Рішення № 137506675, 18.06.2026, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/2246/26

провадження № 2/619/1544/26

Рішення

іменем України

18 червня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження цивільну справу №619/2246/26,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представник позивача: Соломко О.В.

представниця відповідача: Головко В.В.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

ТОВ «ФК «Ейс» у системі «Електронний суд» 03.04.2026 звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021 у розмірі 28418,82 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 28.04.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 504939240 на суму 2000,00 грн. Проте, в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 8000,00 грн. 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, у подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. 10.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за Кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021 становить 28418,82 грн, яка складається з: 7999,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20419,42 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Представницею відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, у якій просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу, а поданий розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом і не підтверджує виникнення боргу. Також вказує, що договори факторингу були укладені до укладення спірного кредитного договору, а тому на момент їх підписання право вимоги до відповідача не існувало та не могло бути предметом відступлення. Зазначає, що позивач не довів безперервного переходу права вимоги від первісного кредитора до себе, не надав доказів оплати за договорами відступлення права вимоги та належних реєстрів боржників. Крім того, посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, відсутність доказів повідомлення відповідача про відступлення права вимоги, ненадання документів, що підтверджують рух коштів за рахунками та фактичне користування кредитом. Окремо вказує на недоведеність умов пролонгації кредиту та заперечує розмір заявлених витрат на правничу допомогу як необґрунтований і завищений.

Представницею позивача надано до суду відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що право на звернення до суду не втрачено. Через запровадження карантину, а згодом і воєнного стану, держава офіційно зупинила відлік усіх строків для захисту прав громадян, тому час для подачі позову строк не пропущено. Кредит вважається виданим, оскільки первісна фінансова компанія перерахувала кошти на банківську картку відповідача у «ПриватБанку», а сам боржник про це знав і визнавав свої зобов`язання, бо пізніше робив часткові платежі. Передача прав відбувається одразу в момент підписання документів, тому внутрішня оплата між компаніями ніяк не впливає на обов`язок боржника повернути гроші. Оскільки повні реєстри містять конфіденційну інформацію та персональні дані інших клієнтів, позивач надав суду належні витяги, які стосуються саме кредитного договору № 504939240 від 28.04.2021.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом 07.04.2026 було сформовано засобами підсистеми «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 2572551 щодо місця перебування та місця проживання відповідача.

Ухвалою суду від 08.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.05.2026, яке було відкладено на 18.06.2026 у зв`язку з витребуванням доказів.

Представниця позивача у судове засідання не з`явився, матеріали справи містять заяву, у якій вона просить здійснити розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представниця відповідача та відповідач у судове засідання не з`явилися, причину неявки не повідомили, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялися належним чином шляхом, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету та за номером телефону, про що свідчать довідки.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

28.04.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 504939240, який укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису, підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV8N5K5 та додаток №1 до договору № 504939240 (а.с. 38).

Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет: - перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора - www.moneyveo.ua, - зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет Позичальника, - за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит (далі - Заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (Додаток № 5). - пройшов належну перевірку (верифікацію), - ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі Правила) (Додаток № 4), які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. - отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору. - надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання Кредитного Договору (підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором). Отже, саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

Крім того, 28.04.2021 відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору № 504939240 від 28.04.2021, відповідно до якого, тип кредиту фінансовий кредит; сума кредиту 2000,00 грн; строк кредитування 30 днів (з можливістю продовження кредиту); мета отримання кредиту на споживчі цілі; тип процентної ставки фіксована; процентна ставка, відсотків річних - 558,45% (а.с. 38).

У подальшому відповідачем були підписані додаткові угоди від 24.05.2021, від 28.05.2021 до кредитного договору № 504939240 від 28.04.2021, відповідно до яких, відповідач збільшив суму кредиту до 8000,00 грн. Крім того, відповідачем було підписано графік розрахунків до додаткових угод від 24.05.2021, від 28.05.2021 (а.с. 39).

Позикодавець виконав свої зобов`язання, а саме передав відповідачу у власність грошові кошти в загальному розмірі 8000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 40), заявкою на отримання кредитних коштів в кредит від 28.04.2021 (а.с. 44) та платіжними дорученнями № c6edc7a3-7293-4db6-a126-d8843ab8e431 від 28.04.2021, № e18e5c45-86ee-4068-b833-7b7fa38ef826 від 24.05.2021, № 9986b986-5940-435a-911e-47e003bca429 від 28.05.2021 (а.с. 49).

Крім того, на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 (IBAN: НОМЕР_3 ). Згідно з наданими банком відомостями, на зазначений рахунок було здійснено зарахування грошових коштів, а саме: 28.04.2021 зарахування коштів у сумі 2000,00 грн за період з 28.04.2021 по 03.05.2021; 24.05.2021 зарахування коштів у сумі 2000,00 грн за період з 24.05.2021 по 29.05.2021; 28.05.2021 зарахування коштів у сумі 4000,00 грн за період з 28.05.2021 по 02.06.2021.

Таким чином, відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк», на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , у вказані періоди було зараховано грошові кошти на загальну суму 8000,00 грн.

Згідно зі ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду України від 14.07.2020 року у справі № 367/4970/13-ц зроблено висновок про те, що «заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника».

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, у подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1 (а.с. 15-18).

З відомостей витягу з Реєстру прав вимоги до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021, боржником є ОСОБА_1 (а.с.19).

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (а.с. 21-22).

З відомостей витягу з Реєстру прав вимоги до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021, боржником є ОСОБА_1 (а.с.23).

10.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (а.с. 25-26).

На підставі акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу

№ 11/07/25-Е від 11.07.2025 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, після чого, з урахуванням п. 1.2 договору факторингу, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 28).

За відомостями реєстру боржників до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021, боржником є ОСОБА_1 (а.с. 27).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ТОВ «ФК «Ейс» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021 сума заборгованості становить 28418,82 грн, яка складається з: 7999,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20419,42 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а.с. 30-32).

Суд не погоджується із заявленим розміром процентів за кредитним договором № 504939240 від 28.04.2021 у розмірі 20419,42 грн, з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у 2,55 рази перевищує тіло кредиту) за користування коштами.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, «що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів».

З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за договором № 504939240 від 28.04.2021 в розмірі 20419,42 грн не є співрозмірною сумі кредиту за вказаним договором в розмірі 8000,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів необхідно зменшити до розміру тіла кредиту у розмірі 8000,00 грн.

Суд відхиляє доводи представниці відповідача про відсутність належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів, оскільки вони спростовуються наявними у справі письмовими доказами.

Матеріалами справи підтверджується перерахування відповідачу кредитних коштів у загальному розмірі 8000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується документами позивача та інформацією АТ КБ «ПриватБанк» про зарахування на рахунок відповідача 2000,00 грн 28.04.2021, 2000,00 грн 24.05.2021 та 4000,00 грн 28.05.2021.

Наведені докази є належними, допустимими та достатніми для висновку про фактичне отримання відповідачем кредитних коштів, тоді як жодних доказів на спростування зазначених обставин відповідачем суду не надано. За таких обставин твердження про недоведеність факту надання кредиту є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Посилання представниці відповідача на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, суд відхиляє.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, сам по собі факт того, що розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, не свідчить про його недопустимість як доказу та не є підставою для відмови у позові. Такий розрахунок підлягає оцінці судом у сукупності з іншими наявними у справі доказами, зокрема кредитним договором, документами щодо видачі кредитних коштів, відомостями про виконання сторонами своїх зобов`язань та іншими письмовими доказами.

При цьому відповідачем не надано власного контррозрахунку заборгованості та не наведено конкретних заперечень щодо порядку її обчислення, а тому наведені заперечення мають загальний характер та не спростовують розрахунок, поданий позивачем.

Також суд відхиляє доводи представниці відповідача щодо неналежного повідомлення про відступлення права вимоги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», обов`язок повідомити споживача про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів покладається на кредитодавця, який передає право вимоги, а також на нового кредитора у разі подальшого відступлення. Водночас закон не встановлює, що неповідомлення боржника впливає на дійсність переходу права вимоги чи припиняє обов`язок боржника виконувати кредитне зобов`язання.

Зміна кредитора у зобов`язанні відбувається відповідно до статей 512,516 Цивільного кодексу України, і для цього не потрібна згода боржника. Боржник повинен виконувати свої обов`язки у порядку та на умовах, визначених договором і законом, що прямо відповідає ст. 526 ЦК України.

Відтак, неповідомлення відповідача про перехід права вимоги не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання і не спростовує правомірності вимог щодо стягнення заборгованості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Як установлено судом, кредитний договір між сторонами укладено 28.04.2021.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався та є чинним на час розгляду справи.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавцем установлено спеціальне правило обчислення позовної давності на період дії воєнного стану, відповідно до якого перебіг строків, визначених статтями 257259 ЦК України, продовжується на весь період існування такого правового режиму. Метою зазначеного регулювання є забезпечення належної реалізації особою права на судовий захист в умовах об`єктивних обмежень, спричинених воєнним станом.

Оскільки з 24.02.2022 на території України безперервно діє воєнний стан, строк позовної давності у спірних правовідносинах підлягає продовженню на весь період його дії.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду підстави для висновку про сплив позовної давності відсутні, а тому заявлені відповідачем заперечення щодо застосування наслідків її спливу є необґрунтованими та відхиляються судом.

Доводи відповідача про неможливість відступлення права вимоги у зв`язку з укладенням договорів факторингу до моменту укладення кредитного договору є безпідставними, оскільки чинне цивільне законодавство допускає відступлення як наявних, так і майбутніх грошових вимог. При цьому право вимоги до відповідача увійшло до предмета відповідного договору відступлення після його виникнення та включення до реєстру боржників.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п. 2.1 якого було передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 15-18).

У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору).

Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору).

Строк дії вказаного договору згідно п. 8.2 було встановлено до 28.11.2019.

У подальшому додатковими угодами №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, строк дії якого продовжено до 31.12.2023 (а.с. 17-18).

Таким чином, умовами договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 прямо передбачено можливість відступлення не лише існуючих, а й майбутніх прав грошової вимоги за кредитними договорами. При цьому сам по собі факт укладення рамкового договору факторингу до виникнення конкретного права вимоги не свідчить про відступлення неіснуючої вимоги, оскільки відповідно до умов договору перехід права вимоги відбувається лише з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, до якого включається конкретне зобов`язання.

Отже, право вимоги до відповідача було передано фактору не в момент укладення договору факторингу від 28.11.2018, а після виникнення такого права та включення заборгованості відповідача до відповідного Реєстру прав вимоги. З огляду на наведене, доводи відповідача про те, що на момент укладення договору факторингу право вимоги до нього не існувало і тому не могло бути предметом відступлення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору та норм цивільного законодавства, а тому судом відхиляються.

Вказаний висновок також узгоджується з положеннями ст. 1078 ЦК України, відповідно до якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 15999,40 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатським бюро «Соломко та Партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2021 (а.с. 33).

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг включені такі послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» - 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту 500,00 грн; підготовка та подача клопотання 500,00 грн (а.с. 34).

Тобто загальна сума понесених витрат за надані послуги адвоката становить 7000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як передбачено ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідачку, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (постанова ВС від 16 лютого 2023 року у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи критерій розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи віднесення справи до категорії малозначних, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.

Враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг й виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без участі представника позивача у судових засіданнях, суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» підлягають задоволенню частково (56,29%), то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду (2662,40 грн) з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1498,66 грн.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість договором № 504939240 від 28.04.2021 в сумі 15999,40 грн (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 40 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1498,66 грн (одна тисяча чотириста дев`яносто вісім гривень 66 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Надіслати учасникам справи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13.

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. М. Нечипоренко