Рішення № 137514480, 17.06.2026, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/1331/26

Провадження № 2/0158/747/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Костюкевича О.К.,

за участю секретаря судового засідання - Хмілевської І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.06.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.06.2025-100001337.

Згідно умов вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у сумі - 8000 грн; строк, на який надається кредит - 217 днів; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом.

Зазначає, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором. Однак, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед ТОВ «Споживчий центр», яка станом на дату подачі позовної заяви становить 23360 грн.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 30.03.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

17.04.2026 року від представника відповідача адвоката Тисячник Р.Р. до суду подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач позовні вимоги не визнає та в їх задоволенні просить відмовити. Свій відзив мотивує тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне перерахування коштів за договором на банківську картку або рахунок відповідача. Вимогу про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 1440 грн також вважає безпідставною, посилаючись на положення ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки дії з надання кредиту вважає обов`язком кредитодавця, а не послугою для споживача. Не погоджується з розміром відсотків, окрім того, вважає незаконним нарахування неустойки, оскільки це заборонено під час дії воєнного стану. Тому, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

23.04.2026 року від представника позивача до суду подано відповідь на відзив, згідно якої вказує, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору у електронній формі. Відповідачем документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Щодо отримання відповідачем кредитних коштів вказує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Щодо відсотків зазначає, що такі нараховувалися лише в межах строку дії кредитного договору. Також вказує, що нарахування комісії за обслуговування кредиту та неустойки є законним. Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений із усіма умовами договору, розуміє та зобов`язується їх виконувати. А тому просить позовні вимоги задоволити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 10.06.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.06.2025-100001337.

Згідно умов вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у сумі - 8000 грн; строк, на який надається кредит - 217 днів; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 8000 грн. стверджується довідкою ТОВ «УПР» № 1-2602 від 26.02.2026 року.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 10.06.2025-100001337 від 10.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем - ТОВ «Споживчий центр» у розмірі 23360 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн., заборгованість по процентах 9920 грн, 1440 грн. додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості, 4000 грн. неустойка. Здійснений позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований.

Разом з тим, на виконання умов договору, ОСОБА_1 здійснила 10.07.2025 часткову оплату за Договором № 10.06.2025-100001337 від 10.06.2025 на загальну суму 3200 грн. Вказана сума відображена у розрахунку заборгованості.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема кредитними коштами банку, передбачені статтями 1048 та 1056-1 ЦК України.

Зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У п. 76 Постанови Великої Палати Верховного Суду №338/180/17 від 05 червня 2018 року зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Разом з тим, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу (Постанова Верховного Суду від 23.12.2020 по справі №127/23910/14-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.

У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов`язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.

У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Суд критично оцінює доводи відповідача викладені у відзиві, що Кредитний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства та відсутність доказів використання саме відповідачем одноразового ідентифікатора, оскільки такі не підтверджені жодними належними доказами. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було вчинено сукупність послідовних дій, які свідчать про її усвідомлене волевиявлення на укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Зокрема, укладення договору було можливим лише за умови отримання відповідачем смс-повідомлення для авторизації в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця, здійснення входу до такого особистого кабінету, ознайомлення з умовами кредитування та отримання одноразового ідентифікатора для підписання електронного договору. Без вчинення зазначених дій кредитний договір не міг бути укладений, а кредитні кошти не могли бути перераховані на реквізити, вказані під час оформлення кредиту. Отже, наведені обставини у своїй сукупності підтверджують факт належного укладення сторонами кредитного договору та спростовують доводи відповідача про його неукладення.

Суд не приймає до уваги заперечення сторони відповідача щодо відсутності доказів перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 та отримання таких останньою, оскільки заявка споживача ОСОБА_1 , відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5168-74ХХ-ХХХХ-0505.

Крім того, судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем було здійснено часткову оплату на погашення кредиту. Згідно позиції Верховного Суду України, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Таким чином, здійснивши часткову оплату з метою погашення заборгованості за Договором № 10.06.2025-100001337 від 10.06.2025 про надання кредиту, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і відповідно щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Зважаючи на те, що позивачем доведено факт отримання позичальником кредитних коштів в розмірі 8000 грн., правові підстави для нарахування відсотків, що жодним чином не спростовано відповідачем, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитним договором № 10.06.2025-100001337 від 10.06.2025 року в розмірі 17920 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн., заборгованість по процентах 9920 грн.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за додатковою комісією у розмірі 1440 грн. та неустойкою у розмірі 4000 грн. суд зазначає наступне.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Також, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Відповідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні нарахованої додаткової комісії та неустойки, оскільки такі вимоги є необґрунтованими. При цьому банк не мав права встановлювати до кредитного договору щомісячну комісію за обслуговування кредиту (неустойку), за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2042,38 грн (17920/23360*2662,40) судового збору, що є пропорційним розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 89, 95, 141, 247, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 6, 15, 16, 205, 207, 526, 626, 628, 638-639, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, суд-

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.06.2025-100001337 від 10.06.2025 року у розмірі 17920 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 2042 (дві тисячі сорок дві) грн. 38 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Представник позивача Кузьменко Максим Віталійович, робоча адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Представник відповідача: Тисячник Рузанна Робертівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Текст рішення складений 17.06.2026 року.

Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич