Ухвала суду № 137507784, 18.06.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 18.06.2026

Справа № 334/1368/26

Провадження № 2/334/1770/26

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

18 червня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини,

за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Сімонець Є.О., представника відповідача адвоката Ярмоловича О.В., представника третьої особи Семенченко Н.В.,

встановив:

позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 02.03.2026 (уточнена позовна заява), просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19.05.2026 до суду надійшов лист Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 18.05.2026 № 15002/11.5-13, в якому зазначено, що до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року надійшла заява ОСОБА_2 про сприяння поверненню з України в Республіку Польща його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі статті 8 Конвенції.

У підготовчому засіданні суд поставив на обговорення питання про зупинення провадження у справі на підставі статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі Конвенція) до вирішення Міністерством юстиції України заяви ОСОБА_2 про повернення з України в Республіку Польща його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі пункту 8 Конвенції.

Представник позивачки адвокат Сімонець Є.О. заперечила проти зупинення провадження у справі. Пояснила, що суд може самостійно встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Наполягала, що зупинення провадження у справі не відповідає приписам статті 251 ЦПК України. Також послалась на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, відповідно до якої повернення дитини не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

Позивачка ОСОБА_1 підтримала позицію свого представника.

Представник відповідача адвокат Ярмолович О.В. пояснив, що наявні підстави для зупинення провадження у справі на підставі статті 16 Конвенції.

Представник третьої особи Семенченко Н.В. при вирішенні питання поклалась на розсуд суду.

Заслухавши думки учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 6-1367цс15).

Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині 1 статті 251 ЦПК України. Пунктом 6 частини першої вказаної правової норми встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання врегульовані положеннями Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з частинами другою та восьмою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Частина перша статті 15 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі Закон № 1906-IV) передбачає, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Статтею 19 Закону № 1906-IV передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 8 Конвенції будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися із заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

За правилами Конвенції заявник має право обрати один із шляхів пред`явлення вимоги про повернення дитини до звичайного місця проживання: 1) подання заяви до Центрального органу держави (в Україні до Міністерства юстиції України) за місцем постійного проживання дитини; 2) подання заяви до Центрального органу держави, до якої дитину вивезено та в якій вона утримується; 3) подання відповідної заяви до суду.

Згідно зі статтею 16 Конвенції після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

З метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, у рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права 25 жовтня 1980 року була розроблена та підписана Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Отже відповідно до правовідносин, які склалися між сторонами, обов`язковому застосуванню підлягає стаття 16 Конвенції, згідно з якою забороняється вирішувати по суті спір щодо піклування про дитину або визначення її місця проживання, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

Подібного по суті висновку щодо застосування статті 16 Конвенції та пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України й наявності підстав для зупинення провадження у справі про визначення місця проживання дитини до набрання законної сили рішенням в іншій справі про повернення незаконно утримуваної дитини до місця постійного проживання, дійшов Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 641/8309/19 (провадження № 61-10107св20).

Статтями 251 та 252 ЦПК України не передбачені підстави для зупинення провадження у справі на виконання вимог міжнародних договорів.

Відповідно до частин другої та восьмої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Проте, враховуючи пріоритет норм Конвенції над нормами ЦПК України (частина восьма статті 10 ЦПК України, частина друга статті 19 Закону № 1906-IV), заборона вирішувати по суті спір щодо визначення місця проживання дитини, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції (стаття 16 Конвенції), суд дійшов висновку про необхідність застосування за аналогією закону вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та зупинення провадження у справі до вирішення Міністерством юстиції України заяви ОСОБА_2 про поверненню з України в Республіку Польща його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі пункту 8 Конвенції.

Керуючись статтями 251, 260, 268 ЦПК України, суд

постановив:

зупинити провадження у справі до вирішення Міністерством юстиції України заяви ОСОБА_2 про поверненню з України в Республіку Польща його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі пункту 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Зобов`язати Міністерство юстиції України негайно повідомити Дніпровський районний суд міста Запоріжжя про результати вирішення заяви.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Повна ухвала буде складена 18 червня 2026 року.

Суддя М.В. Фетісов