Рішення № 137535826, 18.06.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10916/26

провадження № 2/753/11388/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Парубець А.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4 13.05.2026 року сформувала в системі „Електронний суд" позовну заяву від імені ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_5 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня (а.с.1).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що що 11.11.2011 року позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_5 уклали між собою шлюб. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4.05.2023 року шлюб між сторонами було розірвано. За час перебування в шлюбі сторони за свої спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.11.2013 року. Право власності на вказане нерухоме майно було оформлено на відповідачку ОСОБА_5 . Оскільки дана квартира перебуває у спільній сумісній власності сторін, то позивач запропонував відповідачці передати у йому власність 1/2 частину даної квартири, однак ОСОБА_5 відмовилась. За таких обставин, враховуючи неподільність об`єкта нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, неможливість користування ним окремо один від одного, представник позивача ОСОБА_4 просить визнати вказаний об`єкт спільною сумісною власністю подружжя та визнати за позивачем та відповідачкою право власності на 1/2 частину спірної квартири окремо за кожним (а.с.1-2).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 року матеріали позовної заяви ОСОБА_3 були розподілені судді Колеснику О.М. 15.05.2026 року о 12:14:45 годин (а.с.14-15).

Згідно відповіді №2748683 від 18.05.2026 року, 10:56:23 годин з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в АДРЕСА_2 з 1.07.2015 року по теперішній час (а.с.16).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 18.05.2026 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання на 18.06.2026 року о 15-30 годин (а.с.17-18).

28.05.2026 року на електронну пошту Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява про визнання позову від відповідачки ОСОБА_5 з електронного контакту E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.23), в якій відповідач просить провести судове засідання без її участі, позовні вимоги визнає повністю, і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог.

В підготовчому судовому засіданні суд протокольною ухвалою ухвалив на підставі ст.206 ЦПК України перейти від підготовчого провадження до стадії розгляду справи по суті та дослідження доказів (а.с.29).

На стадії розгляду справи по суті представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви, додатково просила повернути позивачу 50% розміру судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду з даним позовом на підставі ст.142 ЦПК України.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, однак до суду направила заяву від 28.05.2026 року про визнання позову, зміст якої описаний вище.

Заслухавши учасника справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно ст.41 Конституції України, ч.1, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ч.1, ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За правилами ч.2, ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як встановлено судом, 11.11.2011 року позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_5 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №1715 (а.с.6). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4.05.2023 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.9). Вказані обставини не заперечувались учасниками справи, які погодились з ними, тому вони не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ч.1, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що „…у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3, ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, за час перебування в шлюбі сторони за свої спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.11.2013 року. Право власності на вказане нерухоме майно було оформлено на відповідачку ОСОБА_5 (а.с.7-8).

28.05.2026 року на електронну пошту Дарницького районного суду м. Києва надійшла заява про визнання позову від відповідачки ОСОБА_5 з електронного контакту E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.23), в якій відповідач позовні вимоги визнає повністю, і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.4, ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24:

96. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

97. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

99. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

100. У цьому контексті необхідно нагадати основоположні приписи сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності.

101. Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

102. Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

103. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

104. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

105. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

106. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Таким чином, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами по справі, перебуваючи в шлюбі, за їх спільні грошові кошти, тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

За приписами ч.1, ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи докази в цілому, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що оскільки сторони за свої спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , тому вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу у встановленому законом порядку на вимогу одного з подружжя. Оскільки у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому суд вважає необхідним визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, таким чином задовольнивши позов ОСОБА_3 в повному обсязі.

Згідно ст.133; 141; 142 ЦПК України оскільки суд задовольняє позов позивача ОСОБА_3 в повному обсязі, при цьому відповідачка ОСОБА_5 визнала повністю позовні вимоги і просила їх задовольнити, тому необхідно повернути ОСОБА_3 з державного бюджету 50% від сплаченого судового збору при зверненні до суду в розмірі 16 640 грн., а саме 8 320 грн. судового збору, згідно квитанції про сплату №4261-4660-6350-2266 від 13.05.2026 року 10:40:08, отримувач ГУК у м. Києві/Дарниц.р-н/22030101, ЄДРПОУ 37993783, п/р НОМЕР_1 , МФО 899998, Банк АТ „ТАСКОМБАНК", код банку 339500, ЄДРПОУ09806443.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 137; 141; 142; 206; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції", ст.41; 51 Конституції України, ст.321; 368, ч.3 ЦК України, ст.3; 60; 63; 69; 70; 71 СК України, ст.12; 81 ЦПК України, ч.4, ст.263 ЦПК України; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Постанови Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №359/3859/17, (провадження № 61-437св20), п.96-106 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24; п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісної власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 м2, житловою площею 46,8 м2.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м. Нова Каховка, Херсонської області, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 м2, житловою площею 46,8 м2 в порядку поділу майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою м. Полтава, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 90,4 м2, житловою площею 46,8 м2 в порядку поділу майна подружжя.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 8 320 грн. судового збору, сплаченого при поданні даного позову до суду згідно квитанції про сплату №4261-4660-6350-2266 від 13.05.2026 року 10:40:08, отримувач ГУК у м. Києві/Дарниц.р-н/22030101, ЄДРПОУ 37993783, п/р НОМЕР_1 , МФО 899998, Банк АТ „ТАСКОМБАНК", код банку 339500, ЄДРПОУ09806443.

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :