Рішення № 137498012, 17.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/27/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря Кочуровської К.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до

відповідача -1- Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСАІНВЕСТБУД

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕЙМ ГРУП

відповідача-3 Дочірнього підприємства ТРАНС ОКЕАН ТУР

відповідача-4 Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС

про солідарне стягнення 30418473,97грн

за участю представників:

від прокуратури - Коломійчук І.

від позивача Явченко Д.

від відповідача-3 - Горобець В.

від відповідача-1 - Лазько С.

слухач Малевич О.С.

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСАІНВЕСТБУД, Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕЙМ ГРУП, Дочірнього підприємства ТРАНС ОКЕАН ТУР, Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю АВЕРС про солідарне стягнення 30418473,97грн, з яких 16608520грн заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 2343848,95грн 3 % річних та 11466105,02грн інфляційних нарахувань.

Ухвалами від 07.01.2026 відмовлено в задоволенні чотирьох заяв прокурора про забезпечення позову.

Ухвалою від 08.01.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 11.02.2026.

Відповідачі отримали ухвалу 08.01.2026 в електронних кабінетах.

11.02.2026 відповідач-1 подав клопотання про призначення експертизи.

Прокурор подав заперечення щодо призначення експертизи.

17.02.2026 відповідач-3 подав відзив, у якому заперечує проти позову, посилаючись на те, що прокурор не врахував, що згідно з ч. 2 пункту 4 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент надання перших дозволів на виконання будівельних робіт, врегульовано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, що має місце в даному випадку.

17.02.2026 відповідач-1 подав відзив, у якому заперечує проти позову, посилаючись на те, що у Прокурора відсутні передбачені законом виключні підстави для звернення його до суду за захистом інтересів держави в особі Одеської міської ради. Крім того, відповідач-1 зазначає, що оскільки замовниками будівництва здійснювалось будівництво курортно - оздоровчого комплексу, яке відноситься до закладів оздоровчого призначення, то в силу п.п. 2, ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», такими замовниками пайова участь не сплачується.

Ухвалою від 11.02.2026 підготовче засідання призначено на 25.02.2026.

В засіданні 25.02.2026 оголошено перерву до 11.03.2026.

06.03.2026 прокурор подав пояснення на відзиви.

Ухвалою від 11.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 08.04.2026, а також витребувано докази.

30.03.2026 відповідач-1 подав на виконання ухвали суду докази.

31.03.2026 прокурор подав відповіді на відзиви.

Ухвалою від 08.04.2026 постановлено провести підготовче провадження впродовж розумного строку та повідомлено про перерву до 22.04.2026.

Ухвалою від 22.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в засіданні 03.06.2026. Крім того, ухвалою від 22.04.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про призначення експертизи. З огляду на викладене, суд протокольно ухвалив 22.04.2026 повернути відповідачу-1 витребувану у нього документацію. В засіданні 03.06.2026 оголошувалась перерва до 10.06.2026 через повітряну тривогу в м. Одесі.

В засіданні 10.06.2026 оголошено перерву до 17.06.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 34, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038 від 17.02.2011 замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі йому органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками. За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається. Для отримання дозволу подається відповідна заява.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, порядок видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Акта готовності об`єкта до експлуатації від 16.03.2021, на підставі дозволів на виконання будівельних робіт: від 28.07.2017 № 112172091818, від 11.08.2017 № ОД 122172222008, від 10.09.2018 № ОД 122182531703, від 16.05.20219 № ОД 122191351760, від 23.12.2020 № ОД 112172091818-1, виданих Управлінням державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС» здійснювали нове будівництво об`єкта «Будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: Україна. Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65» за кодом об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1264.9 та за класом наслідків (відповідальності) СС2.

Згідно з п. 5 Акта готовності об`єкта до експлуатації будівельні роботи товариствами виконано у строк:

початок робіт: липень 2017 року; закінчення робіт: березень 2021 року.

Відповідно до даних п. 6.1 Акта готовності об`єкта до експлуатації (нежитлові приміщення) за результатами технічної інвентаризації: загальна площа будівлі складає 23496,84 м2; загальна площа приміщень - 21192,79 м2; кількість поверхів - 21.

У подальшому, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, на підставі Акта готовності об`єкту до експлуатації від 16.03.2021, замовникам будівництва: ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємству з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС» 06.07.2021 виданий сертифікат № ОДІ22210407857, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації згідно з проектом: «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65 Третя черга».

Відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038 від 17.02.2011 (статтю виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ (надалі - Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019, що набрав чинності 17.10.2019), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні ним до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.

Таким чином, станом на дату початку будівництва цього об`єкта, а саме: станом на 28.07.2017, вказана норма Закону України № 3038 була чинною та зобов`язувала замовників, до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, взяти участь у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом перерахування коштів до місцевого бюджету.

У позові прокурор наполягає на тому, що незважаючи на готовність об`єкта будівництва до експлуатації замовником до теперішнього часу не сплачено суму пайової участі до місцевого бюджету, чим порушено економічні інтереси держави (листи Управління капітального будівництва Одеської міської ради за № 02-03/584 від 30.09.2024 та від 11.11.2024 №02-04/1630).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальна громада міста через утворені нею органи місцевого самоврядування управляє майном, що є в комунальній власності; затверджує бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролює їх виконання.

В силу ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів, інші кошти, що є у комунальній власності територіальної громади міста.

Відповідно до положень ст. 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Крім іншого, в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Так, на підставі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-УІ, Одеською міською радою 11.12.2019 прийнято рішення № 5446-УІІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 16.12.2015 № 12-УII «Про утворення комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси та затвердження Положення про неї».

Згідно з п. 7 Положення про комісію з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси, замовник будівництва протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звертається до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, до якої додаються документи, що підтверджують вартість об`єкта будівництва. Управління капітального будівництва Одеської міської ради готує матеріали для здійснення розрахунку та передає їх на розгляд та затвердження Комісії.

Згідно з цим пунктом, Управління капітального будівництва Одеської міської ради, на підставі даних реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, щомісячно інформує Комісію про замовників, які отримали дозволи на проведення будівельних робіт, та надає на розгляд Комісії документи для визначення розміру пайової участі по кожному об`єкту. У разі ненадання замовником протягом 10 робочих днів після початку будівництва необхідних документів для визначення розміру пайової участі Комісія встановлює розмір пайової участі по техніко-економічним показникам об`єкта відповідно до основних показників опосередковано, вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Пунктом 8 Положення про комісію також визначено, що відповідно до ч. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» протягом 2020 року замовники будівництва, реконструкції, розширення, перепрофілювання, переобладнання, зміни функціонального призначення, реставрації будь-яких об`єктів містобудування на території м. Одеси, незалежно від форми власності замовника, розташування та функціонального призначення об`єкта будівництва (реконструкції), перераховують до бюджету міста Одеси кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у такому розмірі:

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до п. 9 Положення про комісію при встановленні факту введення об`єкта будівництва в експлуатацію без оплати пайової участі. Комісія доручає управлінню капітального будівництва Одеської міської ради спільно з Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради та Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради підготувати необхідні матеріали для встановлення Комісією розміру пайової участі по відповідним об`єктам, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Нормами ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язками для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Нормами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин, чітко визначено, крім іншого, що перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.

Таким чином, укладення у таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язком на підставі закону.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яку викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц та від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Матеріалами справи підтверджується, що на час виконання будівельних робіт та всупереч нормам законодавства, яке регулює виниклі правовідносини, замовники не звертались до органу місцевого самоврядування із заявами про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, та, у подальшому, договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об`єктів містобудування у місті Одесі між замовниками та Одеською міською радою не укладено, що підтверджується листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 11.11.2024 № 02-04/1630.

Суд звертає увагу на те, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які зазначено у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23.

Верховною Радою України 20.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ (надалі - Закон України № 132-ІХ), яким внесені зміни, зокрема, у Закон України № 3038-VІ шляхом виключення з його тексту, крім іншого, положень ст. 40, про що зазначено у ч. З п. 13 розд. І. Закону України № 132-ІХ, який набрав чинності 17.10.2019.

Крім того, Верховна Рада України постановила, що п. 13 розд. І цього Закону набирає чинності з 01.01.2020 (п. 1 розд. II Прикінцевих та перехідних положень), якою скасований обов`язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, що був закріплений нормами ст. 40 Закону України № 3038-УІ.

Наразі, нормами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-ІХ установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (надалі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта:

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

· об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

· будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

· будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

· індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

· об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

· об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

· об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

· об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

· об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

· об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

· об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

· об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

· об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки товариствами договори про пайову участь з Одеською міською радою не укладено, а будівництво об`єкту розпочато у липні 2017 року, то у відповідачів виник обов`язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Аналогічна позиція викладена у справі № 910/9548/21 (постанова Верховного Суду від 29.07.2022) відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 132-ІХ порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

· об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовником та органами місцевого самоврядування до не були укладені;

· об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду виснувала, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак, які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 132-ІХ визначено як обов`язок (за винятком передбачених п.п. 2 цього абзацу винятків. Щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Cуду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості і спрямовані на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23.

З огляду на викладене, ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС», як замовники будівництва нового об`єкта, в силу закону зобов`язані були сплатити кошти пайової участі в сумі 16 608 520 грн за будівництво об`єкта «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65 Третя черга» до введення його в експлуатацію, тобто до 16.03.2021.

Однак, як вбачається з дозвільного документа № ОД 122210407857 про видачу сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів підставою для звільнення від сплати пайової участі замовниками зазначено: п. 13 розд. І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019, оскільки цим пунктом виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, яка унормовувала порядок оплату коштів пайової участі.

Згідно з п. 1 ч. 1 розд. II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-ІХ норматив розрахунку пайової участі для нежитлових будівель та споруд встановлюється у розмірі 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Відповідно до п. 10. Акта готовності об`єкта до експлуатації від 16.03.2021 кошторисна вартість об`єкта будівництва складає 415213 тис. грн.

Листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради за № 02-04/1630 від 11.11.2024, адресованого окружній прокуратурі повідомлено, що договір пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси між виконавчим комітетом Одеської міської ради та замовниками не укладався.

Крім того, згідно листа Управління капітального будівництва Одеської міської ради № 02-03/584 від 30.09.2024 під час проведення ревізії фінансово- господарської діяльності Управління капітального будівництва Одеської міської ради за період з 01.01.2020 по 30.09.2023 органом фінансового контролю встановлено, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про реєстрацію 06.07.2021 за № ОДІ22210407857, Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта «Нове будівництво курортно- оздоровчого комплексу за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65 Третя черга будівництва»

Як вбачається з відомостей цього Сертифіката кошторисна вартість об`єкта будівництва складає 415213 тис. гривень.

До матеріалів позовної заяви долучено розрахунок пайової участі для створення і розвитку інфраструктури міста Одеси замовників нежитлових об`єктів будівництва, розпочатих до 2020 року та введених в експлуатацію протягом періоду з 01.01.2020 по 30.09.2023 на суму 16 608 520 грн, який долучено органом фінансового контролю у табличному варіанті до листа Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області за № 040817-17/1446-2024 від 24.05.2024.

Також, за листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 02.09.2024 за № 02-05/807-юр, який адресований Юридичному департаменту Одеської міської ради, з посиланням на дані Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту № ОДІ22210407857, загальна кошторисна вартість об`єкта становить 415 213 тис. гривень.

Отже, ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС» безпідставно зберегли у себе кошти пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта «Нове будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65 Третя черга будівництва» на суму 16 608 520 грн (415 213 000 грн х 4%), яка складається, виходячи з наступного, де:

415 213 000 грн - загальна кошторисна вартість будівництва вказаного об`єкта;

4% - норматив розрахунку пайової участі для нежитлових будівель та споруд, що встановлений у розмірі 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта на підставі п. 1 ч. 1 розд. II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді окружною прокуратурою 23.09.2024 за № 52-11148вих-24 та за № 52-11154вих-24 відповідно на адресу Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради надіслані запити щодо надання інформації стосовно вжитих заходів претензійно-позовного характеру задля стягнення з товариства на користь територіальної громади коштів пайової участі в розвитку інфраструктури міста.

Так, на запит окружної прокуратури за № 52-11148вих-24, який адресований Одеській міській раді, Управління капітального будівництва Одеської міської ради поінформувало прокуратуру, що розрахунок пайової участі за вищевказаним об`єктом будівництва складатиме 16 608 520 грн (415 213 000 грн х 4%), з яких 415 213 тис. грн - кошторисна вартість будівництва вказаного об`єкта, а 4% - розмір залучення коштів для об`єктів нежитлового призначення в силу Закону України № 132-ІХ.

Як зазначено у цьому листі, 24.06.2024 на адресу Управління надійшов лист від ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД» за № 24/06 від 24.06.2024, в якому цей замовник відмовляється від сплати розміру пайової участі.

Таким чином, підтверджено, що відповідачі були замовниками будівництва, однак безпідставно не сплатили грошові кошти у якості пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Одеської міської ради у зв`язку із будівництвом об`єкта за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65.

Відповідно до положень ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Разом з цим, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, з урахуванням ч. 2 ст. 536 ЦК України, встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив, з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правових висновків Верховного Суду, які зазначені у постанові від 05.05.2022 у справі № 925/683/21, час прострочення товариством, проценти та індекс інфляції повинні бути розраховані з моменту засвідчення готовності об`єкта до експлуатації, тобто у спірних правовідносинах такою датою для замовників є саме 16.03.2021.

Норми ст. 625 ЦК України розмішені в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а відтак він визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц)

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу, з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 у справі № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу, з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, інфляційні нарахування розраховуються окремо за кожен місяць прострочення, виходячи із суми боргу на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державною службою статистики України.

Передбачене нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/1 б-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

Отже, з урахуванням правових висновків постанови Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 925/683/21, заборгованість за час прострочення ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ЕРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС», як замовниками будівництва, виконання зобов`язання зі сплати ним коштів пайової участі у розвитку населеного пункту, проценти та індекс інфляції повинні бути розраховані з моменту засвідчення готовності об`єкта до експлуатації, тобто з 16.03.2021 - дати підписання акта готовності об`єкта до експлуатації.

У зв`язку з тим, що відповідачі допустили прострочення виконання зобов`язання зі сплати коштів пайової участі у розвитку населеного пункту в розмірі 16 608 520 грн, тому прокурор просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку в межах цієї справи ще 2343848,95 грн 3% річних та 11 466 105,02 грн інфляційних втрат, нарахованих станом на 26.11.2025.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних, суд встановив, що вони здійснені правильно.

Відповідач-3 подав відзив, у якому заперечує проти позову, посилаючись на те, що прокурор не врахував, що згідно з ч. 2 пункту 4 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на момент надання перших дозволів на виконання будівельних робіт, якою врегульовано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, що має місце в даному випадку.

Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечує проти позову, посилаючись на те, що у Прокурора відсутні передбачені законом виключні підстави для звернення його до суду за захистом інтересів держави в особі Одеської міської ради. Крім того, відповідач-1 зазначає, що оскільки замовниками будівництва здійснювалось будівництво курортно - оздоровчого комплексу, яке відноситься до закладів оздоровчого призначення, то в силу п.п. 2, ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», такими замовниками пайова участь не сплачується.

Суд відхиляє заперечення відповідачів, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», на який покликаються відповідачі, пайова участь не сплачується за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19, зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об`єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об`єкта споруджує на цій земельній ділянці об`єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).

Відповідно до Акта готовності об`єкта до експлуатації від 16.03.2021, на підставі дозволів на виконання будівельних робіт від 28.07.2017 № 112172091818, від 11.08.2017 № ОД 122172222008, від 10.09.2018 № ОД 122182531703, від 16.05.20219 № ОД 122191351760, від 23.12.2020 № ОД 112172091818-1, виданих Управлінням державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП», ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС» здійснювали нове будівництво об`єкта «Будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, Приморський район, вул. Французький бульвар, 63/65» за кодом об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1264.9 (заклади лікувально-профілактичні та оздоровчі інші та за класом наслідків (відповідальності) СС2.

За даними ДК 018-2000 заклади медичного та оздоровчого призначенні віднесені до класу 1264 «Будівлі лікарень та оздоровчих закладів», який включає: заклади з надання медичної допомоги хворим та травмованим пацієнтам; санаторії, профілакторії, спеціалізовані лікарні, психіатричні диспансери, пологові будинки, материнські та дитячі реабілітаційні центри; лікарні навчальних закладів, шпиталі виправних закладів, в`язниць та збройних сил; будівлі, що використовуються для термального та соляного лікування, функціональної реабілітації, пунктів переливання крові, пунктів донорського грудного молока та т. ін.

Як вбачається з п. 1 Загального положення про санаторно-курортний заклад, санаторно- курортний заклад - це заклад охорони здоров`я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

Відповідно до підходів, сформованих у практиці Верховного Суду, при визначенні поняття будівель у розумінні законодавства про регулювання містобудівної діяльності підлягають урахуванню дані Державного класифікатора будівель і споруд.

При цьому, визначальне правове значення має саме функціональне призначення об`єкта та характер його фактичної експлуатації.

Отже, будівництво об`єктів медичного і оздоровчого призначення передбачає супутнє надання відповідних послуг.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, комплекс збудований не для надання лікувально-профілактичних та оздоровчих послуг, а для досягнення комерційних цілей, а саме - отримання прибутку від продажу об`єктів нерухомості (апартаментів), на що зокрема вказують надані прокурором роздруківки оголошень та інформація сайту https://kandinsky-residence.com.ua/ru/, де комплекс позиціонується як чотири 21-поверхових будинки з виставленням на продаж апартаментів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що на такий об`єкт нерухомості, як заклад медичного чи оздоровчого призначення або його функціонування здійснюється відповідно до заявленої мети будівництва.

Нормами ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

За змістом положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Нормами ч. З ст. 11 ЦК України, передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Дана правова позиція повністю узгоджується з практикою Верховного суду України, зокрема, викладеною у рішенні від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно з нормами ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Крім того, права органів самоврядування, відповідно до положень ст. 145 Конституції України, захищаються у судовому порядку.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Згідно з п. п. 15, 22, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, крім іншого, затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України № 280/97-ВР органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Бюджетна система України, з урахуванням положень ст. 7 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України), грунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 БК України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, крім іншого, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом з цим, нормами ч. З ст. 16 Закону України № 280/97-ВР визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Бюджетом розвитку, згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Одеська міська рада.

Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з нормами ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

В силу ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку з чим прокурор у кожному випадку обгрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій Чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Так, згідно з п. 1 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

У даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв`язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства товариством, яке безпідставно ухилилось від сплати коштів пайової участі, як замовника будівництва, у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси до місцевого бюджету, а також через нездійснення Одеською міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом.

Вищевказані порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі з боку замовників будівництва ТОВ «ОДЕСАІНВЕСТБУД», ТОВ «ФЕЙМ ГРУП». ДП «ТРАНС ОКЕАН ТУР» та Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «АВЕРС» зумовлюють не надходження до Одеської міської ради коштів- пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради у вигляді упущеної вигоди.

Як вбачається з п. 2 резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного суду України, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Крім того, відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений| обов`язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким чином, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справі, яку порушено за позовною заявою прокурора.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, п. 35; рішення від 01.04.2010 у справі «Корольов проти Росії», заява № 5447/03, п. 38).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Таким чином, подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до положень ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган та у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного сі року після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

При цьому, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити; чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (постанова Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №914/1844/18).

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд дійшов правового висновку: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного вбачається, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 виснував, що суди у першу чергу зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до Кабінету Міністрів України, та поданням позову в цій справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Критерій «розумності», який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

У свою чергу, Приморською окружною прокуратурою міста Одеси на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та, з урахуванням вказаної практики Верховного Суду, виключно, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді 23.09.2024 за № 52-11148вих-24 та за № 52-11154вих-24 відповідно на адресу Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради скеровані запити щодо надання інформації та документів стосовно вжитих заходів претензійно-позовного характеру задля стягнення із замовників на користь територіальної громади міста Одеси безпідставно збережених коштів пайової участі у зв`язку з будівництвом цього об`єкта.

На запит окружної прокуратури за № 52-11148вих-24, що надіслано до Одеської міської ради Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради надано відповідь від 30.09.2024 № 02-03/584, з якої, крім іншого, вбачається, що до компетенції Управління не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі та такі дії вчиняються Юридичним департаментом Одеської міської ради.

Разом з цим, безпосередньо Одеська міська рада не надала відповіді на цей запит прокурора, як і не повідомила про перенаправления його за належністю.

Отже, з боку Одеської міської ради допущено нездійснення відповідного захисту та не вжито заходів претензійно-позовного характеру протягом тривалого часу з метою стягнення із замовників коштів пайової участі в судовому порядку.

Крім того, Приморською окружною прокуратурою міста Одеси на адресу Юридичного департаменту Одеської міської ради 19.05.2025 за № 52-7163вих-25 надіслано запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому перед виконавчим органом Одеської міської ради, крім іншого, порушено питання щодо вжитих заходів задля стягнення коштів пайової участі із замовників будівництва за цим об`єктом.

Як вбачається з відповіді Юридичного департаменту Одеської міської ради за № 119-пр/вих від 25.06.2025, яку отримано окружною прокуратурою 02.07.2025, на даний час Одеська міська рада не зверталась до суду в порядку господарського судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 суд дійшов правового висновку, що сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян-членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Таким чином, незалежно від причин незвернення Одеської міської ради до суду факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Згідно з нормами ст. 5 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 22 БК України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства, згідно з нормами ст. 26 БК України, спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обгрунтованих управлінських рішень (п. З ч. 1 ст. 26).

В силу ч. З ст. 26 БК України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Недоотримання коштів пайової участі впливає на недофінансування інших проектів та програми створення і розвитку інженерно- транспортної. соціальної інфраструктури міста, що зумовлює погіршення економічного рівня життя мешканців територіальної громади міста Одеси, зокрема, під час повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України та введення на всій території України воєнного стану, який діє і на теперішній час.

Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста.

Враховуючи викладене, вказана позовна заява пред`являвлена прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради, яка згідно з вимогами положень статей 2, 64 та 71 Бюджетного кодексу України є отримувачем коштів пайової участі.

Більш того, недотримання вимог законодавства з боку Одеської міської ради у виниклих правовідносинах порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, що безумовно становить суспільний інтерес, а тому, захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже, існують підстави для представництва органами прокуратури порушених інтересів держави в особі Одеської міської ради як органу, уповноваженого на здійснення функцій територіальної громади у спірних правовідносинах на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

У зв`язку з викладеним, бездіяльність Одеської міської ради у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяє прокурора не тільки правом, а й обов`язком відреагувати на порушення інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред`явлення цієї позовної заяви.

У даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим в силу ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звернення прокурора до суду у даному випадку, з метою захисту майнових інтересів держави, здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою повідомлено Одеську міську раду про намір звернення прокурора до суду із цим позовом окремим листом.

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє посилання відповідача-1 на відсутність підстав для представництва.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 16608520грн заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 2343848,95грн 3 % річних та 11466105,02грн інфляційних нарахувань є обгрунтованими.

Прокурор просить стягнути кошти солідарно з відповідачів.

Згідно з ст. 540 ЦК України якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, зважаючи, що Закон не встановлює солідарної відповідальності відповідачів, а також відсутні відомості про наявність між відповідачами договору, який би передбачав такий обов`язок, підстав для покладення на них солідарного обов`язку зі сплати пайової участі не вбачається.

Оскільки на підставі Закону в цій справі виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов`язок в рівній частці по 4152130,00 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 585962,24 грн 3 % річних та 2866526,26грн інфляційних нарахувань з кожного.

Прокурор просить стягнути судові витрати солідарно.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено до кількох відповідачів, судовий збір, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених вимог щодо кожного відповідача, а не солідарно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16, від 16.01.2024 у справі №903/87/23, постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі №522/5582/16-ц, від 17.08.2022 у справі №745/342/19, від 24.03.2021 у справі №462/2077/17.

Прокурор за подання даної позовної заяви сплатив 456277,11грн судового збору.

Отже, сплачений прокуратурою судовий збір за позовну заяву покладається на відповідачів порівну - по 114069,28грн з кожного.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАІНВЕСТБУД» (код 39048207, м. Київ, вул. Бориспільска, 26, к. Ж, офіс 6-13) до місцевого бюджету 4152130,00 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 585962,24 грн 3 % річних та 2866526,26грн інфляційних нарахувань.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕЙМ ГРУП» (код 34672812, м. Одеса, Французький бульвар, 65, к. 3) до місцевого бюджету 4152130,00 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 585962,24 грн 3 % річних та 2866526,26грн інфляційних нарахувань.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «ТРАНС ОКЕАН ТУР» (код 25030002, м.Одеса, Французький бульвар, 65, к. 1) до місцевого бюджету 4152130,00 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 585962,24 грн 3 % річних та 2866526,26грн інфляційних нарахувань.

5. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС» (код 14364881, м. Одеса, вул. Єврейська, 2А) до місцевого бюджету 4152130,00 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовника для створення і розвитку інфраструктури міста, 585962,24 грн 3 % річних та 2866526,26грн інфляційних нарахувань.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАІНВЕСТБУД» (код 39048207, м. Київ, вул. Бориспільска, 26, к. Ж, офіс 6-13) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код 03528552) 114069,28 грн. судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕЙМ ГРУП» (код 34672812, м. Одеса, Французький бульвар, 65, к. 3) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код 03528552) 114069,28 грн. судового збору.

8. Стягнути з Дочірнього підприємства «ТРАНС ОКЕАН ТУР» (код 25030002, м.Одеса, Французький бульвар, 65, к. 1) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код 03528552) 114069,28 грн. судового збору.

9. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРС» (код 14364881, м. Одеса, вул. Єврейська, 2А) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код 03528552) 114069,28 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18 червня 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова