Рішення № 137512469, 08.06.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/4589/26

Провадження № 2/686/5236/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючої судді Хараджі Н.В.,

при секретарі судових засідань - Козуляк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 16.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір №3325813124-617934 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор 2174, для підписання договору №3325813124-617934 від 16.02.2022 року.

Відповідно до умов даного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту, становить 5 000,00 грн., початковиий строк кредитування на 14 дні, зі сплатою відсотків - дисконтна відсоткова ставка 0,01% на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка - 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом.

ТОВ «Кошельок» виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок, відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, в зв`язку з чим, утворилась заборгованість в сумі 14 907,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 9 907,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою. Тому позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості, а також понесені судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2026 року, головуючим суддею у вказаній справі визначеного суддю Хараджу Н.В.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.02.2026 року справу прийнято до провадження та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк».

01 травня 2026 року до суду надійшла інформація від АТ КБ «ПриватБанк» щодо виконання ухвали про витребування доказів.

26 березня 2026 року до суду від відповідача, ОСОБА_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду знаходиться справа №686/4589/26 за позовом ТОВ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Ознайомившись із позовною заявою, Відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

1. Відповідач заперечує щодо стягнення відсотків у розмірі 9 907,00 грн з огляду на наступне.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, як регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.

За умовами укладеного сторонами договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3325813124-617934 від 16 лютого 2022 року ТОВ "Кошельок" надало позичальнику суму позики строком на 14 діб (днів) (Лояльний період) тобто до 01 березня 2022 року (п.2.1 Договору).

У п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Позичальником не вжито дій, визначених п. 2.2 Договору, для того, щоб строк надання кредиту було продовжено.

Позивачем відповідно до ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування відповідача за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3325813124-617934 від 16 лютого 2022 року був пролонгований кредитодавцем відповідно до п.2.2 Договору (відсутні дані про сплату всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом).

Таким чином, позикодавець відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3325813124-617934 від 16 лютого 2022 року в розмірі 9 907 гривень включає період з 16.02.2022 року по 30.05.2022 року, який виходить за межі строку кредитування, який встановлений на строк 14 діб (днів).

Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 81, 83-85, 87, 91, 93).

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позикодавцем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3325813124-617934 від 16 лютого 2022 року за період з 02.03.2022 року по 30.05.2022 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61- 1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).

Так, під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦКУ країни засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Фінансові установи, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов`язань дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відтак, вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом за кредитним договором не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в цих електронних договорах такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договорів, учасником яких є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача, а стягнення з відповідача як споживача надмірних грошових сум відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

З огляду на наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, просить суд зменшити розмір відсотків до 6,50 грн. Саме такий розмір відсотків нараховано позивачем у розрахунку заборгованості, що поданий останнім до позову, за період 16.02.2022 по 01.03.2022 року. На переконання відповідача, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.

З огляду на викладене, вважає, що поданий позов є необґрунтованим та у стягненні 9 900,95 грн. відсотків слід відмовити.

2. Відповідач заперечує щодо стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правила розподілу судових витрат унормовано статтею 141 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 759/17885/19 сформовано висновок, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, також визначені положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді справи "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Вважаю, що дана справа є незначної складності, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Заявлені представником позивача, адвокатом до відшкодування 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, просить суд відмовити у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.

06 травня 2026 року до суду від представника позивача Гурського Германа Юрійовича надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що у справі № 686/4589/26 надійшов відзив на позовну заяву за позовом ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3325813124-617934 від 16.02.2022 року (далі Договір). Щодо цього вважає доцільним надати наступні пояснення.

Насамперед варто звернути увагу суду на тому, що у зв`язку з технічними проблемами під час подання документів до суду через систему «Електронний суд» ЄСІТС до матеріалів справи було завантажено неповний Детальний розрахунок заборгованості. У зв`язку з цим Позивач подає до суду уточнений та повний Детальний розрахунок заборгованості за договором.

Щодо порядку нарахування процентів поза межами Лояльного строку кредитування.

Відповідно до п.2.1. Договору кредит надавався строком на 14 днів початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визначений як Лояльний.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. Договору).

Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення Договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 02.03.2022 р. до 30.05.2022 року є погодженим сторонами Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 14 днів відповідач не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.

При цьому акцентуємо, що позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність), відповідач продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони Договору.

Вважає, що при вирішенні питання стягнення заборгованості, нарахованої за період користування кредитом понад Лояльний період слід враховувати наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 року в справі № 607/11746/17 зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 року у справі № 632/580/17 вказано, що «усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (частина перша статті 212 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 року в справі № 496/1561/16-ц зазначено, що «тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загально цивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої….». Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19.

Також судом мають бути враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2021 у справі № 755/6962/19, з приводу застосування статті 525 ЦК України, а саме, що зобов`язання має виконуватись відповідно до умов договору, сторона повинна дотримуватись умов договору за будь-яких обставин, навіть якщо вона не розуміє їх зміст.

Крім того, вважаємо, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип "pacta sunt servanda" - "договорів необхідно дотримуватись", закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справ № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірвання договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Отже, відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Не застосувавши до спірних правовідносин зазначене положення статті 204 ЦК України, суд через це не з`ясує належним чином обставини і не оцінить докази, які (обставини і докази) пов`язані з настанням строку виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У той же час від правильного визначення такого строку безпосередньо залежить результат розгляду позовних вимог у цій справі. Аналогічні висновки викладені у постанові КГС ВС від 12.03. 2019 року у справі № 922/832/18.

Отже, відповідач до спливу Лояльного періоду не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору(п.п.3.6, 3.7, 3.8 Договору).

При цьому акцентуємо, що позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність), відповідач продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони Договору.

Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 30 травня 2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 02.03.2022 р. до 30.05.2022 року.

Також пояснюємо, що і у Паспорті споживчого кредиту, і в Графіку платежів зазначений лише 14 днів користування кредитом, оскільки цей строк був подовжений внаслідок настання відкладальної дії. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати. Такий висновок Верховний Суд надав у постанові від 14 лютого 2024 року по справі № 761/46622/19. Тобто обставина, внаслідок настання якої у майбутньому міг бути встановлений строк користування кредитом з 02.03.2022 р. до 30.05.2022 року з нарахуванням процентів, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, могла б і не настати. А тому цей строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в Графіку платежів правомірно.

Доцільно зазначити, що відповідно до п.п.5.1.2-5.1.5 Договору при укладанні цього Договору Позичальник підтверджує що: його волевиявлення є вільним та відповідає його внутрішній волі, він не перебуває під впливом тяжкої для нього обставини, що змушує його укласти цей Договір; він чітко усвідомлює всі умови цього Договору та не перебуває під впливом помилки чи обману; він вважає умови цього Договору вигідними для себе.

Отже, аналіз вищезазначених обставин та положень Договору дає підстави дійти наступних висновків:

- сторони в Договорі не погоджували два різних строка кредитування, що може бути наслідком неправильне, а то й різне тлумачення та розуміння позичальником (14 днів або 104 днів),

- проте сторони в Договорі погодили умови та порядок подовження строку користування кредитом, і ці умови чіткі, зрозумілі та недвозначні: спочатку кредит наданий на 14 днів, а при неповерненні кредиту до 14-го дня, тобто продовженні користування ним Договором передбачена можливість подовження цього строку до 104 днів (14 плюс 90 днів),

- погодження таких умов не сталося під впливом помилки чи обману та відповідало внутрішній волі відповідача,

- відтак, тлумачення зазначених умов Договору як неясних і проти позивача на користь відповідача (правило Contra proferentem ) є безпідставним.

Отже, висновки про двозначність умов Договору щодо строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом не відповідатимуть обставинам справи.

Крім того, задоволення позову в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за Лояльний період без надання оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини буде порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 Постанови від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Такий висновок надав Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 р. по справі №754/510/23.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторони та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 року у справі №910/21951/21 (близька за змістом правова позиція, що викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Враховуючи вищезазначене, недоречним буде посилання на правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12), відповідно до якої у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Однак, позивачем нараховані відсотки виключно в межах строку дії Договору, а тому обставини, які викладені у вказаному рішенні касаційної інстанції не є ре валентними обставинам, які визначені матеріалами справи, що розглядається, а отже і не можуть бути застосовані судом до даних правовідносин.

Щодо справедливості розміру нарахованих процентів за користування кредитом.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 Закону можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. (Постанова ВС від 02.10.2025 р. по справі № 667/8593/14-ц).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч.5 ст.18 Закону). Доцільно зазначити, що позовної заяви про визнання недійсним як Договору в цілому, так і окремих його положень не заявлено.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч.3 ст.18 Закону).

Невірним є висновок, що нарахування процентів на підставі пунктів 3.7 та 3.8 Договору, розмір яких перевищує п`ятдесят відсотків суми кредиту, свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, визначаючі відповідача слабшою стороною цих правовідносин, оскільки п.5 ч.3 ст.18 Закону підлягає застосуванню, коли йдеться про відповідальність за невиконання зобов`язань за договором, а не про нараховані проценти за договором відповідно до ст.1048 ЦК України.

Безпідставним буде визнання умов Договору щодо нарахування процентів несправедливими з посиланням на порушення позивачем вимог статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою вимагається надавати клієнту інформацію, яка повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. По-перше, це порушить принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки відповідач ніяким чином не повідомив суду свою позицію з цього приводу, тобто суд самостійно визначить, що ці умови Договору відповідачу незрозумілі і були нав`язані позивачем.

Крім того, відповідач не довів як зазначені пункти Договору, зміст яких не суперечить законодавству України, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

При цьому зауважимо, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1. ст. 627 ЦК України). Крім того, тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Аналіз наведених позивачем доказів щодо укладення Договору показує, що обставин, які б вказували на відсутність вільного волевиявлення відповідача на отримання кредиту, а також спростували би презумпцію правомірності Договору, не встановлено.

Враховуючи принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносити з позивачем. На момент укладення Договору відповідач не заявляв додаткових вимог щодо умов Договору, погодився з усіма його умовами в тому числі з розміром відсоткової ставки, погодився отримати кредит саме на умовах, визначених Договором, отримав кредит, при цьому не відмовився від Договору протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах відповідно до ст.15 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, акцентуємо, що заперечень щодо його умов протягом майже чотирьох років після його укладення відповідач не заявляв. При цьому кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.

Отже, враховуючи зазначене, підстави для незастосування судом пунктів 3.7. та 3.8. Договору в і д с у т н і . Аналогічні за змістом висновки надані у постановах Верховного Суду від 25.06.2025 р. по справі № 757/14570/23, від 12.03.2025 р. по справі № 522/9983/15-ц, від 02.10.2025 р. по справі № 667/8593/14-ц, від 02.04.2025 р. по справі № 199/4657/18, від 28.05.2025 р. по справі № 758/7781/23, від 13.01.2025 р. по справі № 522/18188/17.

Крім того, вважаємо необхідним зазначити, що в аналогічній справі за позовом ТОВ «Кошельок» про стягнення заборгованості за кредитним договором, умови якого є подібними до умов Договору, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими протягом продовженого строку користування кредитом. Посилання відповідача на те, що умови щодо продовження строку є завуальованими, колегія судів відхилила, дійшовши висновку, що такі умови є чіткими і зрозумілими та не допускають подвійного трактування; відповідач під час підписання кредитного договору, ознайомившись зі змістом договору, будь-яких зауважень щодо його умов не висловлював, тобто в повній мірі погодився з умовами договору; не надав будь-якого власного контррозрахунку. (Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2025 р. по справі №464/8721/24).

Відтак, недоречним є посилання суду на правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12), відповідно до якої у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Однак, позивачем нараховувались відсотки виключно в межах строку дії Договору, а тому обставини, які викладені у вказаному рішенні касаційної інстанції не є ревалентними обставинам, які визначені матеріалами справи, що розглядається, а отже і не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Наголошуємо на тому, що Відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними.

На підставі викладеного, відсутні підстави вважати, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому варто зауважити, що позивач не застосовує ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки у позовній заяві йдеться про стягнення лише суми тіла кредиту та нарахованих процентів, тобто заходи відповідальності за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання не застосовані.

Щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідач вказує, що вимога позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не може бути задоволена судом, проте з даним твердженням неможна погодитись.

Так, варто зауважити, що аналіз судової практики, формування та подання позовної заяви, подання клопотання про витребування доказів, пошук та встановлення банку емітента картки відповідача, збирання та аналіз доказів до позовної заяви займає досить тривалий час та це великий по обсягу об`єм роботи, що є співмірним із сумою гонорару. Отже, вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція була викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21 та від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Як позивач так і адвокатське бюро знаходяться та здійснюють свою діяльність в Київському регіоні України. Середня вартість адвокатського гонорару по відповідному регіону перевищує 4 000 грн.(100 дол. США) за годину витраченого адвокатом часу.

Разом з тим, враховуючи розмір позовних вимог та складність справи, для уникнення додаткового фінансового навантаження на відповідача, позивачем та Адвокатським бюро було погоджено меншу вартість однієї години адвоката при наданні правничої допомоги. Крім того, оскільки формою гонорару позивача є фіксований розмір оплати, який узгоджений у Додатку до договору про надання правової допомоги, та який позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, то вважаємо, що позивач у цьому випадку не зобов`язаний детально пояснювати на що саме були спрямовані витрати на правничу допомогу та що вони в себе включають.

Отже, відсутність детального опису на що саме були спрямовані витрати на правничу допомогу та що вони в себе включають не може свідчити про відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, відповідно й не може бути підставою для відмови в задоволенні заяв позивача про розподіл судових витрат. Саме такого висновку дійшов ВС КГС у Постанові від 18.06.2025 року у справі № 910/6804/23.

Адвокат Герман Гурський є експертом в питаннях судового стягнення проблемної заборгованості за кредитними правовідносинами, має успішний досвід з супроводу даної категорії справ, створив та тривалий час підтверджує високий рівень професійної кваліфікації саме в сфері судового стягнення проблемної заборгованості. Офіційні інтернет сторінки Судової влади України та Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджують зазначені пояснення та професійні здобутки протягом тривалого часу.

Враховуючи вище наведене, заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України, а вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд врахувати доводи та аргументи, наведені у зазначених поясненнях, під час вирішення справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» не з`явився. У прохальній частині позовної заяви позивач просив розглянути справу за відсутності його представника.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 16.02.2022 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3325813124-617934 про надання коштів у позику.

Відповідно до п. 2.1 договору, кредит надається строком на 14 діб, (далі «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

У п. 2.2 Сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом.

Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього Договору (п. 2.3 Договору)

Пунктом 2.4. договору, кредит надається Позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний Позичальником у заявці.

Відповідно п. 3.1-3.4 договору, проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору.

Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для Позичальника ( у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 5007,00 грн., або 100,14 % від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 7,00 грн., або 0,14 % від суми кредиту.

Сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлено п.3.4 цього договору процентна ставка менше ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п.3.4 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,01 % розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 договору (пункт 3.5 Договору).

Пунктом 3.6. договору Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах.

Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду (п.3.7 Договору).

З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2.2 % в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8 Договору).

З наступного дня після закінчення Лояльного періоду відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми (п.3.9 Договору).

Згідно з п. 3.12 Договору, прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом (згідно графіка платежів) не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це Кредитодавцем.

У п. 5.1. договору відповідач підтвердив, зокрема, що він є повністю дієздатним та щодо нього немає рішень судів ( які набрали законної сили та не скасовані іншими рішеннями) про обмеження його у дієздатності чи визнання недієздатним, а також йому невідомо про розгляд судами справ з вказаними вимогами, його волевиявлення є вільним та відповідає його внутрішній волі; він не перебуває під впливом тяжкої для нього обставини, що змушує його укласти цей договір; він чітко усвідомлює всі умови цього Договору та не перебуває під впливом помилки чи обману; він вважає умови цього Договору вигідними для себе; документи, надані ним для отримання кредиту є достовірними та відображають його реальний фінансовий стан на дату надання документів.

У п. 9.1. договору передбачено, що він є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами та діє до повного виконання Сторонами власних обов`язків за цим Договором (п. 9.2 Договору).

Згідно з п. 9.3. невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок»». Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких знаходиться на Сайті Кредитодавця.

Графіком розрахунків встановлюються періодичність та розміри платежів Позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що є Додатком №1 до Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3325813124-617934 від 16.02.2022.

Згідно паспорту споживчого кредиту до договору № 3325813124-617934 від 16.02.2022 то в такому встановлено зокрема основні умови кредитування, а саме: тип кредиту: кредит, сума/ліміт кредиту: 5 000,00 грн., строк кредитування: 14 днів з можливістю продовження; мету отримання кредитуна споживчі цілі, процентну ставку за користування кредитом, порядок повернення кредиту та інше.

Так, повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК» підтверджено, що 16.02.2022 року через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту відповідача кошти в сумі 5000,00 грн. на виконання умов договору позики № 3325813124-617934 від 16.02.2022 року.

Вказане також підтверджується інформацією, наданою АТ «ПриватБанк», та випискою за картковим рахунком за період з 15.02.2022 по 17.02.2022, з яких вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку зараховано грошові кошти у сумі 5000,00 грн.

Отже, ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за кредитним договором виконало своєчасно та в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти у його розпорядження.

Однак, відповідач передбачені кредитним договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконала, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість, яка становить 14 907,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 9 907,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного «повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Встановлено, що договір № 3325813124-617934 від 16.02.2022 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та вважає їх такими, що не спростовують обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Так, відповідач заперечує проти стягнення процентів за користування кредитом після закінчення 14-денного строку кредитування, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування.

Однак судом встановлено, що відповідно до пунктів 3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору сторони погодили особливий порядок користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Зокрема, сторони визначили, що факт користування позичальником кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, настання якої має наслідком подовження строку користування кредитом та застосування іншої процентної ставки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач кредитні кошти у строк, визначений пунктом 2.1 договору, не повернула, а тому настала передбачена договором відкладальна обставина, внаслідок чого строк користування кредитом був продовжений на умовах, визначених пунктами 3.7 та 3.8 договору.

Отже, проценти, заявлені позивачем до стягнення, нараховані не після припинення строку кредитування, а в межах погодженого сторонами строку користування кредитом, який було продовжено відповідно до умов договору. Тому посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та інших, суд вважає необґрунтованими, оскільки наведені висновки стосуються правовідносин, у яких проценти нараховувалися після спливу строку кредитування, тоді як у даній справі позивачем нарахування здійснювалося в межах строку користування кредитом, визначеного договором.

Також суд відхиляє доводи відповідача про несправедливість умов договору та невідповідність розміру процентів принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статей 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та погодженні його умов, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами. Підписуючи кредитний договір, відповідач підтвердила, що ознайомилася з його умовами, усвідомлює їх зміст, погоджується з ними та вважає їх прийнятними для себе.

При цьому доказів визнання спірного договору або окремих його положень недійсними, нікчемними чи такими, що порушують права споживача, суду не надано. Зустрічного позову про визнання недійсними окремих умов договору відповідачем не заявлено.

Сам по собі значний розмір процентної ставки не є безумовною підставою для звільнення позичальника від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, оскільки умови договору були відомі відповідачу до моменту його укладення, а кредитні кошти фактично отримані та використані нею на власний розсуд.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру процентів до 6,50 грн., суд зазначає, що чинне законодавство не надає суду права довільно змінювати погоджений сторонами розмір процентів за користування кредитом за відсутності встановлених законом підстав для визнання відповідних умов договору недійсними або нікчемними. Тому підстав для задоволення зазначеного клопотання суд не вбачає.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів, неналежного виконання зобов`язань щодо їх повернення та нарахування передбачених договором процентів підтверджується матеріалами справи та не спростований належними і допустимими доказами.

Разом з тим, суд виходить із того, що заявлені до стягнення суми є обґрунтованими в межах умов кредитного договору та не суперечать чинному законодавству України, а доводи відповідача щодо відсутності підстав для нарахування процентів після спливу первісного строку кредитування та щодо несправедливості умов договору є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами.

З огляду на викладене, керуючись принципами змагальності сторін, оцінкою доказів за внутрішнім переконанням суду та положеннями цивільного законодавства України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованості за кредитним договором № 3325813124-617934 від 16.02.2022 року у розмірі 14 907,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 5 000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом 9 907,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 10 000,00 грн., то суд дійшов наступного висновку.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно договору від 12.02.2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», з однієї сторони, та Адвокатське бюро «Герман Гурський та партнери», з іншої сторони, уклали договір про надання правової (правничої) допомоги.

Згідно Акту наданих послуг про надання правової (правничої) допомоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та Адвокатське бюро «Герман Гурський та партнери» в особі керуючого адвоката Гурського Германа Юрійовича, засвідчують, що виконавець надав, а клієнт отримав послуги на загальну суму 10 000 грн.

Згідно ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, та чи була їх сума обґрунтованою.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 10 000 грн. є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими та необхідними в контексті обставин цієї справи.

Враховуючи викладені обставини, складність справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді та їх характер, дослідивши докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, суд дійшов висновку, що необхідний фактичний обсяг правової допомоги у цій справі є меншим, ніж зазначено у детальному описі робіт на загальну суму 10 000 грн., а тому такий обсяг виконаних робіт підлягає зменшенню та стягненню з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, понесених у цій справі, в сумі 4000 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611, 625, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК», (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40842831) заборгованість за кредитним договором № 3325813124-617934 від 16.02.2022 року в розмірі 14 907,00 грн., що складається з: заборгованості за сумою кредиту 5 000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою 9 907,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК», (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40842831) понесені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 662,40 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК», (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40842831) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту рішення суду 18.06.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа