Рішення № 137512443, 09.06.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/26106/21

Провадження № 2/686/4758/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Стефанишина С.Л.,

за участю секретаря судового засідання Мороза А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та порядок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги та договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «НАДРА», ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ ЗАКОН ТА ПОРЯДОК», треті особи : Приватний нотаріус КМНО Кравець Олена Олександрівна, Приватний нотаріус КМНО Пономарьова Дар`я Володимирівна про визнання недійсним договорів купівлі-продажу прав вимоги, визнання недійсним договору купівлі продажу трикімнатної квартири загальною площею 92,2 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 посилаючись на те, що договір № GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладався неналежною стороною, а саме ПАТ «КБ «Надра», вказуючи, що належною стороною при підписані даного договору повинно було бути ВАТ «КБ «Надра», яке підписувало кредитний договір № 09/09/2008/840-К/1598 від 09.09.2008 року.

Крім цього квартира, яка відчужена відповідно до договору купівлі-продажу, була предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки та забезпечувала виконання зобов`язань за Кредитом, а тому ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», як кредитор не мало необхідні права на думку позивача щодо продажу нерухомого майна на підставі норм Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин, вважає за необхідне звернутись до суду із даною позовною заявою.

В судове засідання позивач не з`явився проте, направив до суду заяву у якій просить справу розглядати без його участі.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. Представником ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» направлено до суду відзив у якому заперечуються позовні вимоги.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 03.11.2021 року відкрито провадження, справу призначено справу у підготовче засідання в загальному проваджені.

03.11.2021 року ухвалою суду накладено арешт на трикімнатну квартиру загальною площею 92,2 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 .

14.12.2021 року представником ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» подано відзив на позов у якому заперечується вимоги та просить в задоволені позову відмовити.

14.01.2022 року представником ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» подано відзив на позов у якому заперечується вимоги та просить в задоволені позову відмовити.

18.01.2022 року до суду представником відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Надра», подано відзив на позов у якому заперечується вимоги та просить в задоволені позову відмовити.

14.12.2022 року ухвалою суду призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.

14.04.2023 року повторно витребувано у приватного нотаріуса Пономарьової Дар`ї Володимирівни оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення.

06.07.2023 року ухвалою суду матеріали повторно направлено для проведення експертизи.

06.10.2023 року ухвалою суду поновлено провадження у справі за клопотанням експерта.

25.10.2023 року ухвалою суду матеріали повторно направлено для проведення експертизи та зупинено провадження у справі.

08.12.2023 року ухвалою суду поновлено провадження у справі за результатами висновку експерта.

20.03.2024 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 18.04.2024 року.

05.09.2024 року ухвалою суду призначено повторну судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.

23.12.2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду скасовано вище зазначену ухвалу суду та справу направлено для продовження розгляду.

13.01.2025 року ухвалою суду поновлено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11.02.2025 року.

21.11.2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Хмельницького апеляційного суду вище зазначену ухвалу скасовано та справу направлено для продовження розгляду.

09.06.2026 року ухвалено рішення по справі.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Встановлено, що 09.09.2008 року між ВАТ «КБ «НАДРА» в подальшому було змінено назву на ПАТ «КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 09/09/2008/840-К/1598, згідно умов якого позивачу було надано кредит у сумі 127428 дол. США для придбання нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та боржником було укладено договір іпотеки № 09/09/2008/840-К/1598 від 09.09.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу 09.09.2008 року Оксанюк А.А., за реєстровим № 9585, відповідно до договору іпотеку було передано нерухоме майно, а саме трикімнатної квартири загальною площею 92,2 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 .

30.04.2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено договір №GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., та зареєстрований в реєстрі за №2891 відповідного до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором, договором поруки до позичальника та п оручителята права іпотекодержателя за договором іпотеки.

Відповідно до умов договору відступлення, ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло статусу нового кредитора щодо права грошової вимоги за кредитним договором, договорами поруки та прав нового іпотекодержателя за договором іпотеки.

Згідно додатку № 1 до договору відступлення, станом на 30.04.2020 року заборгованість ОСОБА_1 , за кредитним договором № 09/09/2008/840-К/1598 від 09.09.2008 року складає 218607,81 дол. США, з яких сума боргу за тілом кредиту 126 657, 36 дол. США, сума боргу за відсотками 91950, 45 дол. США.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та наявністю непогашеної заборгованості,13.10.2021 року між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ТОВ «Нерухомість - Закон та Порядок» в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири загальною площею 92,2 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Пономарьової Д.В., за реєстровим № 2616 та була предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки та забезпечувала виконання зобов`язань за кредитом, а тому ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», як кредитор мало необхідні права щодо продажу нерухомого майна на підставі норм Закону України «Про іпотеку».

4. Мотивована оцінка аргументів сторін, порушення прав

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу недійсності Договору відступлення посилається на ту обставину, що договір № GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладався неналежною стороною, а саме ПАТ «КБ «Надра» вказуючи, що належною стороною при підписані даного договору повинно було бути ВАТ «КБ «Надра», яке підписувало кредитний договір № 09/09/2008/840-К/1598 від 09.09.2008 року.

Суд вважає, дані твердження позивача є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, з огляду на той факт, що з 2011 року вступили в силу зміни до Закону України «Про акціонерні товариства», які зобов`язали ЗАТ і ВАТ привести тип свого товариства у відповідність до норм законодавства та світових стандартів. Тепер акціонерне товариство може існувати за типом ПрАТ та ПАТ.

У відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства», що набрав чинності 30 квітня 2009р. № 514-VI, п. 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» даного закону, акціонерні товариства мають привести свої статути та інші внутрішні положення у відповідність з нормами цього закону, тобто, здійснити заміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство або приватне акціонерне товариство.

Статтею 6 закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

У відповідності до Цивільного кодексу України та Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" зміна найменування юридичної особи без зміни організаційно-правової форми не призводить до реорганізації (перетворення, злиття, виділення) юридичної особи і виникнення правовідносин щодо правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи з попереднім найменуванням.

Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», 04.02.2011р. змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра».

Таким чином Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».

Позивачем та представником не доведено у судовому засіданні та не представлено доказів щодо порушення прав позивача укладенням договору відступлення (купівлі продажу) прав вимоги від 30.04.2020 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та договору №GL3N217215_ПВ від 30.04.2020 року про відступлення прав вимоги між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» за іпотечним договором від 09.09.2008 року.

Підсумовуючи вищенаведені факти суд приходить до висновку, що твердження позивача щодо недійсності договору №GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, грунтуються лише на суб`єктивній позиції сторони позивача та не знаходять свого відображення в діючому законодавстві України.

На виконання приписів ст. 35 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направлено вимогу про усунення порушень, яку отримано особисто ОСОБА_1 01.10.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, на думку суду, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» було дотримано вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», щодо належного надсилання вимоги про усунення порушень.

Крім того щодо повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 зазначила, що за змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» неповідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки є підставою для відповідальності іпотекодержателя перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

Отже, на думку суду, недотримання іпотекодержателем вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для визнання недійсним такого договору.

Не заслуговують на увагу також доводи позивача щодо неотримання ним повідомлень про відступлення прав вимоги на ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», оскільки товариство направляло такі повідомлення 23.09.2020 разом із вимогами про усунення порушень Кредитного договору.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Тому суд вважає, що ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» мало всі законні підстави відчужити спірну квартиру у порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для задоволення своїх кредиторських вимог. Предмет іпотеки було відчужено товариством з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Як вбачається з вищенаведених фактів та підтверджується доказами ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» перед укладанням договору купівлі-продажу нерухомого майна посвідченого приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д.В., за реєстровим № 2616 від 13.10.2021 року, діяло в межах чинного законодавства України, дотримувалось визначеної законом процедури, яка передує перед зверненням стягнення на предмет іпотеки, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки укладання даного договору відбулося згідно визначеній законом підставі.

Ще однією підставою на яку посилається позивач, як на підставу недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна є незгода з результатами оцінки майна проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Суд вважає, що ці твердження позивача є виключно суб`єктивною незгодою з об`єктивними обставинами справи.

Статтею 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачені вимоги щодо звіту про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Звіт про оцінку майна від 11.10.2021 року було зареєстровано в єдиній базі даних звітів про оцінку адміністратором якого є Фонд державного майна України.

Відповідно до ч.4 п.8 порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку затвердженого наказом №658 Фонду державного майна України від 17 травня 2018 року встановлено, що у разі повноти, правильності та відповідності інформації зі звіту про оцінку, внесеної суб`єктом оціночної діяльності (оцінювачем), у тому числі відповідності ринкової вартості об`єкта оцінки допустимому 25-відсотковому діапазону вартості на співставні об`єкти нерухомості, визначеного Модулем, Єдина база реєструє звіт про оцінку з присвоєнням йому унікального реєстраційного номера.

З врахуванням вищенаведеного суд вважає, що посилання позивача з незгодою оцінки майна не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи та не можуть бути взяті до уваги судом при розгляді даної справи так, як є припущенням на думку суду.

Суд вважає, що оцінка майна проведена відповідно до вимог чинного законодавства котре регулює проведення оцінки майна, а тому відсутні підстави вважати, що оцінка майна проведена з порушенням норм діючого законодавства України.

За таких обставин, зважаючи на вище викладене, враховуючи що судом не встановлено підстав для визнання недійсності договору №GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, а також відсутності доказів, які вказують на порушення прав останнього суд приходить до висновку, що позов є не обґрунтованим тому в його задоволені слід, відмовити.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати - майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).

З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб`ютора продукції.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 року справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), від 08 ч ервня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) та правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 705/5544/19 (провадження № 61-8523св20).

Відповідно до приписів статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

За змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження№ 14-48цс19)).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

6. Судові витрати

Судові витрати у справі не підлягають відшкодуванню так, як в позові відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 7, 10, 12, 13, 17, 18, 81, 141, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 259, ч. 6, 8 ст. 259, ст. ст. 263 267, ч. 6, 7 ст. 268, ч. 1, 2 ст. 273, ч. 1 ст. 352, ст. 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та порядок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги та договору купівлі-продажу квартири відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 18 червня 2026 року.

Суддя Сергій Стефанишин