Рішення № 137527685, 18.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4705/26

Провадження № 2/204/3574/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

23 квітня 2026 року ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року у сумі 19 760 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 8 000 гривень, заборгованості по відсотках - 6 160 гривень , комісії за надання кредиту у сумі 400 гривень та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 200 гривень й неустойки у сумі 4 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 19 жовтня 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 було укладено договір № 19.10.2024-100000992 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит, у сумі 8 000 гривень, у тимчасове платне користування на споживчі потреби, строком на 98 днів, зі сплатою процентної ставки «Стандарт» - 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів, та «Економ» - 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних після чергових періодів , в яких застосовувалася процентна ставка «Стандарт», комісії за надання кредиту у сумі 400 гривень та комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 1 200 гривень у кожному з 3 чергових періодів. ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 8 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті). Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, станом на дату подання позову за останнім утворилася заборгованість за Договором № 19.10.2024-100000992 в розмірі 19 760 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 8 000 гривень, заборгованості по відсотках - 6 160 гривень, комісії за надання кредиту у сумі 400 гривень та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 200 гривень й неустойки у сумі 4 000 гривень, які позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим витратами по справі у сумі 2 662 гривні 40 копійок.

Ухвалою від 28 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 34), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 12001/26-вих/2/204/3574/26 від 28 квітня 2026 року (а. с. 35).

Станом на день розгляду справи відповідач не скористався правом на подання відзиву, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 19.10.2024-100000992 про надання кредиту (а. с. 17-20).

19 жовтня 2024 року відповідач, прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 19.10.2024-100000992 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а. с. 21-22 та на звороті).

Так, судом встановлено, що зі своєї сторони ТОВ «Споживчий центр» направило відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор Е188, на номер телефону НОМЕР_2 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено (а. с. 20-21).

Таким чином, 19 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 19.10.2024-100000992 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до вимог п. 3.1 Договору кредиту, ТОВ «Споживчий центр» надає Позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та комісію.

За умовами п. 3.3 вказаного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах (дата надання/видачі, сума, строк, дата повернення, проценти, графік платежів) встановлених у Заявці.

Так, відповідно до вимог п. п. 1-9 Заявки (а. с. 20-21): дата надання/видачі кредиту 19.10.2024; сума - 8 000 гривень; строк - 98 днів з дати його надання; дата повернення - 24.01.2025; період користування - кожні наступні 14 днів (черговий період); проценти - стандартна 1 % на день, економ - 0,5 % на день.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 8 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий ним вказано в Заявці) (а. с. 20-21).

До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором № 19.10.2024-100000992 про надання кредиту належним чином не виконав.

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку заборгованості за Договором № 29.07.2024-100001522, відповідач станом на дату подання позову за вищевказаним договором має заборгованість в розмірі 19 760 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 8 000 гривень, суми прострочених платежів по процентах - 6 160 гривень, комісії за надання кредиту у сумі 400 гривень та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 200 гривень й неустойки у сумі 4 000 гривень (а. с. 14-15).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;

Як вбачається зі змісту кредитного договору № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року сторони узгодили те, що його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора Е188, що був відправлений 19 жовтня 2024 року на телефон відповідача +380 664146595 та, введений останнім 19 жовтня 2024 року.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що вказаний кредитний договір ним був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже останній погодився зі всіма умовами та правилами даних договорів, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, відсотками за користування кредитними коштами.

Позивачем належним чином виконано свої зобов`язання, шляхом перерахування відповідачу кредитних коштів на його картку № НОМЕР_1 у сумі 8 000 гривень (а. с. 16), натомість останній свої зобов`язання за ними не виконав, а тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року- заборгованість за тілом кредиту у сумі 8 000 гривень, за відсотками у сумі 6 160 гривень.

Щодо стягнення з відповідача комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Приписами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19 зазначила наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, а також визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Так, відповідно до вимог п. 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

В свою чергу, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до вимог ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У договорі № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року відповідач своїм підписом погодив, з-поміж іншого, комісію за обслуговування, проте банк не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31) вказала на те, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

З огляду на викладене, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови кредитного договору № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року про встановлення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому вимоги Банку про стягнення комісії 400 гривень та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 200 гривень, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє донині.

Умовами кредитного договору встановлено, що неустойка у розмірі 70 гривень нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Позивачем нараховано неустойку у розмірі 4 000 гривень, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 4 000 гривень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача частково обґрунтовані, зокрема, в частині наявності заборгованості за тілом кредиту та відсотками, тому вони підлягають задоволенню в цій частині, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року- заборгованості за тілом кредиту у сумі 8 000 гривень та за відсотками у сумі 6 160 гривень, а всього 14 160 гривень.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1 907 гривень 87 копійок, виходячи із розрахунку 2 662,4*(14160/19 760).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 19.10.2024-100000992 від 19 жовтня 2024 року- заборгованості за тілом кредиту у сумі 8 000 (вісім тисяч) гривень та за відсотками у сумі 6 160 (шість тисяч сто шістдесят) гривень, а всього 14 160 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1 907 (одна тисяч дев`ятсот сім) гривень 87 (вісімдесят сім) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна