Ухвала суду № 137507365, 17.06.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13443/23

1-кп/308/39/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4

за участі учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10

захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження за №12022070000000140 від 03.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1 та ч.1 ст. 255-2 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України, за № 12023070000000153 від 21.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255-2 Кримінального кодексу України

в с т а н о в и в:

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду знаходяться матеріали об`єднаного кримінального провадження за №12022070000000140 від 03.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1 та ч.1 ст. 255-2 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України, за № 12023070000000153 від 21.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255-2 Кримінального кодексу України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у зв`язку продовженням існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції під час обрання та неодноразового продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В ході попередніх судових засідань як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, прийшли до висновку, що застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним, у тому числі з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки. Вказав, що встановлені ризики не відпали і не зменшились. Оцінка тривалого розгляду кримінального провадження та тривалого терміну перебування під вартою надавалася неодноразово апеляційним судом і не взято до уваги, оскільки запобіжний захід щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_10 саме у даному кримінальному провадженні, з урахуванням його тривалості та у співвідношені із тяжкістю обвинувачення і складністю кримінального провадження на даний час не виходить за межі розумного строку, кореспондується з характером суспільного інтересу, визначеними КПК України, конкретними підставами і метою його застосування.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_6 просив врахувати, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, обвинуваченому 45 років, відомості, які б свідчили про неможливість його утримання в місцях несвободи, відсутні, останній не має постійного джерела доходу, тісних соціальних зв`язків в місці постійного проживання, розлучений, осіб на утриманні не має, є обвинуваченим у інших особливо тяжких та тяжких злочинах, обвинувальні акти щодо яких розглядаються судами області. Крім того, вказав, що раніше за вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.09.2020 по справі № 303/3224/20 ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Вказане покарання ним відбуте, проте останній має судимість за вчинення тяжкого злочину. Крім того, ОСОБА_6 є обвинуваченим в інших кримінальних провадженнях, зокрема у вчинені злочинів передбачених ст.28- ст. 348, ч.4 ст. 296, ч3 ст. 146 КК України, які перебувають на розгляді Свалявського районного суду та Ужгородського міськрайонного суду.

Зазначив, що наразі ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишаються реальними і триваючими, продовжують об`єктивно існувати та виправдовують необхідність продовження ОСОБА_6 раніше обраного запобіжного заходу, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Зазначені ризики обґрунтовуються тим, що ОСОБА_6 є обвинувачений у інших особливо тяжких та тяжких злочинах, обвинувальні акти щодо яких розглядаються судами області, не має постійного джерела доходу, тісних соціальних зв`язків, ці обставини можуть вказувати на ризик, що ОСОБА_6 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання. Також, оскільки свідки не допитані в кримінальному провадженні, наявні обґрунтовані підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків. Наявні підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого, який набув статусу суб`єкта злочинного впливу та у подальшому поширив такий вплив, на свідків, які утримуються у вищезгаданій установі, їх родичів, у тому числі із застосуванням психологічного та фізичного насильства або шляхом підкупу з метою зміни чи відмови від раніше наданих ним показань, дачі завідомо неправдивих показань, приховування їх від органів досудового розслідування та суду, що утруднить встановлення дійсних обставин справи. Зазначене обґрунтовується тим, що під час проведення слідчих (розшукових) дій на території ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» виявлено та вилучено мобільні телефони, за допомогою яких підозрювані контактували із зовнішнім світом, домовлялись про шляхи постачання заборонених речей, предметів на територію установи. Вказані термінали мобільного зв`язку можуть бути використані і з метою організації незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених по справі. Враховуючи, що ОСОБА_6 вчиняв кримінальні правопорушення, він може продовжити злочинну діяльність, в тому числі вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, відповідно до характеристики адміністрації ДУ «Закарпатська установа УВП (№9)», ОСОБА_6 за час перебування в установі зарекомендував себе негативно, неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, у тому числі із поміщенням до карцеру строком на 9 діб, належних висновків для себе не зробив. Вимоги режиму тримання та встановлений порядок тримання під вартою дотримується не завжди, на профілактичні бесіди реагує формально, належної поведінки не демонструє. Такі відомості свідчать про стійке ігнорування законних вимог адміністрації установи виконання покарань та підтверджують високий ризик продовження злочинної діяльності і вчинення інших кримінальних правопорушень у разі звільнення з-під варти. Також просить врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушень, у виненні яких обвинувачується ОСОБА_6 .

Щодо доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 прокурор просив врахувати, що обвинуваченому 25 років, відомості, які б свідчили про неможливість його утримання в місцях несвободи, відсутні, останній не має постійного джерела доходу, тісних соціальних зв`язків в місці постійного проживання, не одружений, осіб на утриманні не має. Крім того, ОСОБА_10 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення різних кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 185 та 186 КК України, востаннє вироком Свалявського районного суду від 23.12.2020 до 4 років позбавлення волі. Вказане покарання ним відбуте, проте останній має судимість за вчинення тяжкого злочину. Окрім цього, перебуваючи в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» останній вчинив кримінальне правопорушення, 11.09.2025 ОСОБА_10 повідомлено про підозру за ч.3 ст. 332 КК України, а в подальшому стосовно останнього скеровано обвинувальний акт до суду для розгляду по суті. Зазначена обставина свідчить про те, що навіть в умовах ізоляції від суспільства та перебування під контролем адміністрації установи виконання покарань ОСОБА_10 не припинив протиправну діяльність. Це свідчить про стійку криміногенну налаштованість обвинуваченого, його несприйняття встановлених законом обмежень та підтверджує високий ризик вчинення нових злочинів.

Зазначив, що відповідно до характеристики, наданої керівництвом ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)», ОСОБА_10 , раніше судимий, утримується в установі з 26.01.2024 по теперішній час. За час перебування зарекомендував себе наступним чином: до дисциплінарної відповідальності не притягався; не заохочувався. Участі у самодіяльних організаціях не приймає, до праці не залучався. У взаємовідносинах з іншими ув`язненими не конфліктний, підтримує стосунки із ув`язненими негативної спрямованості. По відношенню до представників адміністрації стриманий не завжди. Правила поведінки та розпорядку дня дотримується під наглядом. На оперативно-профілактичному обліку не перебуває.

Зазначив, що наразі ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишаються реальними і триваючими, продовжують об`єктивно існувати та виправдовують необхідність продовження ОСОБА_10 раніше обраного запобіжного заходу, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_10 немає постійного джерела доходу, тісних соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання. Також, оскільки свідки не допитані в кримінальному провадженні, наявні обґрунтовані підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків. Під час проведення слідчих (розшукових) дій на території ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» виявлено та вилучено мобільні телефони, за допомогою яких обвинуваченні контактували із зовнішнім світом, домовляючись про шляхи постачання заборонених речей, предметів на територію установи. Вказані термінали мобільного зв`язку можуть бути використані і з метою організації незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених по справі. Наразі, відповідно до інформації ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», обвинувачені по справі утримуються в установі окремо один від одного, окрім ув`язнених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які утримуються спільно в одному камерному приміщенні, що унеможливлює здійснення незаконного впливу один на одного.

Перебуваючи поза межами ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», наявна вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, які утримуються у вищезгаданій установі, їх родичів, в тому числі із застосуванням психологічного та фізичного насильства або ж шляхом підкупу з метою зміни чи відмови від раніше наданих показань, дачі завідомо неправдивих показань, приховування їх від органів досудового розслідування та суду, що утруднить встановлення дійсних обставин справи.

Зауважив, що особливо тяжкі злочини, які інкримінуються обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , вчиненні на території установи виконання покарань, в умовах ізоляції від суспільства, в період розгляду щодо них інших кримінальних проваджень та відбування покарання. Вказане явно не свідчить про те, що особи, під час перебування у місцях несвободи, зробили для себе належні висновки, стали на шлях виправлення, а тому визначення останнім розміру застав або більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити їх належну процесуальну поведінку із врахуванням тяжкості та обставин вчинення злочинів. Тим більше, вказані особи, відповідно до матеріалів кримінальних проваджень, мають певний статус у злочинному світі та сповідують злодійські традиції.

З огляду на викладене, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, дієвості кримінального провадження та запобігання передбаченим п. п.1,3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризикам, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, фактичні обставини їх вчинення та покарання, яке загрожує, реакцію суспільства та соціальні наслідки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються обвинувачені, з огляду на осіб обвинувачених, прокурор просив продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.

Також звернув увагу, що апеляційним судом неодноразово перевірялося наявність ризиків, підстав обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави і такі знайшли своє підтвердження.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_14 через підсистему «Електронний суд» подані заперечені, в яких зазначає, що клопотання не підлягає задоволенню. В обґрунтування заперечень зазначає, що метою запобіжного заходу є не каральна функція, а забезпечувальна. Ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не можуть вважатися незмінними протягом усього періоду тримання особи під вартою (ЄСПЛ). З плином часу ризики - або зменшуються або взагалі відпадають, а тому їх подальше існування повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Після спливу певного часу сама лише тяжкість обвинувачення або посилання на раніше встановлені ризики вже не можуть виправдовувати подальше тримання особи під вартою без наведення нових, конкретних і актуальних підстав.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2020 у справі 303/3224/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91766118 ) громадянина України ОСОБА_6 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

В подальшому ухвалою колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.03.2024 ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів до 2 травня 2024 року включно без визначення розміру застави.

В подальшому зазначений запобіжний захід неодноразово продовжувався.

ОСОБА_6 до Європейського суду з прав людини було подано скаргу, про порушення п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо надмірного тримання ОСОБА_6 під вартою без права внесення застави (заява № 31315/25, справа «Дребітко проти України»).

Листом від 11.12.2025 (додаток № 3) ЄСПЛ повідомив (цитата): «Інформую Вас про те, що 11/12/2025 Суд вирішив, що частина поданої вами заяви має бути доведена до відома Уряду України та що вона може бути водночас розглянута щодо прийнятності та щодо суті. Щодо питань, яких стосується заява, вже існує усталена практика Суду (див. рішення Суду у справах Kharchenko v.Ukraine, no. 40107/02, 10 February 2011 та Ignatov v. Ukraine no.40483/15, 15 December 2016).

Листом від 09.04.2026 ЄСПЛ повідомив, що Уряд України просив Суд продовжити строк для надання пояснень до 24.06.2026.

Також наведені обставини щодо захисту адвокатом ОСОБА_14 обвинуваченого ОСОБА_16 в іншому кримінальному провадженні.

Тримання ОСОБА_6 під вартою більш ніж два роки без права внесення застави порушує право ОСОБА_6 на свободу та особисту недоторканість.

Наведені прокурором доводи в клопотанні не можуть вважатися належним обґрунтуванням необхідності подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою, оскільки фактично зводяться до механічного відтворення висновків, викладених в ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, тобто судового рішення, постановленого майже два роки тому.

Покликається на лист судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».

Прокурор не навів жодного нового фактичного доказу, який би підтверджував існування станом на 16.06.2026 конкретних та актуальних ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Натомість клопотання містить лише посилання на обставини, які існували в липні 2024 року, та фактично пропонує суду автоматично поширити зроблені тоді висновки на червень 2026 року без будь-якого аналізу змін, що відбулися протягом майже дворічного періоду.

Сам по собі факт того, що певний ризик існував у минулому, не означає автоматичного існування такого ризику через два роки. Будь-який ризик є категорією динамічною, а не сталою. Він підлягає доведенню під час кожного окремого розгляду питання про продовження строку тримання під вартою. Саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок довести не лише те, що відповідні ризики колись існували, але й те, що вони існують на момент розгляду конкретного клопотання.

Фактично прокурор просить суд визнати, що ризики, встановлені у липні 2024 року, продовжують існувати у червні 2026 року лише тому, що колись вони були встановлені судом. Такий підхід прямо суперечить практиці ЄСПЛ та самому змісту статті 177 КПК України.

У клопотанні прокурора відсутнє посилання хоча б на один новий доказ, отриманий після постановлення ухвали Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024. Не наведено жодного факту спроби втечі, жодного факту незаконного впливу на свідків, жодного факту перешкоджання кримінальному провадженню, жодного факту підготовки до вчинення нового кримінального правопорушення. Натомість сторона обвинувачення фактично пропонує суду замінити докази припущеннями, а встановлення актуальних ризиків посиланням на історичні обставини дворічної давності.

Прокурором не доведено існування жодного нового, актуального та належним чином підтвердженого ризику, який би виправдовував подальше тримання ОСОБА_6 під вартою. Наведене клопотання фактично побудоване на механічному копіюванні висновків дворічної давності, не містить нових доказів, не враховує об`єктивне зменшення ризиків із перебігом часу та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тривале позбавлення свободи не може ґрунтуватися на абстрактних припущеннях, шаблонних формулюваннях або автоматичному повторенні раніше встановлених обставин.

Крім того, перебування ОСОБА_6 під домашнім арештом за адресою його місця реєстрації та проживання, тобто під цілодобовим контролем Національної поліції України, автоматично унеможливлює: переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, сховання або спотворення ОСОБА_6 будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки всі необхідні слідству докази начебто вчинення ОСОБА_6 злочину вже вилучено під час обшуків, а інші начебто докази які знаходяться поза межами приміщення у якому ОСОБА_6 перебуватиме під цілодобовим наглядом поліції, ОСОБА_6 , фізично не зможе знищити, спотворити чи сховати; незаконний вплив ОСОБА_6 на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки перебуваючи під постійним цілодобовим наглядом поліції за адресою цілодобового домашнього арешту, ОСОБА_6 фізично не може здійснювати такий вплив, на осіб які знаходяться поза межами приміщення за адресою домашнього арешту; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки ОСОБА_6 , перебуватиме під постійним цілодобовим наглядом поліції за адресою домашнього арешту; вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 перебуватиме під постійним цілодобовим наглядом поліції за адресою цілодобового домашнього арешту. Так само перебування ОСОБА_6 , під постійним цілодобовим наглядом поліції за адресою цілодобового домашнього арешту унеможливлює його втечу з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Перебуваючи під домашнім арештом під цілодобовим наглядом Національної поліції України, обвинувачений ОСОБА_6 фізично не зможе вчинити ризики передбачені п.п.1-7 ч.1 ст.177 КПК України.

Крім того, у поданому клопотанні відсутній виклад будь-яких конкретних обставин, які б свідчили про те, що раніше заявлені ризики не зменшилися або що з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_6 під вартою. Прокурор обмежився виключно декларативним посиланням на існування ризиків, не навівши жодного нового доказу, жодного нового факту та жодної нової обставини, яка виникла після попереднього розгляду питання про запобіжний захід.

Фактично прокурор не доводить існування ризиків, а пропонує суду припустити їх існування. Проте кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості обмеження конституційного права людини на свободу на підставі припущень, узагальнень або посилань на події минулого.

Сторона обвинувачення взагалі не спростовує можливість застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. При цьому саме прокурор відповідно до вимог статей 177, 178, 183 та 194 КПК України зобов`язаний довести недостатність усіх більш м`яких запобіжних заходів. Жодного такого доказу у клопотанні не наведено.

Більше того, усі речові докази, документи та інші матеріали, на які посилається сторона обвинувачення, вже давно вилучені та перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування та суду. Прокурор не вказав жодного конкретного доказу, який ОСОБА_6 міг би знищити, сховати чи спотворити станом на день розгляду клопотання. Так само відсутні будь-які дані про спроби незаконного впливу на свідків, потерпілих, експертів чи інших учасників провадження. Відсутні відомості про будь які контакти ОСОБА_6 з такими особами, відсутні заяви про погрози, відсутні повідомлення про будь-яке втручання у здійснення правосуддя.

Звертає увагу на те, що ризики за своєю природою не можуть збільшуватися автоматично з перебігом часу. Навпаки, Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що з кожним наступним днем тримання особи під вартою тягар доведення необхідності такого обмеження свободи стає дедалі більшим, а ризики об`єктивно зменшуються, якщо сторона обвинувачення не доведе протилежного конкретними доказами.

Стороною обвинувачення не доведено жодного ризику, передбаченого статтею 177 КПК України, не наведено жодного нового доказу існування таких ризиків, не спростовано можливість застосування цілодобового домашнього арешту та не виконано вимог пункту 1 частини третьої статті 199 КПК України.

За таких обставин подальше тримання ОСОБА_6 під вартою ґрунтуватиметься виключно на припущеннях, а не на доказах, що є несумісним як із положеннями КПК України, так і з практикою Європейського суду з прав людини та гарантіями статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_14 підтримала заперечення на клопотання. Крім того, зазначила що подане клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не відповідає вимогам ст. 184 КПК України, а саме прокурором на надано стороні захисту копій матеріалів, якими він обґрунтовує клопотання, не надано підтвердження щодо надання таких документів обвинуваченому та захиснику та такі матеріали не відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Тому зазначене клопотання підлягає поверненню прокурору.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав доводи свого захисника.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_13 зазначила, що клопотання є необґрунтованим. Заявила клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_10 на запобіжний захід у виді домашнього арешту.

В обґрунтування клопотання зазначила, що Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від .03.2026 клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою моєму підзахисному ОСОБА_10 ,- задоволено, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 строком на 60 днів по 01 травня 2026 року включно без визначення застави 12.06.2026 прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 , з яким категорично не погоджується та просить змінити запобіжний захід ОСОБА_10 .

Зазначає, що кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, а ст. 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.

Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, чи у зміні способу виконання цих обов`язків.

Підставою для продовження виняткового запобіжного заходу ОСОБА_10 , прокурор зазначає дві обставини: ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу, продовжують існувати; ухвали про продовження запобіжного заходу переглядались Закарпатським апеляційним судом. Вважає, що такі підстави не можуть бути підставою для продовження впродовж третього року, виняткового запобіжного заходу, виходячи з норм національного законодавства.

З огляду на позицію законодавця та судову практику, завдання слідчого судді під час розгляду клопотання слідчого про застосування до особи того чи іншого запобіжного заходу полягає у недопущенні: обмеження конституційних прав та свобод особи за відсутності підстав, передбачених КПК України; необґрунтованого застосування до особи певного виду запобіжного заходу за умови, що належна процесуальна поведінка підозрюваного може бути забезпечена шляхом обрання менш сурового виду запобіжного заходу.

У відповідності до ст. 29 Конституції України України та ст. ст. 176 , 177 , 178 КПК , право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Слід врахувати те, що при обранні запобіжного заходу тримання під вартою, обмежуються конституційні права і свободи особи, ще до визнання її винуватою у вчиненні злочину, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідно до ст.183 КПК України є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, і застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків і його належної поведінки. Застосування запобіжного заходу з іншою метою не допускається.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивним втручанням у право на свободу, гарантоване статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, і тому вимагає від національного суду особливо ретельної, індивідуалізованої та переконливої мотивації. Відповідно до усталеної практики Європейський суд з прав людини, ризики, на які посилається сторона обвинувачення, не можуть мати абстрактного чи стереотипного характеру, а повинні ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, що стосуються саме цієї особи, її поведінки, соціальних зв`язків та процесуального статусу. Зокрема, ризики переховування, незаконного впливу або перешкоджання кримінальному провадженню повинні бути належним чином обґрунтовані та індивідуалізовані, а не виводитися виключно із загальних припущень.

Крім того, позиція сторони обвинувачення щодо незмінності ризиків підлягає самостійній та критичній оцінці з боку суду. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує: із плином часу продовження тримання під вартою має ґрунтуватися не на повторенні попередніх формулювань, а на ретельному аналізі актуальних ризиків у кожній конкретній ситуації. Саме динаміка обґрунтування таких ризиків є ключовим індикатором того, чи відповідає провадження стандартам справедливого суду. Водночас окрему увагу привертає практика посилання на реалізацію особою права не свідчити проти себе як на фактор ризику. ЄСПЛ чітко підкреслює: право мовчати є фундаментальною гарантією справедливого судового розгляду і не може тлумачитися на шкоду особі (Lalik v. Poland). У цьому контексті вирішальним є не формальне існування ризиків, а їх реальна індивідуалізація та належне обґрунтування з урахуванням обставин конкретної справи. Саме це визначає, чи відповідає продовження тримання під вартою стандартам Конвенції. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що з перебігом часу ризики, які спочатку могли виправдовувати позбавлення волі, підлягають повторній і щораз більш ретельній оцінці.

У справі Gomes Costa v. Portugal (пп. 73 79) Суд підкреслив, що кожне рішення про продовження тримання під вартою має ґрунтуватися на актуальних обставинах справи та супроводжуватися переконливим і конкретизованим обґрунтуванням, а не відтворенням попередніх формулювань. Аналогічний підхід відображено у справі Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 5051), де Суд вказав, що абстрактне та стереотипне повторення переліку ризиків без пояснення їхньої актуальності в конкретний момент часу є несумісним із вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції. У справі Tiron v. Romania (п. 39) ЄСПЛ окремо наголосив на обов`язку суду здійснювати самостійну оцінку підстав тримання під вартою при кожному продовженні запобіжного заходу, з урахуванням плину часу та розвитку провадження. У цьому контексті формальний або інерційний підхід до обґрунтування застосування тримання під вартою може ставити під сумнів не лише необхідність, але й пропорційність такого заходу. Водночас, з урахуванням початкового етапу здійснення моніторингу у даному кримінальному провадженні, експерти моніторингової місії IAC ISHR наразі не можуть констатувати наявність порушення зазначених принципів або однозначно стверджувати про шаблонність і абстрактність формулювань у клопотанні сторони обвинувачення. Разом із тим доводи сторони захисту щодо необґрунтованості ризиків підлягають подальшій оцінці з урахуванням розвитку кримінального провадження та практики застосування запобіжного заходу. Подальше спостереження за динамікою обґрунтування ризиків дозволить оцінити, чи забезпечується їх реальна, а не формальна індивідуалізація у світлі стандартів Європейський суд з прав людини. Крім того, слід зазначити, що при розгляді питань, пов`язаних із триманням під вартою, національний суд зобов`язаний належним чином оцінювати можливість застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів. У контексті даної справи, враховуючи позицію сторони обвинувачення щодо недоцільності визначення альтернативи у вигляді застави, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на практику розгляду аналогічних кримінальних проваджень. Зокрема, у справах ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , де особи обвинувачувалися у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України (зокрема за ст. 111 та ст. 111-1 КК України), національні суди доходили висновку про можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави (див. Моніторинг кримінального провадження ОСОБА_18 від 14 та 16 липня 2025 року та Моніторинг кримінального провадження ОСОБА_17 22 жовтня, 13 та 25 листопада, 16 грудня 2025 року та інші). Тобто, міжнародні експерти наголошують, що навіть за державну зраду необхідно визначати альтернативний запобіжний захід, а не те, що розмови щодо клички 25 червня 2020 року.

В даному випадку, в майбутньому щодо ОСОБА_10 однозначно не буде обвинувального вироку суду, адже жодного документу, навіть Витягу з ЄРДР матеріали справи не містять, жодних НСРД щодо ОСОБА_10 не здійснювалося в рамках кримінального провадження №12023070000000153 від 21.06.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 255-2 КК України, жодного оригіналу документу кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 не містить, тобто тримання під вартою ОСОБА_10 навіть не є прелюдією до завчасного можливого в майбутньому вироку про позбавлення волі, воно просто є свавільним, деспотичним, незаконним такі докази щодо ОСОБА_10 неможливо досліджувати, вони є очевидно недопустимими доказами, виходячи з того що прокурором виділені матеріали кримінального провадження з порушенням вимог КПК України. А саме, на відміну від підстав для об`єднання матеріалів досудового розслідування (ч.1 ст.217 КПК України) щодо рішення про виділення процесуальний закон не передбачає можливості прийняття провадження, в рамках якого не встановлено підозрюваних такого.

Можливість виділення матеріалів досудового розслідування лише щодо особи експліцитно випливає також зі змісту пунктів 12, 13 глави 2 розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення (далі Положення про ЄРДР), затвердженого наказом Генерального прокурора 30.06.2020 р. № 298, де алгоритми внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) пов`язуються виключно із наявністю даних про особу, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Так, при виділенні з кримінального провадження матеріалів щодо окремої особи у випадку вчинення кримінального правопорушення групою осіб (усіма її членами) відомості про правопорушення у Реєстрі обліковуються у новоствореному кримінальному провадженні з присвоєнням нового номера. При цьому використовується реквізит «виділено» (п.12). Окрім того, при виділенні досудового розслідування стосовно особи, яка входила до кримінально протиправної групи, але кримінальне правопорушення вчинила самостійно, у першому кримінальному провадженні правопорушення, вчинені цією особою, виключаються і обліковуються із заповненням реквізитів "основна" або "кримінальні правопорушення, які на день набрання чинності КПК України перебувають у провадженні", або "кримінальні правопорушення минулих років та щодо яких прийнято рішення" у новому кримінальному провадженні у загальному порядку за новим номером (п.13). Правила щодо виділення матеріалів досудового розслідування щодо невстановлених осіб або без повідомлення особі про підозру у Положенні про ЄРДР відсутні

З викладеного вище випливає, що процесуальне рішення про виділення матеріалів досудового розслідування уможливлюється лише за наявності встановленого зв`язку між розслідуваним кримінальним правопорушенням та особою, яка обґрунтовано підозрюється у його вчиненні. Зазначений зв`язок до виділення матеріалів досудового розслідування повинен отримати свою формалізацію у процесуальному рішенні повідомленні про підозру, на що недвозначно вказує вжитий у ч.3 ст.217 КПК України термін «підозрюється». Системний аналіз положень процесуального закону дозволяє стверджувати, що наявність зв`язку між правопорушенням та особою, підозрюваною у його вчиненні, в контексті інституту виділення матеріалів досудового розслідування набуває наступних проявів: а) прийняття рішення про виділення можливе лише у провадженнях, де вже було повідомлено особі про підозру (провадження щодо особи), та не допускається у провадженнях без такого (тобто «за фактом» вчинення кримінального правопорушення); б) виділене провадження не може бути безособовим (бути «за фактом»).

Зазначене вище розуміння положень процесуального закону підтверджується матеріалами судової практики. Також, у судовій практиці можна віднайти приклад визнання постанови прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування «такою, що винесена не у спосіб та порядку, встановленому КПК України» з урахуванням того, що «матеріали досудового розслідування можуть бути виділені в окреме кримінальне провадження лише щодо особи, яка отримала статус підозрюваного в силу норм ст. ст. 276-279 КПК України».

Зазначене демонструє послідовне розуміння умов для виділення матеріалів досудового розслідування, за якого зв`язок між особою та вчиненим кримінальним правопорушенням визнається необхідною умовою для прийняття постанови про виділення, так й обов`язковим компонентом виділеного кримінального провадження. Відсутність даних про особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, як в рамках «материнського» провадження, так і в межах «дочірнього» провадження сприймається як підстава для визнання постанови про виділення матеріалів досудового розслідування незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Постановою про виділення матеріалів досудового розслідування прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 від 21.06.2023., останній постановив: виділити з матеріалів кримінального провадження №12022070000000140 від 03.06.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255-1 та ч.1 ст. 255-2 Кримінального кодексу України, матеріали досудового розслідування відносно не встановлених на даний час досудовим розслідування осіб за ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України в наступному обсязі в копіях в нове кримінальне провадження. Тобто, всупереч недвозначним, імперативним вимогам ч. 3 ст. 217 КПК України,

Постановою про виділення матеріалів досудового розслідування прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 від 21.06.2023. виділені матеріали кримінального провадження щодо невстановлених осіб, отже дана Постанова від 21.06.2023 року є такою, що винесена не у спосіб та порядку, встановленому КПК України», тому в силу ст. 86 КПК України (Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом), та сформованим плодам докрити «отруйного дерева» всі подальші дії з виконання Постанови прокурора про виділення матеріалів дії та процесуальні документи складені в рамках виділеного з кримінального провадження №12022070000000140 від 03.06.2022 кримінального провадження №12023070000000153 від 21.06.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 255-2 КК України, є протиправними, незаконними та підлягають визнанню очевидно недопустимими доказами.

Крім того, просила визнати Постанову про виділення матеріалів досудового розслідування прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 від 21.06.2023. такою, що винесена не у спосіб, визначений КПК України. Допустимим доказом визнається доказ, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 86 КПК України). Вже з цієї норми вбачається, що критерієм загальної недопустимості доказу, тобто доказу, який може бути визнаний недопустимим у нарадчій кімнаті, є порушення порядку його отримання. Що стосується очевидної недопустимості, в процесуальному законі не визначено жодного переліку підстав, коли докази є очевидно недопустимими, а лише визначено, що в разі встановлення очевидної недопустимості доказу, він визнається судом недопустимим (ч. 2 ст. 89 КПК України). З аналізу зазначеної норми, враховуючи загальне поняття допустимості доказів, вбачається, що це не є виключним переліком ані визнання доказів недопустимими в загальному порядку, ані з огляду їх очевидної недопустимості. Законодавець окремо визначив однозначні випадки істотних порушень прав і свобод людини і вказав, в яких випадках суд зобов`язаний визнати докази недопустимими. Отже, процесуальний закон не визначає виключні випадки, коли докази за будь-яких обставин визнаються недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод, а лише встановлює випадки коли суд не може визнати відсутність таких порушень прав і свобод людини та, відповідно, не може визнати докази допустимими. При цьому наявність зазначеної норми не обмежує суд визначати в кожному конкретному випадку інші порушення прав та свобод людини істотними. Учасник провадження має право заявити клопотання про очевидну недопустимість й із визначених підстав, проте і в такому випадку він не може керуватися лише підставою, наведеною в ст. 87 КПК України, а має довести наявність критерію очевидності. Зазначена позиція підтверджується листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2012 р. № 223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».

Враховуючи, що Постанова про виділення матеріалів досудового розслідування прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 від 21.06.2023 є такою, що винесена не у спосіб, визначений КПК України, відповідно досудове розслідування кримінального провадження №12023070000000153 від 21.06.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_10 не могло розпочинатись, прокурор не мав повноважень надати слідчому доручення щодо його проведення та здійснення слідчих дій, в тому числі вручення Повідомлення про підозру від 24.01.2024 ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255-2 Кримінального кодексу України. Отже, враховуючи вимоги ст. 86, 217 КПК України, однозначно ОСОБА_10 не набув статусу підозрюваного.

Вказані вище обставини, вказують на відсутність у ОСОБА_10 відповідного процесуального статусу підозрюваного, а відтак обвинувальний акт складено в кримінальному провадженні відносно особи, яка не набула, в силу положень КПК України, статусу підозрюваної особи КПК України встановлює чіткий порядок отримання статусу обвинуваченого тільки після отримання статусу підозрюваного в установленому законом порядку. Недотримання стороною обвинувачення вимог ч. 3 ст. 217 КПК України, унеможливило початок та проведення досудового розслідування №12023070000000153 від 21.06.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_10 . І це має правові наслідки - така особа не вважається притягнутою до кримінальної відповідальності. На що вказує і практика Європейського суду з прав людини. Враховуючи, що ОСОБА_10 , не набув статусу підозрюваного, відповідно не набув статусу обвинуваченого, до нього неможливо застосувати будь-який запобіжний захід. У зв`язку з викладеним, враховуючи норми національного та міжнародного права, враховуючи заяву-повідомлення ЄСПЛ від 25.11.2025 за заявою ОСОБА_6 № 31315/25 в даній справі, беручи до уваги тривалий час 2 роки 3 місяці 2 тижні (з 26.01.2024) перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою, враховуючи, що хоч останній обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, вважаю, що наявні ризики відносно ОСОБА_10 значно знизилися, вищевказаним ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, можливо запобігти, шляхом заборони обвинуваченому залишати житло за місцем його проживання та покладення відповідного контролю на органи внутрішніх справ.

Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.

Обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисники ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 підтримали позицію захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

Так, запобіжні заходи загалом, в тому числі тримання під вартою як один з їх видів, застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігти спробам ухилитися від органів досудового розслідування або суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого тощо, знищити, сховати або спотворити будь яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється, обвинувачується.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, які передбачені вказаною статтею.

Оцінюючи аргументацію сторін щодо наявності чи відсутності ризиків, які є підставою тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , суд приходить до висновку, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які були в основі обрання даного виду запобіжного заходу, не відпали. Так, прокурором доведено продовження існування таких ризиків, як переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується. Колегія судів бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 є обвинуваченим у інших особливо тяжких та тяжких злочинах, обвинувальні акти щодо якого розглядаються судами області, а ці обставини можуть вказувати на ризик, що ОСОБА_6 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання.

Також, оскільки свідки не допитані в кримінальному провадженні, наявні обґрунтовані підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у набутті статусу суб`єкта злочинного впливу та в подальшому поширенню такого вплив. Перебуваючи поза межами ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» зможе підшукувати осіб, які нададуть вигідні для нього неправдиві показання, зможе продовжувати вчиняти злочинний вплив, зокрема серед осіб, які утримуються під вартою. Враховуючи, що ОСОБА_6 вчиняв кримінальні правопорушення, він може продовжити злочинну діяльність, в тому числі вчинити інше кримінальне правопорушення.

ОСОБА_10 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарань, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватись від суду та намагатись уникнути покарання. Також, оскільки свідки не допитані в кримінальному провадженні, наявні обґрунтовані підстави припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків. Перебуваючи поза межами ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» зможе підшукувати осіб, які нададуть вигідні для нього неправдиві показання, зможе продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, оскільки він є неодноразово судимим.

При цьому оцінка наявності існування ризиків проводиться у контексті чинників, перелічених у ч. 1 ст. 178 КПК. Така позиція суду базується на основі практики ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».

Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім наявності ризиків, зазначених у статті 177, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров`я, розмір майнової шкоди, майновий стан, наявність родини та утриманців, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 суд враховує, що такі обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину за ч.1 ст.255-2 КК України, та ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.255-1 КК України, що характеризуються значною суспільною небезпечністю та передбачають покарання виключно у виді позбавлення волі.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше судимий, протягом перебування в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» характеризувався негативно. Колегією суддів також враховано, що обвинувачений має на утриманні матір з інвалідністю.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_10 встановлено, що він раніше неодноразово судимий, протягом перебування в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» характеризувався нейтрально. Під час перебування під вартою (дією запобіжного заходу у виді тримання під вартою) останньому вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 332 КК України під час перебування в ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)». В подальшому направлено обвинувальний акт до суду.

Виходячи з сутності обвинувачення, тяжкості покарання, яке загрожуватиме ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у разі визнання їх винними, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні продовжують існувати. Також в ухвалах Закарпатського апеляційного суду, зокрема від 03.07.2024, 04.09.2024, 23.10.2024, 18.12.2024, 17.02.2025, 06.08.2025, 03.11.2025,13.01.2026 колегією суддів апеляційної інстанції підтверджено існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не відпали і продовжують існувати.

Враховуючи викладене, а саме тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів, їх суспільну небезпечність, а також виходячи з сукупності обставин, що характеризують особи обвинувачених, а також процесуальну поведінку, суд приходить до переконання, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, наведеним прокурором у клопотанні. Саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні. А тому клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Судом не встановлено, що зі спливом часу ризики зменшилися на стільки, що таким зможе запобігти інший більш м`який запобіжний захід.

Оцінка тривалого розгляду кримінального провадження та тривалого терміну перебування під вартою надавалася неодноразово апеляційним судом. Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_10 саме у даному кримінальному провадженні, з урахуванням його тривалості та у співвідношені із тяжкістю обвинувачення і складністю кримінального провадження, поведінкою учасників кримінального провадження та технічною можливістю забезпечення проведення судових засідань, що на даний час не виходить за межі розумного строку, кореспондується з характером суспільного інтересу, визначеними КПК України, конкретними підставами і метою його застосування.

Щодо твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_14 про невідповідність клопотання вимогам КПК України та повернення його прокурору, суд ставиться критично, зазначені твердження спростовуються наданими в судовому засіданні документами, які підтверджують направлення та вручення клопотання, які по суті не є доказами по кримінальному провадженню та до них не застосовуються вимоги ст. 290 КПК України.

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи зі змісту ст. 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зміна обставин обвинувачення, зменшення встановлених в провадженні ризиків, що пов`язано з плином досудового розслідування чи судового розгляду.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_10 та існування в провадженні передбачених ст. 177 КПК України ризиків були встановлені судом при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Зазначені обставини неодноразово перевірялися під час апеляційного перегляду рішень.

Як підставу для зміни запобіжного заходу захисник покликається на те, що обвинувачений ОСОБА_10 не набув статусу підозрюваного та обвинуваченого і стосовно нього не може бути застосований будь-який запобіжний захід, через те що постанова про виділення матеріалів кримінального провадження в порушення вимог КПК України. Разом з тим в супереч своїм твердженням, що ОСОБА_10 не є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, просить обрати відносно нього запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Також як на підставу зміни запобіжного заходу покликається на очевидну недопустимість доказів по справі, що на думку сторони захисту не надає можливості в майбутньому постановлення обвинувального вироку та прийняття заяви ОСОБА_6 проти України в Європейському суді з прав людини.

Аналогічні підстави були наведені захисником обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_13 у клопотанні про зміну запобіжного заходу 20.04.2026, яке було розглянуто в судовому засіданні 21.04.2026. Разом з тим, твердження сторони захисту про те що ОСОБА_10 не є обвинуваченим спростовується наявним на розгляді в суді обвинувальним актом, оцінку якого було зроблено на підготовчому судовому засіданні, зокрема щодо його відповідності вимогам КПК України та його належного врученню, а оцінка доказам, зокрема їх належності та допустимості буде надано на відповідній стадії судового розгляду. Відомостей про оскарження підозри на досудовому розслідування стороною захисту не надано.

Доводи сторони захисту, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинувачених, судом під час розгляду клопотання не встановлені.

Таким чином, наведені прокурором ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, є обґрунтованими, об`єктивно існують та можуть бути реалізовані обвинуваченими без застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотань прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . Застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, в даному випадку, не зможе запобігти наявним ризикам та досягнути мети застосування запобіжного заходу, а забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених можливо шляхом застосування відносно таких осіб виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 176-178,183, 194, 331, 369-372 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, обвинуваченому ОСОБА_6 на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів до 14 серпня 2026 року включно без визначення розміру застави.

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, обвинуваченому ОСОБА_10 на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів до 14 серпня 2026 року включно без визначення розміру застави.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Копію ухвали надіслати начальнику Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)».

Оголошення повного тексту ухвали 18 червня 2026 року о 13 год. 30 хв.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3