Рішення № 137521837, 18.06.2026, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/896/26

Номер провадження 2/717/539/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

Кельменецький районний суд Чернівецької області у складі головуючої судді Кудиби З. І., секретаря судових засідань Житарюк А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі ТОВ «ФК «Процент») Руденко К. В. звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 .

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за договором № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року у розмірі 24 106,25 грн, а також судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Процент» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року.

Таким чином, між ТОВ «ФК «Процент» та відповідачкою виникли договірні правовідносини, відповідно до умов яких позикодавець надав відповідачці грошові кошти у сумі 1 750,00 грн строком на 365 днів, до 23 вересня 2024 року, шляхом їх перерахування на належний їй банківський рахунок, на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти у строки та на умовах, визначених договором, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 3,50 % на день.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ФК «Процент» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання за договором, надавши відповідачці передбачені договором грошові кошти.

Водночас відповідачка, уклавши договір та отримавши кредитні кошти, взяла на себе обов`язок належним чином та своєчасно виконувати його умови, зокрема здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним у порядку та строки, визначені договором.

Проте відповідачка належним чином свої зобов`язання не виконала, отримані кошти та нараховані платежі у встановлені договором строки не сплатила, унаслідок чого допустила прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою умов договору про надання грошових коштів у позику № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року станом на день звернення позивача до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 24 106,25 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та іншими матеріалами справи.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відповідно до вимог глави 12 Цивільного процесуального кодексу України.

В судове засідання представник позивача, який подав позовну заяву, не з`явився, однак у позовній заяві просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, проте 11 травня 2026 року подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Одночасно відповідачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що поданий нею відзив підтримує у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 24 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 121-118-1.

Як вбачається зі змісту зазначеного договору та доданих до позовної заяви матеріалів, договір укладено у письмовій формі у вигляді електронного документа відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до умов договору позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 1 750,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника № НОМЕР_1 із використанням реквізитів платіжної картки, зазначеної останнім під час оформлення кредиту, а позичальник зобов`язується повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними у строки та на умовах, визначених договором. Підписання договору здійснено шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором 184755 через особистий кабінет позичальника.

Згідно з умовами договору кредит надано строком на 365 днів. Процентна ставка за користування кредитом визначена як фіксована та становить 3,50 % від суми кредиту за кожен день користування, із періодичністю сплати платежів кожні 11 днів.

Також договором передбачено, що він підписується електронним підписом позикодавця та надсилається позичальнику до особистого кабінету разом із пропозицією укласти договір. Прийняття такої пропозиції здійснюється позичальником шляхом введення та використання одноразового ідентифікатора, який є аналогом власноручного підпису та використовується для підтвердження волевиявлення сторін на укладення правочину. Після підтвердження одноразовим ідентифікатором умови договору вважаються погодженими, а договір укладеним.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронних або інших технічних засобів зв`язку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та оформленою в електронній формі.

Згідно з частинами третьою, шостою та дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти та її прийняття іншою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором або іншого аналога власноручного підпису за згодою сторін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року укладений сторонами у передбаченій законом формі та є належною правовою підставою для виникнення між сторонами цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтями 626 та 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені сторонами та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Судом встановлено, що сторонами було погоджено всі істотні умови договору, зокрема предмет договору, розмір кредиту, строк його повернення, порядок нарахування та сплати процентів, права та обов`язки сторін, а також відповідальність за порушення зобов`язань.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір про надання грошових коштів у позику є договором споживчого кредитування, до якого підлягають застосуванню положення статей 1048, 1049, 1054 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі та порядку, встановлених договором.

Частиною першою статті 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ФК «Процент» належним чином виконало свої договірні зобов`язання, надавши відповідачці кредитні кошти у сумі 1 750,00 грн шляхом їх перерахування на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою під час укладення договору.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема довідкою про перерахування коштів, інформацією щодо здійснення відповідної транзакції та іншими письмовими доказами, поданими позивачем.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі.

Натомість відповідачка, отримавши кредитні кошти, взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів належним чином не виконала, у строки, визначені договором, заборгованість не погасила, унаслідок чого допустила прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка свої зобов`язання за договором у визначені сторонами строки не виконала, кредитні кошти не повернула та проценти за користування кредитом не сплатила.

Разом із тим, перевіряючи правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд виходить із такого.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на день звернення до суду загальна сума заборгованості відповідачки становить 24 106,25 грн, з яких: 1 750,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 22 356,25 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

З паспорта споживчого кредиту № 121-118-1 та умов укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони погодили порядок нарахування процентів за користування кредитом, а також орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 1 750,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 22 356,25 грн відповідає умовам укладеного між сторонами договору, узгодженому сторонами порядку нарахування процентів та підтверджується наявними у справі доказами.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Разом із тим наведені у відзиві доводи не спростовують обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, та не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідачкою не надано доказів погашення заборгованості, не подано контррозрахунку суми боргу, а також не наведено переконливих підстав, які б свідчили про неправомірність нарахування процентів чи недійсність укладеного договору.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відхилення наданого позивачем розрахунку заборгованості та бере його до уваги як належний доказ у справі.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 750,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 22 356,25 грн є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені обставини справи, досліджені докази та наведені норми матеріального права, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року в загальному розмірі 24 106,25 грн, з яких: 1 750,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 22 356,25 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Відповідачка у поданому відзиві просила суд розстрочити виконання рішення суду терміном на 6 місяців, зважаючи на її складне матеріальне становище та перебування закордоном.

Відповідно до ч. 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 3 статті 435 ЦПК України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частини 4 зазначеної статті вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У частині першій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що відстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом у виняткових випадках, що створюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 435 ЦПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10 провадження № 61-46129св18.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26 червня 2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Суд вважає, що відповідачкою не надано достатніх та переконливих доказів, що свідчать про наявність у нього виключних обставин, через існування яких вона позбавлена можливості виконати рішення суду, відтак підстави для задоволення заяви та розстрочення виконання рішення суду відсутні.

Крім цього, як вбачається з поданої заяви про розстрочку виконання рішення суду, ОСОБА_1 в поданій заяві посилається як на підставу необхідності розстрочки виконання рішення суду, складне матеріальне становище.

Відповідачкою не надано до суду жодних доказів свого скрутного матеріального стану, таких як: довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.

З огляду на наведене, доводи відповідачки в обґрунтування розстрочки виконання рішення суду, не дають підстав для висновку, що існують обставини, які мають винятковий характер, які перешкоджають виконанню рішення суду.

Відповідачка також просила зменшити витрати на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

І) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по справі №820/479/18

зазначив, що як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Суд зазначає, що надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Отже, враховуючи особливості предмета спору, незначну складність справи, а також той факт, що представник позивача не взяв участі в жодному судовому засіданні, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Керуючись статтями 207, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, статтями 12, 13, 19, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року в розмірі 24 106 (двадцять чотири тисячі сто шість) гривень 25 копійок, судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одну тисячу) гривень.

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 18 червня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4; ЄДРПОУ 41466388).

Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Кудиба З. І.