Ухвала суду № 137519348, 16.06.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Номер справи 703/6844/24

1-кп/703/181/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_6

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

захисників - адвокатів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сміла клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сміла Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, утриманців не має, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимого 11.03.2024 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 129, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України,

у с т а н о в и в :

На розгляді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 129, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України.

Ухвалою слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11.09.2024 ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжено, останнього разу ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області до 25.06.2026 включно.

Під час судового розгляду прокурор звернувся із письмовим клопотанням про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення застави.

Клопотання обґрунтовує ризиками, що передбачені п. 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України та полягають в тому, що обвинувачений, в якого відсутні міцні соціальні зв`язки, усвідомлюючи суворість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні злочинів, серед яких є умисні тяжкий та особливо тяжкий, а також пов`язані із незаконним обігом наркотичних засобів, може ухилятися від суду, а саме переховуватись, така поведінка була допущена ним після вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку із чим перебував у розшуку, в разі звільнення з-під варти може незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, свідки судом не допитані, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кілька кримінальних правопорушень під час іспитового строку.

Заявлене прокурором клопотання підтримане представником потерпілого.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_13 , позицію якої підтримав обвинувачений ОСОБА_7 , заперечувала проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Заперечення обґрунтовані тим, що ризики, вказані в клопотанні, не доведені. ОСОБА_7 не вчиняв спроб ухилитися від суду, не порушував заборон у зв`язку із застосованим щодо нього запобіжним заходом, а також правил, що діють в установі попереднього ув`язнення, не мав та не має намірів протиправно впливати на інших учасників кримінального провадження, відсутні будь-які інші обставини, що виправдовують його тривале тримання під вартою.

Обвинувачений має постійне місце проживання, в нього міцні соціальні зв`язки, оскільки має батьків, які проживають окремо від нього та один від одного, однак обоє потребують його допомоги та догляду через стан їх здоров`я, зокрема наявність інвалідності, що неможливо, поки ОСОБА_7 під вартою. Надмірний строк тримання ОСОБА_7 під вартою не виправданий обґрунтованістю підозри або потребами судового провадження, суспільним інтересом, є грубим порушенням права на повагу до особистої свободи та людської гідності. Обвинувачений не вчиняв спроб переховуватися від органу досудового слідства, оскільки кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується, мали місце 03.09.2024, відомості про кримінальне провадження зареєстровані до ЄРДР лише 09.09.2024, оголошений в розшук 10.09.2024, а затриманий 11.09.2024. Початок кримінального переслідування ОСОБА_7 пов`язаний лише із суспільним розголосом конфліктної ситуації та наразі така обставина припинила своє існування.

ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров`я, що підтверджується медичними документами, приєднаними до матеріалів кримінального провадження, необхідна медична допомога належним чином в місці попереднього ув`язнення не надається, додатково це підтверджується тим, що в судовому засіданні 19.05.2026 обвинуваченому стало зле та йому було викликано швидку медичну допомогу.

У зв`язку із викладеним клопотали про застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Заслухавши сторони кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

За частиною першою та пунктом 9 частини другої статті 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.

Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Клопотання містить посилання на ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що полягають в тому, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК убачається, що при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу в частині встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків суд керується стандартом доведення «достатні підстави».

Існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинно підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстровано (п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України», заява №622/11).

При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому.

З огляду на викладене доводи сторін кримінального провадження оцінюються з огляду на обставини вчинення кримінально протиправного діяння, сформульовані в обвинувальному акті, відомості та документи, надані учасниками судового провадження під час судового розгляду, а також дані про поведінку особи під час кримінального провадження та наявність обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК України.

Щодо ризику ухилення від суду.

В клопотанні прокурор посилається на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, серед яких є тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинені під час звільнення від покарання із випробуванням.

Ризик переховування від суду обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками, серед яких суворість передбаченого покарання.

У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте відповідне обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

З огляду на тяжкість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 307 КК України, посилання сторони обвинувачення на існування ризику переховування від суду особи, яка обвинувачується у вчиненні ряду злочинів, серед яких умисні тяжкі та особливо тяжкі, не може вважатися безпідставним.

Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява №33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява №31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Такі ризики повинні підтверджуватися конкретними обставинами справи, а не ґрунтуватися на припущеннях чи загальних посиланнях на тяжкість обвинувачення. Особливої ваги цей підхід набуває у випадках, коли фактичні можливості особи залишити країну або розпоряджатися активами суттєво обмежені, зокрема внаслідок арешту майна.

З матеріалів справи не вбачається застосування щодо обвинуваченого подібних обмежень.

Колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту у власних доводах посилається виключно на недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, що передбачене ч. 2 ст. 296 КК України, докази щодо обвинувачення в цій частині досліджуються на даний час, однак жодним чином не намагається спростовувати ризики, що існують у зв`язку з усім обсягом висунутого вказаній особі обвинувачення на які, серед іншого, посилається прокурор в контексті існування обґрунтованої підозри.

З огляду на викладене, правові підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження оцінюються судом з огляду на ввесь обсяг обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 129, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України.

На переконання суду, в даному кримінальному провадженні тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищує ризик переховування обвинуваченого від суду, а сторонами кримінального провадження не надано жодних доказів та не повідомлено жодних обставин, а в ході судового розгляду не встановлено підстав для прийняття процесуальних рішень, що будь-яким чином зменшували б обсяг пред`явленого обвинувачення і як наслідок - знижували ризик втечі. Відповідний ризик продовжує існувати в тому ж вигляді, в якому мав місце після об`єднання кримінальних проваджень в суді, що потягло істотне збільшення обсягу обвинувачення, не спростовується аргументами, що повідомлені стороною захисту.

Однак тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.

Такою є поведінка обвинуваченого після подій кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 переховувався від правоохоронних органів та був затриманий в іншому населеному пункті.

Судом звертається увага, що вказані обставини на даний час підтверджені відомостями обвинувального акту та додатків і такі містять відомості про оголошення 10.09.2024 розшуку обвинуваченого ОСОБА_7 , його затримання 11.09.2024 на виконання ухвали слідчого судді, однак нетривалий проміжок часу, що минув між вказаними подіями, не свідчить із необхідністю про те, що обвинувачений не залишав місця проживання, а розшукові заходи були формальністю. Вказаний аргумент сторони захисту спростовується тією обставиною, що ОСОБА_7 затриманий в іншому населеному пункті, будь-яких підстав, які давали йому привід залишити територію м. Сміла у вказаний проміжок часу, ні обвинуваченим, ні захисником не повідомлено.

Щодо міцності соціальних зв`язків.

Судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 до затримання фактично проживав за іншою адресою, ніж адреса зареєстрованого місця проживання. Суду не надано доказів, що обвинувачений офіційно працевлаштований або здійснює трудову діяльність, що є законним джерелом доходу, відтак, має змогу утримувати непрацездатних батьків. Обвинувачений не одружений, дітей не має, з наявних відомостей та документів не вбачається перебування на його утриманні непрацездатних осіб.

Тому суд приходить до висновку, що за відсутності у власності обвинуваченого нерухомості, джерела законного прибутку, останній не має достатньо міцних соціальних зв`язків, що виключають описаний вище ризик переховування та належним чином забезпечуватимуть виконання усіх покладених процесуальних обов`язків.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні.

Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань у кримінальному провадженні на різних його етапах та вважає, що ризик такого впливу зберігається до надання показань в суді. Свідки в даному кримінальному провадженні судом не допитувалися, як вбачається із реєстру матеріалів кримінального провадження, показання свідків є значною частиною доказової бази в кримінальному провадженні в частині епізодів злочинної діяльності, що пов`язані із хуліганськими діями та вимаганням, у вчиненні яких ОСОБА_7 обвинувачується. Разом з тим оцінюючи вказаний ризик, суд також виходить із поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час допиту потерпілого, яку розцінює як усвідомлений тиск обвинуваченого на потерпілого, що приводить до категоричного висновку про схильність обвинуваченого чинити тиск на учасників справи незалежно від їх статусу. Крім того, суд бере до уваги, що переважна більшість інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень вчинені в співучасті, у зв`язку з чим він може координувати свої дії з іншими співучасниками та опосередковано впливати на зміст, характер, обсяг показань, процесуальну поведінку інших осіб, незалежно від їх процесуального статусу в справі.

Суд критично оцінює позицію сторони захисту стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_7 не може впливати на свідків, оскільки це - лише припущення сторони захисту, яке не є обґрунтованим, а поведінка обвинуваченого під час судового розгляду щодо потерпілого приводить суд до протилежного висновку.

Суд зазначає, що з рухом провадження ризик впливу зменшується, однак виключити відповідний ризик у зв`язку із тим, що в суді вже надав показання потерпілий не можливо. Поточні обставини вказують на те, що ризик впливу на інших осіб у кримінальному провадженні існує та може зашкодити судовому розгляду.

Щодо ризику продовжити протиправну поведінку.

Суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 схильний до вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки не має належного та постійного джерела законного прибутку. ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що після засудження 11.03.2024 за вчинення корисливого злочину та звільнення від відбування покарання із випробуванням, протягом тривалого часу, орієнтовно із березня до вересня 2024 року в складі організованої групи вчинив ряд кримінальних правопорушень, що пов`язані із незаконним обігом наркотичних засобів. В той же час, приводом до початку досудового слідства, як вбачається із обвинувального акту від 31.03.2025, стала інформація про вчинення вказаних правопорушень, здобута в ході здійснення оперативно-розшукової роботи співробітниками УСБУ в Черкаській області, що датована найраніше, 05.02.2024. Кількість епізодів злочинної діяльності, що включає формулювання обвинувачення, додатково вказує на стійку протиправну спрямованість його поведінки.

Отже суд приходить до переконливого висновку про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 ст. 176 КПК України.

Виходячи з положень п. 2, 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано, зокрема, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, а також до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Такі обставини встановлені в даній справі, бо більшість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , мали місце після засудження його 11.03.2024, в період звільнення від покарання із випробуванням, рішення про звільнення від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку не ініціювалося, крім того, після початку кримінального переслідування ОСОБА_7 , що мало місце 11.09.2024, йому 27.09.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України, серед названих кримінальних правопорушень є особливо тяжкий злочин.

Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 307 КК України, є особливо тяжкими злочинами, а передбачені ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 310 КК України тяжкими злочинами.

Крім того, судом встановлено існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо посилань сторони захисту на потребу ОСОБА_7 в лікуванні через незадовільний стан здоров`я, то відповідні доводи були перевірені судом шляхом скеровування 19.12.2025 ухвали до Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях з метою медичного огляду обвинуваченого та отримання відомостей про стан його здоров`я і потреби в медичних послугах, що в установі попереднього ув`язнення не можуть надаватися, при цьому відомостей про наявність в обвинуваченого захворювань або хворобливих станів, що виключають утримання його в слідчому ізоляторі, потребу в отриманні лікування, що не може бути надане в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» - не встановлено.

Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку, що застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою є обґрунтованим, повністю виключає можливості переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків та потерпілого, створення перешкод кримінальному провадженню іншим чином або продовження протиправної діяльності, ризики чого тривалий час не зменшуються.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, серед яких тяжкі та особливо тяжкі, пов`язані із застосуванням насильства, незаконним обігом наркотичних засобів, вчиненим у складі організованої групи, у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв`язки, з метою уникнення незаконного впливу на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, запобігання вчиненню інших кримінальних правопорушень, для виключення можливості ухилитися від суду, більш м`якого запобіжного заходу на даний час очевидно недостатньо.

За вказаних обставин суд вважає, що будь-які інші запобіжні заходи передбачені ст. 176 КПК України, не спроможні забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не усувають існування встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, основним із яких наразі вбачається ризик втечі, відтак тримання під вартою ОСОБА_7 є виправданим.

У зв`язку із викладеним клопотання сторони обвинувачення слід задовольнити, що виключає задоволення клопотання сторони захисту.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (п. 1, 5).

Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, в тому числі особливо тяжких, пов`язаних із застосуванням насильства та незаконним обігом наркотичних засобів, суд не вбачає підстав для застосування до нього застави, що відповідає вимогам п. 1, 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів - до 14.08.2026 включно, без визначення розміру застави.

В задоволенні клопотання сторони захисту про застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, а в разі оскарження - після розгляду скарги апеляційним судом, якщо така не буде скасована.

Копії ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику негайно після її оголошення та направити до Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» для виконання.

Повний текст ухвали складений 18.06.2026.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3