Рішення № 137537094, 04.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/30249/25

Провадження № 2/761/3338/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Савчук Ю.Н.,

секретаря судового засідання - Фортуни М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень

Заява обґрунтована тим, що 11 жовтня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстрований в реєстрі № 786. Предметом цього договору є нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі літ. Е-2, загальною площею 223,6 кв.м. Відповідно до інформації, яка була наявна на момент оформлення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, вказане приміщення належало на праві власності відповідачеві ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2000 року та було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.09.2017. Відповідно до п. 2.1 даного договору, за домовленістю сторін цей продаж було вчинено за 49 000, 00 грн. Також, 06 листопада 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрований в реєстрі № 1675. Предметом цього договору є нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі , літ. Е-2, загальною площею 25,2 кв.м. Відповідно до п. 3 вказаного договору, продаж приміщення вчинено за грошову суму 49 989,00 грн. Вказане нежитлове приміщення належало відповідачеві ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 жовтня 2017 року, укладеного між ним та ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ». Згодом позивачеві ОСОБА_1 стало відомо про те, що вказані нежитлові приміщення раніше були придбані ОСОБА_3 у липни 2019 року, про що позивачу на момент придбання не було відомо. Також позивач довідався, що у провадженні Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 42019101080000089 від 31.05.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а саме що невстановлені особи внесли завідомо неправдиві відомості до договорів купівлі-продажу б/н від 10.03.2000 року та б/н від 04.04.2000 року, на підставі яких 25.09.2017 року приватним нотаріусом КМНО Тонконог О.Ю. зареєстровано право власності на нежитлові приміщення №1 площею 223,6 кв.м. та №2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 за ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ».

Ухвалою слідчого суді Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року по справі № 759/15995/19 клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_3 про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019101080000089 від 31.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України задоволено частково. Накладено арешт на майно, а саме, на нежитлове приміщення №1 загальною площею 223,6 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2 та нежитлове приміщення №2 загальною площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2, шляхом накладення заборони на його відчуження. (номер судового рішення в ЄДРСР - 84052806). У вказаній ухвалі зазначено: «Досудовим розслідуванням у даному провадженні встановлено, що невстановлені особи внесли завідомо неправдиві відомості до договорів купівлі-продажу б/н від 10.03.2000 та б/н від 04.04.2000, на підставі яких 25.09.2017 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 за ТОВ Фірма «Техноком». Так, відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 , встановлено, що 25.09.2017 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказані приміщення за ТОВ Фірма «Техноком» договорів купівля-продажу б/н від 10.03.2000 та б/н від 04.04.2000, з ознаками підробки. Згідно інформації КП КМ БТІ від 11.06.2019 р. встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно літ. Е-2 на праві власності не зареєстровано. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , який, в свою чергу, передав їх у іпотеку….» У липні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна У липні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні шляхом вселення та виселення. Даний позов був заявлений ОСОБА_3 , як законним власником об`єкта нерухомості з метою захисту своїх прав. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року по справі № 761/29459/19 було задоволено спільну заяву сторін про визнання мирової угоди по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні шляхом вселення та виселення. (засвідчена судом копія ухвали суду додається). Позивач став жертвою шахраїв, на законних підставах не володів вищевказаним об`єктом нерухомості.

Арешт на майно чинний і по цей день. Вищевказаний арешт майна, накладений судом, перешкоджає позивачу у встановленому законом порядку відмовитись від майна та анулювати відповідний запис у реєстрі. Матеріали кримінального провадження на даний час до суду не передані, про що свідчить відповідь Офісу Генерального прокурора від 17.04.2025 року, позивач досі ще не визнаний потерпілим, його статус у кримінальному провадженні № 42019101080000089 від 31.05.2019 не визначений, а тому позивач позбавлений можливості у вказаному кримінальному провадженні заявити цивільний позов з метою захисту свої прав.

Як вбачається з обставин, встановлених під час досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» не було власником спірного нежитлового приміщення, тобто вчиняючи правочин не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому воно не мало права відчужувати його на користь позивача та на користь ОСОБА_2 , який у подальшому також відчужив його на користь позивача. Таким чином, оскільки наявні докази у сукупності свідчать про те, що ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» не було власником нежитлового приміщення № 1 загальною площею 223,6 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2 та нежитлового приміщення № 2 загальною площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2, так як фактичним власником вказаного майна на момент вчинення оспорюваних правочинів була ОСОБА_3 , тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 жовтня 2017 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОКОМ» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 789, та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06 листопада 2017 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1675 недійсними. Згідно умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі літ. Е-2, загальною площею 223,6 кв.м., воно було вчинено за 49 000, 00 грн., а нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі , літ. Е-2, загальною площею 25,2 кв.м. - за 49 989,00 грн.

Таким чином, враховуючи встановлені вищезазначені обставини, а саме наявність підстав для визнання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсними, позивач зазначає, що з відповідачів слід стягнути на користь позивача сплачені за цими договорами кошти.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 року матеріали позовної заяви було передано на розгляд судді Савчук Ю.Н.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.07.2025 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідач ТОВ «Фірма «Техноком» своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідач ОСОБА_2 30.01.2026 року подав суду заяву про визнання позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.03.2026 року було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

11 жовтня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі літ. Е-2, загальною площею 223,6 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 786.

Відповідно до п. 2 Договору відчужуване нежитлове приміщення належить на праві власності продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2000 року № б/н , укладеним між ТОВ «Фірма «Техноком» та ПП «Валта». Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Згідно Витягу про реєстрацію права власності 25.09.2017.

Відповідно до п. 2.1 даного договору, за домовленістю сторін цей продаж було вчинено за 49 300, 00 грн.

06 листопада 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі , літ. Е-2, загальною площею 25,2 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрований в реєстрі № 1675.

Відповідно до п. 2 Договору відчужуване нежитлове приміщення належить на праві власності продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2017 року № б/н , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., Право власності продавця зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.10.2017 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.10.2017 року № 100063191.

Згодом позивачеві ОСОБА_1 стало відомо про те, що вказані нежитлові приміщення раніше були придбані ОСОБА_3 у липні 2009 року, про що позивачу на момент придбання не було відомо.

У провадженні Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 42019101080000089 від 31.05.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а саме що невстановлені особи внесли завідомо неправдиві відомості до договорів купівлі-продажу б/н від 10.03.2000 року та б/н від 04.04.2000 року, на підставі яких 25.09.2017 року приватним нотаріусом КМНО Тонконог О.Ю. зареєстровано право власності на нежитлові приміщення №1 площею 223,6 кв.м. та №2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 за ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ».

Ухвалою слідчого суді Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року по справі № 759/15995/19 клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_3 про накладення арешту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019101080000089 від 31.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.07.2025 3 КК України задоволено частково. Накладено арешт на майно, а саме, на нежитлове приміщення №1 загальною площею 223,6 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2 та нежитлове приміщення №2 загальною площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2, шляхом накладення заборони на його відчуження. (номер судового рішення в ЄДРСР - 84052806).

У вказаній ухвалі зазначено: «Досудовим розслідуванням у даному провадженні встановлено, що невстановлені особи внесли завідомо неправдиві відомості до договорів купівлі-продажу б/н від 10.03.2000 та б/н від 04.04.2000, на підставі яких 25.09.2017 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 за ТОВ Фірма «Техноком». Так, відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 , встановлено, що 25.09.2017 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказані приміщення за ТОВ Фірма «Техноком» договорів купівля-продажу б/н від 10.03.2000 та б/н від 04.04.2000, з ознаками підробки. Згідно інформації КП КМ БТІ від 11.06.2019 р. встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно літ. Е-2 на праві власності не зареєстровано. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення № 1 площею 223,6 кв.м. та № 2 площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_2 на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , який, в свою чергу, передав їх у іпотеку….» У липні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна У липні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні шляхом вселення та виселення. Даний позов був заявлений ОСОБА_3 , як законним власником об`єкта нерухомості з метою захисту своїх прав. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року по справі № 761/29459/19 було задоволено спільну заяву сторін про визнання мирової угоди по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні шляхом вселення та виселення. (засвідчена судом копія ухвали суду додається). Позивач став жертвою шахраїв, на законних підставах не володів вищевказаним об`єктом нерухомості.

Матеріали кримінального провадження на даний час до суду не передані, про що свідчить відповідь Офісу Генерального прокурора від 17.04.2025 року, позивач не визнаний потерпілим, його статус у кримінальному провадженні № 42019101080000089 від 31.05.2019 не визначений, а тому позивач позбавлений можливості у вказаному кримінальному провадженні заявити цивільний позов з метою захисту свої прав.

Як вбачається з обставин, встановлених під час досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» не було власником спірного нежитлового приміщення, тобто вчиняючи правочин не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому воно не мало права відчужувати його на користь позивача та на користь ОСОБА_2 , який у подальшому також відчужив його на користь позивача. Таким чином, оскільки наявні докази у сукупності свідчать про те, що ТОВ Фірма «ТЕХНОКОМ» не було власником нежитлового приміщення № 1 загальною площею 223,6 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2 та нежитлового приміщення № 2 загальною площею 25,2 кв.м. по АДРЕСА_3 в літ. Е-2, так як фактичним власником вказаного майна на момент вчинення оспорюваних правочинів була ОСОБА_3 , тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 жовтня 2017 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОКОМ» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 786, та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06 листопада 2017 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1675 недійсними. Згідно умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі літ. Е-2, загальною площею 223,6 кв.м., воно було вчинено за 49 300, 00 грн., а нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі , літ. Е-2, загальною площею 25,2 кв.м. - за 49 989,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ст. 4 ЦПК України передбачено, що право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення ( чи оспорювання ) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам

Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, оскільки їх вчинено з порушенням вимог ст.658 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними законодавчими приписами визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закон. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 216 ЦК України визначається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з огляду на те, що продавець не був власником вказаних приміщень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи ст. 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору ( такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17 ).

За змістом ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Предметом цього спору є визнання недійсним правочину з купівлі-продажу, укладеного за відсутності згоди власника

За правилами статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Продавцем майна за договором купівлі-продажу згідно зі статтею 658 ЦК України має бути лише власник або належним чином уповноважений на укладення такого договору представник.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

З урахуванням приписів статті 202 ЦК України правочином є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК України може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.

Виключне право на укладення договору купівлі-продажу майна належить лише власнику цього майна або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі.

Таким чином, судом встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника поза його волею та з порушенням законодавства.

Судом з`ясувано питання незаконності набуття відповідачами нежитлових приміщень, право власності на яке є похідним від права на це нерухоме майно інших осіб за наступними правочинами з його відчуження, які, у свою чергу, не набули у встановленому законом порядку право власності на це майно та не мали права його відчужувати.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Представником відповідача ОСОБА_2 30.01.2026 року подано письмову заяву про визнання позову.

Судом в порядку ч. 2 ст. 206 ЦПК України роз`яснено сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевірено, чи не суперечить закону визнання відповідачем позову та чи не порушено права, свободи чи інтереси інших осіб у зв`язку з таким визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

З врахуванням тієї обставини, що визнання позовних вимог відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також того, що укладенням недійсних договорів купівлі-продажу порушено майнові права позивача, позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-13, 43, 49, 55, 76-81, 258, 262, 264-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком», ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.10.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 789.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06.11.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1675.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком» на користь ОСОБА_1 49 000 грн., які були сплачені за придбання майна за договором купівлі-продажу від 11.10.2017 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., зареєстрованим в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 789.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49 989 грн., які були сплачені за придбання майна за договором купівлі-продажу від 06.11.2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1675.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техноком» (Код ЄДРПОУ 23931132) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1453,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 453,44 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя