Ухвала суду № 137504198, 17.06.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/434/15-ц

провадження 4-с/201/49/2026

УХВАЛА

17 червня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого - судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов і заборон державного виконавця в межах виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Банк «Київська Русь» 15 січня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Акант-Інвест» і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2017 року позовні вимоги були задоволені.

Рішення набрало законної сили і Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися. В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника.

ОСОБА_3 13 травня 2026 року звернулася до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на її думку, державного виконавця Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де вона посилається на те, що вказаний державний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по зняттю арешту з її майна, не знімає заборони, чим обмежує її права.

Заявник та її представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувача не відповідають дійсності заявник погасив всю наявну заборгованість, до того ж державний виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.

Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання своїх обов?язків, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просили (заявник і її представник) скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця Соборного ВДВС задовольнити та зобов`язати державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 60190504, яке зареєстроване 03 жовтня 2019 року та зобов`язати державного виконавця Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 60190789, яке зареєстроване 04 жовтня 2019 року.

Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанов протиправними і скасування їх, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Представник Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заперечував проти мотивів та обґрунтування скарги, вважаючи факти викладені в скарзі хибними та неправдивими. Доводи заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було. Борг заявником не сплачено. Всі дії у виконавчому провадженні щодо виконання ухвал і рішення суду вчинені у відповідності до чинного законодавства без порушення прав сторін виконавчого провадження, тому просив в задоволенні скарги відмовити.

Представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (правонаступник ПАТ «Банк «Київська Русь») заперечував проти доводів та обґрунтування скарги, вважаючи вимоги безпідставними та не можливими до задоволення. В засідання не прибув, про день та час слухання повідомлялися належним чином. Заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з боку державного виконавця не було, не заперечували проти розгляду скарги за їх відсутності, фактично просила в задоволенні скарги відмовити.

З`ясувавши думку сторін та заінтересованих осіб, учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, приватних виконавців. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні з наданих заявником та її представником документів та доказів і позиції сторони заявника з?ясовано, що ПАТ «Банк «Київська Русь» 15 січня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Акант-Інвест» і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2017 року позовні вимоги були задоволені.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Рішення набрало законної сили і Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися. В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

ОСОБА_3 13 травня 2026 року звернулася до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на її думку, державного виконавця Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де вона посилається на те, що вказаний державний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по зняттю арешту з її майна, не знімає заборони, чим обмежує її права.

Заявник та її представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувача не відповідають дійсності заявник погасив всю наявну заборгованість, до того ж державний виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.

При цьому заявник посилається на наступне.

Старшим державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на виконання виконавчого листа № 201/434/15-ц від 06 липня 2017 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпра про стягнення з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код за ЄДРПОУ 40696815 заборгованості в розмірі 1 827.00 грн., було відкрито виконавче провадження № 60190789. Крім того, на підставі виконавчого листа № 201/434/15-ц від 06 липня 2017 року було відкрито виконавче провадження № 60190504 щодо стягнення заборгованості у розмірі 1 058 419.59 грн.

ОСОБА_3 зверталась з заявою про скасування заходів забезпечення від 28 квітня 2026 року до Соборного відділу державної виконавчої служби Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Проте відповіддю від 30 квітня 2026 року № 5855/6 було повідомлено що: «...Згідно перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження, на примусовому виконанні у Соборному відділі державної виконавчої служби Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 201/434/15-ц виданого 06 липня 2017 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія» Дніпрофінансгруп», код за ЄДРПОУ 40696815 заборгованості в розмірі 1 827.00 грн. (ВП № 60190789) та заборгованості в розмірі 1 058 419. 59 грн. (ВП № 6019050). 31 серпня 2020 року по виконавчим провадженням 60190504 та 60190789 державним виконавцем відділу винесено Постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п. 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», завершення виконавчого провадження з вищезазначених підстав не передбачає скасування арешту... ...На дату надання відповіді у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту по виконавчим провадженням за номер АСВП 60190504 та 60190789. Для зняття арешту з майна Вам необхідно сплатити суму заборгованості, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.».

Виконавчий лист № 201/434/15-ц від 06 липня 2017 року, виданий Жовтневим районним судом м. Дніпра був повторно пред`явлений приватному виконавцю І.В. Шевцовій.

Також заявник зазначає, що сума заборгованості зазначена у виконавчому провадженні погашена в повному об`ємі. Стягувач не має жодних претензій, до боржника - ОСОБА_3 , що підтверджується Довідкою від 20/07/2021 року № 0720/6.

Натомість на сьогоднішній день, у зв`язку з наявним незаконним арештом нерухомого майна, ОСОБА_3 позбавлена можливості користуватися нерухомим майном. Також ОСОБА_3 як боржник у виконавчому провадженні позбавлена можливості звернутися до суду із позовною заявою для захисту своїх прав та інтересів.

Враховуючи факт знищення виконавчого провадження, в рамках якого накладено арешт на майно скаржника у зв`язку з його завершенням без застосування передбачених Законом наслідків завершення такого виконавчого провадження, можна прийти до висновку, що належним способом захисту порушеного права скаржника, відповідно до статті 59 Закону № 1404-УІН. є зобов`язання державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 60190504 та № 60190789.

Відмова в задоволенні скарги унеможливила б подальше здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття арешту у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Бездіяльність виконавця - триваюче порушення. Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Саме тому заявник та її представник вважають такі дії та бездіяльність по скасуванню арешту з майна, державним виконавцем неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувача не відповідають дійсності заявник погасив всю наявну заборгованість, до того ж державний виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення і ухвали суду та наданих представником заявника звернень.

Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання своїх обов?язків, що впливає на права та інтереси заявника, порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просили (заявник і її представник) скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця Соборного ВДВС задовольнити та зобов`язати державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 60190504, яке зареєстроване 03 жовтня 2019 року та зобов`язати державного виконавця Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 60190789, яке зареєстроване 04 жовтня 2019 року.

Не може суд прийняти до увагу вказану позицію заявника з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти. Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Судом з`ясовано, що позиція заявника грунтується на тому, що ПАТ «Банк «Київська Русь» 15 січня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Акант-Інвест» і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2017 року позовні вимоги були задоволені. Рішення набрало законної сили і Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення боргу і судового збору, виконавчий лист пред`явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися. В межах виконавчого провадження накладався арешт на майно боржника.

ОСОБА_3 стверджує, що вона повністю сплатила борг по вказаному виконавчому провадженню, але виконавець не скасовує арешт її майна і тому 13 травня 2026 року звернулася до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на її думку, державного виконавця Соборного ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де вона посилається на те, що вказаний державний виконавець діє протиправно, не здійснюючи дії по зняттю арешту з її майна, не знімає заборони, чим обмежує її права, а тому державний виконавець, на думку заявника, допустив протиправну бездіяльність.

Суд вважає вказане не відповідаючим дійсності з огляду на наступне.

Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження було встановлено про наявність виконавчих проваджень, боржником за якими виступає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а стягувачем ТОВ Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код за ЄДРПОУ: 40696815: виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 201/434/15-ц виданого 06 липня 2017 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія» Дніпрофінансгруп», ЄДРПОУ 40696815 заборгованості в розмірі 1827.00 грн. (ВП № 60190789) та заборгованості в розмірі 1058419.59 грн. (ВП № 60190504).

В рамках зазначених виконавчих проваджень державним виконавцем винесено постанови про накладення арешту на майно та кошти боржника. 31 серпня 2020 року по виконавчим провадженням 60190504 та 60190789 державним виконавцем відділу винесено Постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п. 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 40 закону України «Про виконавче провадження», завершення виконавчого провадження з вищезазначених підстав не передбачає скасування арешту.

Зазначені виконавчі провадження було завершено 31 серпня 2020 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент винесення постанови) у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (скановані копії матеріалів виконавчого провадження щодо перевіри майнового стану містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження), про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану.

Керуючись п. 1 ч. 1, 2 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була направлена сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом. Отже, боржник був обізнаний про винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ще в серпні 2020 року. Але у ОСОБА_3 не виникло питання з приводу не зняття арештів з майна та коштів.

Виконавчі провадження були передані до архіву та знищені відповідно до п. 2 р. ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Правові норми щодо зняття державним виконавцем арешту з майна боржника, на які посилається представник скаржника ОСОБА_3 в скарзі не вірно скаржником трактуються, а тому, відсутні правові підстави про зобов`язання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешти.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», визначено: виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. В ч. 2 даної статті зазначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, дії державних виконавців мають бути тільки в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Конституційним принципом є принцип верховенства права, який закріплений у ст. 8 Конституції України, громадяни здійснюють свої права за принципом дозволено все, що прямо не заборонено законом, а державні органи та їх посадові особи за принципом дозволено лише те, що прямо визначено законом".

Таким чином, державний виконавець згідно вищезазначених норм діє відповідно до норм чинного законодавства.

Заявник у скарзі не вірно трактує норми Закону України «Про виконавче провадження», а саме не в повному обсязі зазначає норми ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Так, стаття 40. Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. {Абзац перший частини першої статті 40 із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2597-УІИвід 18.10.2018 }

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Також надаючи оцінку діям державного виконавця, скаржник не враховує норми ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а саме : Стаття 59. Зняття арешту з майна. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з манна боржника арешт з такого манна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХШ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, згідно даного Закону арешт з майна боржника може бути знятий у виконавчих провадженнях (завершених та незавершених): державним виконавцем у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини; за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У всіх інших випадках, крім встановлених у п.п. 1-10, виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п. 4 ч. 10-2 Розділу ХШ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Аналогічної правової позиції дотримується ВС КЦС, у справі №202/1182/22 від 29 березня 2023 року.

У зв`язку з вищезазначеним, на заяву представника ОСОБА_3 , яка надійшла на поштову адресу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за вх. № 5906/28.24-30, в якій вона просила зняти арешти з майна, було надано відповідь про неможливість задоволення її заяви з таких підстав:

Згідно ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна

знімається у таких випадках: особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. {Абзац другий частини другої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1730-УІИ від 03.11.201t, № 1639-ІХ від 14.07.2022; в редакції Закону № 2888-ІХ від 12.01.2023}.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХШ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; {Частину четверту статті 59 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 2618- УШ від 22.11.2018} отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». {Частину четверту статті 59доповнено пунктом 10 згідно із Законом№ 1630- ІХвід 13.07.2021}. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки виконавчі провадження № 60190789 та 60190504 завершені на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», та відсутність в Законі правових норм для зняття арешту, виконати вимоги заяви представника ОСОБА_3 виявилось не можливим, про що було надано відповідь за вих. № 58055/6 від 30 квітня 2026 року.

Підтвердження оплати заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження заявником до заяви 28 квітня 2026 року за вх. № 5906/28.24-30 не надано.

Посилання заявника на довідку про погашення наявної заборгованості не може бути судом прийняте до уваги, оскільки там вказано про відступлення права вимоги за вказаним боргом, а не про її погашення, як стверджує заявник.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 76-81 ЦПК.

Тобто, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України - скаржник повинен довести за допомогою належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів, з урахуванням положень ст. 76-81 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Однак, як вбачається з вищенаведеного, скаржником не було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які останній посилався як на підставу своїх вимог.

Суд розглядає справу відповідно до ст. 13 ЦПК України … лише в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду … Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Вимоги скарги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.

Враховуючи вищезазначене, державним виконавцем на цей час правомірно відмовлено в зверненні заявника про зняття арешту і заборон.

Положеннями ч. 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, на даний час а ні діями державного виконавця по відмові в винесенню постанови про зняття арешту відповідно до зазначеного виконавчого провадження відповідно Закону України «Про виконавче провадження», а ні іншими процесуальними виконавчими діями, в тому числі начебто не надання відповіді заявнику чи винесенні інших постанов, а ні по суті права ОСОБА_4 державним виконавцем не було порушено.

Положеннями частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

Боржник був обізнаний про стан виконавчого провадження, вчинені в ньому процесуальні дії, йому надавалася інформація (про арешт, обтяження та інш.).

Згідно статті 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Отже, заявник мав сам цікавитися з розумним інтервалом часу цікавитися виконавчим провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Однак вказаного він не зробив, своїх обов`язків по виконанню рішення та ухвали суду за виконавчим листом не виконав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Вказане свідчить про не бажання добросовісно виконувати набравше законної сили рішення суду і порушення закону в цій частині. Дії державного виконавця відповідають вимогам закону.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно частини 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суду не подано належних, достатніх та допустимих доказів щодо беззаперечного своєчасно і фактичного не виконання рішення суду чи приписів державного виконавця заявником. Отже, докази, які вказували б на порушення державним виконавцем чинного законодавства та прав боржника, як сторони виконавчого провадження, щодо виконання рішення суду, з підстав, зазначених у скарзі - суду не надані, а відповідні обставини порушення закону - судом не встановлено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження № 61-407св20) вказано, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність навмисного невиконання рішення суду з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».

Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому скарга не підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, державний виконавець своїми діями не порушив права заявника, тому його дії, постанови по вказаному виконавчому провадженню є законними.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний і приватний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей приватний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 , заінтересовані особи Соборний ВДВС Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції і ТОВ «Дніпрофінансгруп» в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов і заборон державного виконавця в межах виконавчого провадження відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції і Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов і заборон державного виконавця в межах виконавчого провадження відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -