Рішення № 137509190, 12.06.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1642/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Синевської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Сокалі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Кошельок» звернулося із даним позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9945,48грн. та судових витрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 13.05.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» було укладено договір №3232022275-341223 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 5000грн., початковий строк кредитування становить 20 днів, дисконтна відсоткова ставка становить 2% на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка становить 2,2% на добу за продовжений строк кредитування кредитом.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку, яку Закала С.Г. вказав в особистому кабінеті як банківську картку на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору №3232022275-341223 від 13.05.2021 року.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів.

Згідно умов кредитного договору, строк користування кредитним коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 02.06.2021 року до 30.08.2021 рок у, за ставкою 2,2% на добу.

Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у Відповідача утворилась заборгованість в розмірі 9945,48грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту - 4020грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою - 5 925,48грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, у позовній заяві просив розгляд справи проводити у його відсутності, позов підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву не подав, однак надав суду заяву у якій просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту. У задоволенні вимог щодо стягнення процентів просив відмовити, посилаючись на те, що має статус учасника бойових дій та є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни. Крім того, відповідач просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи, що заявлений до відшкодування розмір таких витрат є необґрунтованим та завищеним.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 13.05.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» було укладено договір №3232022275-341223 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 5000грн., початковий строк кредитування становить 20 днів, дисконтна відсоткова ставка становить 2% на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка становить 2,2% на добу за продовжений строк кредитування кредитом.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку, яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківську картку на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору №3232022275-341223 від 13.05.2021 року.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів.

Згідно умов кредитного договору, строк користування кредитним коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 02.06.2021 року до 30.08.2021 рок у, за ставкою 2,2% на добу.

Загальна заборгованість відповідача перед ТОВ «КОШЕЛЬОК» за кредитним договором №3232022275-341223 від 13.05.2021 року складає 9945,48грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту - 4020грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою - 5925,48грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача, викладених у заяві про звільнення його від сплати процентів за користування кредитом у зв`язку з проходженням військової служби та наявністю статусу учасника бойових дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період, а також військовослужбовцям, які беруть або брали участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня за невиконання зобов`язань не нараховуються, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період охоплює час мобілізації, воєнний час та частково відбудовний період після завершення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація є комплексом заходів щодо переведення функціонування держави та її органів на роботу в умовах особливого періоду.

Суд враховує, що з досліджених матеріалів справи, зокрема копії військового квитка та посвідчення учасника бойових дій, встановлено, що відповідач проходив військову службу з 03.12.2020 року та на момент укладення кредитного договору перебував у статусі військовослужбовця.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, до складу заявленої до стягнення заборгованості включено проценти за користування кредитом у розмірі 5 925,48 грн.

Враховуючи наведене, а також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.05.2018 у справі № 521/12726/16-ц, суд дійшов висновку, що на відповідача як військовослужбовця поширюються гарантії, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим проценти за користування кредитом стягненню не підлягають.

Отже, вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 5 925,48 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення судового збору, слід зазначити наступне.

Дослідженою копією платіжної інструкції від 07.04.2026р., встановлено, що звертаючись до суду із даним позовом позивачем сплачено 2662,40грн. судового збору, які згідно приписів ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача в користь позивача.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1076,14грн., що становить 40.42% від суми задоволених позовних вимог.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач є особою з інвалідності другої групи, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 06.10.2025р.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 06.10.2025р, тому він звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок», мають компенсуватися за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, Товариству з обмеженою відповідальністю «Кошельок», слід компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1076,14 грн. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Крім цього, згідно статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №607/14338/19-ц від 01.12.2021.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 роз`яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З урахуванням викладеного вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, зміст наведених норм законодавства вказує на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав Договір про надання правничої допомоги від 12.02.2025р., додаток до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025р., актом №1 приймання-передачі правової допомоги від 10.04.2026р., згідно яких клієнт зобов`язаний сплатити адвокату винагороду в розмірі 10000грн.

Таким чином, відповідно до ст. 137 ЦПК України, із врахуванням обсягу виконаних адвокатом робіт, часу їх виконання, складності справи, співмірності часу розгляду справи та участі адвоката у її розгляді, зокрема розгляду справи у спрощеному провадженні, суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором №3232022275-341223 від 13.05.2021 року у розмірі 4020грн. яка складається із: заборгованості за сумою кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

Судовий збір в розмірі 1076,14грн. компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», ЄДРПОУ: 40842831, місце знаходження: 08135, с.Чайки, вул.Антонова, 8А, Бучанський район, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий: Т. В. Струс