Рішення № 137511337, 17.06.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/2797/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, другий відповідач 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28.03.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 21.05.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28.03.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 21.05.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.05.2025 день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.05.2025 день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно включно за весь день затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні зі служби цивільного захисту відповідачем порушено визначені законодавством строки виплати грошового забезпечення. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, позивач зазначав про наявність підстав для нарахування та виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати грошового забезпечення.

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області подало до суду відзив, в якому питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення віднесло на розгляду суду.

Ухвалою суду від 04.03.2026 залучено до участі у справі як другого відповідача 1 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Чернівецькій області. Цією ж ухвалою суду витребувано з другого відповідача письмові докази по справі.

1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (далі другий відповідач) подав до суду відзив, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог другий відповідач зазначав, що здійснюючи нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 загін діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходив службу цивільного захисту в 10 державній пожежно-рятувальній частині 5 державного рятувального загону Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області, який припинив свою діяльність шляхом приєднання до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, та є його правонаступником.

Згідно довідки Відділу персоналу ГУ ДСНС України у Чернівецькій області від 23.04.2026 № 09/112, у період з 03.06.1991 по 16.05.1997 позивач працював у професійній пожежній частині № 7, а з 17.05.1997 по 16.08.1999 - у самостійній державній пожежній частині № 10, а з 17.08.1999 (наказ ВДПО УМВС від 17.08.1999 № 30 о/с) по 07.04.2019 (наказ Управління ДСНС України у Чернівецькій області від 28.03.2019 № 74 о/с) - проходив службу цивільного захисту в МВС, МНС та ДСНС України. Вислуга років на службі станом на 07.04.2019 становила: календарна 27 років 08 місяців 13 днів.

Наказом Управління ДСНС України у Чернівецькій області від 28.03.2019 № 74 о/с звільнено старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення караулу 10 державної пожежно-рятувальної частини Управління, зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 2 (за віком) 07.04.2019 з оголошенням подяки за багаторічну сумлінну службу.

Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій «Про припинення юридичних осіб шляхом приєднання» від 14.04.2025 № НС-241, припинено 1, 2, 3, 4 та 5 державні пожежно-рятувальні загони Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, реорганізувавши їх шляхом приєднання до 1 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області. Цим же наказом встановлено, що 1 державний пожежно рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області є правонаступником, з-поміж іншого, майна, усіх прав та обов`язків 1, 2, 3, 4 та 5 державних пожежно рятувальних загонів Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, що припинено.

Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій «Про затвердження Передавального акта» від 27.06.2025 № НГ-315 затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 36749829) щодо його майна та зобов`язань у зв`язку з припиненням шляхом приєднання до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38289513).

Відповідно до Положення про 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій № НС-668 від 16.06.2025, 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (далі 1 ДПРЗ) (ідентифікаційний код 38289513) є державним пожежно-рятувальним підрозділом зі статусом державної аварійно-рятувальної служби.

1 ДПРЗ є правонаступником 1 ДПРЧ Територіального управління МНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38289513), 2 ДПРЧ Територіального управління МНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38224311), 3 ДПРЧ Територіального управління МНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38224325), 1 ДПРЧ Управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38289513), 2 ДПРЧ Управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38224311), 3 ДПРЧ Управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38224325), 1 ДПРЗ Управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38289513), 2 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38195813), 3 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38171620), 4 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 38132706) та 5 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 36749829).

Загін є юридичною особою публічного права. За організаційно правовою формою господарювання Загін є державною організацією, діяльність якої здійснюється на некомерційній основі, не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку.

З комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду видно, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 600/3956/24-а, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасного компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення, 21.05.2025 на розрахунковий рахунок позивача перераховано індексації грошового забезпечення у розмірі 64391,43 грн, що підтверджується випискою з рахунку.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суд.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Відповідно до пунктів 2-4 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).

Пунктом 14 розділу І Інструкції № 623 встановлено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.

За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Судом встановлено, що станом на день звільнення, територіальний орган цивільного захисту не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме: щодо виплати індексації грошового забезпечення, яка у свою чергу виплачена йому на виконання рішення суду лише 21.05.2025.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як індексації грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".

Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.

Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 в справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Порядок обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено зі служби цивільного захисту з 07.04.2019, у зв`язку з чим територіальний орган цивільного захисту виплатив йому грошове забезпечення у розмірі 156018,25 грн, в т.ч. у квітні 2019 року у розмірі 4679,40 грн, а у травні 2019 року 151338,85 грн, що підтверджується розрахунковими листами та не заперечувалося сторонами.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося сторонами, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 21.05.2025 на підставі судового рішення.

Зокрема, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 600/3956/24-а, 21.05.2025 територіальним органом цивільного захисту виплачено позивачу перераховану індексації грошового забезпечення у розмірі 64391,43 грн, що підтверджується випискою з рахунку.

Отже, при звільненні позивача зі служби цивільного захисту територіальний орган цивільного захисту повинен був виплатити належні позивачу виплати, з урахуванням судового рішення, у розмірі 220409,68 грн (156018,25 грн + 64391,43 грн).

Частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат складає 70,78 % (156018,25 грн Х 100 / 220409,68 грн).

Таким чином, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення становить 29,21 % (64391,43 грн х 100% / 220409,68 грн).

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Відповідно до довідки про середній заробіток, наданої другим відповідачем, за два місяці служби розмір грошового забезпечення позивача перед звільненням становив 22762,00 грн (у лютому 2019 року 11381,00 грн та у березні 2019 року 11381,00 грн).

Кількість календарних днів за лютий березень 2019 року становить 59 день.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 385,80 грн (22762,00 грн/59 календарних днів). Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 08.04.2019 наступний день після звільнення зі служби цивільного захисту) по 20.05.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку з позивачем) та становить 2235 календарних днів.

Відтак за період з 08.04.2019 (наступний день після звільнення зі служби), який обмежений періодом виплати працівникові шістьма місяцями, за 184 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 70987,20 грн (385,80 грн Х 184 календарних днів).

Враховуючи, що істотна частка невиплаченого грошового забезпечення складає 29,21 %, а також з огляду на очевидну не співмірність можливих до нарахувань та виплати сум середнього заробітку за час розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 08.04.2019 по 20.05.2025 в сумі 20735,36 грн (70987,20 грн Х 29,21 %).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде стягнення з другого відповідача, який є правонаступником 10 державної пожежно-рятувальної частини 5 державного рятувального загону Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області, на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 08.04.2019 по 20.05.2025 в сумі 20735,36 грн.

Доводи другого відповідача наведені у відзиві суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують факт затримки розрахунку з позивачем при його звільненні.

Водночас, суд відмовляє позивачу в задоволенні позову щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.03.2019 по 07.04.2019, оскільки він був звільнений зі служби цивільного стану з 07.04.2019 на підставі наказу УДСНС у Чернівецькій області від 28.03.2019 № 74. Відповідно, наступним днем після звільнення зі служби цивільного захисту є 08.04.2019, а не 28.03.2019 як помилково вважає позивач.

Стосовно позовних вимог позивача про визнати протиправною бездіяльність стосовно не нарахування та невиплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.05.2025 день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати та зобов`язання нарахувати та виплатити її, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (ст. 2 Закону № 2050-III).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно вимог ст. 3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов`язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.

Зі змісту ст. 1 Закону України № 2050-III випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17) та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України і ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення спору.

Судом встановлено, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 600/3956/24-а, 21.05.2025 територіальним органом цивільного захисту виплачено позивачу перераховану індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 64391,43 грн, що підтверджується випискою з рахунку.

Отже, фактична виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відбулась лише 21.05.2025, тому суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

З огляду на вказане та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації (21.05.2025).

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд стягує на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань другого відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245 та 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 08.04.2019 по 20.05.2025.

3. Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 08.04.2019 по 20.05.2025 в сумі 20735,36 грн.

4. Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

5. Зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації (21.05.2025).

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 605,60 грн.

7. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (вул. Сергія Скальда, буд. 1-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 38595868);

другий відповідач - 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області (вул. Лесі Українки, буд. 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 38289513).

Суддя В.К. Левицький