Рішення № 137497435, 23.07.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2025Справа № 910/15481/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" просп. Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" вул. Джона Маккейна, 39, офіс 12,м. Київ,01042

про стягнення 2 205 632,77 грн.

Представники сторін:

від позивача: Підлипенський Д.В.

від відповідача: Сібілєв М.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" про стягнення 2 205 632,77 грн., а саме 1 417 396,53 грн. пені та 788 236,24 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як підрядником умов укладеного між сторонами Договору № 4600007072 про закупівлю послуг від 16.01.2023 року в частині своєчасного виконання робіт, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені та штрафу у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду від 30.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15481/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.02.2025 року.

Проте, у зв`язку з увільненням судді Селівона А.М. від роботи на один календарний день, призначене на 05.02.2025 року судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року підготовче засідання у справі призначено на 13.03.2025 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" подані: представником відповідача 20.01.2025 року - відзив на позовну заяву б/н від 20.01.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що з урахуванням п. 4.1 Договору гранична дата виконання робіт - 16.01.2024 року. Таким чином, з урахуванням підписання Акту № 1 за червень 2023 року 28.06.2023 року застосування штрафних санкцій по Договору до закінчення строку виконання таких робіт є неправомірним. Також відповідач зазначив про наявність прострочення кредитора, оскільки з моменту погодження робочої документації, про що свідчить Лист №7203ВИХ-23-1732 від 28.06.2023 року, до моменту укладання з метою уточнення переліку робіт 25.10.2023 року Додаткової угоди №1, у підрядника була відсутня можливість приступити до виконання Робіт за Договором, враховуючи, що таке виконання без підписаної додаткової угоди, на переконання відповідача, суперечило б робочій документації по об`єкту та/або Додатку №1 до Договору. Отже, відповідач наголошує, що погодження змін до Договору відбулось через 120 календарних днів та, відповідно, загальний строк прострочення кредитора склав 167 календарних днів. Окрім цього, відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, про що було повідомлено позивача листом від 05.05.2023 року №1505- 1/23, а також листом від 08.02.2024 року № 0802/24 з доданим до нього Сертифікатом про форс - мажорні обставини № 3200-24-0187, тобто відповідач вважає, що з урахуванням п. 8.4 Договору термін строку виконання робіт було продовжено на строк дії обставин непереборної сили, а відтак застосування санкцій по Договору до закінчення строку виконання таких робіт без урахування дії форс-мажорних обставин є протиправним. В поданому відзиві відповідач згідно ст. 126 ГПК України наводить попередній (орієнтовний) розрахунок понесених відповідачем судових витрат, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн., а також зазначає про намір подання додаткових доказів на підтвердження розміру судових витрат згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України; представником позивача 24.01.2025 року - відповідь на відзив б/н від 24.01.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що ст. 846 ЦК України надає сторонам право встановити в договорі строки виконання робіт або її окремих етапів, а також розмір штрафних санкцій, отже п. 10.2 Договору передбачено застосування пені та штрафу саме за несвоєчасне виконання будь - яких робіт, які передбачені графіком (Додаток № 3 до Договору) - окремих етапів, а не лише усього Договору в цілому. При цьому позивач наголошує, що нарахування таких штрафних санкцій не залежить від порушення строків виконання усіх етапів робіт за Договором і здачі цілого готового об`єкту. Також позивач звертає увагу на відсутність доказів звернення ТОВ ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" до ТОВ «Оператор ГТС» в порядку п. 8.2 Договору з листами щодо неможливості виконання зобов`язань за Договором у строк і спосіб, передбачений договором, через військову агресію російської федерації та введення воєнного стану, та укладення спірного Договору в 2023 році, одночасно вважаючи неналежним доказом сертифікат наданий відвідачем сертифікат регіональної ТПП, а не ТПП України. Разом з тим позивач зазначає, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами як співмірність понесених витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн., так і взагалі не надано доказів на підтвердження таких витрат.

Окрім цього судом доведено до відома, що через систему «Електронний суд» представником відповідача подані: 29.01.2025 року - заперечення на відповідь на відзив б/н від 28.01.2025 року, з доказами надсилання до електронного кабінету іншої сторони, в яких відповідач зазначає, що сторонами в Договорі непередбачене встановлення штрафів за окремі етапи робіт, підтримує твердження про віднесення спірного Договору до договорів будівельного підряду та з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 07.12.2018 року у справі № 910/22058/17, від 12.09.2019 року у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 року у справі № 910/3920/18 вказує, що сам факт порушення та момент з якого нараховуються штрафні санкції повинні визначатись з моменту закінчення строку виконання робіт загалом; 04.03.2025 року - клопотання б/н від 03.03.2025 року про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України на 90%, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача; 04.03.32025 року - додаткові пояснення у справі б/н від 03.03.2025 року, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в яких відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову додатково наводить постанову Верховного Суду від 18.02.2025 року у справі № 910/3385/24 в аналогічному спорі.

В свою чергу, представником позивача через систему «Електронний суд» 07.03.2025 року подані заперечення б/н від 07.03.2025 року на клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій на 90%, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, згідно яких зазначає про безпідставність такого клопотання, ненадання доказів наявності виняткових випадків, які надають суду право застосовувати приписи ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, та скрутний фінансовий стан ТОВ «Оператор ГТС України».

Також через систему «Електронний суд» 15.04.2025 року представником відповідача подане клопотання б/н від 14.04.2025 року про долучення доказів, а саме на підтвердження розміру витрат відповідача на правову допомогу, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/15481/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.04.2025 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.04.2025 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 04.06.2025 року.

Проте, оскільки призначене на 04.06.2025 судове засідання у зв`язку з короткостроковим службовим відрядженням судді Селівона А. М. не відбудеться, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 року судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 09.07.2025 року.

Представником відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.07.2025 року подане клопотання б/н від 09.07.2025 року з інформацією щодо судової практики в аналогічних справах. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.07.2025 року судом протокольною ухвалою оголошена перерва до 23.07.2025 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 23.07.2025 року суду не надано.

У судові засідання з розгляду справи по суті 17.04.2025 року, 09.07.2025 року та 23.07.2025 року з`явилися уповноважені представник позивача та відповідача.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 17.04.2025 та 09.07.2025 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 17.04.2025 року та 09.07.2025 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 23.07.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Як встановлено судом, на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель Prozorro 13.12.2022 року було оприлюднено оголошення про проведення відкритих електронних торгів UA-2022-12-13-017360-a за предметом закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик) (Код ДК 021:2015: 50410000-2).

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Частиною 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

В подальшому, згідно Звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2022-12-13-017360-a від 17.01.2023 року та оприлюднення 02.01.2023 року повідомлення про намір укласти договір, 16 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (Підрядник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (Замовник за договором, позивач у справі) було укладено Договір про закупівлю послуг №4600007072 (далі - Договір), відповідно до умов якого Підрядник за завданням Замовника, відповідно до умов цього Договору, зобов`язується на свій ризик надати Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити такі Роботи відповідно до умов цього Договору.

Розділами 2-15 Договору сторони узгодили гарантії якості виконаних робіт, строк та місце виконання робіт, порядок приймання - передачі виконаних робіт, порядок виконання робіт, права та обов`язки сторін, обставини непереборної сили, затвердження про конфіденційність, відповідальність сторін, забезпечення виконання Договору, термін дії договору, антикорупційні застереження, електронний документообіг, інші положення тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 395 календарних днів. В частині гарантійних зобов`язань Договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим Договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 11.2 Договору).

Вказаний Договір, а також укладені сторонами Додатки №№ 1-3 до нього, підписані представниками змовника та підрядника та засвідчені печатками сторін.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до п. 1.2 Договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (Додаток №1), Договірною ціною (Додаток №2) та Графіком виконання робіт (Додаток №3).

Місцем виконання робіт (далі - об`єкт) є: ГРК Кагарлик, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик (п.4.4 Договору).

Як визначено в погодженому сторонами Додатку № 1 до Договору - Технічні, якісні та кількісні характеристики - Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик), копія якого наявна в матеріалах справи, підставою для виконання робіт є програма ремонтів на 2023 рік та дефектний акт на ремонт ПВВГ на ГРС. Окрім цього Додатком № 1 визначені загальний опис робіт, технічні вимоги до обладнання та устаткування, вимоги щодо надання технічної та метрологічної документації, порядок здавання документації та актів приймання виконаних робіт, вимоги до розрахунку договірної ціни, відомість орієнтовних обсягів робіт.

Згідно з ч. 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або ї окремих станів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ч. 2 ст. 846 ЦЦК України).

За умовами п. 4.1 Договору Підрядник зобов`язується виконати Роботи протягом 365 календарних днів з дати укладання цього Договору з обов`язковим дотриманням погодженого із Замовником Графіку виконання робіт (Додаток №3), що додається до цього Договору та є невід`ємною його частиною.

Строки виконання Робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у цей Договір у випадках, передбачених чинним законодавством України (п.4.2 Договору).

Згідно п. 4.3 Договору датою закінчення виконаних Підрядником Робіт вважається дата їх прийняття Замовником в порядку, передбаченому Розділом 5 цього Договору. Виконання Робіт може бути закінчено Підрядником достроково за умови письмової згоди Замовника.

Також у Додатку № 3 до Договору - Графік виконання робіт сторони визначили строки виконання робіт: 1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів, 2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно - монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів, 3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів. Копія Додатку № 3 наявна в матеріалах справи.

Докази того, що сторони узгодили інший строк виконання робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п.5.1 Договору передача виконаних Робіт Підрядником і прийняття їх Замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п.5.2 Договору Акт приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт готує Підрядник і падає його Замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця.

Разом з актом приймання виконаних робіт Підрядник надає Замовнику повний комплект виконавчої документації за звітний період, оформленої належним чином, відповідно до вимог чинних нормативних документів у галузі будівництва.

Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів перевіряє достовірність отриманих акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт в частині фактично виконаних Робіт, їх відповідність показникам якості, комплектність виконавчої документації, та, у разі відсутності явних недоліків, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.

При прийманні виконаних Робіт Замовник може витребувати сертифікати/паспорти на застосовані матеріали, документи, що підтверджують вартість матеріалів, розрахунки на інші витрати та іншу документацію, визначену чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов вищевказаного Договору виконавцем було виконано, а відповідачем прийнято передбачені Договором роботи на загальну суму 11 260 517,70 грн., на підтвердження чого позивачем надані складені та підписані обома сторонами без зауважень, в тому числі шляхом накладення електронних цифрових підписів Акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в згідно з Договором, а саме: № 1 за червень 2023 року на суму 179 424,00 грн. (підписаний відповідачем 28.06.2023 року, позивачем - 12.07.2023 року), № 1 за березень 2024 року на суму 44 485,94 грн. (підписаний підрядником - 14.03.2024 року, замовником - 21.03.2024 року) з доданим Актом вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт за березень 2024 року на суму 8 879 865,95 грн. (підписаний підрядником 14.03.2024 року, замовником - 21.03.2024 року), № 2 за липень 2024 року на суму 2 048 741,81 грн. грн. (підписаний підрядником 17.07.2024 року, замовником - 25.07.2024 року) з доданим Актом вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт за липень 2024 року на суму 108 000,00 грн. (підписаний підрядником 17.07.2024 року, замовником - 25.07.2024 року), а також Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3) за березень 2024 року на суму 8 924 351,89 грн. (підписана підрядником - 15.03.2024 року, замовником - 21.03.2024 року), за липень 2024 року на суму 2 156 741,81 грн. (підписана підрядником 17.07.2024 року, замовником - 25.07.2024 року), копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що правовий статус електронного цифрового підпису врегульований Законом України "Про електронний цифровий підпис", основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів - Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала; накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Одним із елементів обов`язкового реквізиту є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник з електронним цифровим підписом автора.

Накладання електронного цифрового підпису завершує утворення електронного документа, надаючи йому юридичної сили. Юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними електронними цифровими підписами та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

За умови дотримання вимог, визначених статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки).

Як зазначено в п. 13.1 Договору сторони домовилися про те, що з метою виконання умов Договору будуть здійснювати обмін документами, як електронними документами у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Електронні документи). Під «обміном електронними документами» Сторони розуміють їх створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, підписання, використання тощо за допомогою Системи електронного документообігу, що визначена у п. 13.6. Договору.

Зокрема, відповідно до п. 13.6 Договору сторони домовились здійснювати обмін Електронними документами, у тому числі створювати, пересилати та підписувати Електронні документи, із застосуванням визначеної у цьому пункті Договору системи, яка забезпечує обмін електронними документами (далі - Система електронного документообігу): комп`ютерна програма «Система зовнішнього обігу електронних документів «DEALS», та відповідно до положень Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

За умовами п. 13.7 Договору створення Електронного документа завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої на підписання такого документа особи (далі - КЕП). При цьому КЕП прирівнюється до власноручного підпису, якщо: КЕП підтверджено з використанням кваліфікованого сертифіката відкритого ключа; під час перевірки використовувався кваліфікований сертифікат відкритого ключа, чинний на момент накладення КЕП; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Відповідно до п. 13.12 Договору Електронний документ, підписаний КЕП та відправлений за допомогою Системи електронного документообігу, має юридичну силу, породжує права та обов`язки для Сторін, може бути представлений до суду як належний доказ та визнається рівнозначним документу на паперовому носієві.

Таким чином, надані позивачем копії актів та довідок підписані належним чином замовником та підрядником шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів у відповідності до умов Договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе як підрядником зобов`язання по виконанню робіт згідно Договору в обсягах, зазначених в Актах приймання виконаних будівельних робіт КБ2-В, Довідках про вартість будівельних робіт форми КБ-3 та Актах вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, а позивачем як замовником, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Доказів пред`явлення позивачем претензій щодо виявлених відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору, відмови від приймання виконаних робіт та підписання актів і довідок про вартість останніх на час приймання робіт, а також заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору у вказаній в актах та довідках обсягах з боку позивача відсутні.

Факт виконання відповідачем робіт в обсязі та вартістю, зазначеною у вказаних актах і довідках, та прийняття їх замовником сторонами не заперечується.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання відповідачем зобов`язання з надання Послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик) за завданням відповідача, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти приймання виконаних будівельних робіт, які мають бути сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору загальна вартість виконуваних Робіт за ним Договором, що є ціною Договору згідно із Договірною ціною (Додаток №2) становить: 11 490 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 1 915 000,00 грн.

Ціна Договору є твердою і не може змінюватися в ході його виконання, якщо інше не передбачено цим Договором та чинним законодавством.

Так, сторонами погоджено та підписано 16.01.2023 року Додаток № 1 до Договору - Договірну ціну на Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик), вид договірної ціни: тверда, складена за поточними цінами станом на 08.12.2022 року, яка становить 11 490 000,00 грн. з ПДВ.

В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 25.10.2023 року до Договору, згідно якої пункту 3.1 Договору, а також Додаток № 1 та Додаток № 2 викладено в новій редакції.

Зокрема, «п. 3.1. Загальна вартість виконуваних Робіт за ним Договором, що є ціною Договору згідно із Договірною ціною (Додаток №2) становить: 11 418 453,89 грн., в тому числі ПДВ 20% 1 903 075,65 грн.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.10.2023 року) договірна ціна становить 11 418 453,89 грн. з ПДВ.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до вимог закону та умов Договору відповідач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені договором роботи та здати їх позивачу за актами приймання виконаних будівельних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

Як погоджено сторонами в п. 3.3 Договору оплата за цим Договором проводиться в такому порядку: Замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але не раніше ніж через 20 (двадцять) календарних днів з моменту прийняття Робіт, що підтверджується актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, перераховує на розрахунковий рахунок Підрядника суму вартості прийнятих Робіт. При складанні актів приймання виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт використовуються форми документів КБ-2в та КБ-3.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

Наразі, матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем як замовником оплати виконаних підрядником та прийнятих робіт.

Поряд із цим, станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як виконавця з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати виконаних згідно Договору робіт в матеріалах справи відсутні.

При цьому, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення позивачем як замовником оплати виконаних робіт не є предметом дослідження у даній справі.

Так, згідно з умовами Договору підрядник зобов`язався:

- виконати якісно та у встановлені Графіком виконання робіт (Додаток №3) строки Роботи відповідно до Технічних, якісних та кількісних характеристик (Додаток №1), ДБН та іншої нормативної документації. (п. 7.3.1. Договору);

- передати Замовнику у передбаченому законодавством та цим Договором порядку завершені Роботи. (п. 7.3.6. Договору).

Замовник, в свою чергу, зобов`язався приймати виконані Роботи згідно оформлених в установленому Договором порядку актів приймання виконаних робіт (п. 7.1.2. Договору) та здійснювати розрахунки за виконані Роботи в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені Договором. (п. 7.1.3. Договору).

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем виконано роботи з «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик)» за Договором з порушенням погоджених під час укладення Договору строків.

Так, з урахуванням обставин підписання сторонами вищезазначених Актів приймання виконаних будівельних робіт, позивач зазначив в позовній заяві про прострочення підрядником виконання робіт за І Етапом на 42 днів згідно акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 28.06.2023 року, за II Етапом на 114 днів згідно Акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 07.03.2024 року, а також за II Етапом на 182 календарних днів згідно Акта приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 16.07.2024 року та III Етапом на 181 календарних днів згідно Акта приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 16.07.2024 року.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що підрядник передбачені цим Договором Роботи виконує із своїх матеріалів та обладнання, доставку якого до місця виконання Робіт Підрядник здійснює власним транспортом та за свій рахунок.

У свою чергу, відповідно до п. 7.1.1 Договору замовник зобов`язаний допустити Підрядника на Об`єкт для проведення Робіт з дотриманням вимог внутрішніх документів щодо охорони праці та допуску працівників сторонніх організацій та відвідувачів для виконання робіт (завдань) на об`єктах ТОВ «Оператор ГТС України». Письмово повідомити Підрядника про надання йому Допуску; згідно п. 7.1.4 - Замовник зобов`язаний надати Підряднику необхідну для виконання Робіт інформацію, згідно Технічних, якісних та кількісних характеристик (Додаток №1).

Замовник забезпечує контроль, технічний нагляд та приймання виконаних Робіт, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України (п. 6.7. Договору).

Згідно п. 10.2. Договору у випадку несвоєчасного виконання Робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток №3), до Підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості Робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання Робіт, а при порушенні строку виконання Робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Підрядник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних Робіт.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з несвоєчасним виконання відповідачем як підрядником своїх зобов`язань за Договором, позивачем було надіслано на адресу останнього претензію № 6 (№ТОВВИХ-23-11421 від 21.08.2023 року) на суму 20 095,49 грн., відповідно до якої позивач посилався на невиконанням відповідачем передбачених у Договорі робіт у визначені в Договорі строки згідно погодженого графіку робіт, у зв`язку з чим вимагав сплатити пеню в розмірі 7 535,81 грн., а також штраф у розмірі 12 559,68 грн., всього 20 095,49 грн.

Факт надсилання вказаної претензії підтверджується копіями накладної №0306507558048 від 29.08.2023 року, фіскального чеку від 29.08.2023 року та опису вкладення в цінний лист від 29.08.2023 року.

Також позивач звертався до відповідача з претензією № 17 (№ТОВВИХ-24-6313 від 25.04.2024 року) на суму 1 642 080,75 грн., відповідно до якої у зв`язку з невиконанням відповідачем передбачених у Договорі робіт у визначені в Договорі строки згідно погодженого графіку робіт вимагав сплатити пеню в розмірі 1 017 376,12 грн., а також штраф у розмірі 624 704,63 грн., всього на суму 1 642 080,75 грн.

Проте, вказана претензія, факт надсилання якої підтверджується копіями відповідних опису вкладення від 26.04.2024 року, накладної № 0306506369705 від 26.04.2024 року та фіскального чеку від 26.04.2024 року, залишена відповідачем без відповіді та задоволення, як і попередня претензія № 6.

Окрім цього позивачем надані докази звернення до відповідача з претензією № 23 (№ТОВВИХ-24-15487 від 11.10.2024 року) на суму 543 456,53 грн., а саме копії фіскального чеку від 11.10.2024 року, накладеної № 0306507684833 від 11.1.02024 року та опису вкладення від 11.10.2024 року. За змістом даної претензії позивач вимагав вплати нарахованих пені в сумі 392 484,60 грн. та штрафу в сумі 150 971,93 грн., всього на суму 543 456,53 грн.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, ТОВ "ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" як підрядник взяті на себе зобов`язання в частині виконання робіт у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та погодженого Графіку виконання робіт не виконав, у зв`язку з чим позивачем на підставі п. 10.2. Договору нарахована пеня в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно робіт за кожен день прострочення виконання робіт в сумі 1 417 396,53 грн., а також штраф у розмірі 7 % від вартості виконаних з порушенням більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів робіт у розмірі 788 236,24 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку.

При цьому, як встановлено судом, при зверненні до суду з даним позовом позивач зазначав, що роботи по І етапу виконання робіт мали бути виконані відповідачем у строк 120 днів, тобто до 16.05.2023 року включно; роботи по ІІ етапу виконання робіт - у строк 300 днів, тобто до 13.11.2023 року (з урахуванням вихідних днів); роботи по ІІІ етапу виконання робіт - у строк 365 днів, тобто до 16.01.2024 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 4600007072 про закупівлю послуг від 16.01.2023 року та Додаткової годи № 1 до нього та/або їх окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження як відсутності прострочення виконання робіт, так і сплати нарахованої позивачем неустойки, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

В свою чергу, в поданому відзиві відповідач заперечував проти поданого позову, посилаючись на те, що умови укладеного між сторонами Договору щодо відповідальності за неналежне його виконання не містять положень про її настання у випадку порушення строку виконання окремого етапу робіт. Відповідач звертає увагу, що графік виконання робіт містить строки як щодо окремих етапів, так і щодо остаточного виконання підрядних робіт, зокрема, кінцевим строком виконання підрядником усього комплексу робіт та передання замовнику готового об`єкта до експлуатації є 16.01.2024 року, відтак, лише з 17.01.2024 року у замовника виникає право здійснити нарахування неустойки за порушення строків виконання підрядних робіт за договором. Додатково відповідач зазначає про наявність форс - мажорних обставин як підстав для звільнення від відповідальності за Договором.

Суд зазначає, що за змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору, який визначається у момент його укладення та має відображати сутність договору такого виду.

У розумінні норми ст. 837 ЦК України основним предметом договору підряду є результат виконаних підрядником робіт.

Враховуючи умови укладеного між сторонами Договору, за яким основним зобов`язанням підрядника є надання передбачених у пункті 1.1 договору Послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик) судом встановлено, що положеннями правочину з урахуванням додатків до нього також визначено інші обов`язки підрядника у межах основного зобов`язання, зокрема, розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення/придбання та доставка обладнання, будівельно - монтажні роботи, електромонтажі та пусконалагоджувальні роботи.

Отже, проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов`язання підрядника, суд дійшов висновку, що основним зобов`язанням підрядника, в даному випадку, є виконання усіх передбачених договором робіт (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик), завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи (етап ІІІ), а результатом підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, є закінчені роботи з ремонту відповідно до такого Договору та Додатків до нього.

Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 року у справі 910/2693/18).

Згідно зі ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом вище, сторони у Договорі визначили кінцевий строк виконання відповідачем усіх передбачених Договором робіт - протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору (пункт 4.1 Договору) та, окрім цього, у додатку № 3 до Договору "Графік виконання робіт" визначили строки виконання робіт, відповідно до якого підрядник зобов`язався виконати роботи з розробки, подання на експертизу та отримання результатів експертиз робочої документації протягом 120 днів, виготовлення/придбання та доставку основних блоків та вузлів, будівельно - монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів, пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.

Судом врахована правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №910/22058/17, від 23.07.2019 року у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 року у справі № 910/3362/18, від 12.09.2019 року у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 року у справі № 910/3920/18 та від 18.02.2025 року у справі № 910/3385/24, згідно яких відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання, враховуючи також те, що як для договору підряду, так і для окремих видів договорів підряду, зокрема, будівельного, спільним є основний предмет договору, а саме результат виконаних підрядником робіт.

Тобто, оскільки сторони в Договорі визначили початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 16.01.2023 року, відтак, для виконання правочину встановлено 365 календарних днів з дати укладання договору, отже, підрядник мав завершити роботи до 17.01.2024 року, та, відповідно, прострочення відповідача з виконання зобов`язань за Договором починається з наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за Договором, тобто з 18.01.2024 року та саме з цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % цієї вартості.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 в справі № 910/12876/19.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Відповідно до п. 10.2. Договору у випадку несвоєчасного виконання Робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток №3), до Підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості Робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання Робіт, а при порушенні строку виконання Робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Підрядник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних Робіт

Як встановлено судом, обґрунтовуючи зміст позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем передбачених робіт у обумовлені у Договорі та Додатку № 3 до цього строки та на підставі п. 10.2. Договору у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у передбачених Договором розмірах, а саме пені у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт за період з 17.05.2023 по 27.06.2023 року у сумі 7535,81 грн. (за порушення строків виконання І етапу на 42 дні, дата підписання Акту № 1 28.06.2023), за період з 14.11.2023 по 06.03.2024 року у сумі 1 017 376,12 грн. (за порушення строків виконання ІІ етапу на 114 днів, дата підписання Акту № 1 07.03.2024 року), за період з 14.11.2023 року по 15.07.2024 року у сумі 392 484,60 грн. (за порушення строків виконання ІІІ етапу на 182 дні, дата підписання Акту № 2 16.07.2024 року), всього 1 417 396,53 грн. пені, а також штраф у розмірі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт: за порушення строків виконання І етапу - 12 559,68 грн., за порушення строків ІІ етапу - 624 704,63 грн., за порушення строків ІІІ етапу - 150 971,93 грн., всього 788 236,24 грн. штрафу.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем надано суду контррозрахунок заявлених до стягнення позовних вимог з урахуванням можливості нарахування штрафних санкцій з дати повного виконання робіт за Договором, а не окремих їх етапів.

Так, при вирішенні питання щодо періоду нарахування штрафних санкцій, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.11.2025 року у справі № 911/918/25, в якій Верховний Суд підтвердив право замовника на застосування до підрядника відповідальності за порушення строку виконання робіт, виходячи з загальної вартості невиконаних робіт та з урахуванням загального терміну їх виконання.

Суд зазначає, що відповідальність підрядника за умовами договору у вигляді штрафних санкцій настає у разі прострочення виконання відповідачем обов`язку, тобто за прострочення виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт в межах основного договору. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 23.07.2019 у справі №911/2076/18, від 24.01.2020 у справі №910/3362/18, від 12.09.2019 у справі №911/2360/18, від 25.02.2020 у справі №910/3920/18, від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24, а також Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/22058/17).

Окрім цього, неодноразово застосовувалася судами у якості узгодженої та усталеної практики Верховного Суду щодо застосування ст. 837 або ж ст. 875 ЦК України (справи № 910/15475/24, 910/15480/24, 910/15481/24, 911/728/18, 910/11943/24, 910/15744/24 та багатьох інших) аргументація зазначеної вище позиції в наступному формулюванні: «Виходячи зі змісту положень ст. 875 ЦК України, положень договору та загальних правил нарахування неустойки, вона застосовується за порушення строків виконання підрядних робіт у разі прострочення виконання відповідачем обов`язку зі здачі завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення виконання окремих етапів робіт/поставки обладнання в межах основного зобов`язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт.».

Враховуючи п. 10.2. Договору суд зазначає, що за змістом п. 1.1 Договору під поняттям «Роботи» сторонами визначено «Послуги ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Кагарлик)», тобто весь комплекс робіт, що є предметом договору. При цьому умова Договору про відповідальність не містить положень про її настання у випадку порушення строку виконання окремого етапу робіт.

За таких обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість тверджень позивача щодо нарахування штрафних санкцій окремо за етапом І, етапом ІІ та етапом ІІІ виконання робіт за Договором, оскільки у даній справі предметом укладеного між сторонами правочину визначений результат виконаних підрядником робіт, завершальним етапом якого є надання замовнику закінчених в повному обсязі ремонтних робіт та здача звершеного об`єкта замовнику, строк виконання якого сторонами погоджено 365 календарних днів з дати укладення Договору - 17.01.2024 року, а отже, прострочення виконання робіт в цілому за укладеним між сторонами Договором мало місце з 18.01.2024 року до 15.07.2024 року (на 180 днів) - з урахуванням погодженого та підписаного сторонами 16.07.2024 року Акту № 2 здачі-приймання виконаних будівельних робіт, який фіналізує кінцевий результат виконаних підрядником ремонтних робіт.

Так, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, з урахуванням висновків щодо відповідальності підрядника за прострочення виконання підрядних робіт в цілому та в межах визначеного судом періоду прострочення становить 388 213,53 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 388 213,53 грн. пені.

В свою чергу суд, перевіривши розрахунок 7% штрафу, нарахованого позивачем на підставі п.10.2 Договору, встановив невірний його розрахунок в частині прострочення відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 150 971,93 грн. 7% штрафу, враховуючи прострочення виконання робіт більше 30 днів за останнім Актом № 2 від 16.07.2024 року як документом, яким замовником підтверджено прийняття фінального результату всіх ремонтних робіт за Договором.

В частині заперечень відповідача проти позовних вимог з посланням на наявність прострочення кредитора, оскільки з моменту погодження робочої документації, яке відбулось 28.06.2023 року, про що свідчить Лист №7203ВИХ-23-1732 від 28.06.2023 року, до моменту укладання Додаткової угоди №1 25.10.2023 року з метою уточнення робіт, які необхідно виконати, у підрядника була відсутня можливість приступити до виконання Робіт по Договору через те, що виконання без підписаної додаткової угоди або суперечило б робочій документації по об`єкту або Додатку №1 до Договору «Технічні, якісні та кількісні характеристики», а отже погодження змін до Договору відбулось через 120 календарних днів та, відповідно, загальний строк прострочення кредитора склав 167 календарних днів суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до п.6.10 Договору Сторони залишають за собою право зупинити виконання Робіт в межах строку дії цього Договору на підставі письмового звернення Підрядника або Замовника про настання умов, за яких виконання Робіт заборонено та/або не рекомендовано діючими нормативними, галузевими документами, національними стандартами та правилами, що регламентують предмет таких робіт.

Згідно з п. 6.11 Договору у випадку зупинки виконання Робіт на підставі причин наведених у п. 6.10 Сторони складають Акт про зупинку виконання робіт.

Проте, в матеріалах справи відсутній та відповідачем не надано суду складеного відповідно до вказаних положень Договору Акта про зупинку виконання робіт за таким Договором.

Також суд звертає увагу, що Додатковою угодою № 1 від 25.10.2023 року до Договору сторони внесли зміни до п. 3.1 Договору щодо ціни останнього та виклали Додатки № 1 та № 2 в новій редакції, здійснивши зменшення обсягів закупівлі та зменшення загальної вартості Договору, проте зміни в частині строків виконання робіт та їх погодженого Графіку - Додатку № 3 сторонами не погоджувались, отже укладення Додаткової угоди № 1 до Договору жодним чином не змінило строки виконання робіт та не впливало на можливість підрядника їх виконувати.

Окрім цього, підрядник не був позбавлений права звернення з вимогами про внесення змін до умов укладеного Договору, в тому числі щодо строків виконання робіт, за наявності відповідних підстав в позасудовому або судовому порядку.

Окремо суд наголошує, що у відповідності до п. 7.1.4 Договору позивачем було надано Технічні завдання на розробку проектної документації, яка була після погодження затверджена замовником, що підтверджується листом підрядника № 2606/23 від 26.06.2023 року (ТОВВИХ-23-1732 від 28.0632023 року).

В свою чергу, умовами Договору не визначено строки погодження робочої документації та відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості приступити до виконання робіт за Договором, у зв`язку з чим, враховуючи фактичний початок виконання робіт підрядником та підписання сторонами Акту № 1 28.06.2023 року (етап І), відповідні заперечення щодо прострочення кредитора під час виконання Договору судом до уваги не приймаються.

Щодо посилання відповідача на наявність форс - мажорних обставин суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 8.1 Договору жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-умов у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція,заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно п. 8.2 Договору сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України.

Відповідно до п. 8.3 Договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України, позбавляє сторону орава посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

У пункті 8.4 Договору сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов`язань за цим договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин.

Відповідно до абз. 3 частини 3 статті 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримання стороною, яка посилається на обставини непереборної сили, строку повідомлення іншої сторони про виникнення таких обставин (якщо такий строк чітко визначений в договорі).

Так, Верховний суд у постанові від 31.08.2022 року у справі № 610/15264/21 зазначив, що саме повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання / неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин, як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання / неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин, як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

15 травня 2023 року Листом №1505-1/23 Позивача було повідомлено про настання форс-мажорних обставин по Договору №4600007072 від 16.01.2023. Зі змісту вказаного Листа вбачається, що Відповідачем було повідомлено Позивача про те, що постійні ракетні обстріли та повітряні тривоги, тривале аварійне, позапланове відключення електроенергії внаслідок пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури України призводить до уповільнення надання послуг і впливає на можливість виконання зобов`язань у терміни визначені Договорами. Відтак, ТОВ «Прогресивні нафтогазові технології» повідомляє про настання обставин непереборної сили.

Як свідчать матеріали справи, відповідач листом №1505-1/23 від 15.05.2023 року відповідно до п. 8.2. Договору повідомив позивача про об`єктивну неможливість виконати свої зобов`язання з виконання робіт за договором в строк через наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та в подальшому листом №0802/24 від 08.02.2024 року повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин по Договору, які зумовлюють необхідність продовження строків виконання робіт, додавши відповідний Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3200-24-0187 від 29.01.2024 року Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати, за змістом якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), зі змінами та доповненнями, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо виконання відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю послуг №4600007072 від 16.01.2023 року, дата настання - 15.05.2023 року.

При цьому, за висновками суду, наданий відповідачем Сертифікат не вказує беззаперечно на існування форс-мажорних обставин, а є лише одним з доказів, які можуть свідчити про виникнення та існування обставин форс-мажору, оцінка яким надається судом.

Поряд із цим суд звертає увагу, що в процесі реалізації договору надання послуг позивач та відповідач як господарюючі суб`єкти несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд зазначає, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Враховуючи наведене, відповідач на момент підписання спірного Договору в січні 2023 року, тобто в умовах воєнного стану та військової агресії російської федерації проти України, що, відповідно, зумовлює оголошення повітряних тривог, запровадження стабілізаційних та аварійних відключені електроенергії та зупинення роботи підприємств та організацій, в тому числі сторін спірного Договору, повинен був усвідомлювати настання для себе негативних наслідків у разі невиконання своїх зобов`язань перед позивачем, в тому числі внаслідок зовнішніх обставин. Тобто, з урахуванням визначеного Договором терміну та графіку виконання ремонтних робіт відповідач як виконавець мав передбачити власні ресурси виконання зобов`язань та врахувати потенційні можливості їх вчасного здійснення.

У свою чергу, жодним чином не підтверджені обставини неможливості вчасного та повного виконання зобов`язань відповідачем не можуть бути розцінені як підстава для звільнення останнього від відповідальності за порушення своїх зобов`язань за спірним Договором та сплати штрафних санкцій.

Судом також враховано той факт, що оголошення повітряних тривог на території знаходження об`єкта ГРС Кагарлик - м. Кагарлик Київської області, мало негативний вплив і наслідки для всіх суб`єктів господарювання на такій території, а не тільки для відповідача, а також взято до уваги ненадання відповідачем графіку аварійних та стабілізаційних відключень електроенергії та зазначення в долучених до відзиву звітах щодо зупинки роботи виробництва ТОВ «Прогресивні нафтогазові технології» адреси останнього в м. Києві, в той час як роботи за спірним Договором проводились на об`єкті в м. Караглик Київської області, що позбавляє відповідача прав посилатися на зазначені обставини як форс - мажорні.

При цьому з урахуванням сукупності наданих відповідачем під час розгляду справи підтверджуючих доказів щодо кількості та тривалості повітряних тривог в період виконання робіт за Договором, суд наголошує на непропорційності порушення строків виконання в місці проведення підрядних робіт тривалості таких повітряних тривог.

Окремо суд звертає увагу надання ТОВ «Оператор ГТС України» документального підтвердження форс - мажорних обставин (Сертифікату ТПП № 3200-24-0187 від 29.01.2024 року) тільки 08.02.2024 року за умови первісного повідомлення відповідачем замовника про неможливість виконання робіт в травні 2023 року листом № 1505-1/23.

Таким чином, в даному випадку, враховуючи обставини укладення спірного Договору після введення воєнного стану 24.02.2022 року, тобто обставин, на підставі яких ТПП видано вказаний Сертифікат, у зв`язку з чим відповідач як суб`єкт господарювання мав усвідомлювати наявні під час дії воєнного стану ризики виконання зобов`язань за Договором, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність обставин - форс - мажору як підстав для звільнення останнього як від відповідальності за порушення строків виконання робіт.

Разом з цим відповідачем подано 04.03.2025 року клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % на підставі та статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якого відповідач наголошує на існуванні об`єктивних обставин, які підтверджують поважність причин несвоєчасного виконання договірних зобов`язань і відсутність завдання збитків позивачу, а відтак наявність підстав для зменшення суми нарахованих штрафних санкцій. Окрім цього, відповідач посилався на нетривалий строк прострочення виконання робіт (без урахування форс-мажорних обставин) - 14 календарних днів, включення ТОВ «Оператор ГТС України» до Реєстру суб`єктів природних монополій, у зв`язку з чим при підготовці проекту договору контрагентам залишається або приймати відповідні умови або взагалі зупиняти свою діяльність. Також відповідач зазначив про укладення спірного Договору за наслідками публічної закупівлі за конкурентною процедурою, що виключає можливість відповідача впливати на зміст Договору шляхом пропозиції змін до нього, та підписання Договору на невигідних для відповідача умовах в частині відповідальності сторін, додатково наголосивши на обставинах повідомлення позивача про неможливість виконання робіт в строк, обумовлений сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (пункт 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з виконання робіт у погоджені строки, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.

Також судом враховані встановлені під час розгляду даної справи підстави для часткової відмови в задоволені позовних вимог позивача про стягнення штрафу та пені, розмір яких є значно меншим від первісно заявленого.

Додатково суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, застосування неустойки (штрафу та пені) за невиконання зобов`язань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Таким чином, укладаючи спірний Договір з умовами щодо сплати пені та штрафу (пункт 10.2.), у випадку порушення взятих на себе зобов`язань та застосування майнової відповідальності, відповідач мав оцінити погоджений сторонами порядок і строк виконання договору та об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання відповідно з погодженими у Договорі умовами, зокрема, потенційну можливість виникнення затримки виконання робіт.

З урахуванням викладеного та змісту поданих сторонами заяв по суті спору, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені і штрафу, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення їх розміру.

Також судом враховано, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій.

Разом з тим, в даному випадку суд вважає справедливим та співмірним заявлений позивачем розмір штрафних санкцій, з огляду на співмірність розміру пені та штрафу по відношенню до суми спірного Договору та терміну прострочення виконання робіт.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРЕСИВНІ НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" (01042, місто Київ, вул.Маккейна Джона, будинок 39, офіс 12, код ЄДРПОУ 42936402) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" (03065, місто Київ, пр.Гузара Любомира, будинок 44, код ЄДРПОУ 42795490) пеню у розмірі 388 213,53 грн., штраф у розмірі 150 971,93 грн. та судовий збір у розмірі 8 087,78 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16 червня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон