Ухвала суду № 137497661, 18.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.06.2026Справа № 910/7074/26

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Релігійної організації "Релігійна громада Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва" (03039, м. Київ, проспект 40-Річчя Жовтня, будинок 54)

про визнання недійсними рішення та статуту

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Релігійної організації "Релігійна громада Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва" про:

- визнання недійсними рішення загальних (парафіяльних) зборів Релігійної організації "Релігійна громада Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва" (ідентифікаційний код юридичної особи 22881343), оформлені протоколом № 1 від 15.02.2026.

- визнання недійсною нову редакцію Статуту Релігійної організації "Релігійна громада парафія Вознесіння Господнього Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) у Голосіївському районі міста Києва" (ідентифікаційний код юридичної особи 22881343), прийняту рішенням загальних (парафіяльних) зборів, оформлених протоколом № 1 від 15.02.2026 та затверджену Епіфанієм Митрополитом Київським і всієї України Керуючим Київською єпархією Української православної церкви (Православної Церкви України) 17.02.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведення загальних зборів (парафіяльних зборів) та ухвалення ними рішення про зміну канонічного підпорядкування релігійної організації "Релігійна громада Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва" здійснювалось без дотримання вимог чинного законодавства та з порушенням статуту цієї організації, а тому затверджений ними статут релігійної організації "Релігійна громада парафія Вознесіння Господнього Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) у Голосіївському районі міста Києва" є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі нотаріусам та іншим особам, уповноваженим законом на виконання функцій державного реєстратора, до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Релігійної організації Релігійна громада Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 22881343, у частині державної реєстрації змін до установчих документів/статуту та/або внесення змін до відомостей про юридичну особу щодо її найменування, керівника, органів управління та осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, на виконання рішень загальних (парафіяльних) зборів Релігійної організації, оформлених протоколом № 1 від 15.02.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2026 задоволено самовідвід судді Алєєвої І.В. від розгляду справи № 910/7074/26 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Вознесіння Господнього Української православної церкви у Голосіївському районі м. Києва" про визнання недійсним рішення та статуту, матеріали судової справи № 910/7074/26 передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026, справу № 910/7074/26, передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.06.2026 заяву про забезпечення позову у справі № 910/7074/26 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 відкрито провадження у справі № 910/7074/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що якщо нова редакція статуту буде зареєстрована і на її підставі до ЄДР будуть внесені нові відомості про найменування, статут, керівника, органи управління або підписантів Релігійної організації, виникне новий публічно-достовірний реєстраційний стан. Відомості ЄДР використовуються у відносинах із третіми особами, а отже такі записи можуть стати підставою для подальших дій від імені юридичної особи

Дослідивши наведені ОСОБА_1 обґрунтування щодо вжиття заходів до забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.

У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з приписами частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог заявника і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову до подачі позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або неможливість ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України), про що зазначено в постановах Верховного Суду від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подачі, оскільки необхідність у застосуванні судом визначених заявником заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Поряд з тим, суд зазначає, що вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження, суд не вдається до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, отже має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

При цьому, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави

Відповідно до пунктів 12-14 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про органи управління юридичної особи; відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; відомості про юридичну особу, яка виконує повноваження виконавчого органу товариства: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; про представників юридичної особи, яка виконує повноваження виконавчого органу товариства, уповноважених діяти від імені товариства - для товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, що перебуває (перебувало) у статусі резидента Дія Сіті відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" та передало повноваження виконавчого органу такого товариства юридичній особі; відомості про членів керівних органів: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, посада, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти), контактний номер телефону та інші засоби зв`язку - для громадського формування.

Частина 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлює, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на момент звернення з даною заявою до Господарського суду міста Києва в Єдиному державному реєстрі здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу (номер запису 000681070010025717) а саме: зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи.

Зокрема, настоятелем та керівником щонайменше з 01.04.2026 значиться ОСОБА_2 .

Суд наголошує, що згідно з частинами першою - другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Дорани проти Ірландії").

При цьому, суд звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).

У даному випадку, встановлені у даній справі обставини свідчать, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову, заявлених позивачем в заяві, не матиме наслідком збереження стану, існуючого станом на момент прийняття загальними зборами релігійної громади спірного рішення, залишення незмінним якого є метою позивача, оскільки останнє фактично виконане (реалізоване) в частині, а тому відсутні підстави вважати, що як права позивача, так і баланс інтересів будуть відновлені виключно за наслідками вжиття заявлених заходів забезпечення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, ст. 140, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду(частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька