Ухвала суду № 137528945, 17.06.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №761/26519/23

н/п 1-кп/766/2423/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про продовження строку дії запобіжного заходу

17.06.2026 року м.Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника : ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції в залі суду в м. Херсоні, кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР №22023000000000511 від 22.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України,-

в с т а н о в и в:

В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, відносно якого, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.04.2023 року обрано запобіжний захід у вигляді «тримання під вартою» без визначення розміру застави, який був востаннє продовжено ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.04.2026 до 28.06.2026 року включно та визначено заставу у розмірі 600 ( шістсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням, в якому просить продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ризики, які стали передумовою для його обрання не зменшились та не змінились, а також тяжкістю злочину, який йому інкримінується.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні не погодився з заявленим клопотанням, оскільки заявлені прокурором ризики жодним чином не підтверджені, зазначив, що протягом тривалого часу перебуває в умовах установи, стан здоров`я погіршився, додатково послався на те, що Київське СІЗО не має укриття, що становить небезпеку для життя. А також, наполягав на тому, що застава для нього є непомірною, тому просив змінити запобіжний захід на альтернативний не пов`язаний з триманням під вартою або зменшити розмір застави.

Захисник ОСОБА_4 , заперечив проти продовження запобіжного заходу у вигляді "тримання під вартою" наголошував на відсутності ризиків, заявлених у клопотанні, зокрема і ризику переховування від суду. Так, не надано доказів того, що обвинувачений може чи має намір виїхати на окуповану територію. Зауважив, що обвинувачений перебуває в умовах СІЗО м. Києва, в якому немає укриття, тому останній немає можливості убезпечити життя та здоров`я. Крім того, визначений розмір застави є непомірним, тому просив зменшити розмір застави та встановити його в нижніх межах, встановлених для відповідної категорії злочинів.

Захисник ОСОБА_5 підтримала думку обвинуваченого та захисника ОСОБА_4 , вважала, що немає дійсних ризиків, просила змінити запобіжний захід на інший, не пов`язаний з триманням під вартою та зменшити розмір застави.

Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши клопотання, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, мету і підстави застосування запобіжного заходу, визначені ст. 177 КПК України дійшов такого висновку.

Згідно вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 , обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, за санкцією якого можливе призначення покарання безальтернативно у вигляді «позбавлення волі» строком до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Як встановлено зі змісту ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.04.2023 при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави ОСОБА_6 слідчим суддею враховано про наявність вагомих доказів про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України та встановлено наявність ризиків вказаних в ухвалі, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченого переховуватись від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Так, суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він має постійне місце проживання, сім`ю. Але, незважаючи на зазначене, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі доведення його винуватості, дає підстави вважати, що ризик того, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду існує.

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні для надання ними неправдивих показань або відмови від дачі показань не зменшився з огляду на те, що не всі свідки допитані під час судового розгляду, а відповідно до ст. 23 КПК України доказове значення матимуть показання цих осіб, отримані безпосередньо судом саме під час судового розгляду кримінального провадження.

Окрім цього, з урахуванням категорії злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , оголошеного в країні воєнного стану, є вірогідність того, що останній може вчиняти інші злочини проти основ національної безпеки України.

Вказані ризики наразі знівельовані саме триманням обвинуваченого під вартою.

Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого; враховуючи особу ОСОБА_6 , відсутність беззаперечних відомостей про міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, а посилання на наявність зареєстрованого шлюбу, наявність місця проживання, не зменшує заявлених ризиків; також судом враховуються вік та стан здоров`я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Отже, обставини, на які посилаються захисники і обвинувачений не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченого запобіжний захід в вигляді «домашнього арешту».

Крім того, за приписами ч.6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261,437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам можливості обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд не знаходить підстав для зміни щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , запобіжного заходу на менш суворий, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу строком на 60 діб (до 15.08.2026).

Відповідно до вимог ст. 182 КПК України, ухвалою суду від 09.03.2026 року, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, що є злочином проти національної безпеки України, вчинений під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність, майнового та сімейного стану обвинуваченого, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, судом було визначено заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у виді 600 (шестисот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та зазначені відповідні обов`язки, які має виконувати обвинувачений, у випадку внесення застави та звільнення із-під варти.

Враховуючи, що судом продовжується застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обсяг ризиків передбачених ст. 177 КПК України, який не зменшився, суд вважає необґрунтованим клопотання про зменшення обвинуваченому розміру застави.

Питання порушення прав обвинуваченого під час обстрілів та відсутності укриття в Київському СІЗО з огляду на воєнний стан, не було підтверджено жодним достовірним доказом, тому не є підставою, яка нівелює вищенаведені судом ризики в обґрунтуванням саме цього виду запобіжного заходу, які не зменшились і продовжують існувати.

Керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 197, 194, 199, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання захисників та обвинуваченого - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, на 60 днів до 15.08.2026 року включно з можливістю внесення застави, визначеної ухвалою суду від 09.03.2026 року, у розмірі 600 ( шістсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 996 800 ( один мільйон дев`ятсот дев`яносто шість тисяч вісімсот) гривень.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити 2 (два) місяці з моменту внесення застави.

Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5 (п?яти) днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію ухвали направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор".

СуддяОСОБА_1