Ухвала суду № 137536022, 19.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про забезпечення позову

"19" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2493/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,

розглянувши заяву (вх. № 4-38/26 від 17.06.2026) Фізичної особи підприємця Бровченка Дениса Сергійовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви

особи, які можуть отримати статус учасника справи:

позивач: Фізична особа підприємець Бровченко Денис Сергійович ( АДРЕСА_1 )

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30 А/1)

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Бровченко Денис Сергійович (далі заявник) звернувся із заявою, сформованою в системі "Електронний суд" 17.06.2026 (вх. № 4-38/26 від 17.06.2026), в якій просить вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання ФОП Бровченко Д.С. використовувати нежитлове приміщення частину будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; за Договором оренди приміщення № 27 від 31.07.2025 (зокрема, але не виключно: заборона обмежувати доступ працівників і клієнтів, демонтувати обладнання, замикати двері тощо), а також заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо примусового звільнення (виселення) ФОП Бровченко Д.С. з нежитлового приміщення частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" 3, та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо припинення (відключення) постачання електроенергії, води, опалення та інших комунікаційних послуг у нежитловому приміщенні частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", укладати новий договір оренди щодо нежитлового приміщення частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1, з третіми особами до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник послався на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" та ФОП Бровченко Д.С. укладено договір оренди приміщення № 27 від 31.07.2025. Заявником засобами поштового зв`язку 16.05.2026 отримано повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" про дострокове розірвання договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025, підставою чого визначено п. 5.2. договору № 27, та нібито прострочення ФОП Бровченко Д.С. сплати орендних платежів більше, ніж на три місяці підряд.

ФОП Бровченко Д.С. було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" лист від 19.05.2026, у якому зазначалося про безпідставність та незаконність такого розірвання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", незважаючи на відсутність реальних підстав для дострокового розірвання договору № 27 за їх вимогою та відсутність згоди ФОП Бровченко Д.С. на дострокове припинення договору, у дату 02.06.2026 було внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно інформацію про припинення права оренди Бровченка Д.С. на нежитлове приміщення частину будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, на підставі повідомлення ТОВ «Муніципальне підприємство «ТРАНСПАРКСЕРВІС» про дострокове розірвання від 14.05.2026. Про зазначені обставини заявнику стало відомо 16.06.2026 після отримання інформаційної довідки № 481959679 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказує, що у заявника виникають реальні підстави вважати, що з огляду на факт незаконного одностороннього розірвання договору № 27, правомірність якого буде предметом судового розгляду, працівники Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" самовільно та/або із залученням третіх осіб вчинять звільнення приміщення від майна, яке належить ФОП Бровченко Д.С. та/або передадуть приміщення разом із зазначеним майном заявника у користування іншій особі, що унеможливить подальше ведення заявником підприємницької діяльності та завдасть йому матеріальної шкоди. Відповідно, у випадку задоволення позову в даному провадженні подальше виконання рішення суду, а отже і поновлення порушеного права ФОП Бровченко Д.С. буде значно ускладнено, враховуючи можливість використання приміщення іншою особою, а також враховуючи можливість порушення права власності заявника на майно, яке на даний час у орендованому приміщенні перебуває, оскільки позивач буде змушений звертатися до суду з новими позовами щоб поновити свої порушені права вже на підставі наявного рішення суду, чого можна уникнути шляхом застосування інституту забезпечення позову у даному провадженні.

Вважає, що станом на даний час існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання ФОП Бровченко Д.С. використовувати нежитлове приміщення частину будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; за Договором оренди приміщення № 27 від 31.07.2025 р. (зокрема, але не виключно: заборона обмежувати доступ працівників і клієнтів, демонтувати обладнання, замикати двері тощо), а також заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо примусового звільнення (виселення) ФОП Бровченко Д.С. з нежитлового приміщення частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо припинення (відключення) постачання електроенергії, води, опалення та інших комунікаційних послуг у нежитловому приміщенні частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" укладати новий договір оренди щодо нежитлового приміщення частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1, з третіми особами до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Вважає, що встановлення саме такого заходу забезпечення позову відповідатиме предмету заявленого позову та водночас не зумовить фактичного вирішення спору по суті, позаяк буде спрямовано виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті позовних вимог.

На виконання п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України заявник повідомив, що предметом майбутнього позову у даній справі буде вимога про визнання недійсним правочину одностороннього розірвання Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" Договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. 31.07.2025 та зареєстрованого в реєстрі за № 810, що було вчинено на підставі пункту 5.2 Договору повідомленням від 14.05.2026 про дострокове розірвання договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025.

На виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України заявник повідомив, що в нього відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

На підтвердження вказаних обставин заявник до заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви додав: договір оренди приміщення № 27 від 31.07.2025; додатки 1, 2, 3, 4 до договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025; акт № 1 від 31.07.2025 до договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025; повідомлення про дострокове розірвання договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025; трекінг АТ "Укрпошта"; витяг з Державного реєстру речових прав № 477750931 від 18.05.2026; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 481959679 від 16.06.2026; інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань; довідку від 28.05.2026; лист від 19.05.2026 ФОП Бровченко Д.С. Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс"; фіскальний чек АТ "Укрпошта"; платіжні інструкції.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, господарський суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Кюблер проти Німеччини).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Верховний Суд у постанові від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21 виснував, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 сформовано висновок про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

При цьому законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У немайнових спорах має досліджуватися обставина стосовно того, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 910/16800/20, від 16.03.2021 у справі № 921/302/20, від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі № 917/751/19.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Верховний Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством саме на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (див. пункти 7.27. цієї постанови).

Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.

Відступаючи від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частин 1, 11 ст.137 ГПК, викладеного у постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23, Об`єднана палата зазначила, зокрема, таке.

"Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню."

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК, від яких Об`єднана палата не вбачила підстав відступати, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, Верховного Суду від 20.01.2025 у справі №916/2957/24.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви ФОП Бровченко Д.С. на законних підставах користується приміщенням I поверху площею 174, 7 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1. Підставою користування зазанченим приміщення є договір оренди приміщення № 27 від 31.07.2025, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. 31.07.2025 та зареєстрований в реєстрі за № 810.

За твердженням заявника з огляду на вимогу ТОВ «Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", викладену в повідомленні про дострокове розірвання Договору оренди приміщення № 27 від 14.05.2026, а саме: у строк протягом трьох календарних днів з моменту отримання цього повідомлення звільнити орендоване приміщення та передати приміщення Орендодавцю за актом приймання-передачі, враховуючи специфіку господарської діяльності заявника ФОП Бровченко Д.С., яку останній провадить у орендованому приміщенні, а саме: розміщення магазину продажу авто та мототехніки, запчастин для них, аксесуарів тощо, майстерні для ремонту авто та мототехніки, враховуючи перебування у цьому приміщенні значної кількості дороговартісних авто- та мотозапчастин, обладнання для ремонту транспортних засобів, декількох одиниць транспортних засобів (мотоциклів), заявник не виключає можливості незаконних дій ТОВ «Муніципальне підприємство "Транспарксервіс", направлених на звільнення орендованого приміщення, що може призвести до заподіяння заявнику значних матеріальних збитків та у перспективі унеможливить відновлення порушених прав ФОП Бровченко Д.С. у випадку задоволення судом позовних вимог.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову заявник зазначив про безпідставність та незаконність дострокового розірвання договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025 та про намір звернутися з позовом про визнання недійсним правочину одностороннього розірвання Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025, яке було вчинено на підставі п. 5.2. договору повідомленням від 14.05.2026 про дострокове розірвання договору оренди приміщення № 27 від 31.07.2025.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав № 477750931 від 18.05.2026 стосовно об`єкту речових прав, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 1459, 2 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1 наявна наступна інформація: вид іншого речового права: право користування (найму(оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремим частинами; зміст, характеристика іншого речового права: орендна плата за календарний місяць оренди, дата укладання договору 31.07.2025, дата закінчення дії: 31.07.2028; відомості про суб`єкта іншого речового пава: орендодавець - Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс".

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 481959679 від 16.06.2026 наявна інформація щодо припинення речового права 02.06.2026, підстава: повідомлення про дострокове розірвання договору від 14.05.2026, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс".

Суд установив, що є достатньо обґрунтоване припущення того, що відповідач може здійснити незаконні дії з майном, отримати прибутки від його користування, здійснювати перебудову чи перепланування, що в подальшому позбавить можливості позивача захистити своє порушене право у судовому процесі; заявник підтвердив свої мотиви та в чому саме буде проявлятися таке ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його прав, за захистом яких він звернеться, та чому заявник не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду у випадку невжиття відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову стосуються виключно предмету позову, що стосуються спірних орендованих приміщень, які є предметом оспорюваного одностороннього правочину, з яким заявник має намір звернутися та за цією ознакою є такими, що відповідають критеріям адекватності. При цьому заява про забезпечення позову розглядається судом до заявлення позивачем позову, оцінка обґрунтованості якого не надається та буде вирішуватися під час розгляду справи по суті.

По суті, такі заходи спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей і є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру.

При цьому, такими заходами забезпечення позову не вирішується спір по суті, а необхідність їх застосування покликана насамперед наявністю права власності на спірне нерухоме майно, під час розгляду якого відповідачем можуть бути вчинені дії, які можуть призвести до відчуження його на користь третіх осіб.

При цьому суд вбачає наявний зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову (забороною вчиняти певні дії) та предметом позовних вимог (одностороннє розірвання договору оренди) та співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову, оскільки така заборона вчинення дій, яка обирається судом для забезпечення позову, має на меті лише ефективний захист порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вищевказаний захід забезпечення позову відповідає ст. ст. 136, 137 ГПК України, а також вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Вжиття вказаного заходу забезпечення даного позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.

Суд наголошує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову та/або призведуть до необхідності звернення до суду з новими позовами, зокрема, про відшкодування збитків.

Отже, з огляду на вищевказані норми та наведені обставини у сукупності, розглянувши заяву від 17.06.2026 (вх. № 4-38/26 від 17.06.2026) Фізичної особи підприємця Бровченка Дениса Сергійовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви, виходячи з характеру обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаної заяви та її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Частиною 6 ст. 140 ГПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 138 ГПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ч. 13 ст. 145 ГПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 136 - 138, ст. ст. 140, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву від 17.06.2026 (вх. № 4-38/26 від 17.06.2026) Фізичної особи підприємця Бровченка Дениса Сергійовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30 А/1; ідентифікаційний код юридичної особи: 35303063), та будь-яким іншим особам вчиняти дії, направлені на перешкоджання Фізичній особі підприємцю Бровченку Денису Сергійовичу ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) використовувати нежитлове приміщення - частину будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; за договором оренди приміщення № 27 від 31.07.2025 (зокрема, але не виключно: заборона обмежувати доступ працівників і клієнтів, демонтувати обладнання, замикати двері тощо), а також заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30 А/1; ідентифікаційний код юридичної особи: 35303063), та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо примусового звільнення (виселення) Фізичної особи підприємця Бровченка Дениса Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з нежитлового приміщення - частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30 А/1; ідентифікаційний код юридичної особи: 35303063), та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо припинення (відключення) постачання електроенергії, води, опалення та інших комунікаційних послуг у нежитловому приміщенні - частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30 А/1; ідентифікаційний код юридичної особи: 35303063), укладати новий договір оренди щодо нежитлового приміщення - частини будівлі літ. «А», а саме: приміщення І поверху площею 174,4 кв. м, що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1, з третіми особами до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Стягувачем за цією ухвалою є: Фізична особа підприємець Бровченко Денис Сергійович ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Боржником за цією ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (65005, м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 30-А/1; ідентифікаційний код юридичної особи: 35303063).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала набирає законної сили 19 червня 2026 року з моменту її підписання суддею у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя Мусієнко Оксана Олегівна