Рішення № 137497408, 16.06.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.06.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/237/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Безерко Іллі Миколайовича

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича

про стягнення заборгованості в сумі 315694 грн 19 коп.

за участю:

представники сторін не з`явилися

встановив, що фізична особа-підприємця Безерко Ілля Миколайович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича про стягнення заборгованості в сумі 315694 грн 19 коп. за договором поставки №15/25 від 21.02.25.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань згідно укладеного між сторонами у справі договору поставки №15/25 від 21.02.25 в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого станом на момент подання цієї позовної заяви заборгованість ФОП Головатюка С. В. за поставлений товар становить 195900,00 грн; на вказану суму заборгованості позивачем нараховано пеню у розмірі 94032 грн 00 коп., та 30% річних у розмірі 25 762 грн 19 коп. за період з 10.09.25 по 17.02.26. Свою позицію позивач обґрунтовує приписами статей 202, 509, 525, 526, 610, 625, 626, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 26.02.26 суд постановив позовну заяву вх. № 1661/26 від 25.02.26 фізичної особи-підприємця Безерко Іллі Миколайовича залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду: відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

05.03.26 від позивача надійшла заява вх.№4069/26 про усунення недоліків позовної заяви, відтак, позивачем виконано вимоги ухвали суду від 26.02.26.

Ухвалою від 10.03.26 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам у справі процесуальні строки.

07.04.26 суд постановив ухвалу про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №909/237/26 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання призначив на 28.04.26. За наслідками підготовчих засідань 28.04.26 та 12.05.26 суд постановив ухвали, зазначені у відповідних протоколах судових засідань, про відкладення підготовчих засідань відповідно на 12.05.26 та 26.05.26.

Ухвалою від 26.05.26, зазначеною у відповідному протоколі судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.06.26.

В судовому засіданні 09.06.26 судом оголошено перерву до 16.06.26 для надання позивачу можливості уточнити розмір позовних вимог з огляду на їх розбіжності, викладені у позовній заяві та заявлені представником позивача в судовому засіданні.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак через підсистему "Електронний суд" подав заяву вх.№5588/26 про зміну предмету позову, з якої вбачається збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування пені та річних.

Суд констатує, що відповідно до статті 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

Оскільки заява вх.№5588/26 подана позивачем з пропуском строку на її подання та без доказів її направлення відповідачу, вказану заяву суд залишає без розгляду.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився, заяв, клопотань, відзиву на позов не подавав.

Ухвалу від 10.03.26 про відкриття провадження у справі та всі інші у хвали у даній справі направлено відповідачу на його адресу, вказану позивачем у позовній заяві та у ЄДРПОУ, однак відповідачу вказану ухвалу не вручено (повернуто суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній").

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата за адресою місцезнаходження, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Отже, відповідач самостійно, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Інформація про іншу адресу відповідача у суду відсутня.

Суд також враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Ухвали у даній справі оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд цієї справи.

Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ст. 202 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 21 лютого 2025 року між ФОП Головатюк С.В. (далі - Покупець/ відповідач) та ФОП Безерко І.М. (далі - Постачальник/позивач) укладено договір поставки № 15/25 (далі - Договір), згідно умов якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець - прийняти та оплатити Товар у кількості, по найменуваннях і цінах, які зазначені у накладних (товаро-транспортних накладних або товарних), що виписуються на кожну партію Товару.

Зазначений Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії Договору - до 31.12.25 ( п. 5.1 Договору).

Згідно з п.5.4 договору закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від проведення взаєморозрахунків по виконаних до припинення договору зобов`язаннях та оплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 2.3 Договору Покупець зобов`язаний розрахуватись з Постачальником за поставлену йому партію товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту поставки.

З позовної заяви вбачається, що з 01 березня 2025 року по 04 липня 2025 року позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 2408587,66 грн, (26171421,2 грн, як зазначив представник позивача в судовому засіданні), в обгрунтування чого позивачем до позовної заяви долучено ряд накладних.

Покупцем протягом періоду із 01 березня 2025 року по 10 вересня 2025 року здійснено оплату за поставлений Товар на загальну суму 2422141,20 грн, що підтверджується банківською випискою.

За даними позивача, ФОП Головатюк С.В. за поставлений Товар повністю не розрахувався, відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 190900,00 грн.

Пунктом 7.3. договору поставки № 15/25 від 21 лютого 2025 року визначено, що за прострочення оплати товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність встановлену в ст. 625 ЦК України у розмірі 30% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару, на вказану суму заборгованості позивачем нараховано пеню у розмірі 94032 грн 00 коп., та 30% річних у розмірі 25 762 грн 19 коп. за період з 10.09.25 по 17.02.26. При цьому, розмір пені та 30% річних розраховано позивачем виходячи з розміру заборгованості відповідача 195900,00грн.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи видаткові накладні, враховуючи наявну в матеріалах справи банківську виписку, не дають суду можливості встановити дійсний обсяг поставленого позивачем товару, а відтак і розмір заборгованості відповідача. Посилання позивача на розписку, копію якої долучено до матеріалів справи, судом до уваги не приймаються, оскільки зазначена розписка не засвідчена належним чином, підписана особою, яка не є стороною у даній справі, та до цієї розписки не долучено довіреності, на підставі якої ця розписка складена.

Інших доказів, які б переконливо свідчили про фактичні обставини здійснення поставки товару та його оплати з огляду на розбіжності розрахунків суду та позивача, сторонами суду не подано.

На вказану невідповідність суд звертав увагу позивача як і в ході підготовчого провадження, так і в судовому засіданні 09.06.26, в якому судом оголошено перерву до 16.06.26 для надання позивачу можливості уточнити розмір позовних вимог з огляду на їх розбіжності, викладені у позовній заяві та заявлені представником позивача в судовому засіданні, однак представник позивача не з`явився в судове засідання, причин неявки не повідомив.

Відповідно до ст. 11 ЦК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи вимоги частин 1, 2 ст. 692 ЦК України обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що датою постачання вважається дата підписання накладної обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. Сторони погодилися, що особи, які підписали накладні, з прикладанням печатки, являються уповноваженими особами на підписання даних документів та їх підписи свідчать про приймання-передачу товару.

Матеріали справи не містять усього обсягу видаткових накладних на отримання товару, складених сторонами в процесі виконання договору, відтак позивачем не доведено суду, а суд самостійно на підставі матеріалів справи не може встановити реальний розмір (суму) поставленого позивачем товару, а відтак і розмір(суму) заборгованості відповідача, враховуючи, що у позовній заяві позивачем зазначено вартість поставленого товару - 2408587,66 грн, а в судовому засіданні представник позивача зазначив 2617141,20 грн; при цьому, розмір штрафних санкцій позивач розраховує виходячи з розміру заборгованості 195900,00грн, проте просить суд стягнути з відповідача 190900,00грн.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. ст2 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 05.06.2018 у справі №338/180/17 сформовано правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховний Суд зазначає, що добросовісність є однією з засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Встановлення недобросовісності дій сторін правовідносин чи їх суперечливої поведінки є правовим висновком суду виходячи з встановлення фактичних обставин конкретної справи. Повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки.

У даному аспекті суд зазначає, що наявні докази у справі не дозволяють суду дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В контексті наведеного, суд констатує, що позовні вимоги необґрунтовані та не підтверджені відповідними доказами, відтак в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 20, 46, 73, 74, 76-78, 86, 91, 118, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

відмовити в позові фізичній особі-підприємцю Безерку Іллі Миколайовичу до фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича про стягнення заборгованості в сумі 315694 грн 19 коп.

Судові витрати у справі залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.06.2026

Суддя П. А. Шкіндер