаті проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без зазначення коду, то суд зазначає наступне.

Так, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в періоді, що перевірявся, здійснювала операції з розрахунків в готівковій формі при продажу товарів у сфері роздрібної торгівлі із застосуванням зареєстрованих, опломбованих та переведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій. Інформація про реєстратори розрахункових операцій, що застосовувались ФОП ОСОБА_1 наведена у таблиці у п. 1.10 акта перевірки.

Зазначена інформація відповідає інформації бази даних АС «Податковий Блок» ГУ ДПС у Вінницькій області.

Фіскальні звітні чеки друкувались щоденно. Зберігання фіскальних звітних чеків, контрольних стрічок забезпечено.

ФОП ОСОБА_1 проводилися розрахункові операції через РРО: ФН 3000232029, ФН 3000519161, ФН 3000835390, ФН 3001056824, ФН 3001056822, ФН 3001149942, ФН 3001149052, при продажу міцних алкогольних напоїв із створенням, роздрукування та видачею невідповідних розрахункових документів, а саме у фіскальних чеках відсутній обов`язковий реквізит - цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер).

Перевіркою дотримання вимог законодавства з питань здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу встановлено порушення ст. 3 п. 11 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме систематичне проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів.

Згідно з п. 1, 2, 11 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані, зокрема:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Приписи п. 11 ст. 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує платника податку обов`язку проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

За змістом наведених норм обов`язок суб`єкта господарювання полягає не лише у проведенні розрахункової операції через належним чином зареєстрований та переведений у фіскальний режим роботи РРО, а й у забезпеченні відображення у розрахунковому документі всіх обов`язкових реквізитів, прямо передбачених законодавством для реалізації підакцизних товарів.

При цьому зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серії та номера) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями є самостійною та обов`язковою вимогою пункту 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР, невиконання якої свідчить про проведення розрахункових операцій з порушенням встановленого законом порядку.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки контролюючим органом за результатами аналізу інформації, отриманої з реєстраторів розрахункових операцій, які використовувались позивачкою у господарській діяльності, виявлено численні факти проведення розрахункових операцій при реалізації алкогольних напоїв без відображення у фіскальних чеках цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серії та номера), а також без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

Наведені обставини відображені в акті перевірки та підтверджуються дослідженими судом матеріалами справи. При цьому позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені перевіркою факти або підтверджували відображення у відповідних розрахункових документах усіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої відсутність у фіскальному чеку обов`язкових реквізитів, визначених законодавством, свідчить про невідповідність такого документа встановленій формі та змісту і є самостійною підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої Законом № 265/95-ВР.

Доводи позивачки про те, що всі розрахункові операції проводилися через зареєстровані та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, самі по собі не спростовують факту порушення вимог пункту 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки предметом перевірки було не використання незареєстрованого РРО, а дотримання порядку програмування та відображення обов`язкових реквізитів під час реалізації підакцизних товарів.

Водночас суд звертає увагу, що податковим повідомленням-рішенням № 0149532405 від 22.05.2025 до позивачки застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 5 100 грн, тобто у мінімальному розмірі, визначеному чинним законодавством за виявлене порушення.

Оскільки під час судового розгляду знайшов своє підтвердження факт проведення позивачкою розрахункових операцій при реалізації підакцизних товарів без дотримання вимог пункту 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР щодо зазначення у фіскальних чеках обов`язкових реквізитів, а відповідач діяв у межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законодавством, суд доходить висновку про правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.05.2025 № 0149532405 та відсутність підстав для його скасування.

Оцінюючи правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0149562405 від 22.05.2025 зі сплати єдиного внеску та обґрунтованість тверджень позивача, відповідно до якого несплата єдиного внеску за період 2022-2023 роки не свідчить про виникнення у позивача податкового боргу, враховуючи звільнення останнього на законодавчому рівні від сплати ЄСВ починаючи з 01.03.2022, то суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 9-19 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» тимчасово, з 01.03.2022 до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після його припинення або скасування, фізичні особи-підприємці, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе.

Разом із тим аналіз наведених положень свідчить, що законодавцем запроваджено саме право платника не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок, а не безумовне звільнення усіх фізичних осіб-підприємців від виконання відповідного обов`язку. Реалізація такого права залежить від волевиявлення платника та способу відображення ним показників у податковій звітності.

Як встановлено судом, позивачка під час подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2022 та 2023 роки не скористалась наданим їй правом на незастосування положень щодо нарахування та сплати єдиного внеску. Навпаки, у поданій звітності вона самостійно визначила показники, які свідчили про нарахування єдиного внеску, а також подала додатки ЄСВ 1 із розрахунком сум доходу та сум єдиного внеску. При цьому за 2022 рік нею було задекларовано зобов`язання зі сплати єдиного внеску в сумі 23 075,64 грн, а за 2023 рік - 22 007,04 грн.

Суд зазначає, що відповідно до вимог податкового законодавства саме платник податків несе відповідальність за правильність, повноту та достовірність показників податкової звітності. Подання платником податкової декларації із самостійно визначеними показниками породжує відповідні правові наслідки як для платника, так і для контролюючого органу.

У свою чергу контролюючий орган під час проведення документальної перевірки зобов`язаний перевірити правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за показниками, відображеними платником у податковій звітності, та у разі встановлення порушень визначити відповідні суми недоїмки.

Як встановлено судом, підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0149562405 від 22.05.2025 стало не саме неподання позивачкою платежів з єдиного внеску за 20222023 роки, а встановлене під час перевірки заниження бази нарахування єдиного внеску внаслідок безпідставного включення до складу витрат сум, не підтверджених первинними документами.

В результаті перевірки контролюючим органом встановлено заниження доходу, на який нараховується єдиний внесок, на загальну суму 4 252 256,71 грн, у тому числі за 2022 рік - 1 074 111 грн та за 2023 рік - 1 105 968 грн, що, відповідно, призвело до заниження суми єдиного внеску на 935 496,41 грн, з яких 236 304,36 грн припадає на 2022 рік та 243 312,96 грн - на 2023 рік.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що право не нараховувати та не сплачувати єдиний внесок, передбачене пунктом 9-19 розділу VIII Закону № 2464-VI, не позбавляє контролюючий орган повноважень перевіряти правильність показників, які платник добровільно відобразив у своїй податковій звітності. У випадку, коли фізична особа-підприємець не скористалася наданою їй пільгою та самостійно задекларувала базу нарахування єдиного внеску і відповідні суми зобов`язань, такі показники підлягають перевірці на загальних підставах, а у разі виявлення порушень коригуванню відповідно до вимог закону.

Крім того, суд враховує, що подання позивачкою уточнюючої декларації, якою показники єдиного внеску за 2023 рік були змінені, саме по собі не спростовує встановлених перевіркою порушень щодо визначення бази нарахування єдиного внеску, оскільки останні є похідними від встановленого факту заниження чистого оподатковуваного доходу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність прийнятої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0149562405 від 22.05.2025 зі сплати єдиного внеску.

Визначаючись щодо правомірності прийняття відповідачем рішень:

№ 0149592405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 347280,59 грн;

№ 0149382405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в розмірі 340 грн;

№ 0149402405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 2605,43 грн (штраф) та 626,65 грн (пеня), що в загальному складає суму 3232,08 грн;

№ 0149422405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 6871,04 грн (штраф) та 1124,45 грн (пеня), що в загальному складає суму 7995,49 грн., то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, рішенням №0149382405 від 22.05.2025 до позивачки застосовано штрафні санкції у розмірі 340,00 грн за неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464-VІ.

При цьому з матеріалів справи та розрахунку до вказаного рішення вбачається, що відповідальність застосовано за порушення, допущені у 2018-2019 роках, а саме за неподання звітності щодо сум нарахованого доходу та єдиного внеску за відповідні періоди.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність у строки та порядку, визначені законодавством.

Частиною одинадцятою статті 25 Закону №2464-VІ передбачено застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску.

Суд враховує, що порушення, за які прийнято рішення №0149382405, були вчинені задовго до запровадження воєнного стану та не охоплюються дією пунктів 9-21 та 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ, які встановлюють тимчасові обмеження щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені у період з 24.02.2022 по 01.08.2023.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлений контролюючим органом факт неподання відповідної звітності або свідчили про помилковість висновків перевірки в цій частині, позивачкою суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення №0149382405 від 22.05.2025 прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Щодо рішення №0149402405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій у розмірі 2605,43 грн та пені у розмірі 626,65 грн за несвоєчасну сплату єдиного внеску суд зазначає таке.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок у визначені законом строки.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску до платника застосовується штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум, а відповідно до частини десятої цієї статті на суму недоїмки нараховується пеня.

Як встановлено судом із дослідженого розрахунку, штрафні санкції та пеня за рішенням №0149402405 нараховані за період з 10.02.2018 по 24.10.2019.

Таким чином, відповідні порушення також не охоплюються періодом дії спеціальних гарантій, встановлених пунктами 9-21 та 9-22 розділу VIII Закону №2464-VІ, а тому посилання позивачки на неможливість застосування штрафних санкцій та пені є безпідставними.

Судом не встановлено помилок у визначенні контролюючим органом бази для нарахування штрафу та пені, а матеріали справи підтверджують факт несвоєчасної сплати єдиного внеску у відповідні періоди.

Отже, рішення №0149402405 від 22.05.2025 є правомірним та не підлягає скасуванню.

Стосовно рішення №0149422405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій у розмірі 6871,04 грн та пені у розмірі 1124,45 грн суд зазначає наступне.

Під час дослідження розрахунку до вказаного рішення судом встановлено, що контролюючий орган при визначенні суми штрафу та пені врахував приписи пунктів 9-21 та 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ та виключив із розрахунку період з 24.02.2022 по 01.08.2023, протягом якого застосування штрафних санкцій та нарахування пені законодавством було заборонено.

Таким чином, на відміну від доводів позивачки, спірне рішення не містить нарахувань за період дії законодавчого мораторію.

При цьому суд враховує, що частиною шістнадцятою статті 25 Закону №2464-VІ передбачено відсутність строку давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів і пені з єдиного внеску.

Оскільки факт несвоєчасної сплати єдиного внеску підтверджується матеріалами перевірки, а розрахунок штрафних санкцій здійснений із дотриманням вимог чинного законодавства та без включення періоду дії встановлених законом пільг, суд не знаходить підстав для визнання протиправним рішення №0149422405 від 22.05.2025.

Натомість, оцінюючи правомірність рішення №0149592405 від 22.05.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 347280,59 грн, суд доходить протилежного висновку.

Так, відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків донарахованої суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більше 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Отже, законодавцем встановлено чіткий механізм визначення розміру штрафу, який залежить від кількості звітних періодів, за які здійснено донарахування, а граничний розмір у 50 відсотків є максимально допустимим, а не безумовним розміром штрафної санкції.

Разом із тим судом встановлено, що у розрахунку до рішення №0149592405 відповідач визначив кількість звітних періодів щодо 2018, 2019 та 2020 років як чотири, однак фактично застосував штраф у максимальному розмірі 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Зокрема:

за 2018 рік при донарахуванні 132109,71 грн штраф мав би становити 52843,88 грн (40%), однак визначений у розмірі 66054,85 грн (50%);

за 2019 рік при донарахуванні 147648,03 грн штраф мав би становити 59059,20 грн (40%), однак визначений у розмірі 73824,01 грн (50%);

за 2020 рік при донарахуванні 173992,92 грн штраф мав би становити 69597,16 грн (40%), однак визначений у розмірі 86996,46 грн (50%).

При цьому представники відповідача під час судового розгляду не надали переконливих пояснень щодо правових та арифметичних підстав застосування саме таких відсоткових значень штрафу та не обґрунтували визначену кількість звітних періодів.

Крім того, судом встановлено, що при розрахунку штрафної санкції відповідачем враховано також 2022 та 2023 роки, тобто період, на який поширювалася дія пункту 9-21 розділу VIII Закону №2464-VІ, відповідно до якого з 24.02.2022 до 01.08.2023 штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються.

Таким чином, до складу спірної санкції включено нарахування за період, щодо якого законом прямо встановлена заборона застосування штрафів.

Суд також враховує, що зі змісту рішення та доданого до нього розрахунку неможливо достеменно встановити, яка саме частина штрафної санкції припадає на період, коли застосування штрафів було допустимим, а яка - на період дії законодавчої заборони.

За таких обставин суд позбавлений можливості самостійно визначити правомірну та неправомірну частини спірного нарахування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку, коли протиправна складова індивідуального акта не може бути відокремлена від його правомірної частини, такий акт підлягає скасуванню в цілому.

Отже, враховуючи допущене контролюючим органом неправильне застосування пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ, включення до розрахунку періоду дії законодавчої заборони на застосування штрафних санкцій, а також неможливість виокремлення правомірної частини нарахувань, суд доходить висновку, що рішення ГУ ДПС у Вінницькій області №0149592405 від 22.05.2025 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги в частині оскарження рішень №0149382405, №0149402405 та №0149422405 задоволенню не підлягають, тоді як позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення №0149592405 від 22.05.2025 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку за наслідками розгляду даної справи судом задоволено позовні вимоги на суму 347280,59 грн, що становить 4% від загального розміру заявлених позовних вимог майнового характеру на суму 8 590 533,11 грн.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 15140,00 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,60 грн. (4% від загального розміру сплаченого судового збору).

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення № 0149592405 від 22.05.2025, яким, на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в розмірі 347280,59 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21029, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Повний текст рішення складено та підписано: 19.06.2026

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна