Постанова № 137506747, 15.06.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/5187/26

Провадження № 3/638/1542/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м.Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі судді Зінченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст.130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

08.03.2026 о 08 год. 00 хв. ОСОБА_1 в с. Приморське, на 25 км траси Чугуїв-Печеніги-Великий Бурлук керував автомобілем Opel Zafira, н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: характерний запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер 6820 ARSM та в найближчому закладі охорони здоров`я відмовився.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306.

Захисником ОСОБА_1 , адвокатом Халупко С.В., подано до суду письмові пояснення, в яких захисник просить закрити провадження у справі з огляду на наступне.

Так, із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається долучених належним чином доказів того, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення ПДР України, за які його слід було зупинити і навіть із ним спілкуватись, тому всі наступні вимоги працівників поліції, в тому числі вимога на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №609205, складеного за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 неможливо встановити, які саме матеріали додаються, що свідчить про порушення вимог п. 9, 15 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженою наказом МВС України від 06.11.2015 №1376, а тому суд не може приймати до уваги відеозаписи, додані до протоколу. Також самі відеозаписи не відповідають вимогам законодавства, оскілки не є безперервними.

Також ОСОБА_1 не було роз`яснено процедури проведення огляду на стан сп`яніння ані на місці зупинки, ані в медичному закладі, в зв`язку з чим він не розумів того, які саме дії має виконувати та що саме відбуватиметься.

Крім того, захисником зазначено, що із самого відеозапису можна встановити, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які ознаки сп`яніння, а тремтіння пальців рук пов`язане із наявним у нього захворюванням, про що ним було неодноразово повідомлено працівників поліції, однак даний факт останніми було проігноровано.

Грубі порушення, допущені працівниками поліції під час неправомірної зупинки транспортного засобу і неправомірного спілкування та висування нічим не обґрунтованих вимог з боку поліцейських до ОСОБА_1 , проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння (грубі порушення самої процедури), складання протоколу про адміністративне правопорушення, порушення поліцейськими здійснення відеофіксації (а саме її не безперервність, що призвело до неможливості володіти інформацією, які дії здійснювались поліцейськими в тому числі і відносно ОСОБА_1 ), не долучення до протоколу відеозаписів, неналежний збір доказів з боку поліцейських не дають уявлення про загальну картину обставин справи від початку до моменту складання протоколу та свідчать про незаконність дій з боку поліцейських.

Викладені обставини, на переконання захисника, є підставами для закриття провадження у справі зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 609205 від 08.03.2026; направленням ОСОБА_1 на медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; відеозаписом зі службової камери працівників поліції.

При цьому, суд відхиляє доводи захисника про те, що вимоги працівників поліції про необхідність проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння були незаконними через те, що вони не мали законних підстав взагалі зупиняти транспортний засіб, оскільки водієм не було допущено ніяких порушень ПДР.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

При цьому, даним законом не передбачено можливості надання громадянами оцінки правомірності дій працівників поліції та, відповідно, виконання чи не виконання в зв`язку з цим вимог останніх.

З вимогами до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння звернулись не будь-які сторонні особи, а саме працівники поліції - центрального органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, як це зазначено у ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію».

В зв`язку з чим, суд вважає помилковими доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не був зобов`язаний виконувати вимоги поліцейських про проходження огляду.

Також суд відхиляє доводи захисника про те, що фактично ОСОБА_1 не мав ніяких ознак сп`яніння, а тремтіння пальців рук було пов`язане із наявним у нього захворюванням.

Так, відповідно до п. 2, 3 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОН України 09.11.2015 № 1452/735, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Суд зазначає, що вирішення питання наявності або відсутності перелічених ознак алкогольного сп`яніння вказаним нормативним актом покладено саме на працівників та поліції, однак ним не встановлено обов`язку останніх обґрунтовувати та доводити свої висновки особі, щодо якої зроблено висновок про наявність у неї таких ознак, або будь-кому іншому.

Дійсно питання наявності таких ознак часто є суб`єктивним, однак даний факт не позбавляє працівників поліції вказаних повноважень та не обмежує відповідну, надану чинним законодавством, дискрецію.

Виходячи із системного аналізу викладених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку щодо законності вимоги працівників поліції, які на власне суб`єктивне переконання встановили у ОСОБА_1 наявність ознак алкогольного сп`яніння, пройти огляд на стан сп`яніння.

Одночасно суд зазначає, що у разі, якщо особа, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності, вважає наявними зловживання з боку працівників поліції при реалізації вищевказаних повноважень, то вона не позбавлена права у подальшому ініціювати притягнення таких поліцейських до відповідальності в порядку, встановленому законом.

Стосовно доводів захисника щодо недопустимості відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції суд зазначає наступне.

Згідно п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Дослідивши долучені до адміністративного матеріалу відеозаписи, судом встановлено, що вони дійсно перериваються, тобто не відображають хід подій безперервно.

Разом із тим, із дослідження записів встановлено як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

При цьому, захисником не вказано та не надано на підтвердження таких доводів належних та допустимих доказів, що за події відбувались у цей період часу, який не відображено на записах, та яким саме чином вони спростовують висновки працівників поліції, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення щодо наявності складу правопорушення в діях ОСОБА_1 .

З аналогічних підстав суд відхиляє і доводи захисника про те, що ані протокол про адміністративне правопорушення, ані супровідний лист про направлення адміністративного матеріали до суду, гне містять вказівки на долучені відеозаписи, оскільки дані факти не спростовують обставини, які встановлені судом в результаті їх дослідження.

Суд зазначає, що не будь-яке формальне недотримання вимог закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Суд має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду та виклав його у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 344/2995/15-к, яка на переконання суду, є застосовною у даній справі з огляду на те, що провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як про це неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Швидка проти України» та «Надточій проти України».

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При призначенні адміністративного стягнення, суд приймає до уваги характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, судом не встановлено.

Керуючись ст.247, 283-285, 294, 307, 308 КУпАП суддя

п о с т а н о в и в:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік.

Штраф ОСОБА_1 має сплатити у 15-тиденний строк з дня вручення йому копії постанови.

Роз`яснити ОСОБА_1 що згідно з ч. 2 ст. 308 КУпАП, у разі несплати штрафу у 15-денний строк з дня вручення йому постанови штраф стягується у подвійному розмірі, зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн на користь держави.

Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК Харківськ обл/Харкiвобл/21081300; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37874947; Рахунок отримувача (IBAN): UA168999980313020149000020001; Код класифікації доходів бюджету: 21081300; призначення платежу: справа № 638/5187/26; постанова від 15.06.2026; ПІБ.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації бюджету: 22030106, призначення платежу: справа № 638/5187/26; постанова від 15.06.2026; ПІБ.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя О. В. Зінченко