Рішення № 137532450, 19.06.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10519/25

Провадження № 2/344/702/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Петришин Р.Р.,

за участі Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , представника Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , представника Відповідача (Позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів, зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення порядку і способу участі у вихованні дитини, -

В С Т А Н О В И В:

1) ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі - «Відповідач»), за участю Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі - «орган опіки та піклування»), в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , позбавивши Відповідача права змінювати місце проживання дитини; стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення сином повноліття.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами у березні 2022 року Позивач разом з дитиною тимчасово проживали в Чехії, проте згодом повернулися до України. У зв`язку із знаходженням міста Сум (рідного міста сторін) у зоні бойових дій та з метою забезпечення безпеки сина Позивач разом з сином виїхали до міста Івано-Франківська, де наразі зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Відповідач, батько дитини, є військовим (прикордонник) - залишився в м. Суми.

Посилаючись на те, що Відповідач в спілкуванні інколи висловлює думку щодо повернення сина до м. Суми, виходячи з інтересів дитини (передусім безпека та спокій), Позивач звернулася до суду про визначення місця проживання дитини з нею, окрім того, заявивши позовну вимогу про стягнення з Відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів Відповідача.

В судових засіданнях Позивач та його представник позовні вимоги підтримували в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник Відповідача ОСОБА_4 на адресу суду подала відзив на первісний позов, у якому місце проживання дитини просила визначити разом із матір`ю - ОСОБА_1 , до моменту настання однієї з таких подій:- досягнення дитиною десяти років, з якого згідно з ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України її думка підлягає обов`язковому врахуванню при визначенні місця проживання;- досягнення дитиною чотирнадцяти років з якого згідно з ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини визначається нею самостійно;- - припинення дії правового режиму воєнного стану на території України; зміна обставин, які можуть істотно вплинути на безпеку, здоров`я або психологічний стан дитини.

Щодо вимоги про позбавлення відповідача права змінювати місце проживання - просила відмовити.

В частині позовної вимоги про стягнення аліментів просила стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі - 10 000,00 грн.

Представник Відповідача в судових засіданнях просила задовольнити первісний позов в частині визначення місця проживання дитини з врахуванням викладених у відзиві на нього зауважень. Вимогу про стягнення аліментів визнавала частково, в розмірі аліментів у 10 000,00 грн. щомісячно. В іншій частині первісного позову - заперечувала.

Представник Служби у справах дітей Івано-Франківської міської ради на адресу суду подала заяву про розгляд справи без її участі, в якому підтримувала висновок про визначення місця проживання дитини та встановлення порядку участі батькові у вихованні дитини, який на виконання вимог закону надано до матеріалів справи.

2) ОСОБА_4 (надалі - «Позивач за зустрічним позовом») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (надалі - «Відповідач за зустрічним позовом»), про встановлення порядку і способу участі у вихованні дитини, в якому просить встановити порядок і спосіб участі ОСОБА_4 у житті, вихованні, спілкуванні та особистих зустрічах з малолітнім сином - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право на необмежену кількість телефонних дзвінків і відеозв`язку через будь-які месенджери, чати або інші платформи, що забезпечують аудіовізуальний контакт (зокрема WhatsApp, Telegram, Viber тощо). Спілкування може відбуватися щоденно у зручний час, за умови, що це не порушує навчальний процес, режим дня або сон дитини.

У будь-який момент, за бажанням сина або у разі нагальної потреби, ОСОБА_5 має право самостійно ініціювати телефонні дзвінки або відеозв`язок з батьком - ОСОБА_4 - у будь-який зручний для дитини час, без обмежень у кількості та тривалості таких контактів, за умови якщо це не шкодить навчальному процесу або відпочинку під час нічного сну.

Забороняється навмисне обмеження ОСОБА_1 або іншими особами права ОСОБА_5 на особисте спілкування з батьком.

Батько ОСОБА_4 має право на очне спілкування з малолітнім сином ОСОБА_5 як у місті Суми, так і за місцем фактичного проживання дитини.

Батько ОСОБА_4 має право: самостійно приїздити до м. Івано Франківськ чи іншого міста, де перебуває дитина, з метою особистого спілкування, участі у житті, супроводу на шкільні чи культурні заходи; забирати дитину до себе на тимчасове проживання під час канікул або святкових днів, згідно з графіком, погодженим між батьками; перевозити дитину з м. Івано-Франківськ до м. Суми або іншого міста України (в залежності де перебуває дитина), з метою спільного відпочинку, святкування, відпустки тощо.

У випадках, коли батько не має змоги особисто забрати дитину, її супровід із м. Івано Франківськ до м. Суми або іншого місця може здійснювати бабуся ОСОБА_8, ОСОБА_6 чи інша повнолітня особа, визначена батьком.

Канікули розподіляються рівномірно між батьками - кожному по 50% загальної тривалості. Місце проведення визначається кожним із батьків самостійно, але за попереднім погодженням з іншою стороною не менш ніж за 7 днів до початку.

У разі неможливості особистого супроводу дитини з боку батька, її перебування може бути забезпечено за участі довіреної ним повнолітньої особи або бабусі ОСОБА_6 .

День народження дитини, Великдень, Новий рік, Різдво проводиться почергово між батьками.

День народження батька, дитина має право святкувати разом із ним щорічно.

Інші святкові події проводяться за попереднім узгодженням між сторонами.

Батько має право бути присутнім на батьківських зборах, першому дзвонику, випускних заходах, медичних оглядах та вакцинаціях, а також на спортивних, мистецьких та позашкільних подіях, у яких бере участь дитина.

У разі неможливості фізичної присутності батька під час ключових подій у житті дитини, матір - ОСОБА_1 на письмову або усну вимогу батька ОСОБА_4 зобов`язана надати фото- або відеозапис участі дитини у таких заходах.

Під час дистанційного спілкування та/або очних зустрічей ОСОБА_4 з сином ОСОБА_5 не допускається присутність третіх осіб.

Розмови між батьками або між одним із батьків та третіми особами щодо аліментів, побутових питань, судових спорів чи інших конфліктних тем мають відбуватись виключно поза присутністю дитини, незалежно від способу (особисто, телефоном, відеозв`язок тощо).

Жоден із батьків не має права психологічно впливати на дитину з метою формування негативного ставлення до іншого з батьків, його родичів або близького оточення.

Заборонити будь-яке налаштування дитини проти другого з батьків, маніпулювання емоціями, приниження гідності або спроби створити штучне дистанціювання у стосунках.

Матір ОСОБА_1 зобов`язана негайно повідомляти батька, ОСОБА_4 , про будь-які зміни у місцезнаходженні дитини, у тому числі:

- зміну місця проживання;

виїзди на відпочинок, оздоровлення, подорожі (в межах України або за кордон);

участь у подіях, що можуть впливати на фізичний, емоційний або навчальний стан дитини.

Матір ОСОБА_1 зобов`язана надавати батькові ОСОБА_4 :-

- копії медичних документів (довідки, діагнози, направлення); доступ до оцінок та домашніх завдань дитини (у паперовій або електронній формі);

- фото або відео участі дитини у шкільних позашкільних заходах;

документальне підтвердження витрат на дитину, включаючи лікування, медикаменти, гуртки, школу, шкільні заходи, одяг, іграшки тощо.

У випадку особистого прибуття до м. Суми ОСОБА_1 , має прибути разом із сином ОСОБА_5 , за умови відсутності навчальних занять.

Не менше ніж за 5 календарних днів повідомляти батька ОСОБА_4 про: дату прибуття; період перебування; місце проживання дитини під час перебування у місті.

Під час перебування матері з сином у м. Суми, ОСОБА_1 не має права перешкоджати особистим зустрічам і спілкуванню дитини з батьком.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що, ОСОБА_1 систематично порушує права позивача як батька та права малолітньої дитини зокрема на безперешкодне спілкування та участь житті та вихованні сина. ОСОБА_1 діючи всупереч положенням статей 157, 158, 161 Сімейного кодексу України, самовільно, без повідомлення та згоди позивача, у період його перебування на військовій службі, змінила місце проживання та перемістила сина із м. Суми до м. Івано-Франківськ, де він нині проживає з нею та її співмешканцем.

Окрім незаконного вивезення дитини, ОСОБА_7 створює штучні обмеження та психологічні бар`єри у спілкуванні дитини з батьком: перебуває поруч під час кожного дзвінка, контролює емоційну та змістовну сторону розмови, нав`язує дитині попередньо сформовані фрази, що перешкоджає щирому особистісному контакту між сином та батьком. Такі дії не лише порушують законні батьківські права, а й суттєво обмежують права дитини на вільне спілкування, емоційну безпеку, рівну участь обох батьків у його житті, що прямо суперечить положенням Сімейного кодексу України та Конвенції ООН про права дитини. Також є підстави вважати, що подібна поведінка ОСОБА_7 буде продовжена і надалі, а тому позивач вимушений звернутися з позовною заявою про встановлення порядку і способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею за для його гармонійного розвитку, емоційної стабільності та безпечного майбутнього.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 вимоги зустрічного позову підтримала та просила його задовольнити.

Представником Відповідача за зустрічним позовом - на адресу суду подано відзив на зустрічний позов, у якому посилався на те, що ОСОБА_1 не здійснювала та не здійснює дії, що виражаються у систематичному порушенні прав ОСОБА_4 як батька. Вона не змінювала місце проживання малолітнього сина самовільно та без попереднього інформування ОСОБА_4 . Так, відповідно до довідки № 184 від 01.04.2025 р., ОСОБА_5 буде навчатися у 1 класі ліцею № 23 ім. Романа Гурика Івано-Франківської міської ради. На підставі вказаного, ОСОБА_1 звернулася до директора ліцею № 33 Сумської міської ради про переведення учня ОСОБА_5 до іншого навчального закладу. Про зміну місця проживання ОСОБА_4 було проінформовано не менш, як за 2 тижні до від`їзду, вказані документи датовані за тиждень до переїзду. Крім того, батьку було надано вказану довідку з нового закладу освіти, інформацію про адресу житла та надано фото квартири, підтверджено належні умови для проживання

ОСОБА_1 не створює перешкод чи бар`єрів для спілкування батька із сином.

Сам лише факт проживання дитини в іншому місті не може свідчить про те, що батько не має перешкод у спілкуванні з малолітнім сином.

У відзиві посилається на те, що участь батька у батьківських зборах, щорічному святі першого дзвоника, випускних заходах, медичних оглядах та інших заходах ніким не обмежувалась та не буде обмежуватися, крім того більшість подій є відкритими для будь-кого, щодо освітніх або медичних заходів, то ОСОБА_4 має доступ до таких як батько дитини. Категорично не погоджувалася про зобов`язання матері на вимогу батька здійснювати та надавати фото- та відеозаписи участі дитини у таких заходах. Слід вказати, що у будні ОСОБА_1 працює і на даний час неможливо встановити чи у майбутньому не виникне ситуацій, коли вона не зможе бути присутньою у подібних заходах, тому такі зобов`язання мають обтяжливий характер для Відповідачки.

Отже, у відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 у разі задоволення позовної заяви ОСОБА_4 просить встановити наступний порядок участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 :

1) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право на необмежену кількість спілкування засобами телефонного чи іншого засобу зв`язку щоденно з урахуванням стану здоров`я, розпорядку дня дитини та за згодою дитини;

2) ОСОБА_5 має право сам ініціювати спілкування із батьком ОСОБА_4 за допомогою засобів телефонного чи іншого засобу зв`язку з урахуванням розпорядку дня дитини;

3) Батько ОСОБА_4 має право на очне спілкування із сином ОСОБА_5 за місцем фактичного проживання дитини або у місці, письмово погодженому із матір`ю ОСОБА_1 не менш ніж за 7 днів до зустрічі;

4) Батько ОСОБА_4 має право забирати дитину на час канікул або святкових днів в період та місто, письмово погоджені із матір`ю ОСОБА_1 не менш ніж за 7 днів до зустрічі;

5) Канікули розподіляються рівномірно між батьками (кожному по 50 % тривалості), а день народження дитини, Великдень, Новий рік, Різдво дитина проводить почергово між батьками у визначеному безпечному місці на підставі попереднього письмового погодження;

6) День народження батька дитина має право проводити із батьком у визначеному безпечному місці, попередньо погодженому батьками;

7) Проведення інших святкових подій узгоджується батьками додатково;

8) У випадку, якщо батько ОСОБА_4 не має змоги особисто забрати дитину для особистої зустрічі, то її супровід до батька здійснює бабуся ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ;

9) ОСОБА_1 зобов`язана повідомляти ОСОБА_4 про зміну фактичного місця проживання дитини не пізніше, ніж 7 днів після настання такої події;

10) ОСОБА_1 зобов`язана надавати ОСОБА_4 копії медичних документів щодо стану здоров`я дитини та документальне підтвердження витрат на дитину.

11) Враховуючи територіальну віддаленість ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вони зобов`язані погоджувати вищевказаний порядок участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 шляхом обміну повідомлень (надання пропозиції та погодження такої другим із батьків) з використанням електронних адрес ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

В судовому засіданні Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечували, однак, у разі висновку суду про його обґрунтованість - просили врахувати побажання сторони ОСОБА_1 , викладені у відзиві на зустрічний позов.

Проаналізувавши пояснення сторін та їх представників, представника органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 15 травня 2018 року року (том 1, а.с.6).

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 15 вересня 2025 року у справі 591/3222/25, яке набрало законної сили 16 жовтня 2025 року, шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи в місті Івано-Франківську (том 1, а.с.8,9).

ОСОБА_5 , 2018 року народження, навчається в ліцеї №23 ім. Романа Гурика Івано-Франківської міської ради (довідка №318 від 27.05.2025 року (том 1, а.с.7).

2) Щодо первісного позову про (а) визначення місця проживання дитини та (б) стягнення аліментів.

а) В обґрунтування вимоги про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 посилається на те, що Відповідач в спілкуванні інколи висловлює думку щодо повернення сина до м. Суми, а тому вона просить визначити місце проживання дитини з нею.

Представник Відповідача ОСОБА_4 в судових засіданнях заперечила щодо доводів Позивача про бажання батька забрати дитину до міста Суми, зазначивши, що наразі батько дитини згідний на проживання дитини разом з матір`ю в м. Івано-Франківську. Однак, просила обумовити відповідні обставини, які будуть мати місце у майбутньому (досягнення дитиною 10-річного віку та завершення воєнного стану в державі).

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (надалі - «СК України») визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною 1 статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами 4-6 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом на виконання вимог частин 4-6 статті 19 Сімейного кодексу України до участі у справі було залучено Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради як орган опіки і піклування.

Органом опіки та піклування надано суду Висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення порядку і способу участі батька ОСОБА_4 у вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №416 від 24.03.2026 року, відповідно до якого, зокрема, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне відмовити у визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю спору між батьками.

Відповідач ОСОБА_4 з вимогою про визначення місця проживання дитини з матір`ю на сьогоднішній день згідний. В цій частині він проти позову не заперечує, зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з ним не пред`явив. З цього Суд робить висновок, що Відповідачем ОСОБА_4 позов про визначення місця проживання дитини з матір`ю визнається.

Дитина сторін - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є малолітнім, таким, що не досягнув десяти років.

Частиною 1 ст. 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст. 161 СК України ж визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Аналіз змісту вказаних норм СК України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).

І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161СК України).

Натомість, зі змісту пояснень Позивача та представника Відповідача вбачається, що станом на час розгляду справи між сторонами відсутній будь-який спір щодо місця проживання їхнього малолітнього сина, оскільки, зі слів сторін, вони обоє, як батьки, погоджуються на проживання дитини з матір`ю.

Тобто сторони, як це і передбачено ч.1 ст.160 СК України, визначили місце проживання дитини з матір`ю за взаємною згодою.

Факт відсутності між батьками дитини спору щодо місця проживання дитини вбачається також і зі змісту висновку Органу опіки і піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення порядку і способу участі батька ОСОБА_4 у вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №416 від 24.03.2026 року.

Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору Суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Фактично у даному випадку спір щодо місця проживання дитини ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає, і від якої батько дитини не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини Відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не звертався, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із ним, як батьком, суду не надав. Будь-який дій щодо зміни місця проживання дитини Відповідач ОСОБА_4 не здійснює.

За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, який, з її слів, фактично проживав і проживає разом з нею, між батьками дитини виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки батько дитини не вимагає від матері дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у Позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою; при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини органом опіки не встановлено, що Відповідач заперечує, що дитина фактично проживає з матір`ю та не заперечив щодо подальшого такого проживання дитини з матір`ю.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Вказані обставини підлягають перевірці судом.

Не свідчать про наявність спору щодо місця проживання дитини і вимога Позивачки про заборону Відповідачу в подальшому змінювати місце проживання дитини, як і умови Відповідача про вирішення питання місця проживання дитини з відповідними умовами (досягнення дитиною 10, 14 років, припинення воєнного стану, зміна відповідних обставин).

Суд зауважує, що право на вирішення питання про місце проживання дитини є рівноцінним правом обох батьків дитини, і жоден з них не може бути позбавлений цього права.

Згідно вимог сімейного законодавства місце проживання дитини до 14-річного віку вирішується батьками, які проживають окремо, за взаємною згодою, а в разі її відсутності - органом опіки та піклування або в судовому порядку. При досягненні дитиною 10-річного віку - при домовленості батьків повинна враховуватися думка самої дитини.

При цьому, задоволення вимоги про позбавлення права батька змінювати місце проживання дитини - суперечить вимогам сімейного закону, оскільки за наявності відповідних обставин, зокрема, відсутність домовленості між батьками - батько з дотримання вимог СК України має право ініціювати таке питання як перед матір`ю дитини, так і перед судом або органом опіки та піклування.

Аналогічно судом не може бути задоволена вимога Відповідача ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з матір`ю до настання відповідних обставин, оскільки, як вже було зазначено раніше, у разі настання відповідних обставин - батько не позбавлений права ініціювати питання про зміну місця проживання дитини у встановленому законом порядку; а після досягнення 14-річного віку дитина сама може обрати своє місце проживання з одним із батьків.

Спорів на майбутнє (за відсутності порушеного права) суд не вирішує, оскільки завдання цивільного судочинства такого не передбачають.

З урахуванням встановлених обставин, Суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені Позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Отже, в задоволенні вимоги первісного позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та заборону батькові змінювати місце проживання дитини - слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

Посилаючись на те, що сторони не можуть домовитися та досягти згоди з приводу матеріального утримання дитини, між ними існує спір з приводу участі батька в їх утриманні, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним цивільним позовом про стягнення аліментів.

Сторона Відповідача ОСОБА_4 доводила, що Відповідач щомісячно перераховує кошти на утримання дитини в розмірі 10 000,00 грн., а тому просить визначити саме таку суму аліментів.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.

Станом на сьогоднішній день малолітня дитина ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю, Відповідач, як батько дитини, щомісячно надсилає кошти на утримання дитини в розмірі 10 000,00 грн., чого, на думку Позивача, є недостатньо.

Враховуючи вищевикладене, та те, що Відповідач є працездатним чоловіком, військовослужбовцем, має дохід, інших утриманців не має, Позивач просила стягувати з Відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумі для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дати подання позову.

Представник Відповідача у відзиві на позов та в судових засіданнях зазначала про те, що він щомісячно надає колишній дружині на утримання дитини 10 000,00 грн. та бере участь в інших витратах на дитину. Покликається на те, що він є військовослужбовцем, а тому несе додаткові витрати, пов`язані з проходженням військової служби.

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частина 2 статті 182 СК України визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з пунктами 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів» «за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно».

Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного законодавства України, конкретні обставини даної справи, виходячи з інтересів малолітньої дитини, Суд дійшов висновку про доцільність стягування з Відповідача аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 16 червня 2025 року, оскільки даний розмір аліментів відповідає інтересам дитини, а також відповідає обов`язку батька на утримання дитини.

При визначенні розміру аліментів Суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, зокрема те, що дитина проживає разом з Позивачем. Також Судом враховано, що Відповідач є працездатною особою, є військовослужбовцем, отримує дохід, інших осіб на своєму утриманні не має, і, на думку Суду, спроможний платити аліменти на утримання малолітньої дитини у відповідному розмірі.

Крім того, при визначенні розміру аліментів Суд враховує пояснення Позивача в судовому засіданні, яка зазначила про те, що в середньому на місяць нею витрачається 20 000 - 30 000,00 грн. на дитину, та нагадує про те, що обов`язок батьків по утриманню дітей є рівним. Тобто, місячне утримання дитини повинно ділитися між батьками порівну.

Розмір аліментів в 1/6 частки доходу Відповідача, визначений Судом, відповідає принципу рівності обов`язку двох батьків щодо утримання дитини.

Суд виходить з розуміння того, що високий середньомісячний дохід платника аліментів не є самостійною підставою для зменшення розміру частки, яка повинна стягуватися з нього щомісячно, однак, враховує положення частини 2 статті 182 СК України, згідно з якою розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Таким чином,законодавець пов`язує розмір аліментів з принципом необхідності та достатності для гармонійного розвитку дитини.

В спірних правовідносинах визначений судом розмір аліментів в 1/6 частки від доходу Відповідача таким критеріям відповідає.

Щодо вимоги представника Відповідача у відзиві на первісний позов щодо визначення аліментів у твердій грошовій сумі 10 000,00 грн., Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до абз. другого ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

У свою чергу, платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Отже, визначений Судом розмір аліментів у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, за висновком Суду, є обґрунтованим та доцільним з точки зору віку, стану здоров`я та матеріального становища дитини, а також з точки зору стану здоров`я, матеріального становища та сімейних обставин Відповідача.

Суд звертає увагу на те, що на момент розгляду справи в суді, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років 2817 грн., а для дітей від 6 до 18 років - 3512 грн.

Також суд зауважує, що згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Отже, за змістом статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Таким чином, вищевказаною нормою передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Усі інші пояснення Позивача та Відповідача не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, та не надали можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до вимог статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Враховуючи матеріальне становище сторін та те, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, розмір витрат на утримання дитини, виходячи з принципів розумності та справедливості, потреби дитини у розвитку, Суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та стягувати з Відповідача на користь Позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 16.06.2025 року

При цьому сплачені батьком з часу 16.06.2025 року щомісячно аліменти на утримання дитини підлягають зарахуванню за відповідний період.

2) Зустрічний позов про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення порядку і способу участі у вихованні дитини

Посилаючись на факт чинення ОСОБА_4 перешкод з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та її вихованні, Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку спілкування з дитиною та її виховання.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), в якому Суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, Судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Таким чином, законодавство України закріпило право одного з батьків, хто проживає окремо від дитини, на спілкування з нею та право брати участь у її вихованні.

В свою чергу, чинним законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини.

Законодавством також встановлений обов`язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина не чинити перешкоди у здійсненні батьками прав щодо виховання дитини та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення у судовому порядку.

Окрім того, чинним законодавством батьків зобов`язано вирішувати всі питання виховання дитини спільно (стаття 157 СК України).

Згідно з частиною 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

За змістом частини 5 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В ході розгляду справи органом опіки та піклування надано до матеріалів справи Висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення порядку і способу участі батька ОСОБА_4 у вихованні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №416 від 24.03.2026 року, відповідно до якого, зокрема, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне, зокрема, встановити батькові ОСОБА_4 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : під час перебування батька у відпустці з 16.00 год. до 21.00 год.; вихідні дні - з 10.00 год. до 20.00 год., з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини; день народження дитини, святкові дні - за згодою та домовленістю між обома батьками.

У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 , заперечуючи проти встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, все ж запропонувала свій графік участі батька у житті дитини, що приводить Суд до висновку, що в даному питанні між сторонами існує відповідний спір.

Хоча Суд і враховує, що, як встановлено з пояснень сторін, батько, приїжджаючи до міста Івано-Франківська, безперешкодно проводить час з сином, їздить з ним в гори з ночівлею, проводить спільний час з дитиною без матері.

Разом з тим, батько дитини, який наразі виконує свій конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини, звернувся до суду з позовом про встановлення йому порядку участі у житті дитини, посилаючись на те, що наразі дитина проживає в іншому місті, в новій сім`ї матері.

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Із системного тлумачення ч.1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», ст.ст.7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 04.04.2018 року у справі №520/1890/16-ц).

Крім того, Суд наголошує на тому, що праву та обов`язку батька на спілкування та виховання з дитиною кореспондує і право дитини на спілкування з батьком та його виховання.

В той же час, в ході розгляду справи Судом встановлено, що Позивач, який є батьком дитини, стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із дитиною.

Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітньою дитиною, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, Судом не встановлено, Відповідачем не доведено, а матеріали справи таких доказів не містять.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, попередню прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини, протилежного стороною відповідача не доведено та судом не встановлено.

Суд наголошує, що неприязні стосунки між батьками дитини, пов`язані з певними причинами, що призвели до їх розлучення, є внутрішніми питаннями батьків, які не повинні зачіпати інтереси дитини чи обмежувати її права.

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Крім цього, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року по справі №619/3051/17, судом визнано, що особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини. Судом касаційної інстанції вказано на те, що законодавством передбачено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 березня 2025 року у справі №487/2960/23:

«74. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції правильно врахували рівність прав батьків щодо виховання та спілкування з дочкою, а також відсутність об`єктивних відомостей, які б підтверджувати факт негативного впливу зі сторони батька на виховання та розвиток дочки.

75. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних зв`язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком.

76. Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 696/299/23.

77. При цьому апеляційний суд, з урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, в межах своєї компетенції, з метою врахування найкращих інтересів дитини, відстрочив виконання рішення суду в частині зустрічей батька з дитиною на території України до закінчення дії воєнного стану на території України, передбачивши натомість щоденне спілкування батька з дитиною в режимі відеозв`язку.

78. Судове рішення, яке б свідчило про незаконне перебування дитини у Словаччині і передбачало примусове повернення дитини в Україну відсутнє.

79. Верховний Суд зауважує, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України.

В цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.

80. Апеляційний суд правильно зауважив, що особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.

81. Той із батьків, який проживає окремо від своєї дитини, має право на особисте спілкування з нею, а інший не повинен перешкоджати у цьому, якщо тільки таке спілкування не супроводжується фізичним чи психічним насильством та/або буде доведено його негативний вплив на розвиток дитини (див. постанови Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/7011/23).

82. Верховний Суд також звертає увагу, що розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені у розглядуваній справі способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.

83. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (див. рішення у справі Странд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення у справі Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).

84. Стаття 8 Конвенції про права дитини передбачає, що держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

85. Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справі Йохансен проти Норвегії», 07 серпня 1996 року).

86. У § 54 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини».

Відтак, збалансовуючи найвищі інтереси дитини з врахуванням її права на спілкування та виховання не тільки з боку матері, а й з боку батька (як важливий елемент формування особи чоловічої статі), - з правами батька на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, зважаючи на вік дитини у спірних правовідносинах (2018 року народження) та відповідні особливості дітей такого віку (фізіологічні, моральні, психоемоційні, відповідні потреби тощо), Суд, враховуючи висновок органу опіки та піклування, викладений в Рішенні Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24.03.2026 року №418 (яким в повному обсязі не вирішено всі питання, які ставив ОСОБА_4 ), не порушуючи та не обмежуючи розумного й справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батька, пов`язаними з реалізацією його не тільки права, а й обов`язку, на виховання дитини, з огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини, - вважатиме доцільним спілкування Позивача з дитиною та її виховання у наступний спосіб:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право на необмежену кількість телефонних дзвінків і відеозв`язку через будь-які месенджери, чати або інші платформи, що забезпечують аудіовізуальний контакт (зокрема WhatsApp, Telegram, Viber тощо). Спілкування може відбуватися щоденно у зручний час, за умови, що це не порушує навчальний процес, режим дня або сон дитини.

У будь-який момент, за бажанням сина або у разі нагальної потреби, ОСОБА_5 має право самостійно ініціювати телефонні дзвінки або відеозв`язок з батьком - ОСОБА_4 - у будь-який зручний для дитини час, без обмежень у кількості та тривалості таких контактів, за умови якщо це не шкодить навчальному процесу або відпочинку під час нічного сну.

Батько ОСОБА_4 має право на очне спілкування з малолітнім сином ОСОБА_5 як у місті Суми (за умови перебування дитини в м. Суми), так і за місцем фактичного проживання дитини (попередньо повідомивши матір дитини про прибуття за місцем фактичного проживання дитини) у з урахуванням режиму та розпорядку дня дитини та навчального процесу.

Канікули розподіляються рівномірно між батьками - кожному по 50% загальної тривалості. Місце проведення визначається кожним із батьків самостійно, але за попереднім погодженням з іншою стороною не менш, ніж за 7 днів до їх початку.

День народження дитини, Великдень, Новий рік, Різдво проводиться почергово між батьками за попереднім погодженням між ними.

День народження батька дитина має право святкувати разом із ним щорічно за попереднім погодженням з матір`ю дитини місця святкування.

Інші святкові події проводяться за попереднім узгодженням між сторонами.

Матір ОСОБА_1 зобов`язана усно або за допомогою будь-яких месенджерів або електронною поштою попередньо повідомляти батька, ОСОБА_4 , про будь-які зміни у місцезнаходженні дитини, у тому числі:

- зміну місця проживання в межах обласних міст;

- виїзди на відпочинок за межі західної частини України, оздоровлення дитини, подорожі за кордон;

Матір ОСОБА_1 зобов`язана надавати батькові ОСОБА_4 :-

- копії медичних документів щодо стану здоров`я дитини (довідки, діагнози, направлення).

Вимоги зустрічного позову:

- «Забороняється навмисне обмеження ОСОБА_1 або іншими особами права ОСОБА_5 на особисте спілкування з батьком» -

не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю, що Відповідачем здійснюються такі навмисні обмеження.

- «Батько ОСОБА_4 має право: самостійно приїздити до м. Івано Франківськ чи іншого міста, де перебуває дитина, з метою особистого спілкування, участі у житті, супроводу на шкільні чи культурні заходи; забирати дитину до себе на тимчасове проживання під час канікул або святкових днів, згідно з графіком, погодженим між батьками; перевозити дитину з м. Івано-Франківськ до м. Суми або іншого міста України (в залежності де перебуває дитина), з метою спільного відпочинку, святкування, відпустки тощо.

Батько має право бути присутнім на батьківських зборах, першому дзвонику, випускних заходах, медичних оглядах та вакцинаціях, а також на спортивних, мистецьких та позашкільних подіях, у яких бере участь дитина» -

не можуть бути задоволені судом, оскільки такі права, окрім того, що пов`язані із свободою пересування, належать батьку в силу його батьківських прав, і не можуть бути обмежені Відповідачем.

- «У випадках, коли батько не має змоги особисто забрати дитину, її супровід із м. Івано Франківськ до м. Суми або іншого місця може здійснювати бабуся ОСОБА_8 , ОСОБА_6 чи інша повнолітня особа, визначена батьком.

У разі неможливості особистого супроводу дитини з боку батька, її перебування може бути забезпечено за участі довіреної ним повнолітньої особи або бабусі ОСОБА_6 » -

є не конкретизованими, оскільки не зазначено конкретного переліку третіх осіб. Щодо супроводження дитини бабусею ОСОБА_6 - Відповідач не заперечує.

Крім того, згідно чинного законодавства бабуся та дідусь наділені відповідними особистими нематеріальними правами щодо своїх онуків, які ними реалізовуються самостійно.

- «У разі неможливості фізичної присутності батька під час ключових подій у житті дитини, матір - ОСОБА_1 на письмову або усну вимогу батька ОСОБА_4 зобов`язана надати фото- або відеозапис участі дитини у таких заходах» -

не підлягає задоволенню, оскільки може порушувати права ОСОБА_1 , яка в силу відповідних обставин (робота, стан здоров`я тощо) може бути відсутня на певних офіційних подіях в житті дитини.

- «Під час дистанційного спілкування та/або очних зустрічей ОСОБА_4 з сином ОСОБА_5 не допускається присутність третіх осіб» -

не підлягає задоволенню, оскільки може порушувати права третіх осіб на місце проживання.

«Розмови між батьками або між одним із батьків та третіми особами щодо аліментів, побутових питань, судових спорів чи інших конфліктних тем мають відбуватись виключно поза присутністю дитини, незалежно від способу (особисто, телефоном, відеозв`язок тощо).

Жоден із батьків не має права психологічно впливати на дитину з метою формування негативного ставлення до іншого з батьків, його родичів або близького оточення.

Заборонити будь-яке налаштування дитини проти другого з батьків, маніпулювання емоціями, приниження гідності або спроби створити штучне дистанціювання у стосунках» -

не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю.

«Матір ОСОБА_1 зобов`язана негайно повідомляти батька, ОСОБА_4 , про будь-які зміни у місцезнаходженні дитини, у тому числі:

участь у подіях, що можуть впливати на фізичний, емоційний або навчальний стан дитини.

доступ до оцінок та домашніх завдань дитини (у паперовій або електронній формі);

- фото або відео участі дитини у шкільних позашкільних заходах;

документальне підтвердження витрат на дитину, включаючи лікування, медикаменти, гуртки, школу, шкільні заходи, одяг, іграшки тощо.

У випадку особистого прибуття до м. Суми ОСОБА_1 , має прибути разом із сином ОСОБА_5 , за умови відсутності навчальних занять.

Не менше ніж за 5 календарних днів повідомляти батька ОСОБА_4 про: дату прибуття; період перебування; місце проживання дитини під час перебування у місті.

Під час перебування матері з сином у м. Суми, ОСОБА_1 не має права перешкоджати особистим зустрічам і спілкуванню дитини з батьком» -

не підлягають задоволенню, оскільки їх не конкретизовано.

Вказаний порядок участі сформульований Судом з метою забезпечення фактору стабільності, який надає дитині можливості нормально розвиватись, враховуючи вік дитини, її режим дня, стан здоров`я, та необхідність забезпечення психологічно комфортних умов для дитини, звичайного ритму життя дитини та є таким, що буде сприяти її стабільному та нормальному розвитку.

Стосовно посилання Відповідача за позовом в письмових заявах на відсутність належних доказів чинення нею перешкод Позивачу у спілкуванні та вихованні дитини, Суд з такими доводами не погоджується, оскільки встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про те, що сторони в повній мірі не досягнули згоди щодо виховання батьком дитини та спілкування з нею.

Інші доводи сторін, викладені у їхніх письмових, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Одночасно, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що обом батькам слід шукати шляхи порозуміння в інтересах дитини та керуючись почуттям любові до своєї дитини.

У разі зміни обставини, пов`язаних із віком дитини, при наявності спору між батьками, Позивач не позбавлений можливості згідно вимог ст. 158 СК України звернутись до органу опіки та піклування для встановлення способів участі у вихованні дитини або згідно ст. 159 СК України звернутись до суду про визначення іншого способу його участі у вихованні дитини.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Судовий збір за слід розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Тому з Відповідача за зустрічним позовом слід стягнути 500,00 грн. судового збору на користь Позивача.

На підставі наведеного, керуючись Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазька Конвенція), ст. 52 Конституції України, ст. ст. 19, 141, 153, 155, 157, 159 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 180, 181, 182, 184, 191 Сімейного кодексу України, ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів, - задовольнити частково.

1.1. Стягувати з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з моменту звернення до суду з 16 червня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

1.2. В задоволенні решти вимог первісного позову - відмовити.

2. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення порядку і способу участі у вихованні дитини, - задовольнити частково.

2.1. Встановити наступний порядок і спосіб участі ОСОБА_4 у житті, вихованні, спілкуванні та особистих зустрічах з малолітнім сином - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право на необмежену кількість телефонних дзвінків і відеозв`язку через будь-які месенджери, чати або інші платформи, що забезпечують аудіовізуальний контакт (зокрема WhatsApp, Telegram, Viber тощо). Спілкування може відбуватися щоденно у зручний час, за умови, що це не порушує навчальний процес, режим дня або сон дитини.

У будь-який момент, за бажанням сина або у разі нагальної потреби, ОСОБА_5 має право самостійно ініціювати телефонні дзвінки або відеозв`язок з батьком - ОСОБА_4 - у будь-який зручний для дитини час, без обмежень у кількості та тривалості таких контактів, за умови якщо це не шкодить навчальному процесу або відпочинку під час нічного сну.

Батько ОСОБА_4 має право на очне спілкування з малолітнім сином ОСОБА_5 як у місті Суми (за умови перебування дитини в м. Суми), так і за місцем фактичного проживання дитини (попередньо повідомивши матір дитини про прибуття за місцем фактичного проживання дитини) у з урахуванням режиму та розпорядку дня дитини та навчального процесу.

Канікули розподіляються рівномірно між батьками - кожному по 50% загальної тривалості. Місце проведення визначається кожним із батьків самостійно, але за попереднім погодженням з іншою стороною не менш, ніж за 7 днів до їх початку.

День народження дитини, Великдень, Новий рік, Різдво проводиться почергово між батьками за попереднім погодженням між ними.

День народження батька дитина має право святкувати разом із ним щорічно за попереднім погодженням з матір`ю дитини місця святкування.

Інші святкові події проводяться за попереднім узгодженням між сторонами.

Матір ОСОБА_1 зобов`язана усно або за допомогою будь-яких месенджерів або електронною поштою попередньо повідомляти батька, ОСОБА_4 , про будь-які зміни у місцезнаходженні дитини, у тому числі:

- зміну місця проживання в межах обласних міст;

- виїзди на відпочинок за межі західної частини України, оздоровлення дитини, подорожі за кордон;

Матір ОСОБА_1 зобов`язана надавати батькові ОСОБА_4 :-

- копії медичних документів щодо стану здоров`я дитини (довідки, діагнози, направлення).

2.2. В задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.

2.3. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 червня 2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.