Ухвала суду № 137508069, 17.06.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/1457/23

Провадження № 1-кс/461/3662/26

УХВАЛА

17.06.2026 року суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілого ОСОБА_4 , розглянувши заяву прокурора ОСОБА_3 про відвід судді,

в с т а н о в и в :

прокурор ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про відвід судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_5 від участі у розгляді обвинувального акту у кримінальному провадженні №42022142040000068 від 12.07.2022 про обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

В обґрунтування заявленого відводу прокурор вказує, що суддя ОСОБА_5 під час підготовчого судового засідання задовольнив клопотання сторони захисту щодо повернення обвинувального акту прокурору. В подальшому, розглянувши апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого на зазначене рішення головуючого, суд апеляційної інстанції його скасував та повернув обвинувальний акт до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Прокурор стверджує, що суддя під час розгляду відповідного клопотання сторони захисту надав оцінку доказам у справі, які ним безпосередньо не досліджувались та висловився до початку судового розгляду щодо наявності у діях обвинуваченого складу інкримінованого правопорушення, що ставить під сумнів неупередженість та об`єктивність суду.

Відтак, посилаючись на положення п. 4 ст. 75 КПК України, заявник просить відвести суддю від участі у розгляді відповідного обвинувального акту у кримінальному провадженні.

Прокурор у судовому засіданні заяву про відвід підтримав з мотивів наведених у ній.

Представник потерпілого в судовому засіданні доводи та заяву прокурора підтримала, а також просила суд задовольнити відповідну заяву.

Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема судом були вжиті заходи передбачені ст. 135 КПК України.

Захисник подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні у цивільній справі.

Прокурор та представник потерпілого заперечили проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що згідно положень чинного КПК України, неявка будь-якого учасника провадження на розгляд відповідної заяви не є перешкодою для проведення її розгляду по суті.

Вирішуючи порушене захисником питання суд виходив з наступного.

Згідно положень параграфу 6 глави 3 розділу 1 КПК України, неявка учасників процесу на розгляд заяви про відвід не є перешкодою для її розгляду.

Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 26 КПК України також встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду справи або обставин які зумовлюють неможливість проведення цього розгляду, внаслідок неявки зазначених учасників процесу, не встановлено.

Пунктом 4 частини 1 статті 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні, за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Відповідно до положень ч.5 ст. 80 КПК України, відвід повинен бути вмотивованим.

Заява про відвід має містити вказівку на підстави, що зумовлюють його наявність. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов`язує необхідність усунення слідчого судді, судді від участі у судовому провадженні.

Заслухавши доводи учасників провадження, дослідивши подану заяву та матеріали справи, приходжу до наступних висновків.

Прокурор вказує на те, що суддя ОСОБА_5 під час розгляду відповідного клопотання сторони захисту надав оцінку доказам у справі, які ним безпосередньо не досліджувались та висловився до початку судового розгляду щодо наявності у діях обвинуваченого складу інкримінованого правопорушення, що ставить під сумнів неупередженість та об`єктивність суду.

Водночас, в ході розгляду заяви про відвід встановлено, що мотиви заявника щодо наявності сумнівів в упередженості та об`єктивності судді ґрунтуються виключно на його суб`єктивній думці, яка фактично пов`язана з його припущеннями, непогодженнями з процесуальними рішеннями судді у провадженні. Однак, такі доводи не можуть бути беззаперечною та законною підставою для усунення судді від участі у розгляді справи.

Так, з матеріалів справи встановлено, що суддя ОСОБА_5 , будучи головуючим у справі №461/1457/23 ухвалив рішення про повернення обвинувального акту прокурору, посилаючись на доводи сторони захисту та надавши оцінку позиції інших учасників кримінального провадження. 20.04.2026 зазначене судове рішення було скасовано судом апеляційної інстанції та матеріали справи повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Жодних даних про те, що суд апеляційної інстанції встановив факти упередженості в діях головуючого наведене вище рішення суду від 20.04.2026 не містить. Зокрема, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, серед іншого, вказав наступне:

-Колегія суддів погоджується з позицією апелянтів про те, що на стадії підготовчого судового засідання дослідження доказів, спрямованих на підтвердження чи спростування фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті, не здійснюється, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості на цьому етапі перевіряти їх достовірність або встановлювати відповідні обставини. Відтак суд не вправі завчасно, без належного дослідження доказів у судовому розгляді, надавати оцінку обставинам, викладеним стороною обвинувачення, чи ставити під сумнів їх існування;

-З огляду на вищенаведене, вказані в оскаржуваній ухвалі суду порушення вимог ст.291 КПК України, колегія суддів апеляційного суду не вважає істотними, які б перешкодили суду першої інстанції виконати вимоги ст.ст.315, 316 КПК України та провести підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні.

-За таких обставин колегія суддів не може погодитися з наведеними в ухвалі суду першої інстанції висновками про те, що органом досудового розслідування порушено вимоги ст.291 КПК України при складанні обвинувального акта, які б унеможливлювали провести підготовче судове засідання в суді першої інстанції на підставі обвинувального акта.

Отже, суд апеляційної інстанції вказав на допущені судом порушення щодо оцінки застосування положень ст. 291 КПК України. Крім того, наведена ухвала суду першої інстанції про повернення обвинувального акту не містить жодного висновку про винуватість чи невинуватість обвинуваченого.

Водночас, суд вважає за необхідне підкреслити те, що ні суддя, який здійснює розгляд заяви про відвід, ні будь-який учасник процесу, зокрема прокурор, не є особами уповноваженими на перегляд чи оцінку законності того чи іншого рішення головуючого у справі.

Суд також відзначає наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У свою чергу, наведене вище скасоване процесуальне рішення судді ОСОБА_5 само по собі не може бути законною підставою для відведення головуючого, адже даних про те, що таке рішення суду було скасоване через встановлення упередженості суду в ході розгляду заяви не встановлено.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мироненко і Мартенко проти України», «Білуха проти України», «Рудніченко проти України» вказав на те, що наявність безсторонності (неупередженості) суду має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується поки не надано доказів протилежного.

Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.

При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися у безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосування закону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її справи в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з вищенаведеного, для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Отже, відвід має бути вмотивований, тобто містити відповідні аргументи та докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Непогодження заявника з процесуальними рішеннями судді, з точки зору закону, не може вважатися підставою для відведення судді від участі у провадженні (справі).

Отже, за відсутності доказів чи наявності на те обґрунтованих підстав, заявник на власний розсуд, серед іншого, надає оцінку процесуальним рішенням суду, хоча не являється особою яка уповноважена переглядати судові рішення.

При здійсненні правосуддя судді незалежні і керуються верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Передчасна оцінка процесуальним діям судді або переоцінка судового рішення заявником, під час розгляду судової справи може бути розцінено як втручання у здійснення правосуддя.

Відповідно до пункту 2 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (1983 рік), судді, як особи, є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

В Україні принцип незалежності суддів і судів закріплено на конституційному рівні (статті 126, 127, 129 Конституції України) і законодавчо унормовано (статті 6, 48, 126 Закону України „Про судоустрій і статус суддів). Зокрема, статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Основного Закону України; будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, а конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади у механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист.

Незалежність суддів є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об`єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і громадянина. Принцип незалежності суддів означає процесуальну діяльність під час здійснення правосуддя в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Гарантії незалежності суддів це передбачені належні засоби мінімізації та усунення негативних впливів на суддів під час відправлення ними правосуддя, спрямовані на ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Наведені доводи також відповідають мотивам висловленим у рішенні Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 1-24/2020(393/20 (№ 13-р/2020).

Незалежність судової влади, безсумнівно, є суттєвою частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це не є привілеєм для суддів, а є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя (абзац сьомий преамбули Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 (далі Рекомендація).

У свою чергу, незалежність судової влади забезпечує незалежність кожного окремого судді, що є фундаментальним аспектом верховенства права (пункт 4 додатка до Рекомендації).

Зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, що надається для власних інтересів суддів, а в інтересах верховенства права та осіб, які прагнуть та очікують неупередженого правосуддя; незалежність суддів слід розглядати як гарантію свободи, поваги прав людини та неупередженого застосування закону; безсторонність та незалежність суддів є важливими для гарантування рівності сторін перед судами (пункт 11 додатка до Рекомендації).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Відповідно до п.46 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», яке набуло статусу остаточного 27.05.2013 року, рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Виходячи з вищенаведених доводів та мотивів, приходжу до висновку, що в обґрунтування відводу заявник не наводить відповідних аргументів і мотивів та не подає належних, достовірних, достатніх і допустимих доказів, які підтверджують наявність законних підстав для відводу судді. Зазначене вказує на відсутність законних підстав для усунення судді від участі у розгляді справи.

Отже, обставин, які передбачені ст. 75 КПК України та які б унеможливлювали участь судді у розгляді справи, в ході розгляду заяви не встановлено.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що заявлений відвід задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 7, 8, 75, 80, 81 КПК України,

п о с т а н о в и в :

У задоволенні заяви прокурора про відвід судді відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_7