Рішення № 137511426, 15.06.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4800/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

судді Козирського Є.С.,

секретар Лепешенкова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь заяву представника ОСОБА_1 адвоката Козир. В.К. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» про визнання протиправним та скасування рішення комісії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.05.2026 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» про визнання протиправним та скасування рішення комісії, задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» від 30 квітня 2025 року № 432, яким задоволено акт про порушення від 21.01.2025 № 07153, який складений щодо ОСОБА_1 та за яким здійснено донарахування згідно з акту-розрахунку від 30.04.2025 № 432, у сумі 186 489,37 грн вартості необлікованого (донарахованого) обсягу природного газу з липня 2024 року по січень 2025 року. Стягнуто з Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» (ідентифікаційний код: 03351208) на користь держава судовий збір в розмірі 2 422,40 грн..

02 червня 2026 р. представник ОСОБА_1 адвокат Козир. В.К. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в даній справі, у якій посилається на те, що позивач під час розгляду справи поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 000,00 грн., докази на підтвердження яких було подано після ухвалення рішення, а тому вважає, що виникла необхідність у вирішенні питання про судові витрати, а саме щодо стягнення з Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 000,00 грн.

Від представника відповідача надійшла заява, в якій просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення з АТ «ОДЕСАГАЗ», до розумного та спів мірного розміру.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ст. 270 ЦПК України - суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» - додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК (1618-15); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.

Порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав - суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Суд наголошує, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі ( стаття 263 ЦПК України). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов`язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Низка рішень ЄСПЛ містить та розвиває такий підхід до обґрунтованості судових рішень, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Зі змісту рішення від 27.05.2026 р. вбачається, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» про визнання протиправним та скасування рішення комісії, задоволено, однак питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішувалось.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за отриманням професійної правничої допомоги звертався до адвоката Козир В.К.

Так, на підтвердження факту надання і отримання професійної правничої допомоги заявником подано до суду засвідчену копію договору від 01.05.2025 про надання правової (правничої) допомоги, який укладений між Адвокатським бюро «КОЗИР ТА ПАРТНЕРИ» та Позивачем; засвідчену копію додатку № 1 до договору від 01.05.2025 про надання правової (правничої) допомоги; засвідчену копію квитанції від 02.05.2025 на суму 1500,00 грн про сплату за професійну правничу допомогу надану Адвокатським бюро «КОЗИР ТА ПАРТНЕРИ»; засвідчену копію квитанції від 23.06.2025 на суму 5 000,00 грн про сплату за професійну правничу допомогу надану Адвокатським бюро «КОЗИР ТА ПАРТНЕРИ».

Пунктом 1 додатку 1 договору про надання правничої допомоги від 01.05.2025р. сторони погодили, що вартість однієї години роботи Бюро, становить - 1 000,00 грн. Участь в одному судовому засіданні 1 500,00 грн.

Підготовка одного адвокатського запиту 1500,00 грн.

Всього розмір витрат Позивачки на професійну правничу допомогу в межах справи №509/4800/25 становить 29000,00 грн. В підтвердження понесення Позивачкою витрат на правничу допомогу на вказану суму надали підписаний сторонами Акт приймання-передачі наданих послуг до договору від 01.05.2025 про надання правової (правничої) допомоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 137 ЦПК України).

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р. «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При тому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивачки адвокатом Козир В.К. сума в розмірі 29 000,00грн. є надмірною та неспівмірною з реальним обсягом наданої йому професійної правничої допомоги в суді, витраченим часом на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг, суд вважає, що розмір реальних витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає стягненню з Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» на користь ОСОБА_1 становить 12 000,00 грн., а тому приходить до висновку про часткове задоволення поданої заяви.

Керуючись ст.ст. 141, 246, 259, 263-265, 268- 270,273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Козир. В.К. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» про визнання протиправним та скасування рішення комісії задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» (ідентифікаційний код: 03351208) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 гривень.

В іншій частині вимог відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: Є. С. Козирський