Рішення № 137502818, 18.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/26696/25

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради Житомирської області, в якому просить визнати відмову Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради від 14.01.2025 року у видачі посвідчення сім`ї учасника бойових дій та зобов`язати Управління видати таке посвідчення на ОСОБА_1 , дітей: сина ОСОБА_2 , дочку ОСОБА_3 як членів сім`ї учасника бойових дій ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 від захворювань та отриманих поранень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що чоловік позивача та батько її дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 13.03.2022 року і по 21.04.2024 року брав безпосередню участь у захисті інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації. Під час участі у бойових діях ОСОБА_4 отримав поранення, що були несумісні з подальшим продовженням військової служби. Після проходження військової служби він був демобілізований і перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . 09 жовтня 2024 року ОСОБА_4 помер. Згідно з витягом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України його смерть пов`язана з проходженням військової служби та виконанням обов`язків військової служби. Від шлюбу з ОСОБА_4 позивач має двох дітей: сина ОСОБА_2 , 2007 року народження, та дочку ОСОБА_3 , 2015 року народження. Під час проходження військової служби на ім`я ОСОБА_4 було видане посвідчення учасника бойових дій, строк дії якого сплив 01.10.2024 року. Для отримання нового посвідчення він за життя звертався до ТЦК та СП і медичного закладу, але внаслідок смерті так і не встиг отримати його. Позивач намагалася самостійно отримати статус члена сім`ї померлого Захисника України, чоловік якої помер внаслідок бойових дій та виконання обов`язків військової служби. Однак відповіддю Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради від 14.01.2025 року у визначенні такого статусу позивачу та членам її сім`ї було відмовлено. Позивач також зверталася до Міністерства оборони України, але їй було рекомендовано звертатися за місцем проживання до органів соціального захисту.

Позивач зазначає, що вона не може скористатись тими пільгами та гарантіями, які передбачені чинним законодавством України для сімей, члени яких загинули чи померли внаслідок виконання обов`язків військової служби під час бойових дій. Позивач вважає свої права порушеними, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем Управлінням соціального захисту населення Звягельської міської ради, надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому представник управління просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон) до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Вказана норма Закону є нормою прямої дії і передбачає встановлення статусу у разі підтвердження факту смерті внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини; захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті; захворювання, одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. У Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України Міністерства оборони України від 13.12.2024 № 8868 захворювання ОСОБА_4 , яке призвело до смерті, та причина смерті, пов`язані з проходженням військової служби. На думку відповідача, зазначене у ВЛК стосовно причини смерті ОСОБА_4 не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 10 Закону, тому для надання дружині ОСОБА_1 та дітям: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни підстав немає.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а також дослідивши подані сторонами документи, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , актовий запис №10 від 18.06.2005 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням соціального захисту населення Новоград-Волинської райдержадміністрації 01.10.2021 року, ОСОБА_4 визнаний ветераном війни, інвалідом війни ІІІ групи інвалідності. Посвідчення дійсне до 01.10.2024 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_4 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №15.10.2024 №1111, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно в період з 12.03.2022 по 20.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Житомирська область, Коростенський район, м, Олевськ. Дійсно в період з 10.01.2024 по 30.01.2024; з 05.02.2024 по 04.03.2024; з 06.03.2024 по 21.06.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в н.п. Сенькове Курилівська ТГ Купянського р-ну Харківської обл., н.п. Стельмахівка, Коломийчиська СТГ Сватівського р-ну Луганської обл.

Згідно з Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України Міністерства оборони України від 13.12.2024 № 8868, захворювання ОСОБА_4 , яке призвело до смерті, та причина його смерті, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.

Листом від 14.01.2025 №94 Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради на звернення позивача щодо встановлення статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» повідомлено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 р. (із змінами та доповненнями), до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать: сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфлікті.

Громадянину ОСОБА_4 20.05.2015 року управлінням праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської райдержадміністрації було видано посвідчення серії НОМЕР_2 як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи. 11.10.2021 року управлінням соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради було видано вкладку про продовження терміну дії посвідчення ОСОБА_4 на підставі Довідки МСЕК серії 12 ААВ № 585534 від 07.10.2021 р. зі строком дії інвалідності до 01.10.2024 року. Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих документів правові підстави для встановлення статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 р. (із змінами та доповненнями) наразі відсутні.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, а відмову відповідача протиправною, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно статті 4 цього Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Цієї статтею визначений перелік інших осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на момент звернення позивача до УПСЗН), до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать:

1) сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів;

сім`ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов`язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов`язаних з антигромадськими проявами;

сім`ї загиблих під час Другої світової війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об`єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім`ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів;

сім`ї осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також сім`ї осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності.

Дія абзацу четвертого цього пункту не поширюється на сім`ї працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

2) дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Згідно п. 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Порядок № 302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 4 Порядку № 302 передбачено, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого.

Таким чином, за положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» статус члена сім`ї загиблого може отримати один з подружжя, який не одружився вдруге, у випадках, чітко передбачених статтею 10 цього Закону.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сім`єю загиблого (померлого) ветерана війни визнається сім`я особи з інвалідністю внаслідок війни, яка:

загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини;

загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків);

загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті;

загинула (пропала безвісти) або померла внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Суд встановив, що ОСОБА_4 за життя було надано статус «Ветерана війни - інвалід війни» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_4 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №15.10.2024 №1111 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно в період з 12.03.2022 по 20.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в Житомирська область, Коростенський район, м, Олевськ. Дійсно в період з 10.01.2024 по 30.01.2024; з 05.02.2024 по 04.03.2024; з 06.03.2024 по 21.06.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Сенькове Курилівська ТГ Купянського р-ну Харківської обл., н.п. Стельмахівка, Коломийчиська СТГ Сватівського р-ну Луганської обл.

Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України Міністерства оборони України від 13.12.2024 № 8868 підтверджується, що захворювання ОСОБА_4 , яке призвело до смерті, та причина його смерті, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.

Тобто, для юридичної ситуації позивача абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону №3551-XII є релевантним в наступній частині: «до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів».

У постанові Касаційного адміністративного суд Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у справі №440/664/25 колегія суддів дійшла висновку, що необхідно враховувати саме безпосередню участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, а не причини, які призвели до смерті особи.

Так, позивачем підтверджено факт здійснення загиблим заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Відповідач в обґрунтування відмови зазначив про відсутність правової підстави для встановлення статусу «члена сім`ї загиблого (померлого)» відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку відповідача, зазначене у ВЛК стосовно причини смерті ОСОБА_4 не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 10 Закону, тому для надання дружині ОСОБА_1 та дітям: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни підстав немає.

Проте, відповідач не врахував, що чоловік позивача відповідає юридичній категорії «померлий внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій» і саме за цим критерієм позивач має право на отримання відповідного посвідчення.

За таких обставин наявні правові підстави для висновку про протиправність відмови відповідача у встановленні статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993, оформленої листом від 14.01.2025 №94.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регулює Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 4 Положення №302 членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого", а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 101 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України".

Дітям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 і статті 101 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до досягнення ними 14-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім`ї загиблої особи, або опікуну) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) дитини. Після досягнення такими дітьми 14-річного віку їм видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого", "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" відповідно, а після досягненням ними 18-річного віку їм у посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, який продовжує строк дії посвідчення на наступний рік за умови їх належності до категорій осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 і статті 101 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, позивач та її діти, як члени сім`ї померлого ветерана війни, мають право на отримання відповідного посвідчення.

Стосовно зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає таке.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту був «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відтак, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки оскаржувана відмова відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується наявними у матеріалах справи належними та достатніми доказами, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 1211,20 грн належить до стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради Житомирська область (вул. Шевченка, 20, м. Звягель, Житомирська обл., код ЄДРПОУ: 03192773) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради Житомирської області у наданні ОСОБА_1 та дітям ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993, оформлену листом від 14.01.2025 №94.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про надання статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та видати відповідне посвідчення.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради Житомирської області за рахунок йоо бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

18.06.26