Рішення № 137503681, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ справа №320/39246/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Служби безпеки України до Міністерства юстиції України, державного реєстратора сектору державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Калуської міської ради Данилишин Ольги Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євротрубпласт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Калушський трубний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, скасування реєстраційних дії,

в с т а н о в и в:

Служба безпеки України (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі відповідач 1), державного реєстратора сектору державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Калуської міської ради Данилишин Ольги Василівни (далі відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євротрубпласт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Калушський трубний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.06.2023 №1297/7, виданий на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 01.04.2023, яким прийнято рішення;

скасувати проведені державним реєстратором Калуської міської ради Данилишин Ольгою Василівною 25.07.2022 реєстраційні дії: № 1001201070028000974 «зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника» щодо ТОВ «КАЛУШСЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код юридичної особи: 35615975); № 1009031070038000118 «зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника» щодо ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЄВРОТРУБПЛАСТ» (ідентифікаційний КОД юридичної особи: 33090871).

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначив, що 25.07.2022 державним реєстратором сектору державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Калуської міської ради Данилишин Ольгою Василівною проведено реєстраційні дії №1001201070028000974 щодо ТОВ «Калушський трубний завод» та №1009031070038000118 щодо ТОВ «Торговий дім «Євротрубпласт», якими змінено відомості про кінцевих бенефіціарних власників вказаних юридичних осіб. Позивач вказав, що внаслідок проведення вказаних реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено кінцевого бенефіціарного власника з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . На переконання позивача, такі реєстраційні дії були проведені з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації», оскільки фактично були спрямовані на приховування реального кінцевого бенефіціарного власника, пов`язаного з державою-агресором. Позивач вказав, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, а ОСОБА_2 є довіреною особою останнього та тривалий час займає посаду директора відповідних підприємств, у зв`язку із чим внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника фактично не свідчило про реальну зміну контролю над юридичними особами. Крім того, Міністерство юстиції України, розглядаючи скаргу Головного слідчого управління Служби безпеки України, не врахувало фактичних обставин щодо зв`язку кінцевого бенефіціарного власника з державою-агресором, а також формально підійшло до оцінки наданих державному реєстратору документів. Також позивач наголосив, що державний реєстратор, діючи від імені держави та реалізуючи владні управлінські функції у сфері державної реєстрації, був зобов`язаний діяти не лише формально, але й з урахуванням обмежень, встановлених під час дії воєнного стану, а також суспільної небезпеки здійснення реєстраційних дій в інтересах осіб, пов`язаних з російською федерацією.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_3 ) від 07 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_3 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/39246/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 адміністративну справу №320/39246/24 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву Міністерство юстиції України заперечує проти задоволення позову та зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відповідач 1 вказує, що предметом розгляду скарги було встановлення наявності або відсутності порушень законодавства у сфері державної реєстрації під час проведення відповідних реєстраційних дій, а не дослідження обставин можливого прихованого контролю юридичних осіб або встановлення фактичного громадянства кінцевого бенефіціарного власника. Міністерство юстиції України зазначає, що станом на момент проведення оскаржуваних реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 саме як громадянина Ізраїлю, а документи, подані для проведення реєстраційних дій, відповідали вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Також відповідач зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України №187 встановлює заборону щодо відчуження корпоративних прав особами, пов`язаними з державою-агресором, однак у даному випадку, зміни складу учасників товариств або відчуження корпоративних прав не відбувалося, а мали місце виключно зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника.

У відзиві державного реєстратора Данилишин О.В. зазначено, що під час проведення реєстраційних дій нею було перевірено подані документи на предмет відповідності вимогам законодавства та встановлено відсутність передбачених законом підстав для відмови у проведенні державної реєстрації. Державний реєстратор зазначає, що для проведення реєстраційних дій заявником були подані заява встановленої форми, структура власності, документи щодо юридичних осіб-нерезидентів, нотаріально посвідчені копії документів, а також інші документи, передбачені статтею 17 Закону №755-IV. Крім того, державний реєстратор вказує, що відомості, які містилися у Єдиному державному реєстрі на момент проведення реєстраційних дій, не містили інформації про належність ОСОБА_1 до громадянства російської федерації, а тому правові підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій були відсутні.

У письмових поясненнях представник третьої особи зазначив, що позивач не довів факту порушення державним реєстратором вимог постанови Кабінету Міністрів України №187, оскільки остання не містила прямої заборони на внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи. Також у поясненнях зазначено, що зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника не є тотожною відчуженню корпоративних прав, а склад учасників товариств залишився незмінним. Крім того, юридичні особи були зобов`язані відповідно до вимог законодавства підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника в актуальному стані та повідомляти державного реєстратора про зміни таких відомостей.

Також відповідачем 1 подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить з того, що відповідно до положень статей 12, 257 КАС України загальне позовне провадження застосовується у справах, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Разом з тим, наведені у клопотанні доводи мають загальний характер, не містять належного обґрунтування необхідності проведення судових засідань з викликом сторін, допиту свідків чи призначення експертизи, а характер спірних правовідносин та наявні у справі докази дають можливість встановити всі обставини справи на підставі письмових матеріалів, у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25.07.2022 державним реєстратором сектору державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Калуської міської ради Данилишин Ольгою Василівною проведено реєстраційні дії №1001201070028000974 щодо ТОВ «Калушський трубний завод» та №1009031070038000118 щодо ТОВ «Торговий дім «Євротрубпласт», пов`язані зі зміною відомостей про кінцевих бенефіціарних власників відповідних юридичних осіб.

Підставою для проведення вказаних реєстраційних дій були документи, подані заявником відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», зокрема, заяви встановленої форми, структура власності, документи щодо юридичних осіб-нерезидентів, а також документи, що посвідчують особу нового кінцевого бенефіціарного власника.

З матеріалів справи вбачається, що на момент проведення оскаржуваних реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 як громадянина Ізраїлю.

У подальшому Головне слідче управління Служби безпеки України звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою на вказані реєстраційні дії, посилаючись на їх невідповідність вимогам постанови Кабінету Міністрів України №187.

За результатами розгляду скарги Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора сформовано висновок про відсутність порушень законодавства у сфері державної реєстрації під час проведення оскаржуваних реєстраційних дій.

На підставі вказаного висновку Міністерством юстиції України прийнято наказ від 01.06.2023 №1297/7 «Про відмову в задоволенні скарги», яким у задоволенні скарги Головного слідчого управління Служби безпеки України відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи його протиправним, Служба безпеки України звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням дії норми закону у часі, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 «Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції», постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації», а також іншими нормативно-правовими актами, чинними станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 1 Закону України №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є офіційним визнанням шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених законом.

Державний реєстратор у розумінні вказаного Закону є особою, яка перебуває у трудових відносинах із суб`єктом державної реєстрації та уповноважена здійснювати відповідні реєстраційні дії від імені держави.

Частиною першою статті 4 Закону №755-IV визначено, що державна реєстрація базується, зокрема, на принципах обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, а також внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону №755-IV державний реєстратор приймає документи, встановлює черговість їх розгляду, перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів або відмови у державній реєстрації, використовує відомості державних реєстрів та інформаційних систем, держателем яких є державні органи, а також здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, державний реєстратор, реалізуючи надані йому владні управлінські функції, зобов`язаний діяти виключно у межах визначеної законом процедури та не вправі виходити за межі наданих йому повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Наведена норма закону закріплює принцип офіційної достовірності відомостей Єдиного державного реєстру та правомірних очікувань осіб, які використовують відповідні відомості під час вчинення юридично значимих дій.

Частиною четвертою статті 17 Закону №755-IV у редакції, чинній станом на 25.07.2022, визначено перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

Так, у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи подаються, зокрема: заява встановленої форми, структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства, витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського або судового реєстру щодо юридичної особи-нерезидента, якщо засновником юридичної особи є юридична особа-нерезидент, а також документ, що посвідчує особу кінцевого бенефіціарного власника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що законодавець визначив вичерпний перелік документів, які підлягають поданню для проведення відповідних реєстраційних дій, а також визначив обсяг перевірки, яка здійснюється державним реєстратором.

Частиною двадцять другою статті 17 Закону №755-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено обов`язок юридичних осіб підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни таких відомостей протягом тридцяти робочих днів з дня їх виникнення.

Отже, законодавством прямо передбачався обов`язок юридичних осіб подавати державному реєстратору документи щодо зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника.

Відповідно до статті 25 Закону №755-IV державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, поданих заявником, судових рішень, що набрали законної сили, а також рішень, прийнятих за результатами адміністративного оскарження.

Статтею 28 Закону №755-IV у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації.

Зокрема, підставами для відмови є подання документів особою, яка не має на це повноважень, невідповідність документів вимогам закону, наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими відомостями, наявність заборони на проведення реєстраційних дій тощо.

При цьому суд звертає увагу, що чинним станом на 25.07.2022 законодавством не було передбачено окремої самостійної підстави для відмови у державній реєстрації у зв`язку із припущенням державного реєстратора щодо можливого прихованого зв`язку кінцевого бенефіціарного власника із державою-агресором за відсутності відповідних офіційних відомостей у державних реєстрах або поданих документах.

Відповідно до статті 34 Закону №755-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на проведені державним реєстратором реєстраційні дії.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 34 Закону №755-IV передбачено випадки, у яких Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги.

Однією із таких підстав є встановлення факту того, що державним реєстратором відповідне рішення прийнято відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Міністерством юстиції України в межах компетенції, визначеної законом.

Пунктом 5 Порядку №1128 передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скаргу на предмет встановлення підстав для відмови у її задоволенні.

Пунктом 9 Порядку №1128 визначено, що під час розгляду скарги Міністерство юстиції України встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, а також перевіряє, чи було оскаржуване рішення або дія державного реєстратора прийнято на законних підставах.

За результатами розгляду скарги колегія формує висновок про наявність або відсутність порушень законодавства у сфері державної реєстрації, а Міністерство юстиції України приймає рішення про задоволення скарги або відмову у її задоволенні.

Правові та організаційні засади фінансового моніторингу визначені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 1 вказаного Закону кінцевим бенефіціарним власником є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, у тому числі через ланцюг контролю або володіння.

Водночас встановлення фактичного контролю, номінальності володіння або прихованого впливу особи на діяльність юридичної особи потребує дослідження належних та допустимих доказів у відповідній процедурі та не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 у редакції, чинній станом на 25.07.2022, було встановлено мораторій на виконання зобов`язань, кредиторами за якими є російська федерація або пов`язані з нею особи.

Крім того, вказаною постановою встановлено заборону на відчуження корпоративних прав особами, пов`язаними з державою-агресором, а правочини, укладені з порушенням такого мораторію, визначено нікчемними.

Разом із тим, системний аналіз положень Постанови №187 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що її положення були спрямовані насамперед на недопущення відчуження корпоративних прав, примусового виконання зобов`язань та виведення активів в інтересах держави-агресора.

Водночас пряма законодавча заборона на внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи за умови незмінності складу учасників юридичної особи та відсутності факту відчуження корпоративних прав станом на 25.07.2022 відсутня.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд виходить з того, що безумовно, після початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України державна політика України спрямована на максимальне обмеження впливу осіб, пов`язаних із державою-агресором, на економічні, корпоративні та фінансові процеси на території України.

Суд погоджується з тим, що в умовах воєнного стану будь-які дії, пов`язані з корпоративними правами, структурою власності юридичних осіб або діяльністю осіб, які можуть бути пов`язані з російською федерацією, повинні оцінюватися державними органами з особливою уважністю та з урахуванням інтересів національної безпеки.

Також суд враховує, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 було обумовлено необхідністю недопущення виведення активів, відчуження корпоративних прав та уникнення негативних наслідків для економічної безпеки держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації.

Разом із тим, суд наголошує, що навіть за умов воєнного стану діяльність суб`єктів владних повноважень повинна здійснюватися виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

При цьому оцінка правомірності дій державного реєстратора повинна здійснюватися виходячи саме з тих правових приписів та фактичних обставин, які існували на момент проведення спірних реєстраційних дій, а не з урахуванням обставин, встановлених або з`ясованих у подальшому.

Судом встановлено, що 25.07.2022 державним реєстратором Данилишин О.В. були проведені реєстраційні дії щодо зміни відомостей про кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Калушський трубний завод» та ТОВ «Торговий дім «Євротрубпласт».

Матеріалами справи підтверджується, що для проведення вказаних реєстраційних дій державному реєстратору були подані документи, передбачені статтею 17 Закону №755-IV, зокрема заяви встановленої форми, структура власності, документи щодо юридичних осіб-нерезидентів, нотаріально посвідчені копії документів та документи, що посвідчують особу нового кінцевого бенефіціарного власника.

Суд звертає увагу, що позивач фактично пов`язує протиправність дій державного реєстратора із тим, що ОСОБА_1 був громадянином російської федерації, а зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника була спрямована на приховування фактичного контролю над відповідними юридичними особами.

Разом із тим, судом встановлено, що станом на момент проведення спірних реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 саме як про громадянина Ізраїлю.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що на момент проведення державної реєстрації державному реєстратору були подані офіційні документи або відомості, які б прямо свідчили про наявність у вказаної особи громадянства російської федерації або про наявність встановленої законом заборони на проведення відповідних реєстраційних дій.

Суд враховує, що відповідно до статті 10 Закону №755-IV відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними та можуть використовуватись у спорі з третіми особами.

Таким чином, державний реєстратор був вправі виходити саме із тих офіційних відомостей, які містилися у Єдиному державному реєстрі та поданих документах станом на момент проведення реєстраційних дій.

Доводи позивача про те, що державний реєстратор повинен був самостійно встановити фактичний характер корпоративного контролю, дослідити можливу номінальність нового кінцевого бенефіціарного власника та встановити приховані зв`язки з державою-агресором, суд оцінює критично.

Суд зазначає, що чинне законодавство не покладало на державного реєстратора повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності, самостійного встановлення прихованих корпоративних зв`язків, перевірки фактичного контролю над юридичними особами або проведення аналізу можливого обходу санкційного чи іншого спеціального законодавства поза межами офіційних документів та державних реєстрів.

Функції державного реєстратора мають чітко визначений процедурний характер та полягають у перевірці наявності передбачених законом документів і відсутності прямо встановлених законом підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому суд враховує, що станом на 25.07.2022 положення Постанови Кабінету Міністрів України №187 не містили прямої заборони на внесення змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи.

З аналізу змісту вказаної постанови вбачається, що її положення були спрямовані передусім на заборону відчуження корпоративних прав, виведення активів та виконання зобов`язань на користь осіб, пов`язаних із державою-агресором.

Водночас судом встановлено, що у даному випадку зміни складу учасників юридичних осіб не відбулося, відомостей про укладення правочинів щодо відчуження корпоративних прав матеріали справи не містять, а оскаржувані реєстраційні дії стосувалися виключно зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника.

Суд окремо звертає увагу, що доводи позивача фактично зводяться до необхідності встановлення того, чи був ОСОБА_2 номінальним власником, чи зберігав ОСОБА_1 фактичний контроль над юридичними особами та чи мало місце приховане відчуження корпоративних прав.

Разом із тим, встановлення таких обставин потребує дослідження значного обсягу доказів щодо фактичних корпоративних відносин між фізичними та юридичними особами, руху корпоративних прав, наявності домовленостей між сторонами, а також оцінки фактичного здійснення контролю над діяльністю товариств.

Такі обставини не могли бути встановлені державним реєстратором під час проведення реєстраційних дій у межах здійснення ним формальної реєстраційної процедури.

Суд також враховує, що предметом даного спору є перевірка правомірності наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, а не встановлення фактичного власника корпоративних прав чи дослідження обставин можливого обходу санкційного законодавства.

Оцінюючи доводи позивача щодо протиправності наказу Міністерства юстиції України від 01.06.2023 №1297/7, суд виходить із того, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарги було зобов`язане перевірити, чи були у державного реєстратора на момент проведення реєстраційних дій передбачені законом підстави для відмови у державній реєстрації.

Судом встановлено, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарги дослідило наявні у Єдиному державному реєстрі відомості, подані для проведення державної реєстрації документи та дійшло висновку про відсутність порушень законодавства у сфері державної реєстрації.

При цьому суд не встановив, що Міністерством юстиції України було проігноровано будь-які офіційні документи або відомості, які б станом на момент проведення реєстраційних дій прямо свідчили про наявність передбачених законом підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Посилання позивача на необхідність застосування розширеного тлумачення положень Постанови №187 не можуть бути покладені судом в основу висновку про протиправність дій відповідачів, оскільки діяльність суб`єктів владних повноважень повинна ґрунтуватися виключно на чітких та однозначних приписах законодавства.

Інше тлумачення фактично призвело б до покладення на державного реєстратора невластивих йому функцій та можливості відмови у проведенні державної реєстрації на підставі припущень або недоведених обставин.

Суд враховує, що предметом даного спору є перевірка правомірності наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, тобто перевірка здійснення суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Спір не стосується вирішення питання належності корпоративних прав між приватними особами, а виник у зв`язку із реалізацією Міністерством юстиції України владних управлінських функцій у сфері державної реєстрації.

Аналогічний підхід щодо юрисдикції таких спорів висловлений Верховним Судом, зокрема, в усталеній практиці щодо оскарження наказів Міністерства юстиції України, прийнятих за результатами розгляду скарг на дії державних реєстраторів.

З огляду на встановлені обставини справи у їх сукупності суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності порушень законодавства у сфері державної реєстрації під час проведення державним реєстратором спірних реєстраційних дій, а також не доведено протиправності наказу Міністерства юстиції України від 01.06.2023 №1297/7 «Про відмову в задоволенні скарги».

Відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Служби безпеки України до Міністерства юстиції України, державного реєстратора сектору державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Калуської міської ради Данилишин Ольги Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євротрубпласт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Калушський трубний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, скасування реєстраційних дії, відмовити.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.