Рішення № 137510818, 18.06.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2701/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотарус Федотова Ольга Віталіївна про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо нездійснення перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 (Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, 08131, вул. Івана Франка, буд. 15/44, прим. 5); скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025 про залишення без розгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 03.11.2025; зобов`язати Міністерство юстиції України здійснити перевірку діяльності приватного нотаріуса Федотової Ольги Віталіївни з підстав, викладених у заяві ОСОБА_1 від 03.11.2025.

Ухвалою суду від 25.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою суду від 11.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.05.2026 до участі у справі залучено приватного нотаріуса Федотову Ольгу Віталіївну як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Згідно із позовною заявою, позивач позовові вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Вказує, що 03.11.2025 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про проведення перевірки діяльності приватного нотаріуса Федотової О.В. у зв`язку з вчиненням нею нотаріальних дій у 2007 році, результатом яких стало виникнення обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно.

На думку позивача, відповідач неправильно кваліфікував його звернення виключно як скаргу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно застосував пункт 8 частини шостої статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Позивач вважає, що його звернення за своїм змістом стосувалося не лише питання скасування обтяження, а насамперед питання здійснення контролю за законністю нотаріальної діяльності, витребування документів у нотаріуса та вжиття передбачених законом заходів реагування у сфері нотаріату.

Позивач також зазначає, що оформлення відповіді у формі наказу про залишення скарги без розгляду по суті не усуває обов`язку відповідача належно відреагувати на ту частину звернення, яка стосується перевірки професійної діяльності нотаріуса.

У відзиві на позовну заяву Міністерство юстиції України проти позову заперечило та просило у його задоволенні відмовити повністю з таких підстав.

Відповідач зазначає, що заява позивача від 03.11.2025 була зареєстрована 05.11.2025 за № СК-4487-25.

Також відповідач вказує, що зі змісту прохальної частини заяви вбачалося, що заявник просив, зокрема, скасувати обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, зареєстроване 11.09.2007, у зв`язку з чим звернення було розглянуто як скаргу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Стверджує, що оскаржувані рішення були прийняті 11.09.2007, тоді як Міністерство юстиції України отримало повноваження щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав лише з 01.01.2016, а тому було зобов`язане застосувати пункт 8 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV і залишити скаргу без розгляду по суті.

Крім того, відповідач наполягає, що наказ є належною формою індивідуального акта за результатами розгляду скарги, а обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки фактично спрямований на поставлення під сумнів договору іпотеки та обтяження, що, на думку відповідача, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Третя особа пояснень щодо позову або відзиву не надала.

При цьому, третій особі засобами поштового зв`язку судом направлені: копія ухвали суду від 21.05.2026, копія ухвали суду від 11.03.2026 про відкриття провадження в адміністративній справі № 560/2701/26, копії позовної заяви та відзиву.

Вказані документи надіслана третій особі рекомендованою кореспонденцією на зареєстровану адресу, зазначену в Єдиному реєстрі нотаріусів України, однак на адресу суду повернувся конверт із вкладенням, із відміткою посадової особи АТ "Укрпошта" про причини повернення "Не вручено. Не проживає за вказаною адресою.".

У той же час, суд враховує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Тому повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом належних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 по справі № 814/1469/17 та від 23.06.2020 по справі № 640/740/19.

Інших засобів зв`язку, за якими третя особа може бути повідомлена у встановлені законодавством строки, суду невідомі.

Матеріали справи таких відомостей також не містять.

За таких обставин, судом вжито всіх доступних заходів для належного повідомлення третю особу про розгляд справи судом.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

03.11.2025 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою № 36/1.

Позивач просив: провести перевірку діяльності приватного нотаріуса Федотової Ольги Віталіївни; отримати у приватного нотаріуса Федотової О.В. належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких 11.09.2007 було укладено договір іпотеки; направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; скасувати нотаріальну дію, а саме обтяження у виді заборони на нерухоме майно.

До заяви було додано копії документів, у тому числі копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.09.2025, копію відповіді Держгеокадастру, копії документів, що підтверджують представництво, а також докази направлення заяви до Міністерства юстиції України поштовим зв`язком.

Із змісту заяви від 03.11.2025 вбачається, що позивач обґрунтовував своє звернення тим, що після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановив наявність обтяження від 11.09.2007 щодо земельної ділянки та садового будинку, у зв`язку з чим звернувся до Міністерства юстиції України із проханням здійснити перевірку дій приватного нотаріуса Федотової О.В.

Матеріалами справи підтверджується, що зазначене звернення було зареєстроване Міністерством юстиції України 05.11.2025 за № СК-4487-25.

25.11.2025 Міністерство юстиції України прийняло наказ № 2443/7 Про залишення скарги без розгляду по суті.

Із копії наказу № 2443/7 вбачається, що Міністерство юстиції України визначило предметом поданої скарги прохання скасувати обтяження у вигляді заборон на нерухоме майно №№ 5638026, 5638094 від 11.09.2007, установило, що оскаржувані рішення прийнято 11.09.2007, а Міністерство юстиції України отримало повноваження щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав з 01.01.2016, у зв`язку з чим на підставі пункту 8 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV залишило скаргу без розгляду по суті.

Інших мотивів, крім наведених, наказ № 2443/7 не містить.

Зі змісту відзиву відповідача також убачається, що, обґрунтовуючи правомірність спірного наказу, відповідач посилається саме на те, що звернення позивача розглядалося як скарга у сфері державної реєстрації прав, а підставою для прийняття наказу був пункт 8 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV.

Матеріали справи не містять доказів того, що заява позивача від 03.11.2025 була окремо розглянута в частині вимог про проведення перевірки діяльності приватного нотаріуса, витребування документів у нотаріуса, надання оцінки дотриманню порядку вчинення нотаріальних дій або правил нотаріального діловодства.

Також відсутні докази того, що відповідач прийняв будь-яке окреме рішення, вчинив будь-які дії чи надав будь-яку іншу письмову відповідь позивачу саме в частині питань контролю за нотаріальною діяльністю.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що: позивач звернувся до відповідача із заявою змішаного змісту, яка містила як вимоги про скасування обтяження, так і самостійні вимоги про проведення перевірки діяльності нотаріуса; відповідач відреагував на це звернення виключно наказом № 2443/7, яким залишив без розгляду по суті скаргу у сфері державної реєстрації прав; відповідач не довів, що в частині питань контролю за нотаріальною діяльністю звернення позивача було розглянуто належним чином.

За таких обставин, предметом судового розгляду у цій справі є правомірність бездіяльності Міністерства юстиції України щодо нездійснення перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 , а також правомірність наказу Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025.

При цьому, суд не вирішує питання дійсності чи недійсності договору іпотеки від 11.09.2007, не встановлює наявність або відсутність речових прав на нерухоме майно і не вирішує питання про припинення іпотечного чи іншого обтяження як приватноправового наслідку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Закон України Про нотаріат від 02.09.1993 № 3425-XII (далі Закон № 3425-XII у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.

Статтею 2-1 Закону № 3425-XII передбачено, що державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов`язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.

Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

За частиною другою статті 18 Закону № 3425-XII, проведення повторної перевірки з питань, які вже були предметом перевірки, не допускається, крім перевірки за зверненням фізичної чи юридичної особи в межах предмета звернення та відповідно до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону № 3425-XII, Міністерство юстиції України, його територіальні органи проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за певний період. Проведення повторної перевірки з тих питань, які вже були предметом перевірки, не допускається, крім перевірки за зверненням фізичної чи юридичної особи в межах предмета звернення та відповідно до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів.

Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, крім повторних перевірок, передбачених цим Законом, проводиться не частіше одного разу на два роки виключно на робочому місці (у конторі) приватного нотаріуса з обов`язковим повідомленням його про проведення такої перевірки за 10 днів.

За частиною четвертою статті 33 цього Закону, у разі виявлення під час перевірки порушень в організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, порядку вчинення нотаріальних дій або неодноразових порушень правил нотаріального діловодства Міністерство юстиції України, його територіальний орган, які проводили перевірку, можуть зупинити або припинити нотаріальну діяльність приватного нотаріуса з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі Закон № 1952-IV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

За пунктом 1 частини другої статті 37 цього Закону, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Відповідно до абзаців першого - четвертого частини шостої статті 37 цього Закону, за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.

За пунктом 8 частини шостої статті 37 цього Закону, Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.

Оцінюючи правомірність спірного наказу та наявність чи відсутність протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, суд виходить із того, що, як зазначив Верховний Суд, серед інших, у постанові від 16.07.2024 у справі № 932/286/21, правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням обставин, які існували на момент прийняття відповідного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Отже, у цій справі суд перевіряє законність наказу Міністерства юстиції України № 2443/7 і наявність чи відсутність бездіяльності відповідача виходячи з тих фактичних обставин і нормативного регулювання, які існували станом на 25.11.2025.

Так, зі змісту наказу № 2443/7 убачається, що відповідач кваліфікував звернення позивача виключно як скаргу у сфері державної реєстрації прав та залишив її без розгляду по суті на підставі пункту 8 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, оскільки оскаржувані рішення були прийняті 11.09.2007.

Суд погоджується з тим, що в частині вимоги про скасування обтяження у виді заборони на нерухоме майно, яке, за змістом спірного наказу, було зареєстроване 11.09.2007, відповідач формально виходив із норми права, яка передбачає залишення без розгляду по суті скарги у сфері державної реєстрації прав щодо рішень, дій або бездіяльності, прийнятих чи вчинених до 01.01.2016.

Однак, суд зазначає, що цим не вичерпується зміст звернення позивача від 03.11.2025.

Як установлено судом, заява № 36/1 містила також окремі, самостійні вимоги про проведення перевірки діяльності приватного нотаріуса, витребування у нотаріуса документів, надання оцінки законності вчинення нотаріальних дій та ініціювання питання про дисциплінарне реагування.

Зазначені вимоги за своїм змістом не зводяться до адміністративного оскарження рішення державного реєстратора у сфері державної реєстрації прав.

Вони стосуються сфери державного регулювання нотаріальної діяльності, контроль за якою прямо віднесено законом до компетенції Міністерства юстиції України та його територіальних органів.

Саме Закон України Про нотаріат, а не Закон № 1952-IV, визначає повноваження відповідача щодо проведення перевірок організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

У той же час, з аналізу статті 2-1, частини другої статті 18, частин першої, другої та четвертої статті 33 Закону України Про нотаріат суд доходить висновку, що після встановлення того, що звернення фізичної особи в частині вимог про перевірку діяльності нотаріуса охоплюється предметом звернення та межами повноважень Міністерства юстиції України, у відповідача відсутня свобода вибору між вчиненням і невчиненням перевірки як такої.

Розсуд відповідача в цих правовідносинах може стосуватися способу організації перевірки, її предметних меж, оцінки встановлених обставин та правових наслідків за результатами перевірки, однак не самого факту необхідності здійснити перевірку, якщо звернення особи охоплюється предметом і межами компетенції відповідача.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, відповідно до якої при обранні способу захисту визначальним є з`ясування, чи дотримані заявником усі умови, установлені законом, і чи має суб`єкт владних повноважень альтернативу у виборі правомірної поведінки; якщо ж закон визначає лише один правомірний варіант поведінки органу, суд може зобов`язати його до вчинення конкретних дій.

У цій справі відповідач не довів наявності будь-яких законних підстав, які б виключали здійснення перевірки в межах Закону України Про нотаріат.

Навпаки, зі змісту відзиву вбачається, що відповідач узагалі не надав самостійної правової оцінки нотаріальній частині звернення позивача, а обмежився посиланням на норми Закону № 1952-IV, що регулюють виключно адміністративне оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Отже, відповідач фактично не здійснив перевірки діяльності приватного нотаріуса за зверненням позивача та не вчинив дій, які повинен був вчинити в межах наданих йому законом повноважень.

За таких обставин, суд доходить висновку, що бездіяльність Міністерства юстиції України щодо нездійснення перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 є протиправною.

Щодо наказу Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025, то суд зазначає таке.

Вказаний вище наказ є протиправним не тому, що відповідач узагалі не мав права застосувати статтю 37 Закону № 1952-IV до тієї частини звернення, яка стосувалася скасування обтяження як результату реєстраційної дії 2007 року, а тому, що відповідач звів увесь зміст звернення позивача лише до цієї частини та не надав жодної оцінки іншим вимогам заяви, що стосувалися сфери нотаріальної діяльності.

Інакше кажучи, відповідач не розглянув звернення позивача в повному обсязі та не обґрунтував, чому вимоги про перевірку нотаріуса, витребування документів і вирішення питання про дисциплінарне реагування не можуть бути розглянуті в межах його повноважень.

Унаслідок цього оскаржуваний наказ не відповідає критеріям обґрунтованості, розсудливості та використання повноваження з тією метою, з якою його надано, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Отже, наказ Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Посилання відповідача на неналежність обраного позивачем способу захисту підлягають відхиленню з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 зазначила, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, належним способом захисту є негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки.

Однак, суд виходить з того, що цей правовий висновок стосується меж і належного способу захисту у приватноправовому спорі щодо самого іпотечного обтяження.

Натомість у цій справі позивач звернувся до адміністративного суду не з вимогою про вирішення спору про право на майно і не з вимогою про припинення іпотеки як цивільно-правового наслідку, а з вимогою перевірити законність бездіяльності та індивідуального акта Міністерства юстиції України як суб`єкта владних повноважень.

Тому наявність у позивача потенційно іншого способу захисту своїх прав у приватноправовій площині не усуває права позивача вимагати судового контролю за законністю дій, рішень і бездіяльності відповідача в публічно-правових відносинах.

Довід відповідача про те, що достатнім способом захисту в цій справі міг би бути лише повторний розгляд заяви, суд також відхиляє.

З огляду на зміст статей 2-1, 18, 33 Закону України Про нотаріат, а також на встановлені у справі обставини суд дійшов висновку, що в цій частині відповідач не має дискреції щодо вирішення питання, чи реагувати на звернення особи шляхом перевірки, чи не реагувати.

Тому належним та ефективним способом захисту в цій справі є саме зобов`язання Міністерства юстиції України здійснити перевірку діяльності приватного нотаріуса Федотової Ольги Віталіївни з підстав, викладених у заяві позивача від 03.11.2025 № 36/1, у порядку, визначеному Законом України Про нотаріат, а не лише повторно розглянути звернення позивача.

Інший підхід не забезпечив би повного та ефективного захисту порушеного права позивача та фактично залишав би на розсуд відповідача вирішення питання, яке законом уже врегульоване як його обов`язок.

З огляду на викладене вище, з урахуванням установлених обставин справи та наведених норм права, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо нездійснення перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 є обґрунтованою, оскільки відповідач не довів, що така перевірка була проведена або що існували законні підстави для її непроведення.

Позовна вимога про скасування наказу Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025 також є обґрунтованою, оскільки цей наказ прийнятий без повного розгляду всіх вимог звернення позивача та без належної правової оцінки нотаріальної частини звернення.

Позовна вимога про зобов`язання Міністерства юстиції України здійснити перевірку діяльності приватного нотаріуса Федотової О.В. підлягає задоволенню, оскільки за змістом Закону України Про нотаріат відповідач зобов`язаний вчинити відповідні дії, а не лише формально повторно розглянути звернення.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662, 40 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо нездійснення перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 (08131, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Івана Франка, будинок 15/44, приміщення 5) за заявою ОСОБА_1 від 03.11.2025 № 36/1.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2443/7 від 25.11.2025 Про залишення скарги без розгляду по суті.

Зобов`язати Міністерство юстиції України здійснити перевірку діяльності приватного нотаріуса Федотової Ольги Віталіївни (08131, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Івана Франка, будинок 15/44, приміщення 5) з підстав, викладених у заяві ОСОБА_1 від 03.11.2025 № 36/1, у порядку, визначеному Законом України Про нотаріат від 02.09.1993 № 3425-XII.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Міністерство юстиції України (вул. Городецького архітектора, 13, м. Київ,01001 , код ЄДРПОУ - 00015622) Третя особа:приватний нотаріус Федотова Ольга Віталіївна (08131, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Івана Франка, будинок 15/44, приміщення 5 Головуючий суддя Є.В. Печений