Ухвала суду № 137540003, 19.06.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.06.2026

Справа № 334/10872/25

Провадження № 2/334/1191/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2026 року

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

Головуючого судді Гнатюка О.М.

При секретарі Якущенко Е.Р.

За участі представника позивача Мідяного Є.О.

Представника відповідача Мухіної Л.С.

Представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя клопотання представника відповідача Мухіної Людмили Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про закриття провадження в частині позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

В проваджені Дніпровського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

В судовому засіданні представником відповідача Мухіною Л.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заявлене клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку.

Клопотання обґрунтовано тим , що на цей час є судове рішення , яке набрало законної сили та яким відмовлено у задоволенні позовних вимог,а саме постанова Запорізького апеляційного суду від 16.09.2025 року №334/194/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Запорізький державний нотаріальний архів про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним.

Новий позов містить ту саму вимогу, яка обґрунтована тими самими підставами відчуженням ОСОБА_4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , придбаного у період шлюбу з позивачкою, без згоди позивачки тому самому відповідачу ОСОБА_2 , тобто має той самий предмет і ті самі підстави позову.

Дописка додаткової вимоги (про визнання права власності) не змінює того факту, що щодо першої вимоги спір уже вирішено. Визнання права власності у цьому випадку є похідною вимогою про визнання недійсним договору відчуження ОСОБА_4 частини житлового будинку, придбаного в період шлюбу з позивачкою, без згоди позивачки.

В новому позові позивачки посилається на таку додаткову обставину як недобросовісність відповідача ОСОБА_2 , якій нібито було відомо про перебування ОСОБА_4 у шлюбі на час купівлі-нею частини будинку. Проте недобросовісність покупця не передбачена законом як підстава визнання правочину недійсним, тому не може розглядатися як нова підстава позову.

За вказаних обставин слід закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував щодо можливості задоволення клопотання, зазначаючи, що позови не є тотожними.

Представник відповідача Запорізької міської ради підтримав подане клопотання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників провадження, суд приходить наступного.

В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебувала цивільна справа № 334/1941/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Запорізький державний нотаріальний архів про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним та вилучення з Єдиного державного реєстру речових прав запису про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що з 30 жовтня 1982 року по 27 травня 1999 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який зареєстрований Відділом ЗАГС міськвиконкому м. Запоріжжя, актовий запис 2689.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис 150, та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу №00043798494 від 27.02.2024 року.

05.11.1997 року, під час перебування у шлюбі з позивачкою, ОСОБА_4 було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 480 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений 05.11.1997 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстрованого у реєстрі за №1546.

На час укладання договору купівлі-продажу будинку діяв Кодекс про шлюб та сім`ю 1969 року, і відповідно до приписів ч. 2 ст. 23 КпШС при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, згода другого з подружжя при укладанні договору купівлі майна другим з подружжям не вимагалась, тому позивачка не знала про те, що відповідач ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з позивачкою, за спільні кошти придбав спірний будинок, приховавши від неї цей факт.

Про факт купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 а а відповідно, і про відчуження 1/2 частини спірного будинку позивачу стало відомо наприкінці листопада 2023 року, від своєї доньки, яка їй повідомила, що ОСОБА_4 передав їй оригінали документів на придбання спірного будинку, який був придбаний під час перебування у шлюбі, оскільки останній потрапив до лікарні КПП «МЛЕ та ШМД» ЗМР м. Запоріжжя з діагнозом - геморагічний інсульт, проходив довгий час відновлення, і побоюючись за свій стан здоров`я вирішив повідомити, та передати документи на придбання спірного будинку своїй доньці, яка в свою чергу передала їх своїй матері ОСОБА_3 .

Положеннями статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю (чинного на час набуття права на спірний будинок), передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Всупереч положенням ч. 2 ст. 23 КпШС, 10 серпня 1999 року не отримавши згоди позивача, ОСОБА_4 було відчужено 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за договором-купівлі продажу ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстрованого у реєстрі за № 2-1926.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстрованого у реєстрі за №2-1926 10.08.1999 року. Судові витрати покласти на відповідачів у рівних частках.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2025 року позов задоволений, визнано недійсним Договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., зареєстрованого у реєстрі за №2-1926 10.08.1999 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16.09.2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2025 року та відмовлено у задоволенні вимог позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Запорізький державний нотаріальний архів про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд, зазначив про те, що позивачка у позові посилалася на порушення свого майнового права, пов`язаного з відчуженням без її згоди частки майна, яке вважає спільною сумісною власністю подружжя, і способом захисту такого порушеного права обрала визнання недійсним договору купівлі-продажу частки такого майна без пред`явлення інших вимог, які б у разі задоволення відновили її права.

Відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі №125/2157/19 виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

Задоволення вимог позову у пред`явленому вигляді не забезпечить захисту прав позивача оскільки залишить правову невизначеність спірного майна, зважуючи, що позивачка не просить визнати за нею право власності на таке майно, компенсувати його вартість, визначити спосіб користування майном. Крім того, задоволення таких вимог порушить сталість правовідносин пов`язаних із тривалим володінням (26 років) часткою спірного майна відповідачкою ОСОБА_2 , з урахуванням того, що інша частка спірного будинку на час розгляду справи перебуває у власності колишнього чоловіка позивачки з яким у останньої фактично і виник спір.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20).

Зважуючи, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки суд першої інстанції який задовольнив позов за вимогами які обрав позивач, жодним чином не поновив жодних прав позивача. Позивач не був стороною оспореної ним угоди, а тому визнання угоди недійсною не повертає майно у власність позивача, який в свою чергу не заявив жодних інших позовних вимог, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого судового рішення, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав (тотожні спори).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції на час спірних правовідносин вказаний пункт був аналогічним пункту 3 ч.1 ст. 255 ЦПК, що діє на даний час) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Необхідність застосування цієї норми зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. Велика Палата Верховного Суду виснувала у цій справі, що за змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).

Отже, суд закриває провадження у справі за п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, якщо в позові, який розглядається судом, та у справі, яка вже розглянута з прийняттям судового рішення, що набрало законної сили (рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, що прямо вказано у цьому пункті), одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови є тотожними: повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили (рішення, ухвали про закриття провадження), постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, які б нівелювалися у разі повторного розгляду.

У дійсній справі ОСОБА_3 звертається із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Суд не може погодитися з доводами представника відповідача щодо тотожності позовів у справі № 334/1941/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: Запорізький державний нотаріальний архів, про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним та у справі №334/10872/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про визнання недійним договору купівлі-продажу частини житлового будинку, визнання права власності на частку житлового будинку, визнання недійсним рішення Запорізької міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Так позовні вимоги у справі №334/10872/25 окрім визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку містить похідну вимогу щодо визнання права власності, які між собою взаємопов`язані і саме відсутність позовної вимоги про визнання права власності вплинула на висновок Запорізького апеляційного суду про неефективність обраного позивачкою способу захисту, викладений у постанові № 334/1941/24.

За вказаних обставин клопотання не підлягає задоволенню

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 353 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються в апеляційну скаргу на рішення суду.

Суддя: Гнатюк О. М.