Ухвала суду № 137528547, 19.06.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/24632/26

Провадження № 2/947/5842/26

УХВАЛА

19.06.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Калініченко Л.В. розглянувши в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України без повідомлення сторін по справі в м. Одесі у залі суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

17.06.2026 року до суду в електронній формі через підсистему Електронний суд надійшла заява ОСОБА_1 , подана через представника ОСОБА_5 , про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом:

1. Заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо об`єкта нерухомого майна: апартаментів № 2310, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1896024351101);

2. Накладення арешту на апартаменти № 2310, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1896024351101);

3. Заборони спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в апартаментах № 2310, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1896024351101).

В обґрунтування вказаної заяви, представник заявника ОСОБА_1 посилається на те, що 27 квітня 2018 року заявник, ОСОБА_1 , уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМЕТА-М» (код ЄДРПОУ 33722034) договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № К-29 3-2, за умовами якого придбала майнові права на новозбудоване майно апартаменти, яким згодом присвоєно № 2310, загальною площею 89,5 кв.м, розташовані на 3 поверсі, 2 секції готелю апартаментного типу за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1896024351101). Вартість майна у розмірі 1 950 000 грн заявник сплатила у повному обсязі та виключно у безготівковій формі через установу банку. Додатковою угодою від 16.07.2018, актом приймання-передачі від 16.07.2018 та випискою з переліку осіб, які брали участь у фінансуванні об`єкта будівництва, від 16.07.2018 майнові права на апартаменти № 2310 передано заявнику у власність.

Разом з тим, як вказує представник заявника, попри повне і беззастережне виконання заявником зазначеного договору, їй стало відомо про подвійний продаж того самого об`єкта, а саме 16 серпня 2019 року державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Дунай Христина Богданівна зареєструвала право власності на апартаменти № 2310 за Вартаняном Артуром Рафаельєвичем, на підставі договору від 16.04.2018, довідки від 23.04.2018 № 29/а, виписки від 21.05.2018 та акта приймання-передачі від 18.06.2018, ніби-то укладених та підписаних між ОСОБА_3 та ТОВ «Комета М», предметом яких були ті самі апартаменти, які належать заявниці. Надалі, як вказує представник заявника, апартаменти № 2310 двічі поспіль перепродано: спочатку 06 жовтня 2020 року за договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. (реєстр № 1114), ОСОБА_3 відчужив їх ОСОБА_4 , а потім - 04 серпня 2021 року за договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. (реєстр № 1576), ОСОБА_4 відчужив їх ОСОБА_2 , за яким право власності зареєстроване й до цього часу. Внаслідок наведенного, як вказує представник, заявниця, будучи дійсним власником апартаментів № 2310, позбавлена володіння своїм майном та можливості зареєструвати за собою право власності, що зумовлює її намір звернутися до суду з позовом про витребування цього майна з чужого незаконного володіння останнього набувача ОСОБА_2 .

Додатково представник заявниці посилається на те, що спір між тими самими сторонами вже був предметом судового розгляду у справі № 947/954/23, в якій рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.01.2024, залишеним в силі постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.04.2026, у задоволенні позову відмовлено. Проте, за доводами представника заявниці, підставою первісного позову була недійсність (нікчемність) договорів відчуження та неправомірність реєстрації, а не неукладеність первинного договору між ТОВ «КОМЕТА-М» та ОСОБА_3 ; саме остання обставина, підтверджена новими доказами насамперед висновком експерта № 784 від 25.06.2025, і становить підставу майбутнього позову.

За наслідком чого, як вказує представник заявниці, на відміну від попереднього спору, в якому заявниця оспорювала весь ланцюг правочинів відчуження та реєстраційні дії, майбутній позов ґрунтується на іншій, самостійній підставі неукладеності договору купівлі-продажу майнових прав № К-29-3-2 від 16.04.2018 між ТОВ «КОМЕТА-М» та ОСОБА_3 .

З посиланням на вказані обставини та метою забезпечення належного виконання рішення суду у разі задоволення позову, який має намір пред`явити до суду ОСОБА_1 , представник заявниці вважає наявними підстави для забезпечення позову, що зумовило звернення до суду з даною заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу на підставі вказаної заяви розподілено судді Калініченко Л.В.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Оглянувши вказану заяву, суд встановив, що заява відповідає вимогам, встановленим ст. 151 ЦПК України, підсудна Київському районному суду міста Одеси.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 18.06.2026 року вказану заяву прийнято та призначено до розгляду невідкладно без повідомлення сторін по справі в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову до подання позову та додані до неї докази, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 13 січня 2020 року по справі №922/2163/17, який є обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову уконкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має здійснити: 1) оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2) забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; 3) з`ясувати зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; 4) ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; 5) запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у зв`язку з вжиттям таких заходів.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що заявницею у поданій до суду заяві заявлені до вжиття заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно та вжиття відповідних заборон на вчинення реєстраційних дій щодо цього нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №643/12369/19 дійшов до висновку, що: арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Приймаючи що, суд зазначає, що подана до суду заява не містить обґрунтування необхідності у одночасному вжитті визначених заявницею різних самостійних заходів забезпечення позову.

Також, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документи, вбачається, що предметом майбутнього позову, з яким заявниця ОСОБА_1 має намір звернутись до суду, стосується нерухомого майна - апартаментів №2310, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 89,5 кв.м., які як вказує заявниця, належать на праві власності майбутньому відповідачу ОСОБА_2 , з володіння якого позивачка має намір заявити вимоги про витребування цього майна.

На підтвердження належності зазначеного нерухомого майна майбутньому відповідачу ОСОБА_2 , заявницею надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №269020047 від 04.08.2021 року, який містить інформацію про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно апартаменти АДРЕСА_2 .

Поряд з цим, жодних доказів на підтвердження належності майбутньому відповідачу ОСОБА_2 даного нерухомого майна, станом на час звернення до суду з даною заявою про забезпечення позову, як і відсутність зареєстрованих відносно даного нерухомого майна будь-яких інших обтяжень, у виді іпотеки, заборони на відчуження, тощо, до суду не надано, за наслідком чого суд позбавлений можливості пересвідчитись, що заявлені заходи забезпечення позову безпосередньо стосуються нерухомого майна майбутньому відповідачу, визначеного заявницею, та не будуть порушувати права та інтереси третіх осіб, приймаючи що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Разом з тим, матеріали справи за пред`явленою заявою та долучені заявником докази не свідчать про вчинення майбутнім відповідачем ОСОБА_2 дій щодо визначеного заявницею спірного нерухомого майна, які б були спрямовані на ускладнення виконання майбутнього рішення суду.

До того ж посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідних доказів на підтвердження цих обставин, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання майбутнього судового рішення, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Також судом враховується, що заявником надано до заяви документи, які містять інформацію про вжиття відносно визначеного заявницею спірного нерухомого майна - апартаментів АДРЕСА_2 , заходів забезпечення позову у виді арешту та заборони вчинення реєстраційних дій на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 09.01.2023 року по справі №947/954/23 та ухвали Київського районного суду міста Одеси від 26.08.2021 року у справі №947/22539/21.

Будь-яких доказів на підтвердження чинності чи припинення дії вказаних обтяжень станом на момент звернення заявниці до суду з даною заявою не надано.

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку, що заявницею не доведено, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за наслідком розгляду майбутнього позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Приймаючи вищевикладене, суд доходить до висновку про недоведеність поданої заяви про вжиття заявлених заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 149-153, 352-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий Калініченко Л. В.