Рішення № 137503748, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м.Київ № 320/14906/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Регіонального відділення фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не встановлення позивачу надбавки за інтенсивність праці за січень 2023 року;

зобов`язати відповідача встановити, нарахувати і виплатити позивачу надбавку за інтенсивність праці та компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням терміну їх виплати за січень 2023 року в розмірі середньої надбавки за інтенсивність праці по Регіональному відділенню Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі;

стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за недонараховані суми при звільненні в сумі 84 342, 87 грн та витрати на правничу допомогу, поштове листування, в орієнтовному розмірі 86 987,87 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 було звільнено у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Позов обґрунтований тим, що 17.01.2023 позивач звільнився з роботи за згодою сторін, на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України). В день звільнення з роботи не було виплачено заробітну плату за період з 01.01.2023 по 17.01.2023 в сумі 47 798,39 грн, відповідно до заяви внаслідок відсутності грошових коштів. Виплату грошових коштів було здійснено лише 27.01.2023 і 06.02.2023 в порушення вимог ст. 47 КЗпП України видано повідомлення про суми нарахованої та виплаченої суми при звільненні, в якій відсутнє нарахування надбавки за інтенсивність праці чим порушено вимогу щодо того, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні, оскільки вважає, що належні позивачу кошти були виплачені у період, менший ніж за один календарний місяць. Вважає, що вимоги про стягнення втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням терміну виплати заробітної плати за січень 2023 року в розмірі середньої надбавки за інтенсивність праці, немає жодних правових підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2023 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, а саме: стягнути з Регіонального відділення фонду державного майна у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, код ЄДРПОУ 21295778, на користь ОСОБА_1 відшкодування за недонараховані та невиплачені суми при звільненні станом на 21.08.2023 в сумі 212931,18 грн, якщо дата винесення рішення буде іншою то відповідно розрахунок повинен бути змінений та витрати на правничу допомогу поштове листування в орієнтовному розмірі 217981,18 грн. на мій особистий рахунок АТ «УКРСИББАНК» НОМЕР_1 МФО 351005, ідентифікаційний код 2996015094.

На думку суду зазначена заява за своєю суттю є заявою про збільшення позовних вимог, тому розглянувши дану заяву, суд вважає за можливе відмовити у прийнятті заяви про збільшення позовних вимоги.

Частиною 1 ст. 47 КАС України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у ст. 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що провадження у справі відкрито 05.05.2023, а з заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся лише 21.08.2023, суд вважає за можливе відмовити у прийнятті даної заяви, оскільки пропущений строк подання.

Слід також звернути увагу, що повторно заяву щодо збільшення позовних вимог після прийняття справи до свого провадження суддею Головенком О.Д., позивач не подавав, а з наведеною заявою позивач завертався при попередньому розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.11.2021 прийнято на роботу на посаду головного спеціаліста Відділу приватизації Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

17.01.2023 позивач звільнився з роботи за згодою сторін, на підставі ст. 38 КЗпП України.

В день звільнення з роботи йому не виплачено заробітну плату за період з 01.01.2023 по 17.01.2023 в сумі 47 798,39 грн.

Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в повному обсязі. Протягом роботи з 01.01.2023 по 17.01.2023 ним виконувались всі завдання та доручення, надавались звіти до Фонду Державного майна України при обліковій чисельності підрозділу 7 осіб фактично працювали 4 особи. Разом з тим ним виконувались функції юриста в частині підготовки та внесенні змін відомостей про керівника відповідача. Зауважень стосовно виконання посадових обов`язків і доган протягом січня 2023 року не отримував.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов?язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно ст. 7 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Порядок формування фонду оплати праці державних службовців у державному органі, а також порядок преміювання державних службовців затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 98 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-BP оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з положеннями абз. 8 п.14 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положеная» Закону України «Про державну службу» керівники державної служби у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 2, 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 (далі - Положення № 15) керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати, до яких, зокрема, належить надбавка за інтенсивність праці.

Згідно з п. 4 Положення № 15 надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Відповідно до п. 5 Положення № 15 надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.

Відповідно до Колективного договору Регіонального відділення адміністрація зобов`язується виплачувати, у межах затвердженого фонду оплати праці, надбавки, доплати та гарантійні і компенсаційні виплати в порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством України (п. 8 розділу II).

Отже, на підставі системного аналізу вказаних правових норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, надбавка за інтенсивність праці за своїм змістом є засобом заохочення працівника та не є обов`язковим платежем, хоча і входить до структури заробітної плати.

Нарахування надбавки є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім виходячи із якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи та виплачується у межах коштів, передбачених у кошторисі державного органу.

В контексті наведеного, вимога позивача щодо встановлення та виплати йому надбавки за січень 2023 в обов`язковому порядку, є безпідставною.

Доплата за інтенсивність праці виплачується за фактично виконану роботу, надбавки за інтенсивність праці встановлюються керівником Регіонального відділення за підсумками роботи за місяць щодо кожного працівника індивідуально з урахуванням внеску в роботу відділення.

Наказом Регіонального відділення від 26.11.2021 № 168-к ОСОБА_1 був призначений головним спеціалістом юридичного сектору Регіонального відділення, наказом від 29.11.2021 № 170-к переведений на посаду головного спеціаліста відділу приватизації Регіонального відділення.

Зазначеними наказами надбавка за інтенсивність праці позивачу не встановлена.

01.03.2022 наказом Регіонального відділення від № ВС був оголошений простій працівників в зв`язку з введенням Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102- IX, воєнного стану в Україні, та зв`язку з окупацією Херсонської області та м. Херсон з 24.02.2022.

05.09.2022 простій позивача припинений наказом Регіонального відділення № BC-14 "Про припинення простою для ОСОБА_3 " та запроваджено для нього режим дистанційної роботи.

17.01.2023 наказом Регіонального відділення № 10-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста за згодою сторін, та припинено державну службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83, ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу".

Згідно із табелем обліку робочого часу за січень 2023 у період з 01.01.2023 по 17.01.2023 позивачем було відпрацьовано вісім днів, оскільки з 10.01.2023 по 13.01.2023 включно (чотири робочі дні) позивач перебував у щорічній основній відпустці відповідно до наказу Регіонального відділення від 09.01.2023 № 1-В.

При звільненні ОСОБА_1 нараховані належні до виплати обов`язкові платежі в повному обсязі за період з 01.01.2023 по 17.01.2023, а саме: посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за ранг державного службовця, а також компенсація за 72 календарних дні невикористаної відпустки.

На момент звільнення ОСОБА_1 надбавки працівникам Регіонального відділення встановлені не були.

Наказ про встановлення надбавок працівникам Регіонального відділення за підсумками роботи за січень був прийнятий 24.01.2023.

За вісім днів, відпрацьованих позивачем січні 2023 жодні завдання, які б потребували термінового опрацювання та підготовки документів, позивачем не виконувались, ініціативність в роботі з боку позивача була відсутня, об`єм роботи за відсутності її інтенсивності та складності був виконаний незначний.

Протилежного матеріали справи не містять.

В зв`язку з тим, що з 24.02.2022 Херсонська область знаходиться в зоні проведення воєнних (бойових) дій, а відповідно до Закону України від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» із змінами визначено, що тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану не проводиться приватизація об?єктів, розташованих на територіях адміністративно-територіальних одиниць у зоні бойових дій або наближених до зони бойових дій, об`єм роботи працівників відділу приватизації Регіонального відділення та позивача (головного спеціаліста відділу приватизації), в тому числі, зменшився.

Крім того, твердження позивача щодо виконання обов`язків юриста Регіонального відділення матеріалами справи не підтверджуються, оскільки покладання обов`язків головного спеціаліста юридичного сектору на ОСОБА_4 наказом Регіонального відділення не здійснювалось.

Таким чином, не було жодних підстав встановлювати позивачу надбавку за інтенсивність праці за 8 робочих днів січня 2023 року наказом, який прийнятий після його звільнення.

Вимоги позивача щодо нарахування йому в обов`язковому порядку надбавки за інтенсивність праці за підсумками роботи в січні 2023 року, не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати з урахуванням надбавки; яка мала бути встановлена йому, є неправомірною.

Щодо нарахування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в повному обсязі в день звільнення відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, суд зазначає наступне.

При звільненні позивача йому були нараховані посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за ранг державного службовця, а також відповідно до ст. 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" нарахована грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, відповідальність роботодавця, передбачена ст. 117 КЗпП наступає в разі невиплати належних звільненому працівникові сум.

Відшкодування за недоврахування суми виплат при звільненні в розмірі середнього заробітку, закон не передбачає.

В контексті зазначеного, вимога позивача стягнути відшкодування з Регіонального відділення в розмірі його середнього заробітку за недонараховані суми при звільнені, є необґрунтованою.

Виплату усіх сум, що належали позивачу до виплати за період з 01.01.2023 по 17.01.2023 було здійснено 27.01.2023 в зв`язку з нижченаведеним.

Регіональне відділення є бюджетною установою, фінансується за рахунок державного бюджету та не має інших джерел надходження коштів.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Кошторис Регіонального відділення було затверджено 18.01.2023 та зареєстровано Головним управлінням Державної казначейської служби України у Херсонській області 25.01.2023.

Платіжні доручення на виплату заробітної плати за січень 2023 року, в тому числі платіжне доручення на виплату заробітної плати (остаточного розрахунку при звільненні) ОСОБА_1 , були надані Регіональним відділенням до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області 26.01.2023 та проведені Казначейством відповідно 27.01.2023.

Зазначені обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань Регіонального відділення щодо виплати всіх належних позивачу сум в день його звільнення, тобто затримка сталася не з вини Регіонального відділення.

Крім того, позивач 16.01.2023 звернувся з проханням звільнити його за згодою сторін саме з 17.01.2023.

Про неможливість своєчасної виплати заробітної плати був попереджений, проти затримки виплати коштів позивач не заперечував.

Регіональне відділення повідомило, що 27.01.2023 після усунення вищезазначених обставин (затвердження та реєстрації кошторису Регіонального відділення Державною казначейською службою України), заробітна плата за період з 01.01.2023 по 17.01.2023 була у повному обсязі виплачена позивачу у межах затвердженого кошторису.

06.02.2023 позивач отримав повідомлення про ці виплати, тобто з 06.02.2023 позивачу стало відомо про те, що надбавка йому не нарахована та з цього моменту він мав право звернутись до відповідача, проте до Регіонального відділення позивач не звертався, а одразу направив позов до суду.

Щодо компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку із порушенням терміну їх виплати відповідно до ст. 1 та 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050 - III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), суд зазначає наступне.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності Законом № 2050.

Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є лише дати нарахування та виплати вказаних доходів.

Отже, оскільки Регіональним відділенням належні позивачу кошти були виплачені у період, менший ніж за один календарний місяць, вимога позивача щодо стягнення з Регіонального відділення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням терміну виплати заробітної плати за січень 2023 року в розмірі середньої надбавки за інтенсивність праці немає жодних правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.