Ухвала суду № 137521533, 18.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/14402/26

Провадження №1-кп/127/364/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі КК).

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу, на цей час не відпали.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просила змінити застосований запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Наголосила, що підзахисний ОСОБА_4 раніше судимий не був та має постійне місце проживання.

Обвинувачений підтримав думку захисника.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії обраного до обвинуваченого запобіжного заходу, як випливає з наданих прокурором матеріалів, спливає 01.07.2026. Клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу було подане до суду електронною поштою в день судового засідання, тобто 18.06.2026. Його копія, як слідує з наданого суду примірника клопотання, обвинуваченому вручена не була, натомість обвинувачений повідомив суду, що копію отримав перед початком судового засідання. Отже, стороною обвинувачення зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства дотримані не були. Разом з тим, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Обвинувачений та його захисник проти розгляду клопотання прокурора у зв`язку з недотриманням порядку звернення з таким клопотанням не повідомили. Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує таке.

Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як суд вже зазначив, частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд також бере до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК. Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження на цей час не закінчений. Суд також враховує, що об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду не надані.

Разом з тим, як суд зазначив вище, обов`язок доведення того, що менш суровий запобіжний захід, ніж тримання під вартою не здатний забезпечити виконання процесуальних обов`язків, покладений на сторону обвинувачення. При цьому докази на підтвердження відповідних ризиків суду не надані. Крім того, суд вважає за доцільне зауважити, що у поданому клопотанні стороною обвинувачення ініційоване перед судом питання щодо можливості застосування до обвинуваченого і альтернативного запобіжного заходу застави. Наведені обставини, на переконання суду, свідчать, що сторона обвинувачення не заперечує можливості забезпечення виконання процесуальних обов`язків обвинуваченим і за умови застосування до нього менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Це, у свою чергу, спростовує твердження сторони обвинувачення про наявність ризику перешкоджання обвинуваченими судовому розгляду кримінального провадження. З цих же підстав твердження прокурора про наявність ризику протиправного впливу обвинуваченого на інших учасників судового провадження суд оцінює критично. Тому суд вважає, що правові підстави для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою відсутні.

Вирішуючи питання щодо доцільності застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Надані суду відомості не свідчать, що перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під домашнім арештом цілодобово призведе до вчинення останнім будь-якого протиправного діяння, а також не буде здатне забезпечити реалізацію прав та обов`язків обвинуваченого. Саме тому суд вважає, що до обвинуваченого слід застосувати саме домашній арешт цілодобово.

При цьому суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 КПК.

Згідно з приписами речення першого частини шостої статті 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до речення першого частини сьомої статті 194 КПК обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

Отже, строк дії ухвали суду в частині застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та покладення на нього процесуальних обов`язків визначених частиною п`ятою статті 194 КПК, не може перевищувати двох місяців.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Змінити застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт цілодобово за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнити ОСОБА_6 з-під варти із зали суду.

Відповідно до пунктів 1-4, 8, 9 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_6 такі зобов`язання: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками до здійснення їхнього допиту в судовому засіданні, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Строк дії запобіжного заходу складає 60 днів, тобто з 18.06.2026 до 23:59 годину 16.08.2026.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: