Рішення № 137535152, 04.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3403/25

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/3403/25

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Садівницького товариства "ВЕГА" (07413, Київська обл., Броварський р-н, село Пухівка, вул. Вегівська, буд. 1)

про зобов`язання вчинення дій

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 , Щербань Д.М.

від відповідача: Кривов`яз А.П.

СУТЬ СПОРУ

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Садівницького товариства "ВЕГА" про зобов`язання вчинення дій.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Грабець С.Ю.

Ухвалою суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10 грудня 2025 року о 12 год 55 хв.

Ухвалою суду від 19.11.2025 внесено виправлення до ухвали суду від 10.11.2025 року, зазначивши в резолютивній частині ухвали: "призначити підготовче засідання на "10" грудня 2025 року о 12 год 45 хв.".

27.11.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує, у зв`язку з наступним:

- на думку відповідача, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а сам позов є проявом зловживання корпоративними правами, що суперечить засадам добросовісності та чесної ділової практики;

- відповідно до рішення господарського суду Київської області від 13.09.2024 у справі №911/2739/22 саме за позовом ОСОБА_1 рішення Загальних зборів членів СТ «Вега», оформлене протоколом №1 від 22.05.2022 визнані недійсними, а також скасовано відповідну реєстраційну дію;

- згідно з Протоколом №6 Загальних зборів уповноважених представників СТ «Вега» від 22.09.2024 вирішено звільнити ОСОБА_2 з посади Голови Правління за власним бажанням, а також обрати Головою правління СТ «Вега» ОСОБА_3 з 01.10.2024;

- у березні 2025 року ОСОБА_1 подано новий позов до господарського суду Київської області до СТ «ВЕГА» про визнання недійсними рішень Загальних зборів уповноважених представників, оформлених протоколом №6 від 22.09.2024 та скасування реєстраційної дії від 09.10.2024 за №1003551070006005118, яку провів державний реєстратор Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Гуменюк І.М. 07.03.2025 судом відкрито провадження, рішення у справі №911/785/25 не прийнято, справа перебуває у провадженні суду;

- в ході розгляду справи №911/785/25 ОСОБА_1 неодноразово заявлялось ряд клопотань про витребування у СТ «Вега» усіх без виключення протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ «Вега», починаючи з 2022 року по 2024 рік, із усіма додатками та списками уповноважених представників, які були обрані на момент проведення зборів та списками уповноважених представників, які голосували на цих зборах;

- ухвалою Господарського суду Київської області у справі №911/785/25 від 08.09.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача в частині витребування від СТ «Вега» протоколів усіх загальних зборів уповноважених представників СТ «Вега» з додатками списками уповноважених представників, які були обрані на момент проведення таких зборів, та списками уповноважених представників, які голосували на цих зборах;

- на думку відповідача, позивач не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду та розуміючи, що ухвала Господарського суду Київської області від 08.09.2025 у справі №911/785/25 про часткове задоволення його клопотання оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, зловживаючи наданими йому процесуальними правами, звертається до суду вже з новим позовом;

- позивач систематично звертаючись із низкою різного роду заяв, клопотань та позовних вимог, формально здійснює передбачені процесуальним законом дії, але фактично переслідує мету не захисту власного порушеного права, а створення перепон для господарської діяльності СТ «Вега», неможливості проведення зборів, затягування процедур, дестабілізацію управлінських рішень;

- ні Закон України «Про кооперацію», ні чинний Статут СТ "ВЕГА" не містять прямого обов?язку Товариства надавати члену засвідчені копії всіх запитуваних документів на його першу вимогу, якщо він не довів, що йому було відмовлено у наданні доступу до такої інформації.

08.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 10.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 січня 2026 року о 12 год 00 хв.

Ухвалою суду від 19.12.2025 відкладено засідання на 11 лютого 2026 року о 09 год 30 хв.

Ухвалою суду від 16.02.2026 відкладено засідання на 11 березня 2026 року об 11 год 00 хв.

Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду Київської області №24-АР від 03.03.2026, у зв`язку з відрахуванням зі штату Господарського суду Київської області у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_4 , призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 матеріали справи передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 10.03.2026 прийнято справу №911/3403/25 до свого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2026 о 12:00.

У судовому засіданні 26.03.2026 судом було оголошено перерву до 23.04.2026 о 11:00.

У судовому засіданні 23.04.2026 судом було оголошено перерву до 04.06.2026 о 11:30.

В судове засідання 04.06.2026 з`явились позивач та представники сторін.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, враховуючи позицію позивача та заперечення відповідача, суд встановив.

Позов мотивовано порушенням прав позивача, як члена Садівницького товариства "ВЕГА", на отримання відповіді на запити щодо діяльності товариства, в тому числі, про надання копій рішень органів управління садівницького товариства.

Так, з позовної заяви вбачається, що СТ ВЕГА є добровільним об`єднанням громадян, яке створене з метою ведення колективного садівництва і відпочинку членів товариства та їх сімей.

Позивач вказує, що до 01.06.2022 Товариство у своїй діяльності керувалося Статутом, затвердженим загальними зборами СТ ВЕГА, що відображено в Протоколі №1 від 16.11.1995 (зі змінами та доповненнями, які затверджені протоколом Загальних зборів членів СТ ВЕГА від 14.06.2009 за №2009/1).

Позивач зазначає, що 22.05.2022 група осіб на чолі з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 організувала та провела Загальні збори СТ ВЕГА з грубими порушеннями Закону України Про кооперацію та чинного на той час статуту. Зокрема, на цих зборах врахований голос ОСОБА_5 , який помер ще у 2015 році, враховані голоси людей, які не були членами СТ на час проведення зборів, також враховані голоси садівників, які на момент проведення Зборів були за межами СТ та надали свідчення, що вони не голосували.

Позивач в позові зазначає, що згідно з протоколом №1 від 22.05.2022 відбулися Загальні збори членів СТ ВЕГА та прийняті наступні рішення:

- обрати головою Загальних зборів членів СТ ВЕГА ОСОБА_2 , секретарем ОСОБА_6 . Затвердити порядок денний Загальних зборів. Рішення приймаються шляхом поіменного голосування. Прийняте рішення фіксується в Протоколі та додатково оформляється особистим підписом кожного, хто проголосував, у листку голосування із зазначенням результату голосування (за, проти). Підсумки з результатами голосування, викладені додатково з особистим підписом кожного, є невіддільною частиною реєстраційної справи в розумінні Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Рішення Загальних зборів оприлюднюється шляхом розміщення його тексту на дошках оголошень на постах охорони;

- внести зміни до статуту та викласти статут Садівницького товариства в новій редакції, затвердити та підписати нову редакцію статуту СТ ВЕГА. Уповноважити Голову та секретаря Загальних зборів членів СТ ВЕГА підписати нову редакцію затвердженого статуту та внести відповідні зміни до установчих та інших документів Товариства;

- обрати Головою правління СТ ВЕГА ОСОБА_2 , призначити на посаду Голови Правління з 01.06.2022 та інші відповідно до порядку денного.

Вказані рішення Загальних зборів СТ Вега оформлені протоколом №1 від 22.05.2022, який підписали голова зборів ОСОБА_2 та секретар зборів ОСОБА_6 , а справжність підписів засвідчена приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Холод О.В. Вказаний протокол позивачем долучено до матеріалів справи.

Позивач вказує, що на підставі вказаного протоколу та за заявою ОСОБА_2 , приватний нотаріус Холод О.В. провела реєстраційну дію в ЄДРЮОФОПГФ №1003551070005005118 від 02.06.2022, якою серед іншого змінено установчі документи Товариства.

При цьому, позивач наголошує на тому, що рішення загальних зборів СТ «Вега» від 22.05.2022 не мають юридичної сили, оскільки визнані недійсними за рішеннями судів.

З позову вбачається, що у жовтні 2024 року позивачу стало відомо, що до вступу в дію цих судових рішень особи, що провели незаконні загальні збори 22.05.2022, вирішили змінити Голову СТ ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та провести державну реєстрацію змін у ЄДР.

Позивач наголошує на тому, що таким чином він дізнався про існування протоколу загальних зборів уповноважених представників СТ ВЕГА від 22.09.2024 за №6, в якому зафіксовані наступні рішення:

- звільнити пана ОСОБА_2 з посади Голови правління СТ ВЕГА за його власним бажанням з 01.10.2024, обрати Головою правління СТ ВЕГА ОСОБА_3 з 01.10.2024.

- виключення Голови ревізійної комісії ОСОБА_7 зі складу Ревізійної комісії за її бажанням.

Позивач вказує, що він та ОСОБА_8 оскаржили це рішення до господарського суду. Суд відкрив провадження у справі №911/785/25, розгляд якої триває.

Позивач зазначає, що статут СТ ВЕГА в редакції від 22.05.2022 передбачав новий орган управління - загальні збори уповноважених представників.

Так, позивачу стало відомо, що окрім протоколу №6, який складений за результатами зборів від 22.09.2024, з 22.05.2022 (з моменту прийняття статуту в новій редакції) проводились також інші Загальні збори уповноважених представників СТ ВЕГА, а за результатами їх проведення складались наступні протоколи:

*за №1 від 17.07.2022;

*за №2 від 17.12.2022;

*за №3 від 25.06.2023;

*за №4 від 22.06.2024;

*за №5 від 21.07.2024.

Також, позивач наголошує на тому, що з 22.05.2022 були складені наступні протоколи засідання членів Правління СТ ВЕГА, а саме:

*за №5 від 03.07.2022;

*за №10 від 18.11.2022;

*за №16 від 10.06.2023;

*за №19 від 15.01.2024;

*за №20 від 02.06.2024;

*за №21 від 01.07.2024;

*за №22 від 30.08.2024;

*за №23 від 06.12.2024.

З позову вбачається, що доступу до цих протоколів ОСОБА_1 не має, оскільки Правління СТ ВЕГА ніде ці протоколи не публікувало, на запити про надання цих рішень не відповідає, а також через те, що Правління заблокувало доступ ОСОБА_1 до чату СТ «Вега» у застосунку Вайбер.

Позивач наголошує на тому, що він є членом СТ ВЕГА, що підтверджується відповідною членською книжкою. Крім того, 06.08.2023 ОСОБА_1 обрано уповноваженим представником від вулиці №15.

Так, за доводами позивача, законом та статутом закріплене право членів кооперативу звертатися до Правління із запитами щодо діяльності кооперативу, в т.ч. і про надання копій рішень органів управління кооперативу. Натомість Правління зобов`язане розглядати заяви членів кооперативу та надавати на них вмотивовані відповіді, в т. ч. і копії рішень органів управління.

З позовної заяви вбачається, що Голова Правління офіційно не оприлюднив протоколи загальних зборів уповноважених представників та протоколи засідання членів Правління СТ ВЕГА, не повідомив про їх зміст членам СТ ВЕГА. Відтак, 25.08.2025 та 15.10.2025 адвокат, в інтересах ОСОБА_1 , звертався з адвокатськими запитами до СТ ВЕГА в яких серед іншого просив надати копії протоколів.

В позові позивач вказує, що в запиті від 15.10.2025 адвокат, в інтересах ОСОБА_1 , просив надати копії наступних документів:

протоколів засідання членів правління СТ «Вега», а саме:

*за №5 від 03.07.2022;

*за №10 від 18.11.2022;

*за №16 від 10.06.2023;

*за №19 від 15.01.2024;

*за №20 від 02.06.2024;

*за №21 від 01.07.2024;

*за №22 від 30.08.2024;

*за №23 від 06.12.2024;

та усіх інших протоколів засідання членів правління СТ «Вега» за період з 22.05.2022 і до цього часу;

протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ ВЕГА з додатками списками уповноважених представників, які були обрані на момент проведення зборів, та списками уповноважених представників, які голосували на всіх зборах, а саме:

*за №1 від 17.07.2022;

*за №2 від 17.12.2022;

*за №3 від 25.06.2023;

*за №4 від 22.06.2024;

*за №5 від 21.07.2024;

*за №6 від 22.09.2024.

Позивач наголошує на тому, що відповіді на вказані запити він не отримав.

Копії адвокатських запитів від 25.08.2025 та від 15.10.2025 з доказами їх направлення відповідачу долучено до матеріалів справи.

Так, на думку позивача, Голова Правління СТ ВЕГА порушив вимоги ст. ст. 10, 12 Закону України Про кооперацію та права члена СТ ВЕГА ОСОБА_1 , а саме допустив незаконну бездіяльність щодо ненадання відповіді - засвідчених копій рішень органу управління СТ ВЕГА. При цьому вбачається саме системне ігнорування звернень ОСОБА_1 , оскільки його адвокат двічі звертався до Правління з адвокатськими запитами та на жоден з цих запитів відповіді не отримано.

З позову вбачається, що засвідчену копію протоколу Загальних зборів уповноважених представників СТ ВЕГА №6 від 22.09.2024 ОСОБА_1 отримав з матеріалів реєстраційної справи. Також у позивача є текстова версія протоколу №4, але не має засвідченої копії, яка б підтвердила його дійсний зміст. Копій інших протоколів у реєстраційній справі СТ ВЕГА, яка зберігається в Броварській РВА - немає, оскільки вони для реєстрації не подавались. Копію протоколу №6 від 22.09.2024 позивачем долучено до матеріалів справи.

Таким чином, позивач наголошує на тому, що належним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є зобов`язання СТ ВЕГА вчинити дії - надати ОСОБА_1 засвідчені копії протоколів загальних зборів уповноважених представників вулиць та протоколів засідання членів Правління.

Вказане вище стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою, в якій останній просить суд зобов`язати Садівницьке товариство ВЕГА надати ОСОБА_1 засвідчені копії протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ ВЕГА за №1 від 17.07.2022; за №2 від 17.12.2022; за №3 від 25.06.2023; за №4 від 22.06.2024; за №5 від 21.07.2024, а також засвідчені копії протоколів засідання членів Правління СТ ВЕГА за №5 від 03.07.2022; за №10 від 18.11.2022; за №16 від 10.06.2023; за №19 від 15.01.2024; за №20 від 02.06.2024; за №21 від 01.07.2024; за №22 від 30.08.2024; за №23 від 06.12.2024.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, а також заслухавши їх пояснення у судовому засіданні, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорювання прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, становлять підставу позову, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом. Вказаною статтею закріплено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, наведені приписи чинного законодавства визначають, що об`єктом захисту, в тому числі судового, може бути порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспорюванню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Згідно з частинами першою та другою статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом, зокрема, одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом (п. 5 ч. 3 ст. 96-1 ЦК України).

Згідно із частиною шостою цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1.2. Статуту Садівницького товариства «ВЕГА» (далі - Статут), затвердженого загальними зборами членів Садівницького товариства «ВЕГА» протоколом №1 від 16.11.1995, встановлено, що в своїй діяльності Товариство керується Законом України «Про кооперацію в Україні», діючим законодавством України та цим Статутом.

Пунктом 2.8. Статуту встановлено, що член Товариства має право, зокрема, брати участь у господарській діяльності Товариства, отримувати від посадових осіб Товариства інформацію з будь-якого питання стосовно діяльності Товариства.

Так, згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Відповідно, члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №509/577/18.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є членом Садівницького товариства "ВЕГА".

Матеріали справи свідчать, що представник позивача надсилав відповідачу адвокатські запити на отримання інформації та документів від 25.08.2025 та від 15.10.2025. В якості доказів надіслання вказаних запитів позивачем долучено до суду описи вкладення, накладні, фіскальний чек та роздруківки з електронної пошти.

Однак, відповіді на вказані вище адвокатські запити позивача матеріали справи не містять, як і не містять доказів надання позивачу витребуваних документів.

Беручи до уваги те, що позивач, як член Садівницького товариства «Вега», у відповідності до приписів статті 12 Закону України "Про кооперацію" та Статуту має право на одержання від відповідача відповіді на його запити щодо діяльності вказаної юридичної особи, то неотримання зазначеної інформації позбавляє його належної реалізації корпоративних прав, зокрема, правомочностей на участь в управлінні кооперативом.

Однак, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 у справі №914/3203/21 зазначив, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відтак, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, з яких би вбачалось існування спірних протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ «Вега» та протоколів засідання членів правління СТ «Вега», які позивач просить суд зобов`язати відповідача йому надати.

Безпосередньо в судовому засіданні 23.04.2026 позивач зазначив, що про існування протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ «Вега» та протоколів засідання членів правління СТ «Вега», які останній просить суд зобов`язати відповідача йому надати, він дізнався зі звіту ревізійної комісії. Позивач вказав, що відповідний звіт (зі слів позивача був без підписів та печаток) було опубліковано членом ревізійної комісії в месенджері в чаті СТ «Вега».

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2026 вказав, що йому невідомо про який саме звіт ревізійної комісії зазначає позивач.

При цьому, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не представлено суду доказів існування протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ ВЕГА за №1 від 17.07.2022; за №2 від 17.12.2022; за №3 від 25.06.2023; за №4 від 22.06.2024; за №5 від 21.07.2024 та протоколів засідання членів Правління СТ ВЕГА за №5 від 03.07.2022; за №10 від 18.11.2022; за №16 від 10.06.2023; за №19 від 15.01.2024; за №20 від 02.06.2024; за №21 від 01.07.2024; за №22 від 30.08.2024; за №23 від 06.12.2024. Жодних документів, в яких було б зазначено про вказані вище протоколи матеріали справи не містять і сам позивач зазначає, що йому невідомий їх зміст.

Крім того, під час розгляду даної справи судом враховано, що ухвалою суду від 08.09.2025 у справі №911/785/25 за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства ВЕГА про визнання недійсними рішень загальних зборів та скасування реєстраційної дії було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів. Вказаною ухвалою судом клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково та відмовлено у задоволенні такого клопотання в частині витребування від СТ Вега протоколів загальних зборів уповноважених представників СТ Вега за №1, 2, 3, 5 з додатками списками уповноважених представників, які були обрані на момент проведення зборів, та списками уповноважених представників, які голосували на цих зборах. Вказана ухвала суду у цій частині мотивована тим, що позивачем не наведено підстав, з яких вбачається, що вказані вище документи наявні у Садівницького товариства Вега, тоді як представником відповідача у судових засіданнях зазначено, що у нього відсутня інформація щодо наявності у відповідача відповідних документів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Решта доводів сторін, а також всі подані докази судом уважно досліджено та розглянуто, однак вони не спростовують вказаних висновків суду.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі РуїсТоріха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача ОСОБА_1 .

У судовому засіданні, яке відбулось 04.06.2026, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Садівницького товариства "ВЕГА" відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 .

Повне рішення складено 18.06.2026.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.