Ухвала суду № 137534678, 19.06.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/80/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

19.06.2026 Справа № 908/1465/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ», 61085, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1

до відповідачів:

1. Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», 69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту», 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17, кімната 612

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору про закупівлю

без виклику представників сторін

установив

18.06.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ» до відповідачів Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту» про:

- визнання протиправним та скасування рішення Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», оформлене протоколом відхилення тендерної пропозиції/пропозиції UA-2026 05-07-015061-a від 04.06.2026 щодо відхилення пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ»;

- визнання недійсним договору про надання послуг № 21-20260611 від 11.06.2026 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту» за результатами спрощеної закупівлі UA-2026 05-07-015061-a.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026, справу № 908/1465/26 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 19.06.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ» залишено без руху.

Разом із матеріалами позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Сец Асу» подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству «Запорізький електровозоремонтний завод» вчиняти будь-які дії на виконання договору про надання послуг № 21-20260611 від 11.06.2026 року в частині Лоту № 1 («Послуги з проведення оцінки відповідності процесів»), зокрема: здійснювати приймання послуг, підписувати акти наданих послуг, здійснювати перерахування грошових коштів (у тому числі авансових платежів) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту»; вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту» вчиняти будь-які дії на виконання договору про надання послуг № 21-20260611 від 11.06.2026 року в частині Лоту № 1, зокрема: провадити етапи оцінки відповідності процесів капітального ремонту та модернізації, складати звіти, видавати сертифікати відповідності чи інші підсумкові документи за цим договором.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.06.2026, вказану заяву передано на розгляд судді Горохову І.С.

Обґрунтовуючи подану заяву позивач посилається на те, що наразі між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено оспорюваний договір № 21- 20260611 від 11.06.2026, виконання якого (надання послуг з оцінки відповідності процесів та здійснення розрахунків за них) вже розпочато або може розпочатися найближчим часом. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до таких негативних наслідків, а саме: неможливість поновлення майнових прав позивача: якщо протягом розгляду судової справи відповідач 2 повністю виконає послуги за Лотом № 1, а відповідач 1 здійснить їх оплату, то навіть у разі задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ», фактичне поновлення прав позивача на участь та перемогу в цій закупівлі буде неможливим через повне фізичне та юридичне вичерпання предмета закупівлі; завдання збитків державному підприємству: позивач запропонував ціну 1 849 000,00 грн, яка є нижчою за вартість контракту з відповідачем 2, безпідставне виділення та списання коштів за оспорюваним договором на суму 2 610 000,00 грн нанесе пряму економічну шкоду інтересам залізничної галузі, адже засновником відповідача 1 є AT «Українська залізниця», яка є держаною компанією; обґрунтованість позову: позовні вимоги є очевидно обґрунтованими, оскільки замовник відхилив пропозицію позивача взагалі без зазначення причин (порушення ч. 14 ст. 14 Закону), а пропозиція переможця містить грубі дефекти (відсутність профільної акредитації за стандартом ISO 17021-1, дефекти довідки про персонал, самовільна зміна істотних умов оголошення щодо умов оплати всупереч п. 18 Особливостей № 1178 та ч. 4 ст. 41 Закону).

Розглянувши заяву, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного.

Водночас, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить із такого.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. В силу приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам при здійсненні судочинства необхідно застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Слід зазначити, що згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту мас бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення Господарського процесуального кодексу України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові № 6-605цс16 від 25.05.2016, в якій, зокрема, Верховний Суд України вказав, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), а у постанові Верховного Суду України № 6-2552цс16 від 18.01.2017 зазначається, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з ст. ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», оформлене протоколом відхилення тендерної пропозиції/пропозиції UA-2026 05-07-015061-a від 04.06.2026 щодо відхилення пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Сец Асу»; визнання недійсним договору про надання послуг № 21-20260611 від 11.06.2026 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровський орган з сертифікації залізничного транспорту» за результатами спрощеної закупівлі UA-2026 05-07-015061-a, суд враховує правові висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України підлягають врахуванню при вирішенні спору.

За таких обставин у даному випадку підлягає дослідженню питання, чи може невжиття заявлених позивачем заходів істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також чи матиме позивач можливість захистити свої права в межах цього судового провадження без необхідності повторного звернення до суду.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20).

Відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину у випадку коли такий правочин недійсним судом не визнаний.

Необхідно зазначити, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона до вчинення дій є фактично забороною відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання умов договору, який недійсним не визнаний, свідчить про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності відповідачів, що є недопустимим і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 15.01.2020 у справі № 910/14150/19, від 16.04.2020 у справі № 910/18680/19).

Крім того, у пункті 12 ч. 7 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України міститься імперативна норма, згідно з якою не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Тобто обмеженню підлягають заходи забезпечення, які будь-яким чином можуть вплинути на торги, щодо проведення яких прийнято рішення.

У вказаній нормі встановлюється обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/11552/20).

Частина 5 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлює заборону на втручання громадян і громадських організацій та їх спілок у процедуру закупівлі/спрощену закупівлю.

Поряд з цим, втручання судових органів у свободу договору та свободу підприємницької діяльності не може бути пояснене лише запровадженням громадського контролю за публічними закупівлями і посиланням на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дотримання та реалізацію, яка декларує право на ефективний засіб юридичного захисту.

Суд також враховує, що ч. 12 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України забороняє вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера або інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави чи територіальної громади.

При цьому укладення договору за результатами процедури закупівлі є складовою та завершальною стадією відповідної закупівельної процедури.

З огляду на це, заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії на виконання договору про надання послуг № 21-20260611 від 11.06.2026, а саме: здійснювати приймання послуг, підписувати акти наданих послуг, здійснювати перерахування грошових коштів (у тому числі авансових платежів); провадити етапи оцінки відповідності процесів капітального ремонту та модернізації, складати звіти, видавати сертифікати відповідності чи інші підсумкові документи за цим договором, фактично спрямовані на втручання у реалізацію результатів публічної закупівлі та виконання договору, укладеного за її результатами.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам ч. 12 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим заява про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.

За наведених обставин, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 86, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сертифікаційний експертний центр АСУ» про забезпечення позову по справі № 908/1465/26, відмовити.

Ухвалу направити сторонам у справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 235 ГПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвалу підписано 19.06.2026.

Суддя І. С. Горохов