Рішення № 137530533, 19.06.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.06.2026Справа № 554/4472/25 Провадження № 2/554/577/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.,

при секретарі - Титаренко Д.В.

за участю позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника позивачів - ОСОБА_5 , відповідачки - ОСОБА_6 , представника відповідачки - ОСОБА_7 , третьої особи - ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_8 , Служба у справах дітей Полтавської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням, зобов`язання вчинити певні дії, усунення перешкод користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені яких діє представник ОСОБА_5 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, визначивши третіми особами ОСОБА_8 , Службу у справах дітей Полтавської міської ради, в якому прохали:

-визнати право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 як за членами сім`ї наймача;

-зобов`язати Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_6 зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди користування житловим приміщенням з боку ОСОБА_6 шляхом заборони виселення особам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову представник позивачів вказала, що з інформації Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради від 05.08.2025 року стало відомо, що за заявою власника житла ОСОБА_6 було проведено зняття з реєстрації позивачів за адресою: АДРЕСА_1 . 14 серпня 2024 року позивачі отримали вимогу про виселення із спірної квартири до 01.09.2024 року. Вказує, що відповідач ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_8 , з яким позивач ОСОБА_1 уклала шлюб 28 квітня 1990 року. У шлюбі у них народилося дві дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З жовтня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживали у АДРЕСА_2 . Згодом ОСОБА_1 стала власником цього будинку на підставі Договору дарування від 09.02.1996 року. Відповідно до Договору купівлі-продажу вказаного будинку від 21 серпня 2004 року, ОСОБА_1 продала будинок, а кошти передала відповідачці ОСОБА_6 для придбання квартири. У січні 2005 року сім`я у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 переїхала на постійне місце проживання у м.Полтаву до матері чоловіка ОСОБА_6 та були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 . При вселенні був дотриманий встановлений порядок: була згода власника ОСОБА_6 на вселення та реєстрацію, всі члени сім`ї були зареєстровані у даному житловому приміщенні, дане жиле приміщення було постійним місцем проживання позивачів і третьої особи. Наймачі вели із власником житла спільне господарство, тривалість часу проживання у квартирі становить більше 20 років, певний порядок користування жилим приміщенням між власником і наймачами не обумовлювався угодою між ними. У ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_3 . За фактом народження малолітня дитина набула права користування спірною квартирою. Зазначає, що з моменту їхнього вселення і по цей час позивачі проживають разом у квартирі однією сім`єю, вказана квартира є постійним єдиним їхнім місцем проживання. У квартирі знаходяться їхні речі, вони ведуть спільне господарство, разом готують їжу, спільно утримують, прибирають та дбають про квартиру. За період проживання був проведений ремонт. Позивач ОСОБА_1 сплачує за комунальні послуги, заборгованість за якими відсутня, придбавала будівельні матеріали для ремонту квартири. Враховуючи, що позивачі зі згоди власника квартири, відповідачки, як члени її сім`ї вселилися у квартиру, тривалий час у ній проживають, приймають участь у витратах по її утриманню, набули законне право на проживання і користування житлом, іншого житла не мають, а відповідачка їхнє право на проживання оспорює шляхом зняття з реєстрації та виселення, змушені звернутися до суду з позовом.

Ухвалою суду від 04 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 11 квітня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача Департаменту з питань реєстрації ПМР до суду надійшов відзив, в якому зазначає, що повноваження виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо здійснення реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб передано до Департаменту з питань реєстрації. Структурним підрозділом Департаменту є, серед іншого, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб (без статусу юридичної особи), який діє виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. Зняття з реєстрації місця проживання позивачів було здійснено відповідно до п.2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», згідно з п.п.5 п.50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» за заявою власника житла приватної форми власності ОСОБА_6 . Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання позивачів відбулося законно, підстав для відмови не було. Вказала, що спір про право на проживання у житловому приміщення власника, заборону власнику вчиняти дії у знятті з реєстрації місця проживання позивачам слід вирішувати безпосередньо із власником житла, а Департамент не є тим органом, який уповноважений на визнання права користування житловим приміщенням. У задоволенні позов до Департаменту прохала відмовити.

Від відповідачки ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на позов, в якому прохала у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що є власником квартири АДРЕСА_3 , на підставі Договору купівлі-продажу від 21 грудня 2000 року. Проте, з 2000 року зареєстрована та проживає за іншою адресою: АДРЕСА_4 . З позивачами ніколи разом не проживала, не вела з ними спільного господарства, не пов`язана із ними спільним побутом, взаємними правами та обов`язками. Позивачі не є членами її сім`ї в розумінні ст. 3 СК України та ст. 64 ЖК України, договорів про користування спірною квартирою з нею не укладали, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають з власником і ведуть спільне господарство, та на даний час не мають законних підстав для користування її нерухомим майном. На підставі чинного законодавства, а саме п.2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», згідно з п.п.5 п.50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» вона звернулася до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб із заявою про зняття із зареєстрованого місця проживання позивачів та відповідними документами, на підставі яких були вчинені реєстраційні дії в порядку передбаченому законом щодо зняття з реєстрації місця проживання. Позивачів було знято з реєстрації відповідно до чинного законодавства та за волевиявленням власника. Таким чином, її інтереси як власника перевищують інтереси позивачів як членів сім`ї її сина, в яких відсутні правові підстави користуватися чужим житлом. Вона та її син останні п`ять років проживають у с.Нижні Млини, фактичні шлюбні відносини її сина та позивача ОСОБА_1 припинені, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є дорослими та не проживають у спірній квартирі, ОСОБА_1 не впускає її до квартири, обмежує право щодо володіння, користування та розпорядження нерухомістю. Жодних доказів на обгрунтування позовних вимог позивачами не надано.

Ухвалою суду від 12 червня 2025 року задоволені клопотання про виклик свідків, відкладено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 08 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Службу у справах дітей Шевченківської районної у м.Полтаві ради на Службу у справах дітей Полтавської міської ради.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представник позивачів ОСОБА_5 позов підтримали, з підстав викладених у позові.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, що її свекруха у 2000 році продала свою квартиру, щоб купити їм квартиру та собі будинок. У 2001 році вони сім`єю переїхали у м.Полтаву. Вона продала свій будинок у Татарбунарах і кошти віддала ОСОБА_6 , яка віддала борг за квартиру, який брали у банку. У2004 році її з дітьми було зареєстровано у квартиру, а чоловік був зареєстрований раніше. Все життя вони проживали у цій квартирі, діти ходили до школи, вони на роботу. Свекруха їздила з 2003 по 2018 р.р. до С.Петербургу , а вони доглядали за її будинком. Коли чоловік почав випивати, почав пропадати, а потім з 2019 року переїхав до матері. Пізніше вони дізналися, що їх знято з реєстрації. На сьогоднішній день іншого житла вона не має, утримує квартиру та оплачує за комунальні послуги самостійно, ОСОБА_6 як власник участі в утриманні не приймає.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 надали аналогічні покази.

Відповідачка ОСОБА_6 та представник відповідачки ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, з підстав вказаних у відзиві. ОСОБА_6 додатково пояснила, що її син одружився із ОСОБА_1 . Спочатку вона з чоловіком орендували їм житло, потім вони переїхали в м.Татарбунари. Коли народилася вже друга онука, то вона разом зі своїм чоловіком продали квартиру по АДРЕСА_5 та купили будинок у с.Нижні Млини та квартиру по АДРЕСА_6 . Жила вона зі своїм чоловіком у с.Нижні Млини, а син згодом переїхав із сім`єю до м.Полтави у квартиру. Вказує, що давала згоду на реєстрацію лише своєму сину, на інших згоди не давала. Коли помер її чоловік у 2002 році, з яким вони постійно допомагали сім`ї сину, вона приблизно у 2007 році по 2019 рік була на заробітках у м.С.Петербург, так як жила на пенсію, а треба було допомагати. На отримання своєї пенсії видавала довіреність сину на два роки, потім невістці на два роки. Коли приїжджала в м.Полтаву, то віддавала пенсію, ділячи на трьох. Приїжджала на 2-3 дні, жила на АДРЕСА_11 , бо будинок був розвалений, ніхто не ремонтував. Коли повернулася з РФ, то поїхала жити в с.Нижні Млини, так як на АДРЕСА_11 жити було неможливо через психологічну обстановку.

Представник Департаменту з питань реєстрації ПМР у судове засідання не з`явилася, у відзиві на позов прохала розглядати справу без участі представника (а.с.175-178).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_8 у судовому засіданні покладався на розсуд суду (а.с.230 зворот). Пояснив, що вони з дружиною та двома дітьми переїхали у квартиру у 2000 році. Квартира була без ремонту, вони працювали, а по вечорам робили ремонт. Спочатку все було нормально, а шість років тому він переїхав жити у Н.Млини, а мати - ОСОБА_6 вирішила їх всіх виписати. Також зазначив, що мати купили квартиру для того, щоб він там жив із сім`єю, у зв`язку із чим вони переїхали з Татарбунар . Мати у квартирі не проживала. Спочатку був зареєстрований лише він, а потім дружина. Чи давала на це згоду мати, не пам`ятає. Діти зареєструвалися пізніше. Щоб у квартирі проживала дружина, його мати не заперечувала. За квартиру платили він та дружина. На даний час мати не проти, щоб вони там жили, зняла їх з реєстрації та і все. Причина в тому, що вона там ніхто, лише юридичний власник.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Полтавської міської ради у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3 , на підставі Договору купівлі-продажу від 21 грудня 2000 року, посвідченого Приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Башинською Т.В., за реєстровим № 3667 (том 1 а.с.39).

Право власності на вказану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 02.08.2024 року за № 56113790, що слідує із Витягу з Державного реєстру речових прав від 02.08.2024 року за № 389424124 (том 1 а.с.201).

Сторонами визнається, що у вказану квартиру у 2001 році заселилися:

син ОСОБА_14 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) (том 1 а.с.23),

невістка - дружина сина ОСОБА_8 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 28 квітня 1990 року) (том 1 а.с.20),

онука - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 (том 1 а.с.32);

онука ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 18 липня 1996 року) (том 1 а.с.26).

Із Довідки виданої КП «ЖЕО № 2№ ПМР від 17.03.2026 року за № 280 вбачається, що у з 11.01.2005 року по 02.08.2024 року у квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані: невістка ОСОБА_1 , онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а з 27.09.2014 року по 02.08.2024 року - правнук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (том 1 а.с.34). У довідці зазначено, що родинні відносини по відношенню до власника даної квартири зазначені у формі Б, яка знаходиться у КП «ЖЕО№2» ПМР. Згідно з діючим на момент реєстрації Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (редакція 11.12.2003), реєстрація вказаних осіб у кв. АДРЕСА_3 не могла бути проведена окрім як за згодою власника квартири ОСОБА_6 (том 2 а.с.41).

Із повідомлень Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації від 05.08.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 за заявою власника житла, відповідно до ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», згідно з п.п.5 п.50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (том 1 а.с.45, 46, том 2 а.с.45).

ОСОБА_6 у вказаній квартирі не проживає та не зареєстрована, що не заперечується сторонами, підтверджено свідками та слідує із довідки ГЖЕД № 2 Виконавчого комітету Полтавської міської ради № 207 від 12.03.2005 року (том 1 а.с.204).

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_6 зареєстрована з 19.12.2000 року за адресою: АДРЕСА_4 (том 1 а.с.164), де постійно проживає.

При цьому, судом також встановлено, що приблизно з 2007 по 2019 рік ОСОБА_6 виїздила на заробітки до Російської Федерації, м.Санкт -Петербург. Під час коротких періодичних відпусток проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечувалося сторонами.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показала, що вона є знайомої сім`ї ОСОБА_16 років 25. Її покійний чоловік був другом ОСОБА_8 . Потім вони дружили сім`ями. ОСОБА_6 продала квартиру на АДРЕСА_5 та купила на АДРЕСА_6 . Квартира була для дітей. Про це було відомо з розмов, коли бачилися і перетиналися з ОСОБА_6 . Жили у квартирі весь час ОСОБА_18 , ОСОБА_16 і діти, на даний час ОСОБА_18 з ними не живе. Знає, що за комунальні послуги сплачує ОСОБА_16 , робили ремонт вони удвох із ОСОБА_18 . Потім ОСОБА_18 почав випивати, пропадати. Знає, що з самого початку ОСОБА_6 з чоловіком брали будинок у Млинах, щоб там жити, що ОСОБА_6 буде жити у квартирі питання не піднімалося. Знає, що по квартирі була заборгованість, ОСОБА_16 продала свою нерухомість у Татарбунарах та внесли кошти в квартиру.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні показала, що вони проживали по АДРЕСА_7 . У 2000 році у кв. АДРЕСА_8 поселилася ОСОБА_20 та ОСОБА_18 і діти. Квартира була занедбана. ОСОБА_6 до них приїжджала, жила деякий час, була дружня сім`я. Знає, що ОСОБА_16 вклала свої кошти у квартиру за будинок, який продала в Татарбунарах . Про те, що квартира оформлена на ОСОБА_6 дізналася особисто від неї, хоча думала, що власниками є ОСОБА_21 . Яка причина того, що ОСОБА_18 не проживає, не знає, але він періодично уходив. Підтверджує, що у квартирі проживає ОСОБА_1 та дочки зі своїми чоловіками і дітьми. Вона інколи як сусідка до них заходить, у квартирі в них завжди чистота та порядок, жодного разу не були у списках боржників.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні показав, що є сусідом з квартири АДРЕСА_9 . ОСОБА_1 вселилася у 2000-2001 році разом із ОСОБА_18 та дітьми. Потім вони дізналися, що квартиру їм купила мати. ОСОБА_6 в квартирі майже не була, вона працювала десь за кордоном. ОСОБА_18 не проживає у квартирі з 2022 року точно, перед війною не проживав вже.

Свідок ОСОБА_23 показала, що більше 20 років живуть в одному будинку з позивачами. З розповіді ОСОБА_16 знає, що квартиру їм купила мати та за гроші, які ОСОБА_16 продала будинок у Татарбунарах. З ОСОБА_6 не знає, що вона хотіла вселитися до квартири не чула. Квартира була занедбана, ОСОБА_16 і ОСОБА_18 зробили там ремонт за свої кошти. У квартирі також живуть ОСОБА_24 і ОСОБА_25 , їхні діти, так як вона бачила іграшки, розвішену білизну.

Свідок ОСОБА_26 показала, що живе у кв. АДРЕСА_10 . Є сусідкою ОСОБА_16 і ОСОБА_18 з 2007 року. Сім`я у них хороша, дітки виховані. Відомо, що квартиру подарувала свекруха, яка в ній не проживає. Вона до них приїжджала в гості, як працювала в Петербурзі. На сьогоднішній день у квартирі проживає ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , їхні чоловіки і діти, вона їх частко бачить у вікно з вулиці.

Свідок ОСОБА_27 у судовому засіданні показав, що із ОСОБА_18 навчався в одній школі, був свідком на весіллі. Після весілля вони спочатку жили в гуртожитку у Полтаві. Пізніше зустрів ОСОБА_16 і вона повідомила, що вони живуть на вул. АДРЕСА_11 із ОСОБА_18 та дітьми. З ОСОБА_6 знайомий, коли приїжджав на АДРЕСА_12 , то її там не бачив. Знає, що вона жила в Петербурзі.

Свідок ОСОБА_28 показала, що є кумою ОСОБА_16 і ОСОБА_18 . Коли вони одружилися, спочатку жили в Полтаві потім поїхали вТатарбунари, потім як народилася друга донька, то перебралися в Полтаву . ОСОБА_6 зробила їм подарунок, купила квартиру на АДРЕСА_11 . Потім виявилося, що потрібно щось доплачувати, ОСОБА_16 продала будинок у Татарбунарах, який бабуся подарувала, та погасила борг на АДРЕСА_11 . Вселилися ОСОБА_16 , ОСОБА_18 і дівчата, робили там ремонт. ОСОБА_30 там ніколи не бачила, вона там не жила, лише коли приїжджала в гості з Пітера. Знає, що ОСОБА_30 декілька разів попрікала, що квартиру купила вона. З ОСОБА_18 років п`ять як разом не проживають, від залежить від алкоголю, але ОСОБА_16 завжди відкрила в йому двері. У квартирі проживають дівчата, онуки, платежі здійснює ОСОБА_16 .

Свідок ОСОБА_31 показала, що живе напроти ОСОБА_30 у с.Н.Млини. Знає її сім`ю багато років. Будинок вона купила разом із чоловіком. Коли у 2002 році чоловікпоер, вона залишилася сама. Пізніше їздила на заробітки, ОСОБА_18 в цей час декілька раз приїжджав, діти декілька разів приїжджали на річку, але це було давно. На даний час ОСОБА_6 живе із сином, вона допомагає чим може, оскільки на пенсію не проживеш. У будинку немає ремонту, все валиться.

При вирішення цього спору суд застосовує житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд враховує зміни житлового законодавства, зокрема, набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом приватного житлового фонду.

Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом з тим, у статті 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Під час вирішення питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності

Згідно із частиною другою статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

За положеннями ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Суд відзначає, що в контексті статті 29 ЦК України, місце постійного проживання малолітньої дитини пов`язане із місцем постійного проживання одного з батьків, у даному випадку, за зареєстрованим місцем проживання матері малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛу справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Саме «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції в інших справах, зокрема проти України, коли у контексті провадження про виселення з житла заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 51 і 52; рішення у справах «Дакус проти України», заява № 19957/07, пункти 52 і 53, від 14 грудня 2017 року та «Садов`як проти України», заява № 17365/14, пункти 34 і 35, від 17 травня 2018 року.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи те, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям особи в процесі прийняття рішення. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Таким чином, у даній справі судом встановлено, що позивачі з 2001 року постійно проживають, а з 2005 року по серпень 2024 року були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 .

Позивачі були вселені в квартиру як члени сім`ї наймача - сина власника житла ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , за її згоди. На даний час шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 не розірвано.

Доказів, які б спростували надання згоди ОСОБА_6 на вселення позивачів у вказану квартиру, відповідачкою не надано.

Встановлено, що іншого житла у власності позивачі не мають, квартиру постійно утримують, здійснюють ремонт, сплачують за комунальні послуги, що підтверджується документально: довідками про відсутність заборгованостей за комунальні послуги, платіжними документами про їх сплату, квитанціями на придбання будівельних матеріалів (том 1 а.с.47-154).

Відповідач ОСОБА_6 ж не надала суду доказів утримання нею квартири та сплати за комунальні послуги як власник житла.

Доводи відповідача ОСОБА_6 , що позивачі не є членами її сім`ї в розумінні ст. 3 СК України та ст. 64 ЖК України судом спростовуються, з огляду на наступне.

Як зазначила сама відповідач під час дачі пояснень, коли сім`я її сина переїхала проживати з м.Татарбунар до м.Полтави їм потрібно було допомагати, тому вона і поїхала до м.С.Петербург на заробітки.

Також ОСОБА_6 вказала, що під час перебування у РФ, видавала довіреність на отримання пенсії в Україні спочатку на сина на 2 роки, а потім на невістку ОСОБА_1 на 2 роки, а коли приїздила, то ту пенсію віддавала їм, ділячи на трьох. Зазначила, що коли приїжджала у відпустку на 2-3 дні, то жила у квартирі по АДРЕСА_6 .

Відповідачем ОСОБА_6 не спростовано, що сім`я її сина за час її відсутності у м.Полтава неодноразово їздили до будинку у с.Нижні Млини, здійснювали догляд за ним.

Вказане свідчить про ведення спільного господарства, пов`язаність спільним побутом між сторонами, що має ознаки сімейних відносин.

Відповідачем ОСОБА_6 також не доведено належними та допустимим доказами, що ОСОБА_1 не впускає її до квартири, обмежує право щодо володіння, користування та розпорядження нерухомістю.

Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_28 у судовому засіданні підтвердили, що квартира була куплена для проживання сім`ї ОСОБА_32 і ОСОБА_18 з дітьми.

Також свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 , ОСОБА_28 вказали, що у квартиру були вкладені кошти ОСОБА_1 , яка продала свій будинок у м.Татарбунари. Вказані обставини відповідачкою ОСОБА_6 спростовані не були.

Із показів сторін та свідків вбачається, що сім`я ОСОБА_21 проживала дружно, претензій ОСОБА_6 щодо їхнього вселення та подальшого проживання ніколи не виникало, доки її син ОСОБА_33 не залишив місце проживання.

Таким чином, суд вважає, що позивачі набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, не є такими, що самоправно вселилася до жилого приміщення.

Судом не встановлено достатньої та пропорційної необхідності у захисті прав відповідача ОСОБА_6 як власника житла шляхом серйозного втручання у право позивачів на повагу до житла, яким вони користають понад 25 років.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнання за позивачами права користування житловим приміщенням як членами сім`ї наймача.

Щодо позовних вимог про зобов`язати Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_6 зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , то така вимога не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року, який набув чинності з 01 грудня 2021 року.

За приписами ч. 2 ст. 4 цього Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Цей Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України).

В силу вимог даного Закону та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) підставою для реєстрації особи за відповідною адресою місця проживання є, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання за особою права користування житлом.

З наведеного слідує, що задоволення судом вимоги про визнання за позивачами права користування житлом дає їм можливість звернутись до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради вже на підставі наявного судового рішення для реєстрації їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, вимога про зобов`язання Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_6 зареєструвати місце проживання є передчасною та необґрунтованою, в зв`язку з чим до задоволення не підлягає.

Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у рішеннях за результатами розгляду подібних правовідносин, зокрема правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 26 січня 2024 року (справа №161/5576/23).

Щодо позовних вимог про усунення перешкод користування житловим приміщенням з боку ОСОБА_6 шляхом заборони виселення особам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відтак, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

За змістом ч.4 ст. 311 ЦК України, на яку посилалися позивачі, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, позивачами до позову не додано доказів вчинення спроб їх виселення відповідачкою ОСОБА_34 , а тому не доведено, що порушення їхнього права настало.

З огляду на викладене, вказані позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та стягує з відповідача ОСОБА_6 на користь кожного позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 судовий збір по 1211 грн. 20 коп. за задоволену позовну вимогу немайнового характеру.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 як за членами сім`ї наймача.

У задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовити.

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 судовий збір по 1211 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Відповідач - Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, місце знаходження: м.Полтава, вул.Соборності, 36, код ЄДРПОУ 43156341.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Полтавської міської ради, місце знаходження: м.Полтава, вул.Капітана В.Кісельова, 5, код ЄДРПОУ - 45920809.

Повний текст рішення складено 19 червня 2026 року.

Суддя Л.І.Савченко