Рішення № 137534309, 09.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026м. ДніпроСправа № 904/7503/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Приватного підприємства "Експромт" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" (Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, м. Нікополь)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: Кіщак А.А.;

від відповідача: Авраменко А.В.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Експромт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1562561,68грн, з якої: 1453000,00грн основного боргу, 39566,16грн трьох відсотків річних, 69995,52грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг №07/24В від 16.09.2024 в частині своєчасної та повної оплати за виконані роботи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2026 позовну заяву Приватного підприємства "Експромт" залишено без руху на підставі статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.01.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано докази здійснених відповідачем оплат, та усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.02.2026.

05.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 відкладено підготовче засідання на 19.02.2026.

19.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості представнику відповідача ознайомитися з матеріалами справи та підготувати заперечення, пояснення.

Також, 19.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача у зв`язку з технічними проблемами в системі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 відкладено підготовче засідання на 09.03.2026.

05.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що додані позивачем до матеріалів даної справи акти не складалися, не погоджувалися та не підписувалися відповідачем. Також, звертає увагу на те, що претензію, яка міститься в матеріалах даної справи відповідач не отримував та про її направлення не був повідомлений позивачем, а тому не міг надати будь-яке заперечення чи пояснення позивачу.

Крім того, разом із відзивом на позов відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів. Відповідно до змісту наведеного клопотання відповідач просить витребувати у Приватного підприємства "Експромт" оригінали актів надання послуг.

У судовому засіданні 09.03.2026 представник позивача не заперечував проти клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.03.2026. Зобов`язано позивача надати для огляду оригінали актів надання послуг:

- №264 від 23.12.2024 на суму 600000,00грн;

- №16 від 13.01.2025 на суму 54000,00грн;

- №11 від 13.01.2025 на суму 180000,00грн;

- №12 від 13.01.2025 на суму 90000,00грн;

- №13 від 13.01.2025 на суму 144000,00грн;

- №15 від 13.01.2025 на суму 126000,00грн;

- №136 від 04.03.2025 на суму 120000,00грн;

- №137 від 04.03.2025 на суму 420000,00грн;

- №138 від 04.03.2025 на суму 120000,00грн;

- №139 від 04.03.2025 на суму 180000,00грн.

13.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що позовні вимоги враховують всі часткові оплати відповідача. Також вказує, що на актах надання послуг, окрім підпису, проставлено і печатку відповідача. Крім того, позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні щодо оплати суми податку на додану вартість. Водночас, відповідачем не надано доказів того, що він звертався до податкового органу з відповідною заявою про неправильність реєстрації вказаних податкових накладних. Позивач направляв претензію від 24.11.2025 та акт звірки, які було направлено за юридичною адресою відповідача, і згідно трекінгу Укрпошти, що наданий позивачем, повернуто за закінченням строку зберігання, що вказує на ухиляння відповідача від отримання кореспонденції.

16.03.2026 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява, до якої додані оригінали актів надання послуг та рахунків на оплату, які позивач надав для огляду на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 призначено підготовче засідання на 31.03.2026.

18.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив разом із клопотанням про призначення судової експертизи. Відповідно до змісту наведеного клопотання відповідач просить призначити у справі судову почеркознавчу та технічну експертизу документів.

В своїх запереченнях зазначає, що наявність печатки на видаткових накладних/актах приймання/надання послуг не є обов`язковою вимогою. Також, посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постановах, зокрема, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 04.07.2024 у справі № 910/9627/23 стосовно того, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття.

За результатами судового засідання 31.03.2026 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 07.04.2026.

02.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до змісту яких позивач заперечує проти клопотання відповідача про призначення судової експертизи та просить відмовити у задоволенні наведеного клопотання.

03.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

07.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі. Також відповідач звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю надання пояснень та доказів щодо відображення спірних операцій у податковому обліку підприємства.

За результатами судового засідання 07.04.2026 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.04.2026.

13.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 27.04.2026. Зобов`язано відповідача надати письмові пояснення щодо відображення в податковому обліку товариства господарських операцій за спірними актами надання послуг з чіткою вказівкою дат та сум такого відображення в хронологічному порядку. Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області надати інформацію щодо відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" господарських операцій за договором про надання послуг №07/24В від 19.09.2024, укладеним з Приватним підприємством "Експромт", за період з 16.09.2024 по 31.12.2025, а також інформацію щодо включення до складу податкового кредиту операцій за відповідними податковими накладними.

24.04.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі разом із долученням доказів.

Станом на 27.04.2026 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не надало інформацію щодо відображення в податковому обліку відповідача господарських операцій за договором про надання послуг №07/24В від 19.09.2024, укладеним з позивачем, за період з 16.09.2024 по 31.12.2025, а також інформацію щодо включення до складу податкового кредиту операцій за відповідними податковими накладними.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" про призначення судової експертизи. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.05.2026.

07.05.2026 до канцелярії суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов лист з інформацією щодо відображення в податковому обліку відповідача господарських операцій за договором про надання послуг №07/24В від 19.09.2024.

21.05.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про повернення документів, наданих на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2026.

За результатами судового засідання 21.05.2026 оголошено перерву у судовому засідання з розгляду справи по суті до 09.06.2026.

01.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.

08.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про стягнення судових витрат.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 09.06.2026 проголошене скорочене рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

16.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" (далі замовник, відповідач) та Приватним підприємством "Експромт" (далі виконавець, позивач) укладено договір про надання послуг №07/24В (далі договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з будівництва бомбосховища (бетонна підготовка).

Облік надання послуг здійснюється і фіксується уповноваженими представниками сторін, зазначеними у додатку 1 до цього договору (пункт 1.3 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунок розміру оплати проводиться виходячи з умов кожного додатка до цього договору.

Приписами пункту 3.3 договору встановлено, що оплата здійснюється кожні 15 календарних днів відносно виконаних об`ємів робіт згідно додатку 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 3.4 договору оплата здійснюється на протязі 3 (трьох) календарних днів після отримання рахунку від виконавця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 (пункт 4.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про надання послуг №07/24В від 16.09.2024 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Сторони підписали Додаток №1 (одиничні розцінки) до договору, в якому узгодили кількість, ціну, строки виконання робіт. Крім того, сторони визначили порядок оплати, а саме - оплата виконаних робіт здійснюється кожні 15 днів за фактично виконані роботи, відносно вартості даних одиничних розцінок, шляхом перерахування коштів замовником на рахунок виконавця згідно наданого рахунку протягом 5-ти робочих днів. У Додатку №2 до договору сторони погодили, що термін дії договору №07/24В від 16.09.2024 продовжено до 31.03.2025 (а.с. 8-10 том 1).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору останній виконав роботи на загальну суму 2214000,00грн, що підтверджується актами надання послуг:

- №264 від 23.12.2024 на суму 600000,00грн;

- №11 від 13.01.2025 на суму 180000,00грн;

- №12 від 13.01.2025 на суму 90000,00грн;

- №13 від 13.01.2025 на суму 144000,00грн;

- №14 від 13.01.2025 на суму 180000,00грн;

- №15 від 13.01.2025 на суму 126000,00грн;

- №16 від 13.01.2025 на суму 54000,00грн;

- №136 від 04.03.2025 на суму 120000,00грн;

- №137 від 04.03.2025 на суму 420000,00грн;

- №138 від 04.03.2025 на суму 120000,00грн;

- №139 від 04.03.2025 на суму 180000,00грн (а.с. 11-20, 160 том 1).

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату (а.с. 21-30, 161 том 1).

Як зазначає позивач, відповідач за виконані роботи розрахувався частково у сумі 761000,00грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №106 від 04.04.2025 на суму 150000,00грн, №68 від 12.03.2025 на суму 100000,00грн та платіжними інструкціями №563 від 24.12.2024 на суму 361000,00грн, №85 від 21.03.2025 на суму 150000,00грн (а.с. 77-80 том 1), у зв`язку з чим, заборгованість останнього склала 1453000,00грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено претензію від 24.11.2025 про сплату заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 53, 54 том 1).

Відповідач заперечує щодо наявної заборгованості та зазначає, що акти наданих послуг, які подані позивачем до матеріалів справи, не складалися, не погоджувалися та не підписувалися відповідачем.

Зазначене і стало причиною звернення позивача до суду.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору про надання послуг, строк його дії, строк оплати, виконання підрядником робіт, докази оплати, наявність/відсутність для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини першої статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (частина друга статті 875 Цивільного кодексу України).

Приписами частини четвертої статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Зі змістом частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості виконаних робіт.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Враховуючи визначений контрагентами у пункті 4 додатку №1 до договору порядок оплати за виконані роботи, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 1453000,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Щодо заперечень відповідача про те, що акти наданих послуг, які подані позивачем до матеріалів справи, не складалися, не погоджувалися, не підписувалися відповідачем та позивачем не були надані такі послуги відповідачу, господарський суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься лист відповідь Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №16737/5/04-36-04-01-10 від 07.05.2026 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2026.

В листі Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області зазначено, що відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) Приватним підприємством "Експромт" зареєстровано податкові накладні щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" протягом вересня 2024 року - грудня 2025 року на загальну суму взаємовідносин 3166350,00грн (у тому числі ПДВ 527725,01грн), у тому числі протягом періоду вказаного в ухвалі (з 16.09.2024 по 31.12.2025) 3126350,00грн (у тому числі ПДВ 521058,34грн), а саме:

- за вересень 2024 року - 335750,00грн (у тому числі ПДВ 55958,34грн), у тому числі з 16.09.2024 по 30.09.2024 - 295750,00грн (у тому числі ПДВ 49291,67 гривень);

- за жовтень 2024 року - 476600,00грн (у тому числі ПДВ 79433,34 гривень);

- за листопад 2024 року - 140000,00грн (у тому числі ПДВ 23333,33 гривень);

- за грудень 2024 року - 600000,00грн (у тому числі ПДВ - 100000,00 гривень);

- за січень 2025 року - 774000,00грн (у тому числі ПДВ - 129000,00 гривень);

- за березень 2025 року 840000,00грн (у тому числі ПДВ - 140000,00 гривень).

Суми ПДВ за виписаними та зареєстрованими в ЄРПН Приватним підприємством "Експромт" податковими накладними включено до складу податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" та відображено у додатку 1 до декларації з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів: вересня 2024 року - за податковими накладними вересня 2024 року суму ПДВ 17691,67гривень; грудня 2024 року - за податковими накладними жовтня 2024 року суму ПДВ 1666,67 гривень; січня 2025 року за податковими накладними січня 2025 року суму ПДВ 54000,00 гривень; квітня 2025 року - за податковими накладними березня 2025 року суму ПДВ 30000,00 гривень; вересня 2025 року за податковими накладними жовтня 2024 року суму ПДВ 77766,67грн, листопада 2024 року суму ПДВ 23333,33грн, грудня 2024 суму ПДВ 10000,00грн, січня 2025 року - 75000,00грн; жовтня 2025 року (в уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням поданого до контролюючого органу за місцем обліку у листопаді 2025 року за жовтень 2025 року) за податковими накладними березня 2025 року суму ПДВ 110000,00 гривень.

10.04.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" зареєстровано в ЄРПН податкову накладну від 19.03.2026 №7 (реєстраційний номер документу 9093901535) на загальну суму 1453000,01грн (ПДВ 242166,67грн) з відображенням типу причини складання подання даної податкової накладної - « 13» (Складена у зв`язку з використанням виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не в господарській діяльності).

У податковій накладній від 19.03.2026 №7 (реєстраційний номер документу 9093901535) відображено наступний опис (номенклатура)товарів/послуг та суми ПДВ: «Улаштування армування стін ПН 384 від 23.12.2024р. ІПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ - 39833,334 гривен; «Заливка стін бетоном ПН18/1 від 13.01.2025 р., ПН85/1 від 04.03.2025р..ПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ 84 333,334 гривень; «Монтаж опалубки стін ИН84/1 від 04.03.2025р, ПН14/1 від 13.01.2025р..ІПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ - 35 000,00 гривень; «Улаштування пола ПН№86/1 від 04.03.2025 р., ПН №19/1 від 13.01.2025р.ПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ 29000,00 гривень; «Заливка колон бетоном ПН №87/1 від 04.03.2025р.ІПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ - 30000,00 гривень; «Улаштування армування колон ПН №16/1 від 13.01.2025р. ПН 315424704859 ЕКСПРОМТ, ПП», ПДВ - 24000,00 гривень.

Сума ПДВ за податковою накладною від 19.03.2026 №7 включена до складу податкових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" та відображена у рядку 4.1 (Нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 розділу V ПКУ за операціями, що оподатковуються за основною ставкою) декларації з ПДВ за звітний (податковий) період березень 2026 року.

Дослідивши надану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області інформацію, суд встановив, що Приватним підприємством «Експромт» протягом вересня 2024 року березня 2025 року були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» на суми господарських операцій, а відповідні суми податку на додану вартість були включені останнім до складу податкового кредиту та відображені у податковій звітності.

Крім того, встановлено, що 10.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» зареєструвало в ЄРПН податкову накладну від 19.03.2026 №7 із типом причини « 13» «Складена у зв`язку з використанням товарів/послуг не в господарській діяльності», до якої включено роботи та послуги, отримані від Приватного підприємства «Експромт» за податковими накладними, зареєстрованими у 2024 2025 роках. Зазначена податкова накладна була відображена відповідачем у складі податкових зобов`язань за березень 2026 року відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Наведені обставини свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» у податковій звітності підтвердило факт отримання від Приватного підприємства «Експромт» відповідних робіт (послуг), сформувало за ними податковий кредит, а в подальшому здійснило нарахування компенсуючих податкових зобов`язань у зв`язку з використанням таких робіт (послуг) поза межами господарської діяльності.

Зазначене є додатковим доказом реальності господарських операцій між сторонами та фактичного виконання Приватним підприємством «Експромт» робіт, результати яких були прийняті та відображені Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольська-СТК» у податковому обліку.

Водночас реєстрація безпосередньо відповідачем податкової накладної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України виключає можливість заперечення факту отримання відповідних робіт (послуг), оскільки підставою для нарахування таких податкових зобов`язань є саме попереднє формування податкового кредиту за фактично придбаними товарами, роботами чи послугами.

Разом з цим, згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9); первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України (чинний на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Яке неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі №927/833/18), встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Господарський суд зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК", а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, суд доходить до висновку, що відтиски печатки на спірних актах наданих послуг є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

При цьому, судом враховано інші докази по справі, які достеменно свідчать про наявність господарських відносин між сторонами, а також здійснення відповідачем часткової оплати позивачу за надані послуги.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає про необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи долучені позивачем до матеріалів справи докази у їх сукупності, господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за спірним договором.

Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1453000,00грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 39566,16грн за загальний період з 31.12.2024 по 03.04.2025 та інфляційні втрати у сумі 69995,52грн за загальний період з січня 2025 року по листопад 2025 року, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом порушень не встановлено.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 1562561,68грн, з якої: 1453000,00грн основного боргу, 39566,16грн трьох відсотків річних, 69995,52грн інфляційних втрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії договору про надання професійної правничої допомоги від 20.11.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю серії ДП №4450, додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.11.2025, акту здачі-приймання наданих послуг №8 від 27.05.2026 на суму 200000,00грн (а.с. 161-164 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 10000,00грн.

Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Щодо розподілу судових втрат суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 23438,43грн витрат по сплаті судового збору та 10000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 328, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Експромт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1562561,68грн, з якої: 1453000,00грн основного боргу, 39566,16грн трьох відсотків річних, 69995,52грн інфляційних втрат задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська-СТК" (53200, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, м. Нікополь, вул. Соборна, буд. 2; ідентифікаційний код 34610536) на користь Приватного підприємство "Експромт" (50102, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гірників, буд 48, кв. 14; ідентифікаційний код 31542474) 1453000,00грн - основного боргу, 39566,16грн - трьох відсотків річних, 69995,52грн - інфляційних втрат, 23438,43грн - витрат по сплаті судового збору та 10000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 19.06.2026.

Суддя В.О. Татарчук