Рішення № 137524126, 17.06.2026, Городоцький районний суд Львівської області

441/1102/25 2/441/73/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2026 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятько О.В.,

з участю секретаря Сороки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городок Львівської області цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Мартин Віри Іванівни до Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівська районна адміністрація про визнання права власності на житловий будинок, як на майно колгоспного двору, визнання недійсними розпорядження, державного акта та скасування реєстрації права власності, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в :

представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мартин В.І. звернулась до суду з позовом до Городоцької міської ради Львівської області, в якому, з урахуванням заявлених вимог, просила суд: визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , як на майно «колгоспного двору»; визнати недійсними розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації № 9 від 11 січня 2002 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1, 8741 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 085978, виданий 15 січня 2002 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі вказаного розпорядження та зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 1243, скасувавши в Поземельній книзі запис про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку; визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) загальною площею 2, 01 га, що належала ОСОБА_2 на підставі Сертифікату серії ЛВ № 146287, виданого 21 травня 1997 року на підставі рішення Городоцької районної ради № 70 від 21 березня 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів сертифікатів за № 3761, в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 06 березня 2002 року секретарем Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області та зареєстрованим в реєстрі за № 76, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і який за заповітом від 06 березня 2002 року заповів усе майно племіннику - позивачу ОСОБА_1 , нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину: на будинок - через відсутність правовстановлюючого документа, на земельну ділянку - через видачу Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 085978, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач є останнім членом колгоспного двору, який не втратив права на частку у майні, а право ОСОБА_2 на земельний пай, згідно Сертифікату Серія ЛВ № 146287 від 21 травня 1997 року) входило до складу спадщини, яку фактично прийняв її син ОСОБА_3 , після смерті якого спадщину за заповітом прийняв позивач. Просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 11 лютого 2026 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року суд повернувся до стадії підготовчого засідання та замінив неналежного відповідача Городоцьку міську раду Львівської області на належного - Великолюбінську селищну раду Львівського району Львівської області.

Представник позивача ОСОБА_4 подала до суду заяву, в якій просила про розгляд справи за її відсутності та за відсутності її довірителя, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Представник відповідача Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області Юліан Юрчак в судове засідання не з`явився, у поданій суду заяві не заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив розглядати справу за відсутності представника.

Представники третіх осіб Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та Львівської районної адміністрація, в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв та клопотань до суду не подали.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_3 06 березня 2002 року склав заповіт, посвідчений секретарем Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за № 76, яким заповів належний йому житловий будинок, стайню, криницю, погріб та земельну ділянку в АДРЕСА_1 своєму племіннику - ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майно, в тому числі на житловий будинок з господарськими будівлями в на АДРЕСА_1 .

Як вбачається з технічного паспорта, виготовленого ФОП ОСОБА_5 20 жовтня 2021 року, житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 , збудований у 1965 році, має загальну площу 96 кв.м, в тому числі житлову - 50 кв.м, складається з трьох житлових кімнат, двох коридорів, комори, паливної, ванни, кухні; при будинку розташовані погріб (1947 року), господарська будівля (1946 року), вбиральня, криниця глибиною 4 м та огорожа.

Згідно довідки Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації № 2473 від 06 жовтня 2021 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 на праві особистої власності за громадянином ОСОБА_1 не зареєстрований.

Із копій погосподарських книг по селу Поріччя-Задвірне (особовий рахунок № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ) вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 мав статус «колгоспний двір», головою господарства була записана ОСОБА_2 , 1907 року народження, а членами господарства (суспільної групи сім`ї) - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_1 .

Згідно довідки Великолюбінської селищної ради Львівської області № 44 від 20 травня 2025 року, ОСОБА_3 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ; на день смерті разом з ним проживали братова - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та племінник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до частини 1 статті 120 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (в редакції, що діяла до 1991 року), майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. Згідно частини 2 статті 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Згідно статті 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мало місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до складу спадкового майна.

З огляду на встановлені судом обставини, а саме - що житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 мав статус майна колгоспного двору, члени якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 померли, а позивач ОСОБА_1 є єдиним членом цього двору, який не втратив права на частку у його майні, та з огляду на те, що чинне законодавство про реєстрацію прав на нерухоме майно не передбачає позасудового порядку оформлення права власності на майно колгоспного двору, суд приходить до висновку, що вимога про визнання за позивачем права власності на вказаний житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами як на майно «колгоспного двору» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Згідно статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За правилами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Щодо вимог про визнання недійсними розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації та Державного акта на право приватної власності на землю, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається з Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 085978, виданого на ім`я ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації від 11 січня 2002 року № 9 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 1243, датою його видачі є 15 січня 2002 року. Земельна ділянка площею 1, 8741 га передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, оскільки на час прийняття розпорядження голови Городоцької РДА № 9 від 11 січня 2002 року та видачі на його підставі Державного акта серії І-ЛВ № 085978 від 15 січня 2002 року, ОСОБА_2 померла ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), зазначене право власності на земельну ділянку не могло виникнути, а відповідно і не входить до складу спадщини після її смерті.

Згідно статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, передбачених законом; такий правочин є вчиненим з моменту державної реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, згідно положень абзацу першого частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. За положеннями статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації № 9 від 11 січня 2002 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1, 8741 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та виданий на його підставі Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 085978 від 15 січня 2002 року є недійсними та підлягають визнанню такими, а запис про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку в Поземельній книзі підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, судом встановлено наступне.

Із копії витягу з книги реєстрації сертифікатів на середню земельну частку (пай) Завидовицької сільської ради № 169 від 04 лютого 2000 року, виданого Городоцьким районним відділом земельних ресурсів, убачається, що за ОСОБА_2 значився зареєстрованим Сертифікат Серія ЛВ № 146287, виданий 21 травня 1997 року на підставі рішення Городоцької районної ради № 70 від 21 березня 1996 року, за яким їй належало право на земельну частку (пай) площею 2, 01 га на території Завидовицької сільської ради.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 ще за життя, до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула право на земельну частку (пай) та отримала відповідний Сертифікат, а тому належне їй право на земельну частку (пай) площею 2, 01 га входить до складу спадщини, яка відкрилась після її смерті.

Видача в подальшому, після смерті ОСОБА_2 , Державного акта на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може слугувати підставою до звуження прав її спадкоємців на земельну частку (пай) та відмови у визнанні за ними права на пай в порядку спадкування.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 померли до ІНФОРМАЦІЯ_5 , до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після їх смерті, слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Статтею 524 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК УРСР 1963 року, прийняття спадщини визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, яким, з урахуванням вимог статті 525 зазначеного Кодексу, визнається день смерті спадкодавця. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що на день смерті матері - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син ОСОБА_3 проживав разом з нею за однією адресою, на АДРЕСА_1 , а відтак вважається таким, що фактично прийняв спадщину після її смерті, однак не оформив спадкових прав належним чином.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . До правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після його смерті, застосовуються положення Цивільного кодексу України в редакції 2004 року.

Згідно норм глави 84 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Як встановлено судом, 06 березня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів усе своє майно племіннику - ОСОБА_1 (позивачу).

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. На підставі положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті дядька ОСОБА_3 , звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто прийняв спадщину у встановленому законом порядку. Між тим, постановою приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Голубець І.Г. від 08 травня 2025 року, вихідний № 39/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно, зокрема у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95, паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність сільськогосподарським підприємствам. Згідно пункту 2 вищевказаного Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 передбачає, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Згідно із пунктом 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України право на земельну частку (пай), яке посвідчено сертифікатом, може бути успадковано. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), а також рішення суду про визнання такого права.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц, якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не отримав сертифікат, при вирішенні спору про право на спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95; успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 3.5 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай), належним способом захисту прав спадкоємців є звернення з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме - що ОСОБА_2 за життя належало право на земельну частку (пай) площею 2, 01 га на підставі Сертифіката Серія ЛВ № 146287, яке після її смерті фактично прийняв, але не оформив син ОСОБА_3 , а після смерті останнього спадщину за заповітом прийняв позивач ОСОБА_1 , який позбавлений можливості оформити спадкові права на пай у нотаріальному порядку у зв`язку з відмовою нотаріуса, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на вказану земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

З огляду на вищенаведене та враховуючи фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин і досліджені судом під час розгляду справи докази, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 13, 15, 16, 81, 89, 90, 197, 211, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 120, 123, 182, 210, 236, 328, 373, 392, 1218, 1235, 1269 ЦК України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

у х в а л и в :

позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованим на АДРЕСА_1 ) право власності на житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , як на майно «колгоспного двору».

Визнати недійсними: розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації № 9 від 11 січня 2002 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1, 8741 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 085978, виданий 15 січня 2002 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації № 9 від 11 січня 2002 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 1243, скасувавши в Поземельній книзі запис про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованим на АДРЕСА_1 ) право на земельну частку (пай) загальною площею 2, 01 га, що належала ОСОБА_2 на підставі Сертифіката Серія ЛВ № 146287, виданого 21 травня 1997 року на підставі рішення Городоцької районної ради № 70 від 21 березня 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів сертифікатів за № 3761, в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 06 березня 2002 року секретарем Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області та зареєстрованим в реєстрі за № 76, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя

Перетятько О.В.