Рішення № 137534586, 18.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/141/26

Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Т-С», код ЄДРПОУ 03567150, місцезнаходження 33027, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Київська, будинок 64-А,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ», код ЄДРПОУ 32548063, місцезнаходження 89600, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Яна Амоса Коменського, будинок 73,

про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, пені та 35% річних,

за участі представників сторін:

від позивача адвоката Грицай І.О. (згідно ордеру серії ВК №1210830 від 20.01.2026),

від відповідача не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» (далі - позивач), від імені та в інтересах якої діє адвокат Грицай Інна Олександрівна (згідно ордеру №1210830 від 20.01.2026), через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 09.02.2026 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-05/148/26 від 09.02.2026) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» (далі відповідач) 195176,23 грн, з яких основний борг 159941,00 грн, пеня 16524,32 грн, та 35% річних у розмірі 18710,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (далі договір), згідно якого, на підставі наряду-замовлення №2500545 від 05.10.2025 позивачем було проведено комплекс ремонтних робіт та заміну комплектуючих автомобіля відповідача VOLVO (д.н.з. НОМЕР_1 ), що підтверджується підписаним уповноваженою особою відповідача (водієм Рагель М.) актом виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 на суму 159941,00 грн. За надані згідно договору послуги відповідач оплати не здійснив, незважаючи на направлену йому позивачем вимогу про погашення заборгованості від 24.11.2025, що стало підставою для нарахування передбачених п. 7.4 договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 16524,32 грн та 35% річних в сумі 18710,91 грн.

З огляду на скасування Господарським судом Закарпатської області згідно ухвали від 13.01.2026 раніше виданого судового наказу від 10.12.2025 у справі №907/1370/25 про стягнення з ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» 159941,00 грн основного боргу за договором, позивач просить стягнути з відповідача 195176,23 грн, з яких основний борг за договором у сумі 159941,00 грн, пеня 16524,32 грн та 35% річних у розмірі 18710,23 грн, нараховані на підставі договору за не сплату коштів за надані послуги щодо ремонту та технічного обслуговування транспортного засобу.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026.

Процесуальні дії по справі

Згідно з ухвалою від 16.02.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

02.03.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» надійшов відзив на позовну заяву від 27.02.2026 (зареєстрований за вх.№02.3.1-02/1913/26).

05.03.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Грицай І.О. надійшла відповідь на відзив від 04.03.2026 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/2069/26).

10.03.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Грицай І.О. надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення учасників справи від 09.03.2026 (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/2204/26), згідно з яким представник позивача просить провести розгляд справи №907/141/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з ухвалою від 18.03.2026 суд постановив:

- клопотання представника позивача адвоката Грицай І.О. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення учасників справи від 09.03.2026 (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/2204/26 від 10.03.2026) залишити без розгляду, так як позивач пропустив встановлений судом згідно з ухвалою про відкриття провадження від 16.02.2026 п`ятиденний строк подачі заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження;

- здійснити з ініціативи суду перехід від спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №907/141/26 до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання;

- підготовче засідання у справі призначити на 15.04.2026.

08.04.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Грицай І.О. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 08.04.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/3257/26).

Згідно з ухвалою від 18.03.2026 суд задовольнив заяву представника позивача адвоката Грицай І.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 08.04.2026.

09.04.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від відповідача надійшла заява від 08.04.2026 про розгляд справи у відсутність відповідача (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/3260/26). В означеній заяві відповідач просить за наслідками розгляду справи ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову з урахуванням мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з ухвалою від 15.04.2026 суд закрив підготовче провадження у справі №907/141/26 та призначив справу до розгляду по суті на 14.05.2026.

14.05.2026 в судовому засіданні, з`ясувавши думку представника позивача щодо можливості проведення судового засідання без участі відповідача, врахувавши приписи частин 1 та 3 ст. 202 ГПК України; врахувавши, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; взявши до уваги заяву відповідача про розгляд справи у відсутність відповідача від 08.04.2026; беручи до уваги, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні; суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: проводити розгляд справи по суті за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання.

Надалі у судовому засіданні по розгляду справи по суті 14.05.2026 під час з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами, суд заслухав вступне слово представника позивача, дослідив письмові докази, а також пояснення учасників справи, що містяться в заявах по суті справи та відповідно до ст. 217 ГПК України оголосив про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами та згідно з ухвалою від 14.05.2026 оголосив перерву в судовому засіданні до 08.06.2026.

У судовому засіданні по розгляду справи по суті 08.06.2026 суд у судових дебатах заслухав виступ з промовою (заключним словом) представника позивача, після чого оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ст. 219 ГПК України відклав ухвалення та проголошення рішення до 13:15 18.06.2026, про що повідомив учасників справи згідно з ухвалою від 08.06.2026 відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України.

Згідно з ч.1 ст.240 ГПК України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

На підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд ухвалив рішення, вступна та резолютивна частини якого були оголошені 18.06.2026 у повідомлений судом 08.06.2026 у судовому засіданні та в ухвалі від 08.06.2026 час. Повне рішення суду негайно направлено в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи згідно з ч.5 ст. 6 ГПК України до електронних кабінетів учасників справи, враховуючи, що на час оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду представник позивача була присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, а представник відповідача був відсутній.

Аргументи сторін

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.10.2025 між ТОВ «К-Т-С» як виконавцем та ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» як замовником було укладено договір №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, який за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи договорів про надання послуг і поставки. За умовами пунктів 1.1, 1.2 та 2.1 вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» взяло на себе зобов`язання з сервісного обслуговування, ремонту автомобілів, замовлення й поставки необхідних запасних частин і матеріалів, а ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» зобов`язалося своєчасно й у повному обсязі оплачувати рахунки. Згідно з п. 3.4 договору, уповноваженим представником замовника з правом передачі й отримання авто та підписання нарядів і актів є в тому числі особа, що пред`явила свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

На виконання договору уповноважена особа відповідача - водій Рагель М., який пред`явив документи на автомобіль та був визначений уповноваженим представником замовника, 05.10.2025 оформив і підписав наряд-замовлення №2500545. До ремонту було прийнято колісний транспортний засіб марки VOLVO, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , з пробігом 1438613 км (далі автомобіль, транспортний засіб, КТЗ), із заявленими несправностями: посторонній шум двигуна та непідняття кабіни. Прийняття наряду зафіксували менеджер Ковальчук Р. В. та старший майстер Царлов А.І. Надалі сторони погодили замовлення покупця №1248 від 10.10.2025 на суму 120312,68 грн, яке містило перелік необхідного товару для технічного обслуговування, ремонту КТЗ та необхідних робіт.

Позивач повністю та якісно надав послуги й поставив товар для технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу, що відображено у рахунку на оплату №С0000030024 від 10.10.2025 та зафіксовано в акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 на загальну суму 159941,00 грн. Акт виконаних робіт підписано водієм Рагель М. без зауважень, із відміткою про ознайомлення з несправним станом авто при забиранні.

Щодо виконаних згідно договору робіт та заміни запасних частин (поставки товару) ТОВ «К-Т-С» 12.10.2025 складено податкову накладну №252 на суму 159941,00 грн, в тому числі ПДВ 26656,83 грн, у якій постачальником (продавцем) зазначено ТОВ «К-Т-С», отримувачем (покупцем) вказано ТОВ «АВТ-КАРПАТИ».

Відповідач свій обов`язок з оплати рахунку №С0000030024 від 10.10.2025 із визначеним терміном оплати 10.10.2025 не виконав, у зв`язку з чим у відповідача з 11.10.2025 виникла основна заборгованість за договором у розмірі 159941,00 грн. Направлена позивачем 28.11.2025 вимога про сплату заборгованості від 24.11.2025 повернулася 02.01.2026 через закінчення терміну зберігання. Раніше виданий за заявою позивача судовий наказ Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2025 у справі №907/1370/25 про стягнення 159941,00 грн був скасований ухвалою того ж суду від 13.01.2026 за заявою відповідача від 20.12.2025.

Через порушення відповідачем грошових зобов`язань, позивач, на підставі п. 7.4 договору, здійснив нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі НБУ) за період з 11.10.2025 по 09.02.2026 у загальній сумі 16524,32 грн. Також за період з 11.10.2025 по 09.02.2026 (122 дні) нараховано передбачені договором 35% річних на суму боргу, що становить 18710,91 грн.

Таким чином, ТОВ «К-Т-С» просить суд стягнути з ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» основний борг у розмірі 159941,00 грн, пеню у розмірі 16524,32 грн, 35% річних у розмірі 18710,91 грн (всього ціна позову 195176,23 грн), а також судові витрати в сумі 3328,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (про що позивачем буде подано окрему заяву після ухвалення рішення у справі) .

Позиція відповідача

У відзиві на позовну заяву №20 від 27.02.2026, відповідач зазначає, що його водій ОСОБА_1 , керуючи сідловим тягачем марки «Volvo FH12» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) з напівпричепом марки «Schmitz» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), виконував міжнародне перевезення вантажу за маршрутом село Василівка Житомирської область (Україна) місто Schwarzenbach (Швейцарія) відповідно до договору-заявки №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В. Дата завантаження була визначена 02.10.2025, а строк доставки становив 9 днів. Умовами цієї заявки передбачалося, що відповідач несе повну відповідальність за будь-який збиток від затримки доставки, а за порушення термінів визначено штраф у розмірі 300 євро.

Під час здійснення рейсу поблизу міста Рівне сталася технічна несправність автомобіля, що унеможливило подальший його рух та вимагало термінового ремонту.

З метою оперативного усунення поломки КТЗ відповідач у телефонному режимі звернувся до позивача для з`ясування технічної можливості проведення ремонту у найкоротші строки, чітко зазначивши граничну дату - не пізніше 10.10.2025, враховуючи строк поставки ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» вантажу відповідно до договору-заявки №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В. Дотримання цього строку було істотним інтересом для відповідача, оскільки дозволяло уникнути штрафних санкцій за прострочення доставки вантажу за межі України. Лише після отримання позитивної відповіді від позивача та підтвердження строку ремонту транспортного засобу відповідача, 05.10.2025 між сторонами було укладено договір №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів. За умовами п.п. 2.1, 2.1.4 та 3.3 позивач зобов`язався забезпечити якісне надання послуг у строки, погоджені сторонами у кожному конкретному випадку та визначені в наряді.

Проте позивач порушив умови договору та попередні домовленості, оскільки ні в самому договорі, ні в наряді №2500545 від 05.10.2025, який було сформовано на виконання п. 2.1.1, не вказав конкретних строків виконання зобов`язань. Крім того, наряд №2500545 взагалі не надавався відповідачу до початку виконання робіт, а був надісланий поштовим зв`язком разом із вимогою про стягнення заборгованості від 24.11.2025 вже після початку виникнення спору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Відповідач наголошує, що позивач виконав роботи неналежно, не встановив дійсну причину технічної несправності автомобіля та без погодження із замовником на власний розсуд здійснив ремонт і заміну запчастин, які не потребували цього. Станом на 12.10.2025 транспортний засіб залишався технічно несправним, що підтверджується прямим записом в акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 про те, що автомобіль забрано водієм Рагель М. у несправному стані.

Через тривале прострочення виконання та втрату інтересу до послуг позивача, відповідач на підставі ч. 3 ст. 613 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовився від прийняття виконання, а тому відповідач за власний рахунок відбуксирував автомобіль до свого місцезнаходження, самостійно встановив дійсну причину несправності КТЗ і самостійно провів ремонтні роботи. Водночас для завершення доставки замитненого вантажу відповідно до договору-заявки №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В., відповідач замінив водія та автомобіль, офіційно повідомивши про це Закарпатську ДФС відповідно до ст. 191 Митного кодексу України згідно заяви ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» від 13.10.2025 №21. Відтак, через затримку доставки вантажу на підставі договору-заявки №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В., відповідач зазнав збитків, сплативши ФОП Таран Д.В. штраф у розмірі 24331,50 грн згідно з платіжною інструкцією №15883 від 10.11.2025.

Окремо відповідач наголошує, що наряд №2500545 від 05.10.2025, замовлення покупця №1248 від 10.10.2025 на суму 120312,68 грн та акт виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 не підписаний директором ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», який є єдиним керівником згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Спеціальна або генеральна довіреність із правом підпису таких документів іншим особам не видавалася, а наявні в цих документах підписи не містять зазначення прізвища, ініціалів чи посад. Матеріали справи не містять доказів призначення водія Рагеля М. відповідальною особою з правом замовлення послуг, запчастин чи підписання первинних документів у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Посилання позивача на п. 3.4 договору, який визнає уповноваженим представником особу, що пред`явила свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відповідач вважає безпідставними, оскільки таке положення суперечить ст.ст.92, 237-239, 243-246 ЦК України щодо представництва юридичної особи, а відповідно до ст.ст. 92, 244 ч.2, 246 ЦК України не передбачена можливість представництва юридичної особи за договором поставки чи договором про надання послуг іншою особою за відсутності відповідного акту органу юридичної особи, а тому таке положення п.3.4. договору у вказаній частині є недійсним, тим більше, що у цьому пункті договору не зазначено безпосередньо М.Рагеля чи іншу конкретну особу як особу, яка має право здійснювати дії від імені та в інтересах товариства.

З посиланням на ч.ч.1 та 2 ст.215 ЦК України, якими зокрема передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) та у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; з посиланням на ст.217 ЦК України про правові наслідки недійсності окремих частин правочину, відповідач вказує про відсутність підстав звертатися в суд із позовною заявою про недійсність положення п.3.4 договору про те, що уповноваженим представником замовника є особа, що пред`явила свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що передається для надання послуг, оскільки така умова договору у вказаній частині є нікчемною та не потребує визнання її недійсною відповідно до рішення суду.

Підсумовуючи такі аргументи, ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» вказує, що воно вважає необґрунтованими твердження ТОВ «К-Т-С» про те, що зазначені у позовній заяві документи підписані М.Рагелем як уповноваженою особою.

Наприкінці відзиву на позовну заяву, вкотре наголошуючи про забрання автомобіля водієм М.Рагелем у несправному стані, про що вказано в акті виконаних робіт від 12.10.2025, що, згідно тверджень відповідача, свідчить про наявність у нього претензій щодо якості та своєчасності наданих позивачем послуг; вказуючи, що за таких обставин ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» не прийняло роботи з ремонту КТЗ та надані позивачем послуги; зазначаючи, що укладений між сторонами договір №Р-512 від 05.10.2025 є змішаним договором та містить у собі елементи договору підряду (а не елементи договору про надання послуг як вказує позивач), укладення та виконання якого (договору підряду) регламентовано ст.ст.837, 857 і 858 ЦК України та враховуючи у зв`язку з цим, що на правовідносини договору підряду (ремонту та технічного обслуговування автомобіля) поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» наголошує, що відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про захисту прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Підсумовуючи доводи відзиву на позовну заяву, ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» зазначає, що, оскільки позивач не довів своєчасність та належність виконання зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги ТОВ «К-Т-С» про стягнення основного боргу та похідних від нього пені і 35% річних є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Доводи викладені сторонами у інших заявах по суті справи

У відповіді на відзив від 04.03.2026, щодо заперечень відповідача проти належності виконання договірних зобов`язань, позивач наголошує на повному та якісному наданні послуг з ремонту й технічного обслуговування колісного транспортного засобу Volvo (державний номерний знак НОМЕР_1 ), а також здійсненні поставки необхідних запасних частин за договором №Р-5112 від 05.10.2025. Позивач зазначає, що найменування ремонтних робіт було попередньо узгоджено менеджером Товариства Ковальчуком Р.М. та уповноваженим представником відповідача Рагелем М. шляхом підписання наряду №2500545 від 05.10.2025, у якому сторони чітко визначили перелік ремонтних робіт та заміни (поставки) запасних частин автомобіля та визначили строк виконання зобов`язань - з 10.10.2025 по 12.10.2025. Склад та вартість необхідних деталей також були скріплені підписами у замовленні покупця №1248 від 10.10.2025, на підставі чого позивачем проведено ремонт транспортного засобу, обсяг якого наведено в акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 на загальну суму 159941,00 грн з урахуванням ПДВ. На оплату таких ремонтних робіт позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №С0000030024 від 10.10.2025 на загальну суму 159941,00 грн з урахуванням ПДВ.

На підтвердження належності виконаних робіт за договором позивач посилається на акт виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, підписаний представником замовника Рагелем М. без жодних зауважень чи претензій щодо обсягу та якості виконаних робіт та поставлених запасних частин до автомобіля. Позивач звертає увагу, що відмітка в акті про вивезення автомобіля водієм у несправному стані супроводжувалася його письмовим підтвердженням про ознайомлення з такими наслідками. Водночас позивач звертає увагу на умови п.п. 5.2 та 5.3 договору, згідно з якими замовник мав негайно заявити про видимі недоліки під час приймання або подати письмові зауваження до змісту акту виконаних робіт. Оскільки відповідач цього не зробив, а водій відповідача М.Рагель прийняв роботи та поставлений товар (замінені запасні частини) без зауважень згідно акту виконаних робіт від 12.10.2025, а відтак, у силу умов договору ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» позбавлене права посилатися на будь-які недоліки виконаних робіт чи поставленого товару (враховуючи також, що згідно тверджень ТОВ «К-Т-С» ним належно виконані умови договору згідно акту виконаних робіт), а, отже, відмова відповідача від оплати є прямим порушенням договірних зобов`язань.

Щодо повноважень особи, яка підписала документи від імені відповідача, позивач зазначає, що за умовами п. 3.4 договору №Р-5112 від 05.10.2025 статус уповноваженого представника замовника автоматично надається особі, яка пред`явила виконавцю свідоцтво про реєстрацію відповідного транспортного засобу. Позивач наголошує, що факт перебування Рагеля М. за кермом автомобіля та виконання ним функцій водія на момент передачі в ремонт і його повернення з ремонту визнається самим відповідачем та підтверджується доданими ним до матеріалів справи згідно відзиву доказами копією заяви ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» за вих. №21 від 13.10.2025 на адресу Закарпатської ДФС та договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В. Оскільки абз. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує водія мати при собі реєстраційний документ на автомобіль, Рагель М. пред`явив його виконавцю за договором (позивачу в справі) та на законних підставах підписав наряд №2500545 від 05.10.2025, замовлення №1248 від 10.10.2025 та акт №С0000030024 від 12.10.2025, що виключає твердження про відсутність у нього повноважень на підписання таких документів.

Додатково позивач вказує на суперечливу та недобросовісну поведінку ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», що суперечить принципу добросовісності, закріпленому в п. 6 ст. 3 ЦК України. Позивач зауважує, що у своїй заяві про скасування судового наказу Господарського суду Закарпатської області від 20.12.2025 у справі №907/1370/25 відповідач офіційно визнав як факт укладення договору №Р-512 від 05.10.2025, так і часткову обґрунтованість грошових вимог ТОВ «К-Т-С». З огляду на це позивач долучив до справи копію заяви від 20.12.2025 про скасування судового наказу Господарського суду Закарпатської області у справі №907/1370/25.

Щодо посилань відповідача на сплату штрафних санкцій у розмірі 24331,50 грн на користь третьої особи ФОП Таран Д.В. через порушення договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025, то позивач вважає такі доводи юридично неспроможними. Позивач підкреслює, що ремонтні роботи та сервісне обслуговування були проведені у чітко погоджений сторонами в наряді №2500545 від 05.10.2025 строк, тобто з 10.10.2025 по 12.10.2025. Будь-які взаємовідносини відповідача з третіми особами за сторонніми правочинами не можуть бути правовою підставою для невиконання ним власних зобов`язань перед позивачем. Позивач посилається на ст.ст. 525 та 629 ЦК України, зазначаючи, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а одностороння відмова від належної оплати виконаних робіт та поставлених запасних частин є істотним порушенням закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

05.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» (у договорі та далі виконавець) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» (у договорі та далі замовник) з другої сторони (іменовані далі сторони) був укладений договір №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з сервісного (технічного) обслуговування та/або ремонту транспортних засобів замовника, також здійснювати поставку запасних частин, матеріали/комплектуючі на умовах, визначених дійсним договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, для виконання визначених п. 1.1. договору робіт/послуг виконавець має право використовувати запасні частини, матеріали/комплектуючі, вартість яких не включається до вартості виконаних робіт, а зазначається окремо в акті виконаних робіт. Право власності на використані запасні частини, матеріали/ комплектуючі переходить до замовника після підписання сторонами актів виконаних робіт.

Згідно з п. 1.3. договору, відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, даний договір є змішаним договором, який містить в собі елементи різних договорів, а саме: договору про надання послуг та поставки.

Відповідно до п. 2.1. договору, виконавець зобов`язаний:

- відповідно до усного звернення замовника підготувати наряд з переліком необхідних робіт та після погодження замовником наряду, прийняти транспортний засіб для проведення робіт (п.п.2.1.1.)

- забезпечити якісне надання послуг (п.п.2.1.2.);

- забезпечити зберігання транспортного засобу замовника переданого для надання послуг (п.п.2.1.3.);

- надати послуги в строки. визначені в наряді (п.п.2.1.4.);

- здійснити замовлення та поставку потрібних для надання послуг запасних частин за відсутності їх на складі виконавця та за умови виконання замовником умов оплати (п.п.2.1.5.);

- в разі виявлення непридатності наданих замовником матеріалів та запасних частин попередити замовника про можливі наслідки їх використання (п.п.2.1.6.);

- при виявленні (в процесі виконання робіт) несправностей, які не були виявлені та заявлені замовником, повідомляти про такі несправності замовника, для уточнення об`ємів робіт, необхідних матеріалів, додаткової вартості цих робіт та додаткового погодження строків надання послуг (п.п.2.1.7.);

- надавати можливість замовнику особисто візуально контролювати надання послуг у спосіб. визначенні виконавцем, за умов дотримання вимог безпеки з охорони прав та інших вимог, передбачених законодавством (п.п.2.1.8.);

- після закінчення робіт передати транспортний засіб замовнику. що оформлюється закриттям наряду та підписанням сторонами акту виконаних робіт (п.п.2.1.9.).

Згідно з п. 2.2. договору, виконавець має право:

- на отримання плати за надані послуги, поставлені запасні частини, паливо-мастильні матеріали, експлуатаційні рідини тощо, які використані під час надання послуг, а також за зберігання транспортного засобу у випадках. передбачених дійсним договором (п.п.2.2.1.);

- передавати транспортний засіб після надання послуг будь-кому із уповноважених представників замовника, якщо замовником письмово не визначено таку особу (п.п.2.2.2.);

- самостійно визначати види необхідних робіт та норми витрат часу для надання послуг (п.п.2.2.3.);

- припинити надання послуг у разі, якщо замовник вчасно не виконав договірні умови, передбачені дійсним договором (п.п.2.2.4.);

- відмовитися від задоволення претензії замовника в разі недотримання ним правил експлуатації транспортного засобу, його складових частин (систем) (п.п.2.2.5.);

- виконати роботи достроково та повідомити про це замовника (п.п.2.2.6.);

- здійснювати тестові виїзди транспортним засобом, який підлягає ремонту, в межах території виконавця (п.п.2.2.7.);

- не передавати замовнику та притримати транспортний засіб при відмові замовника від підписання акту виконаних робіт (п.п.2.2.8.).

Відповідно до п. 2.3. договору, замовник зобов`язаний:

- своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату рахунків виставлених виконавцем (п.п.2.3.1);

- забезпечити прийняття надання виконавцем послуг уповноваженими особами замовника до моменту отримання транспортного засобу від виконавця (п.п.2.3.2.);

- забезпечити вивезення транспортного засобу з території виконавця не пізніше 2 (двох) робочих днів здня отримання повідомлення про закінчення надання послуг (п.п.2.3.3.);

- забезпечити дотримання уповноваженими особами замовника вимог охорони праці, вимог чинного законодавства та правил виконавця при перебуванні на території виконавця (п.п.2.3.4.);

- перевірити результати наданих послуг, транспортний засіб та повідомити про виявлені недоліки виконавцю до підписання акту виконаних робіт (п.п.2.3.5.);

- прийняти від виконавця виконані роботи та транспортний засіб в порядку та на умовах дійсного договору (п.п.2.3.6.);

- оплатити послуги виконавця по зберіганню транспортного засобу, якщо транспортний засіб не був отриманий замовником вчасно, з вини останнього (п.п.2.3.7.);

- у разі розірвання дійсного договору за власного ініціативою оплатити виконавцю вартість фактично наданих послуг, використаних матеріалів (запасних частин) та послуги зберігання транспортного засобу (п.п.2.3.8.).

Згідно з п. 2.4. договору, замовник мас право:

- отримувати результати тестів, що здійснюються з його транспортним засобом (п.п.2.4.1.);

- отримувати інформацію щодо переліку робіт, які здійснюються виконавцем, та їх вартості (п.п.2.4.2.);

- надавати інформацію та погоджувати всі питання, які виникають у процесі виконання договору з уповноваженими представниками виконавця (п.п.2.4.).

Відповідно до п. 3.1. договору, проведення робіт здійснюється за місцезнаходженням виконавця: м. Рівне, вул. Київська, 64-А.

Згідно з п. 3.2. договору, послуги надаються замовнику на підставі наряду/наряду-замовлення. Наряд підписується представником замовника та є підставою для виставлення рахунків та їх оплати.

Відповідно до п. 3.3. договору, строк надання послуг погоджується сторонами у кожному конкретному випадку, в залежності від об`ємів здійснюваних робіт та їх складності.

Згідно з п. 3.4. договору, уповноваженим представником замовника, який має право здійснювати дії від його імені, в тому числі, але не виключно: передавати транспортний засіб для надання послуг, підписувати від імені замовника наряд, акт виконаних робіт, інші документи передбачені дійсним договором, отримувати транспортний засіб після надання послуг, є:

- особа, на ім`я якої видано довіреність від імені замовника;

- особа, яка пред`явила виконавцю свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що передається для надання послуг.

Відповідно до п. 3.5. договору, в наряді вказується: власник транспортного засобу, марка транспортного засобу, рік випуску, дата оформлення наряду, види робіт, які потрібно виконати, найменування запасних частин. які необхідні для ремонту, підпис уповноваженої особи замовника, інші відомості, визначені виконавцем. За бажанням однієї із сторін в наряді може бути вказана будь-яка інша інформація.

Згідно з п. 3.6. договору, виконавець на підставі наряду визначає перелік послуг, які мають бути надані замовнику та перелік необхідних запасних частин, допоміжних матеріалів, які необхідні для здійснення обслуговування та повідомляє про це уповноважену особу замовника.

Відповідно до п. 3.7. договору, орієнтовна вартість послуг/робіт, запасних частин та матеріалів попередньо вказується в наряді. Їх остаточна вартість вказується в акті виконаних робіт, який складається виконавцем і підписується представниками обох сторін.

Згідно з п. 3.8. договору, виконавець має право надавати послуги, що безпосередньо не були передбачені погоджені в наряді, але:

- необхідні для безпечного використання транспортного засобу;

- без виконання яких неможливо надати замовлені послуги;

- необхідність виконання яких виявилася після початку надання послуг.

Якщо вартість таких послуг перевищує початково визначену суму більше, ніж на 10%, виконавець зобов`язаний попередньо узгодити з уповноваженим представником замовника надання таких послуг та замовлення необхідних запасних частин та матеріалів.

Відповідно до п. 3.9. договору, в разі відмови уповноваженого представника замовника від надання послуг, які є необхідним для безпечного використання транспортного засобу, виконавець не несе відповідальності за наслідки його подальшого використання та завдану таким транспортним засобом замовнику та/або третім особам шкоду.

Згідно з п. 3.10. договору, виконавець самостійно здійснює зобов`язання за цим договором, а у випадку необхідності без погодження з замовником має право залучити третіх осіб для проведення окремих видів робіт. При залученні для проведення окремих видів робіт третіх осіб виконавець залишається відповідальним перед замовником.

Відповідно до п. 3.11. договору, за відсутності на складі виконавця потрібних для надання послуг запасних частин та матеріалів, виконавець замовляє їх в постачальників за умови попередньої оплати замовником необхідних запасних частин та матеріалів відповідно до цього договору. При цьому, термін виконання ремонтних робіт, збільшується на термін поставки запасних частин та матеріалів.

Згідно з п. 3.12. договору, на вимогу замовника при наданні ремонтних послуг та/або технічного обслуговування, можуть бути використані запасні частини та матеріали. надані замовником. Виконавець в такому разі не відповідає за наслідки використання таких запасних частин та матеріалів та завдану шкоду.

Відповідно до п. 3.13. договору, деталі, що були замінені в процесі надання послуг, на вимогу замовника повертаються замовнику при отриманні транспортного засобу.

Згідно з п. 3.14. договору, деталі, що були замінені в процесі надання послуг та не були отримані замовником при отриманні транспортного засобу, утилізуються і подальшому поверненню не підлягають, їх вартість замовнику не відшкодовуються.

Відповідно до п. 4.1. договору, умови гарантії на надані послуги, запасні частини, матеріали/комплектуючі встановлюються в наряді та при умові дотримання замовником правил експлуатації та обслуговування транспортного засобу.

Згідно з п. 5.1. договору, виконавець передає а замовник забезпечує отримання уповноваженою особою транспортною засобу після закінчення надання послуг протягом 2 робочих днів з моменту отримання відповідного повідомлення виконавця. Транспортний засіб видається уповноваженому представнику замовника, який підписує акт виконаних послуг/робіт.

Відповідно до п. 5.2. договору, уповноважений представник замовника зобов`язаний під час прийняття наданих виконавцем послуг перевірити обсяг та якість їх виконання, оглянути транспортний засіб та негайно заявити про виявлені видимі недоліки у разі їх виявлення. В разі відмови від огляду транспортного засобу або неналежного приймання наданих послуг замовник не має права посилатися на недоліки наданих послуг.

Згідно з п. 5.3. договору, уповноважений представник замовника після отримання акту виконаних послуг/робіт повинен підписати його або письмово викласти зауваження до його змісту. У випадку виявлення замовником недоліків у виконаних роботах, які виникли не з вини замовника, сторонами складається акт з переліком недоліків та строками їх усунення.

Відповідно до п. 5.4. договору, за умови визнання обґрунтованими зауважень замовника, виконавець усуває виявлені замовником недоліки та повторно надає для підписання акт виконаних послуг/робіт.

Згідно з п. 5.5. договору, у випадку, якщо замовник не підписує акт виконаних послуг/робіт або письмово не викладе зауваження до його змісту, такий акт вважається підписаним замовником, а роботи вважаються такими, що виконані належним чином, відповідно зауваження та претензії щодо виконаних робіт у замовника відсутні.

Згідно з п. 6.1. договору, ціна договору дорівнює сумі послуг наданих протягом строку дії дійсного договору та вартості запасних частин, матеріалів/комплектуючих поставлених протягом строку дії дійсного договору.

Відповідно до п. 6.2. договору, вартість послуг запасних частин, матеріалів, комплектуючих складається з цін, що діють на дату складання акту виконаних робіт відповідно до розцінок виконавця.

Згідно з п. 6.3.договору, розрахунок за надані послуги, запасні частини, матеріали комплектуючі здійснюється замовником на умовах 100% попередньої оплати. За додатковим погодженням з виконавцем можлива оплата протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

Згідно з п. 7.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань відповідно до дійсного договору винна сторона несе відповідальність встановлену чинним законодавством та дійсним договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, при порушенні строків надання послуг визначених цим договором, замовник має право нарахувати, а виконавець зобов`язаний сплатити за першою вимогою неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуг за кожен день затримки.

Відповідно до п. 7.4. договору, при порушенні строків оплати, визначених цим договором. виконавець має право нарахувати, а замовник зобов`язаний сплатити за першою вимогою пеню за несвоєчасну оплату в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості, наданих послуг, запасних частин. матеріалів/комплектуючих за кожний день прострочки. а також 35 процентів річних від простроченої суми (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.6. договору, виконавець не відповідає перед замовником або третьою особою за втрату прибутку, за упущену вигоду, за матеріальну шкоду, а також непрямі або інші втрати, що можуть виникнути у зв`язку з виконанням сторонами умов дійсного договору.

Згідно з п. 9.1. договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діятиме протягом одного року, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з п. 9.3. договору, дійсний договір, зміни та доповнення до нього, рахунки, акти та інша інформація в межах дійсного договору, одержані сторонами за допомогою засобів електронного зв`язку (електронна пошта, месенджери тощо) мають юридичну силу до моменту отримання їх оригіналів та породжують права та обов`язки для сторін. При цьому сторона, що надіслала такий документ, відповідає за справжність підписів своїх уповноважених представників і відбитки печаток.

За змістом п.9.4. договору, у випадку якщо виконавцем надіслані замовнику документи не були одержані замовником у зв`язку з відмовою адресата від одержання або завершення терміну зберігання листа, датою отримання замовником документів вважається дата закінчення терміну зберігання або відмови адресата від одержання листа, згідно з поштовим відбитком на конверті про причини повернення листа поштовим відправленням, а в разі його відсутності, датою отримання вважати п`ятий календарний день від дати відправлення листа або дати, що зазначені на описів вкладень.

На виконання укладеного договору №Р-512 від 05.10.2025 складено наряд-замовлення №2500545 від 05.10.2025, з якого вбачається, що замовником робіт є «АВТ-КАРПАТИ», водієм КТЗ (по договору уповноваженою особою замовника) є ОСОБА_1 (зазначено його номер телефона, а також номер телефону механіка по імені Ігор). У наряді-замовленні вказано про колісний транспортний засіб НОМЕР_1 марки VOLVO, рік випуску 2012, VIN НОМЕР_2 , пробіг/км 1438613, який підлягав ремонту, зазначено про замовлену роботу, яку необхідно надати: «Посторонній шум двигуна, не піднімається кабіни», після чого наявний рукописний підпис у графі: підпис замовника або його уповноваженої особи. У наряді-замовленні №2500545 наявні також рукописні підписи про його оформлення менеджером ОСОБА_2 та про отримання наряду старшим майстром ОСОБА_3 . У наряді-замовленні рукописним почерком заповнено таблицю щодо виконання технічного обслуговування та/або ремонту, зокрема: вказаний перелік робіт, фактичний час, прізвище виконавця, підпис виконавця та нижче щодо переліку таких робіт наявний рукописний підпис від імені замовника або його уповноваженої особи про згоду з переліком використаних запасних частин, матеріалів та агрегатів при ремонті та вказана дата 05.10.2025 після якої є рукописний запис «-12.11.2025р».

У замовленні покупця №1248 від 10.10.2025 вказано про постачальника: ТОВ «К-Т-С» (вказана його адреса, рахунок у банківській установі, інша інформація про товариства), вказано про покупця: ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» (щодо якого зазначений номер мобільного телефону), нижче у таблиці за порядковими номерами від №1 до №11 зазначено про 11 найменувань товару, кількість кожного товару, ціна з ПДВ та сума з ПДВ щодо кожного товару, вказано: всього найменувань 11 на суму 120312,68 грн, у т.ч. ПДВ 20052,11 грн. Наприкінці замовлення покупця №1248 від 10.10.2025 наявний рукописний підпис у графі «Виконавець Красушин О.О.», нижче ще один рукописний підпис, а також наявний рукописний підпис у графі «Замовник».

У рахунку на оплату №С0000030024 від 10.10.2025 постачальником зазначено ТОВ «К-Т-С» (вказана його адреса, рахунок у банківській установі, інша інформація про товариства), вказано про покупця: ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» (щодо якого зазначений номер мобільного телефону), вказано про основний договір та про автомобіль з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , пробіг/км 1438613, зазначено, що останнім днем оплати є 10.10.2025. Надалі у рахунку на оплату у таблиці за порядковими номерами від №1 до №22 зазначено про 22 найменування товару і виконаних робіт, їх кількість, ціна з ПДВ і сума з ПДВ щодо кожного окремо, а також вказано: «всього найменувань 22 на суму 159941,00 грн, у тому числі ПДВ 26656,83 грн». Наприкінці рахунку на оплату у графі «Виконавець», нижче: «менеджер сервісного центру ОСОБА_2 » наявний рукописний підпис, який скріплений відтиском печатки ТОВ «К-Т-С».

Ця ж кількість та перелік робіт і товару (у загальному - 22 види), їх сума по ремонту автомобіля з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 з пробігом/км 1438613, VIN НОМЕР_2 на загальну суму 159941,00 грн, у тому числі ПДВ 26656,83 грн вказані в акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, у якому постачальником вказано ТОВ «К-Т-С», покупцем ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», підстава виконання робіт «основний договір через Рагель М.». Наприкінці акту виконаних робіт зазначено: «Авто забране водієм ОСОБА_1 у несправному стані та з наслідками ознайомлений!!!». Нижче в акті виконаних робіт у графі «Виконавець, менеджер сервісного центру ОСОБА_2 » наявний рукописний підпис, який скріплений відтиском печатки ТОВ «К-Т-С»; у графі «Авто/причіп ТО/ремонту прийняв Претензій до наданих послуг не маю. ДТЗ (його складові частини) отримав в повному обсязі. З особливостями експлуатації ознайомлений. Замовник» - наявний рукописний підпис.

Ця ж кількість та перелік робіт і товару (у загальному - 22 види), їх сума (обсяги постачання) і сума ПДВ по кожному виду зазначені у «Описі (номенклатурі) товарів/послуг продавця» у податковій накладній №252 від 12.10.2025, у якій постачальником (продавцем) зазначено ТОВ «К-Т-С», отримувачем (покупцем) вказано ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», в якій також зазначена загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням ПДВ 159941,00 грн та вказана загальна сума ПДВ 26656,83 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» вимогу про сплату заборгованості від 24.11.2025, згідно з якою позивач з посиланням на невиконання відповідачем договору умов №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 05.10.2025 просив протягом 7 (семи) календарних днів перерахувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» заборгованість в сумі 159941,00 грн.

Надіслання позивачем 28.11.2025 означеної вимоги від 24.11.2025 відповідачу цінним листом з описом вкладення рекомендованою поштовою кореспонденцією підтверджено копіями опису вкладання у цінний лист від 28.11.2025, поштової накладної №3302700207339 від 28.11.2025 та трекінгом відстеження поштового відправлення №3302700207339 з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (час перевірки статусу відстеження: 2026-02-06 10:47), в якому вказано про прийняття такого поштового відправлення, повернення відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання і повернення (вручення) відправнику. Однак у цьому трекінгу відстеження відсутні дати про його слідування від відправника до одержувача.

У вимозі від 24.11.2025, складеній ТОВ «К-Т-С» на адресу ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» про необхідність виконання відповідачем свого зобов`язання по оплаті коштів за договором в сумі 159941,00 грн, а також в описі вкладення у цінний лист рекомендованого поштового відправлення №3302700207339 від 28.11.2025 зазначено про направлення ТОВ «АВТ-Карпати» разом із вимогою, копії договору №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 05.10.2025, копії наряду №2500545 на надання послуг з технічного обслуговування та/або ремонту колісного транспортного засобу від 05.10.2025, рахунку на оплату №С00000030024 від 10.10.2025, копії акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025.

Також судом взято до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» подано до Господарського суду Закарпатської області заяву про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за договором в розмірі 159941,00 грн.

Відповідно до судового наказу Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2025 у справі №907/1370/25 стягнуто з ТОВ «АВТ-Карпати» на користь ТОВ «К-Т-С» заборгованість за договором №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 05.10.2025 в розмірі 159941,00 грн.

20.12.2025 відповідачем подано заяву про скасування судового наказу від 10.12.2025 у справі №907/1370/25.

Згідно з ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2026 скасовано судовий наказ від 10.12.2025 у справі №907/1370/25 про стягнення з ТОВ «АВТ-Карпати» на користь ТОВ «К-Т-С» 159941,00 грн заборгованості.

З посиланням на такі докази ТОВ «К-Т-С» звернулося в суд з позовною заявою про стягнення з ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» 195176,23 грн, з яких основний борг за невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за договором №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів в сумі 159941,00 грн, а також пеня в сумі 16524,32 грн та 35% річних у розмірі 18710,23 грн, нараховані за період з 11.10.2025 по 09.02.2026 через прострочення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Заперечуючи проти позовних вимог у справі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, до відзиву ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» долучило такі копії таких документів: договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025, заяви ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» №21 від 13.10.2025 на адресу Закарпатської ДФС, міжнародної товарно-транспортної накладної №15, рахунку на оплату №182 від 21.10.2025 та акту №182 від 21.10.2025 приймання-передачі послуг за договором-заявкою на перевезення №11 від 24.09.2025.

Так, відповідно до договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025, такий договір укладений між замовником ФОП Таран Д.В. і виконавцем ТОВ «АВТ-КАРПАТИ». Відповідно до договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025 виконавець взяв на себе зобов`язання перевезти для замовника по маршруту: с. Василівка, Житомирська область, Україна до Шварценбах, Швейцарія товар автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_3 , під керуванням водія Рагель М (зазначений його номер телефону).

У договорі-заявці на перевезення №11 від 24.09.2025 зазначено також: дата та час завантаження 02.10.2025; адреса завантаження с. Василівка, Житомирська область, Україна; строк доставки вантажу 9 днів; адреса вивантаження у Швейцарії; форма оплати за договором та сума 2100 євро на поточний рахунок за курсом НБУ на день виконання.

У договорі-заявці на перевезення №11 від 24.09.2025 також зазначено, що виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження прийнятого вантажу до моменту його розвантаження; у випадку затримання доставки вантажу в зазначений термін (транз.період) виконавець зобов`язаний попередити ФОП Таран Д.В., а також вказано, що за порушення термінів доставки сплачується штраф у сумі 300 євро.

У заяві №21 від 13.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» відповідно до ст. 191 Митного кодексу України повідомило Закарпатську ДФС, що у зв`язку з виробничою необхідністю відбулася заміна водія Рагель Михайла та тягача Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_3 на водія ОСОБА_4 та автомобіль Вольво НОМЕР_4 / НОМЕР_3 .

На підтвердження наданих ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» послуг перевезення ФОП Таран Д.В. на підставі договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025, до відзиву на позовну заяву відповідач долучив копії міжнародної товарно-транспортної накладної №15, рахунку на оплату №182 від 21.10.2025 та акту №182 від 21.10.2025 приймання-передачі послуг за договором-заявкою на перевезення №11 від 24.09.2025.

В акті №182 від 21.10.2025 приймання-передачі послуг за договором-заявкою на перевезення №11 від 24.09.2025, який підписаний виконавцем - ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» і замовником - ФОП Таран Д.В. вказано, що послуги за договором виконані якісно та у повному обсязі; за надані послуги замовник сплачує виконавцю 102192,00 грн; вказано, що акт складено у двох примірниках і сторони не мають взаємних претензій.

Водночас, відповідно до платіжної інструкції №15883 від 10.11.2025 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця Таран Дар`ї Вадимівни 24331,50 грн, вказавши призначення платежу: оплата штрафу за несвоєчасну доставку вантажу за маршутом с. Василівка Житомирської обл. 9536 Швейцарія згідно договору замовлення №11 від 24.09.2025.

Правове обґрунтування та оцінка суду

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст.509 ЦК України).

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Суть принципу свободи договору закріплена у ст. 627 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення ст. 6 ЦК України свідчить про те, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непоіменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непоіменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.

Аналогічна висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 175/3873/17.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Отже, за змістом статей 6, 627, 628 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Враховуючи такі положення цивільного законодавства, 05.10.2025 між ТОВ «К-Т-С» як виконавцем та ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» як замовником укладено договір №Р-512 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, за змістом якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з сервісного (технічного) обслуговування та/або ремонту транспортних засобів замовника, а також здійснення поставки запасних частин, матеріалів/комплектуючих на умовах, визначених договором.

Так як відповідач не заперечує укладення договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, з посиланням на невиконання умов якого ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» позивач звернувся в суд з позовною заявою у даній справі; так як ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а відтак суд враховує, що вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань згідно ст.ст.11, 509, 526 ЦК України, та відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У п.1.3. договору зазначено, що відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, даний договір є змішаним договором, який містить в собі елементи різних договорів, а саме: договору про надання послуг та поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Оскільки умовами договору передбачено під час виконання ТОВ «К-Т-С» ремонту транспортних засобів, одночасно здійснення заміни, поставки запасних частин, матеріалів/комплектуючих, паливо-мастильних матеріалів, експлуатаційних рідин тощо на умовах, визначених договором, то суд виснує, що договір №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів дійсно містить елементи договору поставки (ст.712 ЦК України), до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Щодо зазначення у п.1.3. договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, про наявність у ньому елементів договору надання послуг, враховуючи, що умовами договору передбачено виконання ТОВ «К-Т-С» ремонту транспортних засобів замовника, то суд зазначає таке.

Заперечуючи проти позовних у справі, ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» одночасно вказує, що укладений між сторонами договір №Р-512 від 05.10.2025 є змішаним договором та містить у собі елементи договору підряду (а не елементи договору про надання послуг як вказує позивач).

З приводу правої природи умов договору про виконання ТОВ «К-Т-С» як виконавцем ремонту транспортних засобів замовника, суд зазначає враховує таке.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Особливістю договорів про надання послуг є нематеріальний характер об`єкта договору, за яким продається не результат, а дії, які до нього призводять. Основним відрізняльним критерієм договору про надання послуг від договору про виконання робіт є те, що результат робіт, на відміну від послуг, має матеріальний результат (об`єкт будівництва, предмет ремонту тощо), тоді як корисний ефект від послуги полягає в самому процесі її надання (фахове консультування, представництво особи, розробка проектів документів тощо).

У постанові від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд зазначив, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Послуги відрізняються також від робіт. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Водночас ч.ч.1 та 2 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У постанові від 04.09.2023 в справі № 910/5352/21 Верховний Суд зазначив, що відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:

- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою матеріалізований результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі;

- основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження 12-15гс19, пункт 7.43) від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221).

У постанові від 17.06.2025 в справі № 907/613/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

Відтак, враховуючи те, що предметом договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів у спірній частині є виконання ТОВ «К-Т-С» ремонту транспортного засобу замовника (ТОВ «АВТ-КАРПАТИ»), результатом якого є відновлення його справності, безпеки та працездатності, в результаті чого здійснюється заміна елементів автомобіля, його модернізація, переобладнання тощо; враховуючи, що здача-прийняття такої роботи оформляється актом виконаних робіт, що передбачено п. п. 1.2., 3.7 договору, тобто замовника цікавить не сам процес надання послуги, а його результат, який є осяжним, то з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони») при розгляді справи і ухвалення рішення суд дійшов висновку, що умови договору №Р-512 від 05.10.2025 у частині виконання ТОВ «К-Т-С» ремонту транспортних засобів замовника містять елементи договору підряду (ст.837 ЦК України), до якого застосовуються загальні положення про підряд, що не суперечать положенням ст.ст.837 864 ЦК України.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про те, що на правовідносини договору підряду (ремонту та технічного обслуговування автомобіля) у даній справі поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», так як у преамбулі та у п.22 ч.1 ст.1 вказаного Закону зазначено, що він регулює відносини між продавцями і виробниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності та споживачами товарів, робіт і послуг, якими є фізичні особи, які придбавають, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст.ст. 13, 74 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Заперечуючи проти позовних вимог у справі, ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» водночас не заперечило те, що Рагель Михайло є водієм належного йому автомобіля з реєстраційними номерними знаками НОМЕР_1 марки VOLVO, рік випуску 2012, VIN НОМЕР_2 , який передавався ТОВ «К-Т-С» на підставі договору для проведення ремонту через його несправність, що трапилося під час руху транспортного засобу біля міста Рівне. Також про ОСОБА_5 , як водія автомобіля з реєстраційними номерними знаками НОМЕР_1 марки VOLVO зазначено у листі ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» на адресу Закарпатської ДФС №21 від 13.10.2025 та у договорі-заявці на перевезення №11 від 24.09.2025, укладеному з ФОП Таран Д.В., які долучені до відзиву на позовну заяву. Водночас суд враховує, що номер телефону М.Рагеля, який вказаний у такому договорі-заявці на перевезення №11 від 24.09.2025 відповідає цьому ж номеру телефону М.Рагеля, який останній повідомив ТОВ «К-Т-С» при складанні працівником позивача наряду-замовлення №2500545 від 05.10.2025.

Також зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» не заперечує підписання М.Рагелем як водієм належного відповідачу автомобіля з реєстраційними номерними знаками НОМЕР_1 долучених до позовної заяви документів: наряду-замовлення №2500545 від 05.10.2025, замовлення покупця №1248 від 10.10.2025 та акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, в яких є рукописний підпис від імені замовника та покупця (ТОВ «АВТ-КАРПАТИ») і в цих документах зазначено, що М.Рагель є уповноваженою особою замовника та покупця.

Не заперечивши такі обставини справи, ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», однак, вказує, що воно вважає необґрунтованими твердження ТОВ «К-Т-С» про те, що зазначені у позовній заяві документи підписані М.Рагелем як уповноваженою особою, та з посиланням на ст.ст.215 і 217 ЦК України вважає нікчемною умову п.3.4 договору про те, що уповноваженим представником замовника є особа, що пред`явила свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, оскільки положення договору у вказаній частині суперечать ст.ст.92, 237-239, 243-246 ЦК України щодо представництва юридичної особи, а відповідно до ст.ст. 92, 244 ч.2, 246 ЦК України не передбачена можливість представництва юридичної особи за договором поставки чи договором про надання послуг іншою особою за відсутності відповідного акту органу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (див. постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72, № у ЄДРСР 82065661), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95, № у ЄДРСР 82424016), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 59, № у ЄДРСР 105852862), постанова від 6 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20).

Щодо цього, суд враховує, що у ст.215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, в Цивільному кодексу України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило.

Водночас, нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Отже, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Отже, так як норми цивільного законодавства, зокрема ті, на які посилається відповідач у вдізиві на позовну заяву, викладені у ст.ст.92, 237-239, 243-246 ЦК України, не вказують про недійсність, встановлену законом (нікчемність), умов договору щодо представництва інтересів замовника (покупця) іншою особою, яку сторони визначили як його представника при укладенні договорів поставки чи підряду, а відтак суд відхиляє аргументи ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» про нікчемність п.3.4. договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Отже, відповідачем не спростовано презумпцію дійсності договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів чи його частини.

Відтак, суд враховує, що згідно з п. 3.4. договору, уповноваженим представником замовника, який має право здійснювати дії від його імені, в тому числі, але не виключно: передавати транспортний засіб для надання послуг, підписувати від імені замовника наряд, акт виконаних робіт, інші документи передбачені дійсним договором, отримувати транспортний засіб після надання послуг, є особа, на ім`я якої видано довіреність від імені замовника або особа, яка пред`явила виконавцю свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що передається для надання послуг.

З урахуванням викладеного, суд виснує, що М.Рагель як водій належного відповідачу автомобіля марки VOLVO з реєстраційними номерними знаками НОМЕР_1 , як особа, яка відповідно до п.3.4. договору №Р-512 від 05.10.2025 була уповноваженою замовником за договором (ТОВ «АВТ-КАРПАТИ») здійснювати дії від його імені щодо передання виконавцю (ТОВ «К-Т-С») транспортного засобу для проведення ремонтних робіт, отримання такого транспортного засобу з ремонту, підписання від імені замовника документів, передбачені договором, пред`явивши наявне у нього ТОВ «К-Т-С» свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, підписав наряд-замовлення №2500545 від 05.10.2025, замовлення покупця №1248 від 10.10.2025 та акт виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

Врахувавши досліджені судом доказом, суд дійшов висновку, що ТОВ «К-Т-С» у належний спосіб виконало роботи шляхом ремонту належного відповідачу автомобіля марки VOLVO з реєстраційними номерними знаками НОМЕР_1 та шляхом поставки (заміни) запасних частин і матеріалів комплектуючих згідно договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, що було виконано позивачем на підставі погодженого із уповноваженим представником ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» наряду-замовлення №2500545 від 05.10.2025 і замовлення покупця №1248 від 10.10.2025. Водночас належне виконання ТОВ «К-Т-С» таких робіт і поставка товару (запасних частин) ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» на загальну суму 159941,00 грн належно прийнята відповідачем у справі як замовником згідно договору на підставі акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, підписаного уповноваженим представником ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» без зауважень (без недоліків) щодо їх обсягу та якості, так як в акті виконаних робіт зазначено про прийняття автомобіля (його складових) у повному обсязі та відсутність претензій до наданих послуг.

Щодо доводів позивача про прострочення відповідачем з 11.10.2025 свого зобов`язання по сплаті коштів за договором щодо ремонту автомобіля згідно акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, із врахуванням обставин, що у рахунку на оплату №С0000030024 від 10.10.2025 вказаний останній термін оплати 10.10.2025, суд зазначає таке.

Як було вказано вище, відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із ч.1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Водночас, згідно з п. 6.3.договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, розрахунок за надані послуги, запасні частини, матеріали комплектуючі здійснюється замовником на умовах 100% попередньої оплати. За додатковим погодженням з виконавцем можлива оплата протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, зокрема, прийняття ТОВ «К-Т-С» до виконання робіт по ремонту автомобіля згідно договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів без попередньої оплати, з урахуванням положень ст.ст.692 і 854 ЦК України та умов п.6.3. договору, суд виснує, що виконавець за договором ТОВ «К-Т-С» досяг із замовником домовленості про оплату зі сторони ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» за виконані ремонтні роботи та поставлені запасні частини і комплектуючі матеріали згідно договору протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, так як умовами договору не передбачений інший порядок здійснення розрахунків, крім попередньої оплати чи оплати протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, так як ТОВ «К-Т-С» належно виконало умови договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів по ремонту транспортного засобу та поставці запасних частин на суму 159941,00 грн, що підтверджено актом виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, підписаним уповноваженим представником ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», то з урахуванням умов п.6.3. договору ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» мало провести розрахунок за надані послуги по ремонту автомобіля, поставлені запасні частини і комплектуючі матеріали протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, тобто до неділі, 26.10.2025.

З приводу того, що останній день строку сплати коштів за договором припадає на неділю, 26.10.2025, то суд зазначає, що ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо перенесення строку виконання зобов`язання на перший робочий день не застосовується до випадків, коли умовами договору визначено термін (конкретну календарну дату) виконання зобов`язання. У такому разі зобов`язання має бути виконане саме у встановлений договором термін, а його невиконання в цей термін є простроченням, з якого починається нарахування річних та пені, незалежно від того, чи припадає відповідна дата на вихідний, святковий або інший неробочий день. Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 30.09.2025 у справі № 927/1431/23.

Згідно із ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ч. 1 ст. 598 ЦК України вказано, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, так як ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» у термін до 26.10.2025 не оплатило ТОВ «К-Т-С» кошти за надані послуги по ремонту автомобіля, поставлені запасні частини і комплектуючі матеріали після підписання акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, то відповідач є таким, що з 27.10.2025 прострочив своє зобов`язання по оплаті коштів позивачу згідно договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.

За таких обставин суд не погоджується з доводами позивача, що відповідач є таким, що з 11.10.2025 прострочив своє зобов`язання по оплаті коштів позивачу згідно договору.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що сторони узгодили строк ремонту автомобіля (який також передбачає заміну (продаж) запасних частин) до 10.10.2025, враховуючи, що ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» взяло на себе зобов`язання по доставці товару відповідно до договору-заявки №11 від 24.09.2025, укладеного з ФОП Таран Д.В., поставити товар протягом 9 днів від дня отримання товару.

Так, відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

У ч.1 ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п.п.2.1.4 п. 2.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язаний надати послуги в строки. визначені в наряді.

Однак, ні у наряді-замовленні №2500545 від 05.10.2025, ні у замовленні покупця №1248 від 10.10.2025 не визначено строк ремонту автомобіля (який також передбачає заміну (продаж) запасних частин), а відтак суд, врахувавши завершення 12.10.2025 виконання ТОВ «К-Т-С» ремонту згідно акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, вважає, що позивачем виконано ремонт автомобіля у розумний строк, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту, після отримання 05.10.2025 замовлення на ремонт та передачі транспортного засобу ТОВ «К-Т-С» для проведення ремонту.

Суд також відхиляє аргументи відповідача про неналежне виконання позивачем ремонту автомобіля, про заміну деяких запчастин, які не потребували цього, що, на думку ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», підтверджується прямим записом в акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 про те, що автомобіль забрано водієм ОСОБА_1 у несправному стані.

З приводу цього суд зазначає, що відповідач не конкретизував, які саме запасні частини не потребували заміни, а перелік поставлених (замінених) запасних частин у транспортному засобі відповідача, який наведений у акті виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, вбачається з переліку запасних частин, наведеному у наряді-замовленні №2500545 від 05.10.2025 та у замовленні покупця №1248 від 10.10.2025, який підписаний уповноваженою особою ТОВ «АВТ-КАРПАТИ».

Водночас, доводи ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» про те, що відповідач після отримання автомобіля з ремонту від ТОВ «К-Т-С» згідно акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, надалі під час ремонту транспортного засобу повторно замінив ці ж деякі запасні частини чи повторно усував ці самі несправності не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до п. 5.2. договору, уповноважений представник замовника зобов`язаний під час прийняття наданих виконавцем послуг перевірити обсяг та якість їх виконання, оглянути транспортний засіб та негайно заявити про виявлені видимі недоліки у разі їх виявлення.

Згідно з п. 5.3. договору, уповноважений представник замовника після отримання акту виконаних послуг/робіт повинен підписати його або письмово викласти зауваження до його змісту. У випадку виявлення замовником недоліків у виконаних роботах, які виникли не з вини замовника, сторонами складається акт з переліком недоліків та строками їх усунення.

Однак, акт з переліком недоліків при прийнятті автомобіля з ремонту не складався, а, отримавши автомобіль з ремонту на підставі акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, уповноважений представник ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» своїм підписом у цьому акті засвідчив відсутність претензій до виконаних ТОВ «К-Т-С» ремонтних робіт та поставлених запасних частин, так як в акті зазначено, що автомобіль прийнятий замовником, претензій до наданих послуг не має, транспортний засіб отримав в повному обсязі.

Також не свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів у сумі 159941,00 грн за виконані ремонтні роботи та замінені запасні частини згідно акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025 посилання відповідача на умови п. 3.8. договору, згідно з яким, якщо вартість послуг перевищує початково визначену суму більше, ніж на 10%, то виконавець зобов`язаний попередньо узгодити з уповноваженим представником замовника надання таких послуг та замовлення необхідних запасних частин та матеріалів.

Щодо цього, суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Для визначення добросовісної поведінки сторони необхідно враховувати наступне:

- одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель);

- є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом;

- головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки;

- відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови);

- згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається;

- за змістом ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що, прийнявши без зауважень виконані ремонтні роботи у сумі 159941,00 грн, під час яких були замінені запасні частини згідно акту виконаних робіт №С0000030024 від 12.10.2025, та відмовляючись здійснювати оплату таких ремонтних робіт з посиланням на умови п. 3.8. договору і про те, що вартість ремонтних робіт перевищує початково визначену суму більше, ніж на 10% та виконання таких робіт було виконано без попереднього узгодження з уповноваженим представником замовника, водночас поведінка відповідача в цьому випадку є суперечливою і такою, що не відповідає принципам добросовісності та розумності, враховуючи також, що відповідач не довів належними, допустимими і достовірними доказами неналежне виконання позивачем ремонтних робіт автомобіля. Крім цього, суд враховує, що умовами договору не передбачено наслідки виконання ТОВ «К-Т-С» ремонтних робіт без погодження із замовником на суму, що понад 10% перевищує замовлені ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» роботи.

Також суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову твердження відповідача про сплату ним згідно платіжної інструкції №15883 від 10.11.2025 штрафних санкцій у розмірі 24331,50 грн на користь третьої особи ФОП Таран Д.В. через порушення договору-заявки на перевезення №11 від 24.09.2025.

Щодо цього суд зазначає, про що було вказано вище, про відсутність підстав стверджувати про порушення позивачем строку виконання ремонтних робіт автомобіля після отримання замовлення 05.10.2025 чи про неналежне виконання таких ремонтних робіт.

Водночас взаємовідносини відповідача з третіми особами за іншими правочинами не є правовою підставою для невиконання ним власних зобов`язань перед позивачем, а відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Більше цього, згідно з п. 7.6. договору, виконавець не відповідає перед замовником або третьою особою за втрату прибутку, за упущену вигоду, за матеріальну шкоду, а також непрямі або інші втрати, що можуть виникнути у зв`язку з виконанням сторонами умов дійсного договору.

Окремо суд звертає увагу, що обсяг ремонтних робіт транспортного засобу відповідача на суму 159941,00 грн, з яких ПДВ 26656,83 грн також підтверджено складеною позивачем податковою накладною №252 від 12.10.2025, у якій постачальником (продавцем) зазначено ТОВ «К-Т-С», отримувачем (покупцем) вказано ТОВ «АВТ-КАРПАТИ», враховуючи, що згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів і послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відтак, так як ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» з 27.10.2025 прострочило своє зобов`язання по оплаті коштів позивачу згідно договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, а тому позовні вимоги ТОВ «К-Т-С» в частині стягнення основного боргу в сумі 159941,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 35% річних.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1ст.3 ЦК). За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 ЦК).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відсутність у законі дозволу передбачити в договорі ту чи іншу умову не є рівнозначною забороні включення такої умови в договір.

Сторони не позбавлені права встановити в договорі на випадок порушення його умов такий платіж, який вони вважатимуть за необхідне (відшкодування збитків, штраф тощо), якщо це не заборонено законом.

Отже, необхідним є встановлення змісту умови договору та справжнього волевиявлення сторін. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), зокрема шляхом встановлення порядку розрахунку, така у мова є обов`язковою для виконання.

Як було вказано вище, відповідно до ч.1ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У цій справі при укладенні ТОВ «К-Т-С» та ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, сторони у 7.4 договору визначили, що при порушенні строків оплати, визначених цим договором. виконавець має право нарахувати. а замовник зобов?язаний сплатити за першою вимогою пеню за несвоєчасну оплату в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості, наданих послуг, запасних частин. матеріалів/комплектуючих за кожний день прострочки, а також 35 процентів річних від простроченої суми.

Водночас, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання за договором №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 18710,91 грн 35% річних, які нараховані за період з 11.10.2025 по 09.02.2026.

Щодо цього, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань, а тому при укладенні договору сторони узгодили сплату замовником 35 процентів річних від простроченої суми (п. 7.4. договору).

Проценти річних, як і інфляційні втрати нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст.236, ст.86,237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Як було вказано вище, врахувавши встановлені судом обставини справи та умови п. 6.3 договору щодо права замовника здійснити оплату протягом 14 календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, суд дійшов висновку про прострочення відповідачем грошового зобов`язання з 27.10.2025 по 09.02.2026.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку 35% річних, з урахуванням встановленого судом початку 27.10.2025 обчислення строку порушення відповідачем зобов`язання по оплаті за договором.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення 35% річних за період з 27.10.2025 по 09.02.2026 від суми основного боргу 159941,00 грн, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 16257,02 грн 35% річних за порушення ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» строку сплати коштів за договором.

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35% річних у розмірі 16257,02 грн, тоді як у стягненні решти суми нарахувань слід відмовити у зв`язку з помилковістю розрахунку позивача.

Щодо права суду зменшити розмір 35 відсотків річних, суд зазначає таке.

Зі змісту статті 625 ЦК України вбачається, що право на стягнення 3% річних від простроченої суми або іншого розміру процентів, встановленого договором або законом, має кредитор саме у випадку порушення боржником зобов`язання за договором, зокрема, грошового зобов`язання.

У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року, абзац 5 пункту 5.2.4 постанови Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 914/1001/19, абзац 3 пункту 8.7 постанови Верховного Суду від 03.04.2020 р. по справі № 920/653/19).

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми або іншого розміру встановленого договором або законом, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням наведеного, щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір відсотків річних, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №922/444/24 наголошено, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23.

У той же час у пункті 135 постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики конкретизувала правовий висновок, викладений в постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Отже, лише за наявності виняткових обставин, які мають юридичне значення, суд може зменшити визначений договором розмір відсотків річних до законодавчо встановленого мінімального розміру 3 процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, 35% річних у розмірі 16257,02 грн нараховані за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати за надані послуги у сумі 159941,00 грн.

Відповідно до приписів ч. 2ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4ст. 13 ГПК України).

Суд враховує, що станом на день ухвалення рішення відповідач не сплатив суму основного боргу, про стягнення якої позивач звернувся в суд з позовною заявою.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

За таких обставин судом враховано, що відповідач, уклавши договір №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, погодився з умовами договору, зокрема, з п.7.4. договору, яким визначений обов`язок замовника сплатити 35% річних від суми боргу у випадку прострочення заборгованості за договором.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити 35% річних у сумі 16257,02 грн, так як позивач не навів виняткових обставин, які би давали суду право зменшити 35% річних, тим більше з врахуванням того, що на час ухвалення рішення основний борг за договором не сплачений ТОВ «АВТ-КАРПАТИ».

Щодо нарахування пені

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання зі сплати заборгованості за договором №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 16524,32 грн.

Пунктом 3 ч. 1ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.4. договору, при порушенні строків оплати, визначених цим договором. виконавець має право нарахувати. а Замовник зобов?язаний сплатити за першою вимогою пеню за несвоєчасну оплату в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості, наданих послуг, запасних частин. матеріалів/комплектуючих за кожний день прострочки. а також 35 процентів річних від простроченої суми (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Як вбачається із наявного у позовній заяві розрахунку, за неналежне виконання відповідачем договору позивачем за період з 11.10.2025 по 09.02.2026 здійснено нарахування пені від суми боргу в розмірі 159941,00 грн в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, у загальній сумі 16524,32 грн.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає, що позивачем неправильно визначено початкову дату нарахування пені, а відтак безпідставно завищено борговий період, так як початок прострочення відповідачем свого зобов`язання по сплаті боргу за договором є з 27.10.2025, а тому правильним періодом нарахування пені є період з 27.10.2025 по 09.02.2026.

За перерахунком суду, у межах вказаного правильного боргового періоду (за період з 27.10.2025 по 09.02.2026) від суми основного боргу в розмірі 159941,00 грн розмір пені становить 14350,87 грн, а тому позов у цій частині є таким, що підлягає до задоволення судом частково, а у стягненні решти суми пені слід відмовити.

Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір пені та наявності підстав для зменшення стягнення з відповідача пені.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зі змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, пеня в розмірі 14350,87 грн нарахована позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати за виконані ремонтні роботи автомобіля в сумі 159941,00 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд враховує, що станом на день ухвалення рішення відповідач не сплатив жодних коштів у рахунок погашення основного боргу, про стягнення якого позивач звернувся в суд з позовною заявою; заперечує проти задоволення позовних вимог ТОВ «К-Т-С» у повному обсязі та не подавав клопотання про зменшення стягнення з нього пені.

Водночас розмір пені у сумі 14350,87 грн від розміру боргу в сумі 159941,00 грн становить 8,97%, а, отже, відсутні підстави вважати такий розмір пені явно не співмірним розміру простроченого зобов`язання, тим більше враховуючи, що такий основний борг по даний час не сплачено.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем пеню.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру пені, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 14350,87 грн, нарахованої за неналежне виконання відповідачем умов договору №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.

Відтак, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 190548,89 грн, з яких: 159941,00 грн основний борг за договором, 16257,02 грн - 35% річних і 14350,87 грн пеня, нараховані за період з 27.10.2025 по 09.02.2026 за невиконання відповідачем договору щодо перерахунку коштів за виконані позивачем ремонтні роботи автомобіля.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, та надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до платіжної інструкції №363 від 21.01.2026 при подачі позову через систему «Електронний суд» про стягнення з відповідача 195176,23 грн, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3328 грн.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А відтак, при подачі позову через систему «Електронний суд» судовий збір у справі про стягнення з відповідача 195176,23 грн, який поданий через систему «Електронний суд», підлягав сплаті позивачем у сумі 2662,40 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Виходячи із системного аналізу норм ГПК України та Закону України «Про судовий збір» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.

А тому позивач має право на повернення судового збору в сумі 665,60 грн через внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, і такий буде повернуто позивачу при подачі відповідного клопотання.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9ст. 129 ГПК України).

Отже, так як позовні вимоги ТОВ «К-Т-С» про стягнення з відповідача 190548,89 грн є обгрунтованими і підлягають задоволенню, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2599,28 грн у повернення сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у справі за позовною заявою, поданою через систему «Електронний суд».

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-КАРПАТИ» (код ЄДРПОУ 32548063, місцезнаходження 89600, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Яна Амоса Коменського, будинок 73) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Т-С» (код ЄДРПОУ 03567150, місцезнаходження 33027, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Київська, будинок 64-А) 190548,89 грн (сто дев`яносто тисяч п`ятсот сорок вісім гривень 89 копійок), з яких: 159941,00 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сорок одна гривня 00 копійок) основний борг за договором №Р-512 від 05.10.2025 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, 14350,87 грн (чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 87 копійок) пеня та 16257,02 грн (шістнадцять тисяч двісті п`ятдесят сім гривень 02 копійки) 35% річних, нараховані за невиконання умов договору, а також стягнути 2599,28 грн (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 28 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 18.06.2026.

Суддя С.В. Сисин