Рішення № 137546112, 18.06.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1298/25

Провадження №2/338/93/26

18 червня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого-судді Шишка О.А.

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» про визнання недійсним договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №4190920 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04 грудня 2023 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 грудня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4190920, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 24500 грн строком на 360 днів.

Позивач зазначає, що договір укладено шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця після проходження позичальником процедури ідентифікації та підтвердження волевиявлення за допомогою одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

На виконання умов договору кредитодавцем перераховано відповідачу кредитні кошти у розмірі 24500 грн на банківську картку, реквізити якої були зазначені ним при оформленні кредиту.

У подальшому між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу від 26 липня 2024 року, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань та виникнення заборгованості у загальному розмірі 87710 грн, з яких 24500 грн основна сума боргу та 63210 грн проценти за користування кредитом, позивач просив позов задовольнити, стягнути суму заборгованості, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із заявленими вимогами, відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору №4190920 від 04 грудня 2023 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що, на думку позивача за зустрічним позовом, він не звертався до ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» з метою отримання кредитних коштів, не укладав спірний договір та не висловлював волевиявлення на його укладення.

Посилався на те, що 04 грудня 2023 року звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення відносно нього шахрайських дій та незаконне списання коштів з належних йому банківських карток, у зв`язку з чим розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

На думку позивача за зустрічним позовом, невстановлені особи використали його персональні дані, оформили від його імені ряд кредитів, у тому числі спірний кредитний договір, а тому останній підлягає визнанню недійсним через відсутність його вільного волевиявлення.

У додаткових письмових поясненнях представник позивача за зустрічним позовом адвокат Коротченко Д.С. також зазначала про несправедливість умов договору щодо розміру процентів, істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, а також необхідність застосування до спірних правовідносин положень законодавства про захист прав споживачів.

Позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом проти задоволення зустрічного позову заперечував, вказуючи, що матеріалами справи підтверджено факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та правомірність переходу права вимоги до ТОВ «Українські фінансові операції».

У додаткових поясненнях представник позивача звертав увагу на те, що сам по собі високий розмір процентної ставки не є підставою для визнання недійсним договору в цілому, а суд не вправі втручатися у погоджені сторонами умови договору за відсутності встановлених законом підстав для визнання відповідних умов недійсними.

Представник позивача у судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, первісний позов підтримав, проти зустрічного позову заперечував.

Відповідач та його представник у судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04 грудня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №4190920 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у сумі 24 500 грн строком на 360 днів із визначенням порядку повернення кредиту та сплати процентів.

З наданого договору, паспорта споживчого кредиту, інформаційного повідомлення та інших матеріалів справи вбачається, що договір укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Згідно зі ст.12 зазначеного Закону моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 наголосив, що для підтвердження укладення електронного кредитного договору належними доказами є проходження позичальником процедури ідентифікації, зазначення персональних даних, номера телефону, реквізитів банківської картки та підтвердження укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора. Сам факт укладення договору в електронній формі не суперечить вимогам цивільного законодавства та Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що електронний договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а отримання особою кредитних коштів свідчить про прийняття нею умов такого договору та виникнення відповідних цивільних прав та обов`язків.

На виконання умов договору кредитодавцем перераховано відповідачу кредитні кошти у сумі 24 500 грн, що підтверджується довідкою платіжного провайдера про успішне перерахування коштів, а також інформацією, витребуваною судом у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року було витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію щодо належності ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 та зарахування на неї кредитних коштів у сумі 24 500 грн.

Із наданої банком відповіді вбачається, що зазначена платіжна картка належала ОСОБА_1 та на неї було зараховано кошти у сумі 24 500 грн, перераховані в межах спірних кредитних правовідносин.

Таким чином, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів за спірним договором.

26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4190920.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Судом встановлено, що право вимоги перейшло до позивача належним чином, а тому саме ТОВ «Українські фінансові операції» є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості станом на день звернення до суду заборгованість відповідача становить 87710 грн, з яких 24500 грн заборгованість за тілом кредиту та 63210 грн заборгованість за процентами.

Доказів погашення зазначеної заборгованості або контррозрахунку відповідачем суду не надано.

Оцінюючи доводи зустрічного позову, суд виходить із наступного.

Основним доводом позивача за зустрічним позовом є відсутність його волевиявлення на укладення кредитного договору та оформлення кредиту невстановленими особами внаслідок шахрайських дій.

На підтвердження цих обставин стороною надано витяг з ЄРДР та документи щодо здійснення досудового розслідування.

Суд враховує, що наявність кримінального провадження свідчить лише про перевірку правоохоронними органами певних обставин та не є доказом доведеності фактів, на які посилається сторона.

Сам по собі факт внесення відомостей до ЄРДР не підтверджує відсутності волевиявлення особи на укладення конкретного правочину та не спростовує належними і допустимими доказами факт укладення договору та отримання кредитних коштів.

Станом на час розгляду справи відсутні вирок суду або інше процесуальне рішення, яким було б встановлено, що кредитний договір №4190920 укладений третіми особами без волі ОСОБА_1 .

Більше того, під час розгляду справи підтверджено належність відповідачу платіжної картки, зазначеної під час оформлення кредиту, а також надходження на неї кредитних коштів у сумі 24500 грн.

Тому твердження про відсутність будь-яких кредитних правовідносин між сторонами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо доводів про несправедливість процентів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Верховний Суд у своїх правових висновках звернув увагу на те, що саме по собі посилання на несправедливість розміру процентів не може автоматично свідчити про недійсність кредитного договору в цілому. Судове втручання у погоджені сторонами умови договору можливе лише за наявності належно доведених підстав, встановлених законом, а незгода сторони з економічними наслідками укладеного договору не є самостійною підставою для визнання його недійсним.

При цьому позивач за зустрічним позовом не заявляв самостійних вимог щодо визнання недійсними окремих положень договору про процентну ставку, а просив визнати недійсним увесь договір.

Разом з тим судом не встановлено обставин, які б свідчили про недодержання вимог ст.203 ЦК України під час його укладення.

Матеріали справи свідчать, що договір був укладений у передбаченій законом формі, кредитні кошти отримані, а тому правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Отже, за результатами повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом доведено факт укладення між сторонами договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів, а також факт набуття ТОВ «Українські фінансові операції» права вимоги за спірним зобов`язанням. Водночас відповідачем за первісним позовом позивачем за зустрічним позовом не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження відсутності його волевиявлення на укладення спірного договору або існування інших передбачених законом підстав для визнання його недійсним.

За таких обставин первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову інші судові витрати покладаються на відповідача. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що розподіл судового збору є процесуальним наслідком вирішення спору та здійснюється залежно від результатів розгляду справи. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення первісного позову ТОВ «Українські фінансові операції» у повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , сплачений позивачем за первісним позовом судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивачем за первісним позовом також заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надано відповідні докази їх понесення: договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг, детальний опис виконаних робіт та документи про оплату.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, відповідно до яких при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв реальності таких витрат, їх необхідності та розумності розміру з огляду на конкретні обставини справи, виконані адвокатом роботи та обсяг наданих послуг.

У даній справі позивачем надано належні докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд визнає такі витрати реальними та документально підтвердженими. Разом з тим спір належить до категорії поширених спорів щодо стягнення заборгованості за договорами споживчого кредитування, розглядався в порядку спрощеного позовного провадження, доказова база складалася переважно з письмових документів, а значна частина підготовлених процесуальних документів має типовий характер і використовується у значній кількості аналогічних справ.

Враховуючи характер та складність спору, обсяг виконаної представником позивача роботи, відсутність його участі у судових засіданнях, а також критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності судових витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та вважає обґрунтованим визначити їх розмір у сумі 4000 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст.203, 204, 205, 207, 512, 514, 525, 526, 610, 611, 627, 638, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4190920 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04 грудня 2023 року у розмірі 87710 (вісімдесят сім тисяч сімсот десять) грн, з яких: 24500 грн заборгованість за тілом кредиту; 63210 грн заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 2422,40 грн судового збору, а також 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» про визнання недійсним договору №4190920 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04 грудня 2023 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий О. А. Шишко