Рішення № 137499792, 09.04.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 201/8196/25-ц

пр. 2-5216/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Рожка С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк, відповідач) про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16.03.2021 року у справі № 569/19884/19 позов AT КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 квітня 2011 року в розмірі 266 932,01 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08.04.2025 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня 2021 року скасовано. У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Зазначає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідно до довідки про рух коштів по картці/рахунку ОСОБА_2 за період з 01.01.2011- 25.09.2024 років, за період з 30.01.2015 року по 16.05.2023 року ОСОБА_2 було сплачено на користь банку 936 659,38 грн., у той час як взято коштів на суму 797 634,98 грн. , що свідчить про відсутність заборгованості за тілом кредиту. Оскільки, як було встановлено під час розгляду справи № 569/19884/19 за позовом AT КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, між AT КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 не було письмово погоджено розміру відсотків за користування кредитними коштами, штрафів, пені тощо, а також те, що банком внесені ОСОБА_2 кошти неправомірно зараховувались в рахунок погашення таких відсотків, пені, штрафів, такі кошти підлягають поверненню.

З урахуванням наведеного, вважає, що відповідач зобов`язаний повернути незаконно та безпідставно відраховані з його рахунку кошти в сумі, з урахуванням вищевказаної постанови апеляційного суду, 139 024,40 грн., оскільки, як вказано в постанові апеляційного суду, «не можна вважати правомірним зарахування банком таких коштів на погашення заборгованості за відсотками, пеню та штрафами, оскільки сторони не обумовили у письмовому вигляді їх розмір та порядок нарахування і погашення».

Посилаючись на наведене, просить суд стягнути з AT КБ «ПриватБанк на його користь кошти в сумі 139 024,40 грн.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 03 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів передано на розгляд Печерському районному суду міста Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року прийнято до провадження та відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено для розгляду по суті на 28 січня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року розгляд справи відкладено до 09 квітня 2026 року.

10 березня 2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що між сторонами існували договірні кредитні правовідносини, позивач тривалий час користувався кредитними коштами та здійснював їх погашення, чим фактично акцептував умови договору. Також представник відповідача посилається на відсутність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України, сплив строку позовної давності, відсутність преюдиційного значення правової оцінки, наданої в іншій справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у позовні заяві, та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені відзиві на позовну заяву, просив їх урахувати та відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши думку учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд установив, що 19 квітня 2011 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16.03.2021 року у справі № 569/19884/19 задоволено позов AT КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 квітня 2011 року в розмірі 266 932,01 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08.04.2025 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня 2021 року скасовано. У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

У зазначеному судовому рішенні апеляційний суд указав, що додана позивачем до позовної заяви, а також довідки про рух коштів по картці/рахунку ОСОБА_2 , за період з 01.01.2011-25.09.2024 року, за період з 30.01.2015 року по 16.05.2023 року ОСОБА_2 було сплачено на користь банку 936 659,38 грн., у той час як узято коштів на суму 797 634,98 грн., що свідчить про відсутність заборгованості за тілом кредиту. За відсутності договірного врегулювання порядку списання банком коштів, які вносилися позичальником на погашення заборгованості за кредитом, не можна вважати правомірним зарахування банком таких коштів на погашення заборгованості за відсотками, пеню та штрафами, оскільки сторони не обумовили у письмовому вигляді їх розмір та порядок нарахування і погашення.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині наявності заборгованості ОСОБА_2 за тілом кредиту, а також безпідставності нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсутності належного договірного узгодження сторонами у письмовому вигляді порядку нарахування такої.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Така позиція викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 462/5368/16-ц від 22 вересня 2022 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка просить стягнути суму коштів в розмірі 139 024,40 грн., яка на її думку є безпідставно набутим майном та є різницею між набутою сумою банком (936 659,38 грн.) та отриманими нею кредитними коштами (797 634,98 грн.).

Відповідно до висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц «для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Як встановлено судом, постановою Рівненського апеляційного суду від 08.04.2025 року у справі № 569/19884/19 відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, тобто уже було вирішено спір між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, що виникла на підставі кредитного договору від 19 квітня 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , суд зазначив, що за відсутності договірного врегулювання порядку списання банком коштів, які вносилися позичальником на погашення заборгованості за кредитом, не можна вважати правомірним зарахування банком таких коштів на погашення заборгованості за відсотками, пеню та штрафами, оскільки сторони не обумовили у письмовому вигляді їх розмір та порядок нарахування і погашення.

Як зазначив Верховний Суд у постановах 28 квітня 2021 року у справі № 161/2928/19 про визнання кредитного договору неукладеним; від 26 січня 2022 року у справі № 712/8926/18 про визнання кредитного договору недійсним; від 12 липня 2021 року у справі № 562/482/20 про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення права вимоги, «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Враховуючи, що суд уже вирішив спір щодо стягнення заборгованості за позовом АТ КБ «ПриватБанк», звернення боржника з позовом про зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості чи повернути майно на підставі ст. 1212 ЦК України не є належним способом захисту, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Крім того, що судовим рішенням Рівненського апеляційного суду від 08.04.2025 року у справі № 569/19884/19 не встановлено безпідставне списання банком грошових коштів за рахунок коштів позивача, відповідно відсутні підстави для повернення ОСОБА_2 коштів в сумі, заявленої останнім у позові.

Як регламентує стаття 15 ЦК України, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Отже, перевіривши матеріали справи, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, заявлені вимоги не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.05.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ