Рішення № 137525090, 07.04.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9009/23-ц

пр. 2-1764/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національнї поліції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), у якому просить стягнути з відповідача на свою корить матеріальну шкоду у розмірі - 1 407 933,00 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 березня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу придбав транспортний засіб марки «Land Rover Range Rover».

29 квітня 2016 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України Костецького Є.Й. від 25 квітня 2016 року про накладення арешту на майно - автомобіль марки «Land Rover Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100060005804 від 05 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Було постановлено накласти арешт на автомобіль моделі «Land Rover Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та заборонити користування, розпорядження та відчуження на користь третіх осіб вказаного автомобіля.

25 липня 2016 року зазначений автомобіль було вилучено у нього в межах протоколу огляду місця події, який було складено у межах кримінального провадження, порушеного за ч. 3 ст. 289 КК України.

04 жовтня 2016 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва задоволено клопотання адвоката Дяченка В.В., в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.04.2016 року в рамках кримінального провадження № 12015100060005804.

Вказаною ухвалою було постановлено скасувати повністю арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.04.2016 року у рамках кримінального провадження № 12015100060005804 на автомобіль моделі «Land Rover Range Rover», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 та законним володільцем якого є ОСОБА_1 .

Також було зобов`язано компетентну посадову особу Головного слідчого управління Національної поліції України у вказаному кримінальному провадженні повернути зазначений автомобіль його законному володільцю - ОСОБА_1

24 листопада 2017 року та 02 березня 2017 року ухвалами Печерського районного суду м. Києва було відмовлено старшому слідчому в ОВС ГСУ НП України Костецькому Є.Й. у роз`ясненні ухвали слідчого судді від 04.10.2016 року у провадженні № 757/43219/16-к.

Зазначає, що його представник неодноразово письмово звертався до відповідача (в особі відповідного слідчого) з клопотанням про повернення вилученого автомобіля, однак зазначені письмові звернення залишилися без відповідно реагування.

29 березня 2017 року представник позивача - Дяченко В.В. подав до прокуратури м. Києва заяву про вчинення кримінального правопорушення про свідоме невиконання законного рішення суду за ч. 2 ст. 382 КК України, однак до теперішнього часу уповноваженою на внесення відомостей до ЄРДР особою не було внесено відповідних відомостей на підставі поданої заяви.

У вересні 2018 року позивач, з метою захисту своїх прав на вказаний автомобіль, звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу укладеним та про визнання права власності на цей транспортний засіб.

18 грудня 2020 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позов задоволено, визнано за ним право власності на автомобіль марки «Land Rover Range Rover», 2013 року випуску.

Після ухвалення вказаного рішення він повторно звертався до відповідача із заявами про повернення йому транспортного засобу, однак останній проігнорував його вимоги.

Починаючи з 25.07.2016 року йому невідомо, де знаходиться його транспортний засіб та у якому він стані. У нього є обґрунтовані припущення стосовно того, що його автомобілем могли користуватися сторонні особи. Наразі невідомо чи існує взагалі вказаний транспортний засіб у матеріальному світі.

З огляду на те, що позивач використав усі законні способи та здійснив усі можливі заходи, спрямовані на повернення свого майна у законне володіння, однак вони виявилися неефективними внаслідок незаконних дій (бездіяльності) відповідача, просить захистити його порушене право шляхом стягнення суми, що відповідає ринковій вартості його втраченого транспортного засобу.

Відповідно до звіту № 0202, складеного фахівцями ТОВ «ЮБС ВАЛЮЕЙШН» 02 лютого 2023 року, середня ринкова вартість рівнозначного транспортного засобу марки «Land Rover Range Rover» становить 1 407 933,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, йому завдано моральної шкоди, яку оцінює у 100 000,00 грн. Позивач зазначає, що пережив суттєвий стрес, адже вказаний автомобіль придбав за 60 000,00 дол. США, частину грошей узяв у борг у третіх осіб, які повинен був повернути. Окрім цього, у нього погіршилися стосунки з його партнерами, оскільки він не зміг у визначений домовленостями строк повернути борг свої кредиторам, а також був змушений орендувати автомобіль у третіх осіб, щоб мати змогу забезпечити себе та свою родину засобами для існування.

Посилаючись на наведене, просить позов задовольнити.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вказаній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі до 19.07.2023 року.

01.07.2023 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2023 року відкладено підготовче засідання до 20.09.2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2023 року відкладено підготовче засідання до 22.01.2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2024 року замінено у цивільний справі № 757/9009/23-ц відповідача Міністерство внутрішніх справ України належним відповідачем Національною поліцією України (далі - відповідач, НП України), у зв`язку з чим протокольною ухвалою суду відкладено підготовче засідання до 04.04.2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2024 року відкладено підготовче засідання до 03.07.2024 року.

23.04.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову. Вважає позов необґрунтованим та безпідставним. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено протиправність дій чи бездіяльності Національної поліції України, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заявленою шкодою, а також факту завдання моральної шкоди. Крім того, відповідач вказує, що доводи позивача фактично стосуються оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, перевірка законності яких здійснюється в порядку, визначеному КПК України.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2024 року відкладено підготовче засідання до 24.09.2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2024 року відкладено підготовче засідання до 14.11.2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.11.2024 року відкладено підготовче засідання до 14.02.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва суду від 20.09.2023 року на підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи відкладено до 22.01.2024 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, підготовче засідання 14.02.2025 року знято з розгляду та призначено на 01.05.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.05.2025 року в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів у цивільній справі - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.05.2025 року підготовче засідання відкладено на 28.07.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 03 листопада 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2025 року розгляд справи відкладено до 02.02.2026 року.

У судовому засіданні 02.02.2026 року представник позивача підтримав доводи, викладені у позовні заяві, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову, підтримав доводи, викладені у відзиві, та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2026 року розгляд справи відкладено до 07.04.2026 року.

Позивач та його представник в судове засідання 07.04.2026 року не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, в якій просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд установив, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2016 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки «Land Rover Range Rover», 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.12.2020 року у справі № 368/1252/18 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності.

Визнано договір купівлі-продажу автомобіля марки «Land Rover Range Rover», 2013 року випуску, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.03.2016 року - укладеним, визнавши за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Land Rover Range Rover», 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право користування та розпорядження автомобілем марки «Land Rover Range Rover», 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 .

Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100060005804 від 05.09.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, 290, ч. 3 ст. 358 КК України, за фактами незаконного заволодіння транспортним засобом, підробки документів та заміни номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу.

В рамках зазначеного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.04.2016 накладено арешт на автомобіль марки «LAND ROVER RANGЕ ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною користуватися, розпоряджатися та відчуження на користь третіх осіб згаданим транспортним засобом.

04 жовтня 2016 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/43219/16-к скасував повністю арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.04.2016 року у рамках кримінального провадження № 12015100060005804 на автомобіль моделі «LAND ROVER RANGЕ ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та законним володільцем якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язано компетентну посадову особу Головного слідчого управління Національної поліції України у кримінальному провадженні № 12015100060005804 повернути автомобіль моделі «LAND ROVER RANGЕ ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним володільцем якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_1

24 листопада 2017 року та 02 березня 2017 року ухвалами Печерського районного суду м. Києва було відмовлено старшому слідчому в ОВС ГСУ НГ1 України Костецькому Є.Й. у роз`ясненні ухвали слідчого судді від 04.10.2016 року у провадженні № 757/43219/16-к.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України з клопотанням про повернення транспортного засобу законному володільцю на підставі судового рішення від 04 жовтня 2016 року.

Аналогічне клопотання ОСОБА_1 подав 26 жовтня 2016 року.

15 листопада 2016 року ОСОБА_1 подав скаргу на дії службових осіб органу досудового розслідування та просив, зокрема, виконати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015100060005804 від 05.09.2015 року.

29 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Печерського району м. Києва з заявою про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст. 214 КПК України) та просив порушити кримінальне провадження по факту умисного невиконання службовою особою, яка займає відповідальне становище - старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління національної поліції України, майором поліції - Костецьким Є.Й. за ч. 2 ст. 382 КК України.

Аналогічне за змістом повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 подав 21 квітня 2017 року до Національного антикорупційного бюро України.

Відповідно до звіту № 0202, складеного фахівцями ТОВ «ЮБС ВАЛЮЕЙШН» 02 лютого 2023 року, середня ринкова вартість рівнозначного транспортного засобу марки «Land Rover Range Rover» становить 1 407 933,00 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди (умислу або необережності). Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана та вину.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що внаслідок неправомірних дій працівників Головного слідчого управління Національної поліції України, які виразились у неповерненні належного йому на праві власності автомобіля, йому було завдано шкоду, розмір заподіяної шкоди відповідає вартості транспортного засобу.

При цьому, позивачем не надано доказів втрати чи знищення спірного автомобіля.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа Головного слідчого управління Національної поліції України від 11.04.2024 року № 52889-2024 року здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100030013137 від 21.11.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), частиною третьою статті 358 (підроблення документів вчинене за попередньою змовою групою осіб), 290 (заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу), частинами другою та четвертою статті 190 (шахрайство), частиною другою статті 357 (викрадення документів), частиною другою статті 309 (незаконне зберігання психотропних речовин у великих розмірах), частиною третьою статті 189 (вимагання за вчинене за попередньою змовою групою осіб), частиною другою статті 364 (зловживання службовим становищем), частиною третьою статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією. яка оброблюється в автоматизованих системах).

До вказаного кримінального провадження Генеральною прокуратурою України об`єднано кримінальне провадження № 12015100060005804 під одним реєстраційним № 12014100030013137.

Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме автомобіль «LAND ROVER RANGE ROVER», ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_4 , у якому невстановленим особами замінено номерну панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу на номер VIN - НОМЕР_2 , перебуває на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП у м. Києві.

Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2017 року накладено арешт на автомобіль марки «LAND ROVER RANGE ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у якому невстановленими особами замінено номерну панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу на номер VIN - НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заборонено користування, розпорядження та відчуження на користь третіх осіб автомобілем моделі «LAND ROVER RANGE ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у якому невстановленими особами замінено номерну панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу на номер VIN - НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зазначеній ухвалі вказано, що відповідно до висновку експерта № 19/8-01/89 від 16.08.2016 року ідентифікаційний номер кузова автомобіля, наданого на дослідження, марки «LAND ROVER RANGE ROVER», державний номерний знак НОМЕР_3 , змінювався кустарно. Маркувальні позначення номера кузова НОМЕР_2 нанесені в кустарних умовах та є підробними. При дослідженні додаткових носіїв інформації було встановлено, що першочерговий номер кузова автомобіля, наданого на дослідження, «LAND ROVER RANGE ROVER» міг би бути - НОМЕР_4 .

Вищенаведене свідчить про те, що під видом автомобіля моделі «LAND ROVER RANGE ROVER», чорного кольору, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер VIN - НОМЕР_4 невстановленими особами замасковано автомобіль аналогічної моделі з ідентифікаційним номером VIN - НОМЕР_2 .

Крім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100030013137 не закінчено.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову, оскільки підстав для відшкодування матеріальної шкоди з держави не вбачається.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц дійшла висновку, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

1) за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

2) зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

3) у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

4) завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

5) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

6) по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками».

Вказані висновки узгоджуються з позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

За викладених позивачем обставин на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає, що з урахуванням обставин справи, відсутності будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження душевних та моральних страждань, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.05.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ