Рішення № 137547801, 17.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4151/26

Провадження № 2/711/2578/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.

при секретарі Слабко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», в особі представника Сахарової О.І., яка діє на підставі довіреності №56 від 06.03.2026р., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої на користь ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії №209237558 від 08.08.2020р. в розмірі 59 445,58 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 08.08.2020р. між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою був укладений в електронній формі договір кредитної лінії №209237558, на підставі якого відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 8000 грн. Відповідно до реєстру прав вимог №108 від 17.11.2020р. до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р., укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон плюс», до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитними договором №209237558. На підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020р. відповідне право вимоги перейшло від ТзОВ «Таліон плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс», яке у свою чергу відступило відповідне право вимоги позивачу на підставі договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025р. Відповідачка всупереч умов кредитного договору не здійснювала належним чином погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед наступниками первісного кредитора, внаслідок чого на теперішній час розмір заборгованості відповідачки складає 59445,58грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за тілом кредиту; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідачки заперечень проти позову не надходило.

28.04.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в позовній заяві стороною позивача було викладено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а також зазначено що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_1 також не з`явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачці з причин відсутності останньої за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідачки шляхом доставлення судової повістки до електронної скриньки (документ доставлений 01.06.2026р.) та шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду. Таким чином, відповідачка була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.

Також судом враховано, що представником відповідачки адвокатом Зачепіло З.Я. 25.05.2026р. до суду було подане клопотання про долучення її до учасників справи для реалізації права на ознайомлення із матеріалами справи та про відкладення судового засідання, призначеного на 29.05.2026р. Судом вказане клопотання було задоволене, долучено адвоката Зачепіло З.Я. до учасників справи, судове засідання було відкладено до 17.06.2026р., про що було повідомлено адвоката шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету (документ доставлений 02.06.2026р.).

Отже, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, відповідачка та її представник адвокат Зачепіло З.Я. не з`явилися в судове засідання та не повідомили про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору кредитної лінії №209237558 від 08.08.2020р. (далі Договір кредиту), укладеного в електронній формі між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язувалось надати ОСОБА_1 кредит без конкретної споживчої мети, на суму 8 000 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом /а.с. 32-33/.

Умовами договору передбачено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту позичальником (п. 1.2 Договору).

На період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,12 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування кредитом (п. 1.3 Договору).

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення) (п. 1.4 Договору).

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2 Договору, за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього Договору (п. 1.5 Договору).

Також п. 1.6 Договору визначено, що позичальник зобов`язаний повернути Товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 цього договору, не пізніше строку вказаного в п. 1.2 цього Договору.

Відповідно до п. 1.7 Договору, розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2 цього Договору, зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1 до Договору).

Згідно Додатку №1 до Договору №209237558 від 08.08.2020р.: термін платежу 07.09.2020р.; сума кредиту 8 000 грн.; нарахований відсоток 2 688 грн.; до сплати (разом) 10 688 грн. /а.с. 33 зв.б./.

Додатковою угодою від 09.08.2020р. до Договору №209237558 від 08.08.2020р. сторони погодили продовжити строк кредитування на 1 (один) день (п. 1 Додаткової угоди) /а.с. 34/.

Пунктом 2 Додаткової угоди, сторони визначили, що на дату укладання цієї угоди Позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом.

Починаючи з 07.09.2020р. позичальник сплачує за користування кредитом 1,12 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди (п. 3 Додаткової угоди). Також сторони визначили, що ця додаткова угоди розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 07.09.2020р. (п. 5 Додаткової угоди).

Додатковою угодою від 14.08.2020р. до Договору №209237558 від 08.08.2020р. сторони погодили продовжити строк кредитування на 5 (п`ять) днів (п. 1 Додаткової угоди) /а.с. 34 зв.б./.

Пунктом 2 Додаткової угоди, сторони визначили, що на дату укладання цієї угоди Позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом.

Починаючи з 08.09.2020р. позичальник сплачує за користування кредитом 0,90 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди (п. 3 Додаткової угоди). Також сторони визначили, що ця додаткова угоди розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 08.09.2020р. (п. 5 Додаткової угоди).

Додатковою угодою від 14.08.2020 до Договору №209237558 від 08.08.2020р. сторони домовилися про збільшення суми кредиту на суму 12 000 грн. з 14.08.2020р. на строк дії Договору №209237558 від 08.08.2020р. на умовах зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах Договору. Також сторони домовились викласти Графік розрахунків (Додаток №1 до Договору) в новій редакції та відобразити у графіку розрахунків єдиний порядок сплати непогашеної суми Кредиту, збільшеної на суму, зазначену у цій Додатковій угоді /а.с. 36/.

Згідно Додатку №1 до Додаткової угоди від 14.08.2026р. до Договору №209237558 від 08.08.2020р.: термін платежу 08.09.2020р.; сума кредиту 19 699 грн.; нарахований відсоток 5 947,20 грн.; до сплати (разом) 25 646,80 грн. /а.с. 35 зв.б./.

Додатковою угодою від 17.08.2020р до Договору №209237558 від 08.08.2020 сторони погодили продовжити строк кредитування на 3 (три) дні (п. 1 Додаткової угоди) /а.с. 35/.

Пунктом 2 Додаткової угоди, сторони визначили, що на дату укладання цієї угоди Позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом.

Починаючи з 13.09.2020р. позичальник сплачує за користування кредитом 0,90 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди (п. 3 Додаткової угоди). Також сторони визначили, що ця додаткова угоди розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 13.09.2020р. (п. 5 Додаткової угоди).

Додатковою угодою від 13.09.2020р. до Договору №209237558 від 08.08.2020р. сторони погодили продовжити строк кредитування на 27 (двадцять сім) днів (п. 1 Додаткової угоди) /а.с. 35 зв.б./.

Пунктом 2 Додаткової угоди, сторони визначили, що на дату укладання цієї угоди Позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом.

Починаючи з 16.09.2020р. позичальник сплачує за користування кредитом 0,90 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди (п. 3 Додаткової угоди). Також сторони визначили, що ця додаткова угоди розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 16.09.2020р. (п. 5 Додаткової угоди).

Факт отримання відповідачкою кредитних коштів в загальному розмірі 20 000 грн. підтверджується: заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 08.08.2020р. /а.с. 37/, платіжним дорученням від 08.08.2020р. про перерахування суми кредиту 8 000 грн. на рахунок відповідачки № НОМЕР_1 хх-хххх-1420 /а.с. 38/, платіжним дорученням від 14.08.2020р. про перерахування суми кредиту 12 000 грн. на рахунок відповідачки № НОМЕР_1 хх-хххх-1420 /а.с. 38 зв.б./, довідками ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» /а.с. 40/, а також інформацією наданою АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду.

Оскільки відповідачка свої зобов`язання за Договором №209237558 від 08.08.2020р. належним чином не виконувала, в неї станом на 17.11.2020р. виникла заборгованість в загальній сумі 44 376,43 грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 24 678,42 грн. заборгованість за процентами за період з 08.08.2020р. по 17.11.2020р. включно, що підтверджується розрахунком заборгованості відповідачки, складеним ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» /а.с. 41-42/.

Згідно зазначеного розрахунку, відповідачкою здійснювалися платежі на погашення кредитної заборгованості, а саме: 09.08.2020р. в сумі 390 грн. (300,40 грн. тіло, 89,60 грн. відсотки); 14.08.2020р. в сумі 652 грн. (0,16 грн. тіло, 651,84 грн. відсотки); 17.08.2020р. в сумі 442 грн. (0,74 грн. тіло, 441,26 грн. відсотки); 23.08.2020р. в сумі 400 грн. (відсотки); 01.09.2020р. в сумі 610 грн. (відсотки); 06.09.2020р. в сумі 3 101 грн. (відсотки); 11.09.2020р. в сумі 100 грн. (відсотки); 13.09.2020р. в сумі 1 530 грн. (0,69 грн. тіло, 1529,31 грн. відсотки); 20.09.2020р. в сумі 500 грн. (відсотки); 20.10.2020р. в сумі 502 грн. (відсотки).

28.11.2018р. між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТзОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01 (далі Договір факторингу №28/1118-01), за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити на користь ТзОВ «Таліон Плюс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором /а.с. 43-46/.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди №19 від 28.11.2019р., №26 від 31.12.2020р., №27 від 31.12.2021р., №31 від 31.12.2022р., №32 від 31.12.2023р. до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р. відповідно до яких строк дії такого договору продовжений до 31.12.2024р. /а.с.48-зв.бік-55/.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №108 від 17.11.2020р. ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги, яке мало до ОСОБА_1 за договором №209237558 від 08.08.2020р. в межах суми вимог в розмірі 44 376,43грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 24 678,42 грн. заборгованість за процентами /а.с. 56-57/.

Відповідно до акту звірки від 31.12.022р. ТОВ «Таліон Плюс» 03.12.2020р. здійснило повну оплату суми фінансування за відступлення прав вимог за Реєстром прав вимог №108 від 17.11.2020р. за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р. /а.с. 58/.

В подальшому, ТзОВ «Таліон Плюс» здійснило нарахування процентів за користування кредитом за період з 18.11.2020р. по 01.01.2021р., в зв`язку з чим, станом на 31.08.2023р. розмір заборгованості відповідачки за Договором №209237558 від 08.08.2020р. складав 59 445,58 грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами, що стверджується розрахунком заборгованості за договором №209237558 від 08.08.2020р. /а.с. 59/.

05.08.2020р. між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» відступило ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останнє прийняло права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. /а.с. 60-62/.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди №2 від 03.08.2020р. та №3 від 30.12.2022р. до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020р., відповідно до яких строк дії такого договору продовжений до 31.12.2024р. /а.с.64-зв.бік-65/.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023р. ТзОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги, яке мало до ОСОБА_1 за договором №209237558 від 08.08.2020р. в межах суми вимог в розмірі 59 445,58 грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами /а.с. 66-67/.

11.07.2025р. між ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» був укладений Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого до ТзОВ «ФК «ЕЙС» перейшли, належні ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, що зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, в тому числі і право вимоги заборгованості кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. до відповідачки ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості 59 445,58 грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами /а.с. 69-72, 75,76-77/.

Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед ТзОВ «ФК «ЕЙС» складає 59445,58грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами /а.с. 82/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за договором №209237558 від 08.08.2020р., то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016р. «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідачки, яке належить кредитору за Договором кредиту, обумовлено дійсністю договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р., №05/0820-01 від 05.08.2020р. та №11/07/25-Е від 11.07.2025р., на підставі яких право вимоги кредитора було відступлене на користь ТОВ «ФК «ЕЙС».

Оскільки відповідачкою не було сплачено заборгованість за договором кредитної лінії №209237558 від 08.08.2020р. ні первісному кредитору, ні позивачу, то позивач вимагає стягнути із відповідачки заборгованість в загальній сумі 59 445,58 грн.

Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. і вона користувалася такими кредитними коштами, однак допустила порушення своїх зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого в неї виникла заборгованість в загальному розмірі 59 445,58 грн., з яких: 19 698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39747,57грн. заборгованість за процентами.

При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачкою не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставини спірних правовідносин.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов кредитного договору №209237558 від 08.08.2020р. відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернула, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає заборгованість в загальній сумі 59 445,58 грн., з яких: 19698,01 грн. заборгованість за кредитом; 39 747,57 грн. заборгованість за процентами, оскільки ці вимоги є обґрунтованими та відповідають умовам, укладеного договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та оплати послуг правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до повного задоволення, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 7 000 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

В той же час, при ухваленні рішення про стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: копію Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025р.; копію додаткової угоди №25770916067 від 01.09.2025р. до договору про надання правової допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025р.; акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025р. на суму 7 000 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Соломко О.В. /а.с. 83-87/.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. (2 години - загальна вартість 5 000 грн.);

- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості із боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. (2 години - загальна вартість 1 000 грн.);

- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. на рахунок позивальника, яким є ОСОБА_1 (1 година - загальна вартість 500 грн.);

- підготовка та подача до суду клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. на рахунок позивальника, яким є ОСОБА_1 (1 година - загальна вартість 500 грн.);

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Представництво інтересів позивача здійснювалось партнерами адвокатського бюро «Соломко та партнери», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності. Враховуючи, що основним видом діяльності позивача є надання інших фінансових послуг, що передбачає надання публічних послуг зі споживчого кредитування, то слід виснувати, що претензійно-позовна робота з боржниками позивача має однотипний характер.

В той же час, слід зауважити, що підготовка адвокатського запиту та клопотання про забезпечення доказів не є вочевидь виправданими та необхідними діями в даному судовому провадженні. В цьому контексті слід звернути увагу, що надання інформації, яка містить банківську таємницю, можливо лише на підставі судового рішення, а відтак попереднє направлення адвокатом відповідного запиту не є необхідною передумовою для розгляду судом клопотання про забезпечення доказів. Також суд звертає увагу, що клопотання про витребування доказів було подано позивачем одночасно з позовом, а отже та обставина, що відповідне клопотання оформлене окремим письмовим документом, а не викладено в самій позовній заяві, не може вважатись належним обґрунтуванням збільшення розміру витрат на правову допомогу.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням процесуальних документів).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, час, витрачений на надання таких послуг, а також відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 662,40 грн. (2 662,40 грн. + 5 000 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул.. Поправки Юрія, 6, каб. 13) заборгованість за кредитним договором №209237558 від 08.08.2020р. в розмірі 59 445,58 грн. та суму коштів в розмірі 7 662,40 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 67 107,98 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складений 17 червня 2026р.

Головуючий : В.М. Скляренко