Рішення № 137495806, 18.06.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/22085/25

Провадження № 2/643/2693/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого-судді: Афанасьєва В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання додаткової відпустки ветерану війни, визнати протиправним та скасувати наказ № 813/к від 11.12.2025, поновити його на посаді помічника юриста та зобов`язати відповідача надати додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів після поновлення на посаді.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що від є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та студентом НЮУ ім. Ярослава Мудрого. У вересні 2025 року він звернувся до відповідача із заявою про прийняття його на посаду помічника юриста. Пояснив, що його заява не містила згоди на встановлення випробовуваного терміну. 24.09.2025 роботодавець видав наказ № 623/к за яким позивача прийнято на роботу з випробувальним терміном, про що його не повідомили, не ознайомили під підпис, зміст наказу позивач дізнався лише 21.11.2025 року при поданні заяви на додаткову відпустку ветерана. Наказ не містить посилання на будь-які правові підстави, що дозволяють встановити випробувальний термін особі з інвалідністю ІІ групи та молодому спеціалісту.

Пояснив, що до початку роботи його не ознайомлено під підпис з посадовою інструкцією, правилами внутрішнього розпорядку, умовами праці, колективним договором, правами та обов`язками працівника, що, на його думку, є прямим порушенням ст. 29 КЗпП України.

Також посилався на порушення ст. 141 КЗпП. Йому видано ноутбук з англійською розкладкою клавіатури, що ускладнювало підготовку документів українською мовою, сканер, принтер, флеш-накопичувач, сейф для зберігання документів, які містять персональну інформацію - не надано.

21.11.2025 позивач подав заяву про надання додаткової відпустки і станом на 04.12.2025 заяву не розглянуто, письмової відповіді не надано, керівник повідомив позивачу в усній формі, що не знав про статус ветерана у позивача, хоча дані для ведення військового обліку ним подані вчасно.

02.12.2025 року, через неможливість виконувати трудові обов`язки в умовах системних порушень тривалий час, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення відповідно до ст. 28 КЗпП України, яка не вимагає відпрацюванню. Заяву передана електронною поштою та особисто до відділу кадрів.

У зв`язку із вищевикладеним просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання додаткової відпустки ветерану війни, визнати протиправним та скасувати наказ № 813/к від 11.12.2025, поновити його на посаді помічника юриста та зобов`язати відповідача надати додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів після поновлення на посаді.

29.12.2025 позивач направив уточнену позовну заяву, зазначивши, що, з огляду на ч.3 ст. 26 КЗпП України встановлення випробування прямо заборонене. У його заяві про прийняття на роботу будь-які застереження щодо встановлення випробувального терміну відсутні питання випробування не обговорювалося із ним, не погоджувалося, не зазначене у заяві про прийнятті на роботу та не доведене до відома позивача до початку роботи.

Наказ № 813/к від 11.12.2025 року та повідомлення про звільнення були фактично вручені ОСОБА_1 лише 26.12.2025, при цьому дата звільнення зазначена 16.12.2025 року, що, на його думку, свідчить про порушення ч. 2 ст. 28 КЗпП України, яка вимагає письмового попередження не пізніше, ніж за 3 дні, таким чином, даний факт позивач вважає самостійною підставою для скасування наказу.

21.11.2025 року позивачем через засоби СЕДО АСКОД подано заяву про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як ветерану війни. Відповідач не розглянув заяву належним чином, не надав письмової відповіді, не видав наказ про надання відпустки, не надав відпустку, але при звільнення виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Водночас така виплата прямо не передбачена законом і є незаконною.

Додатково зазначив, що після прийняття на роботі 25.09.2025 року його не було внесено до графіку відпусток та не було ознайомлено з таким графіком.

Доповнив також щодо незабезпечення засобами праці та робочим місцем, зазначивши, що не було надано ноутбук з клавіатурою з українською розкладкою (SN# 5CD3319ZMW ProdID 4D3X6AV HP ProBook450 G9, не було надано сканер та принтер, наказом не було закріплено за позивачем робоче місце, обладнане для зберігання документів, що містять персональні дані клієнтів, відсутні будь-які акти приймання-передачі обладнання або інші підтвердження.

ОСОБА_1 звільнений не за власною ініціативою, а за ініціативою роботодавця з істотними порушеннями закону, у зв`язку із цим позивач позбавлений можливості працевлаштування, оскільки планує поновитися на посаді, а період вимушеного прогулу підлягає оплаті та зарахуванню до трудового стажу.

У зв`язку із вищевикладеним, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання додаткової відпустки ветерану війни, визнати протиправним та скасувати наказ № 813/к від 11.12.2025 року, поновити його на посаді помічника юриста, Зобов`язати надати додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів після поновлення на посаді, відповідно до вимог закону, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.12.2025 року по день поновлення, зарахувати період вимушеного прогулу до трудового стажу.

Ухвалою Салтівського районного суду від 15.12.2025 року цивільну справу за вказаним позовом прийнято до провадження, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін.

Відповідач до суду подав відзив, у якому позовні вимоги заперечував у повному обсязі, з огляду на наступне.

24.09.2025 року наказом Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги №623/к ОСОБА_1 було призначено на посаду помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2» Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги з 25.09.2025 року за основним місцем роботи, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, з випробувальним терміном три місяці.

25.09.2025 року Позивача було ознайомлено з наказом Східного МРЦ від 24.09.2025 року №623/к, про що свідчить його власноручно поставлений підпис.

21.11.2025 року Позивачем було завантажено проект заяви про «надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учасника бойових дій тривалістю 14 календарних дні, однак Листом Східного МРЦ № Ш-633/010/488/1 від 28.11.2025 року Позивачу було повідомлено, що Східний МРЦ не може погодити надання йому додаткової відпустки, у зв`язку із не підтвердженням відповідного статусу особи, яка має на неї право, проте, йому було запропоновано повторно подати відповідну заяву разом із документами, що підтверджує статус особи.

02.12.2025 року Позивачем було подано до Східного МРЦ заяву про звільнення, Листом Східного МРЦ Позивачу було повідомлено, що Східний МРЦ не може звільнити його з займаної посади помічника юриста за бажанням Позивача на підставі статі 28 КЗпП України.

02.12.2025 року Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, зобов`язання вчинити певні дії, 09.12.2025 року на підставі ухвали Харківського окружного адміністративного суду Позивачу було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

11.12.2025 року наказом Східного МРЦ «Про звільнення ОСОБА_2 , за п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП» №813/к у зв`язку із систематичним не дотриманням норм внутрішніх організаційно-розпорядчих документів, які регулюють процеси надання безоплатної правничої допомоги та в цілому виконання працівником завдань та обов`язків помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги № 2» Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 16.12.2025 року відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У відповіді на відзив від 30.12.2025 ОСОБА_1 зазначив, що заперечує проти доводів відповідача.

Щодо "законності" випробування та відсутності його згоди.

Підпис про ознайомлення з наказом, на думку позивача, не є і не може бути тотожним згоді сторін на встановлення випробування у розумінні частини першої статті 26 КЗпП України. Випробування є умовою трудового договору і може бути встановлене виключно за домовленістю сторін, а не в односторонньому порядку. У його заяві про прийняття на роботу будь-які застереження щодо встановлення випробувального терміну відсутні. Посилання відповідача на частину другу статті 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує принципу домовленості сторін і не легалізує одностороннє встановлення випробування без згоди працівника.

Думку відповідача про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді" та систематичне недотримання внутрішніх документів вважає безпідставною та такою, що є оціночною та недоведеною.

У наданому відповідачем "Інформаційному листі" місцем роботи зазначено: м. Харків, майдан Свободи, 5. Фактично ж позивач виконував роботу за іншою адресою: пр-т. Науки, 77. ОСОБА_1 вважає, що відповідач не надав жодного документа, який би підтверджував зміну або належне визначення фактичного робочого місця.

Відповідач заявляє, що позивач був забезпечений усіма необхідними засобами праці, однак не надав жодного належного доказу, зокрема: актів приймання-передачі обладнання; інвентарних карток; наказів про закріплення за позивачем майна або робочого місця. За відсутності таких документів твердження відповідача, на думку позивача, є припущеннями, які відповідно до статті 81 ЦПК України не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Вважає, що виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є фактичним визнанням відповідачем статусу ветерана.

Процедуру звільнення вважає не доведеної як дотриману, що є самостійною підставою для визнання звільнення незаконним.

Твердження відповідача про винесення досьє клієнтів, на його думку, не підтверджені жодними належними доказами: актами, поясненнями, відеозаписами, журналами обліку чи результатами перевірки.

Твердження відповідача про взаємовиключний характер позовних вимог вважає помилковим. Позовні вимоги можуть заявлятися альтернативно та в сукупності, а суд відповідно до закону має право визначити ефективний спосіб захисту порушеного права.

Просив не брати до увагу відзив відповідача, з огляду недоведеності належними доказами тверджень, викладених у відзиві.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача не погодився з доводами, викладеними позивачем.

На погляд відповідача, процесуальна поведінка Позивача виходить за межі процесуального законодавства, на момент подання першої позовної заяви наказ який він зараз просить скасувати ще не існував.

Позивач зазначає, що його обурило те, що він «був звільнений не за власною заявою, а за ініціативою роботодавця з істотними порушеннями закону», проте дане твердження не відповідає дійсності. Як уже зазначалось Східним МРЦ: звільнення працівника за його ініціативою можливе відповідно до статті 38, 39 КЗпП України; за угодою сторін, відповідно до статті 36 КЗпП України; за ініціативою роботодавця, відповідно до статті 40, 41 КЗпП України.

В свою чергу представник відповідача наголосив, що в позовній заяві від 11.12.2025 року Позивач просить суд визнати правомірним його звільнення за його заявою від 02.12.2025 (при цьому жодні рішення не приймалися), тоді як в уточненій заяві Позивач просить визнати протиправним його звільнення.

Позивач у відповіді на відзив посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 04.04.2012 №54/06/187-12, які за своєю природою є думкою та носять інформаційно-рекомендаційний характер.

Позивача, наказом Східного МРЦ від 24.09.2025 року №623/к, «Про призначення Романа Шевченко», було призначено на посаду помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2» Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги з 25.09.2025 року за основним місцем роботи, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, з випробувальним терміном три місяці. 25.09.2025 року Позивача було ознайомлено з вище згадуваним наказом, підтвердженням є його власноручно поставлений підпис на копії відповідного наказу, будь які зауваження чи заперечення відсутні та до Східного МРЦ в позасудовому порядку не надходили. Тобто під час ознайомлення з наказом Позивачем 25.09.2025 року були прийняті умови випробовування терміном три місяці.

Інформаційним листом при призначенні на роботу у Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги визначено трудову функцію помічника юриста, атому Позивач був ознайомлений з основним функціями помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2» Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги.

Крім того наголосив, що, відповідно до звітів про проведену роботу, з яких вбачається, що останній був ознайомлений з іншими нормативними актами які регулюють процеси з виконання Позивачем покладених на нього функцій і дотримання внутрішньо-розпорядчих актів під час виконання трудових обов`язків працівником і є критеріями відповідності особи займаній посаді.

Щодо думки позивача стосовно робочого місця та недостовірності умов праці пояснив, що адресами, за якими знаходяться «Харківське бюро правничої допомоги №1» є м. Харків, пр-т Науки, 77 та «Харківське бюро правничої допомоги №2» є м. Харків, майдан Свободи, 5, 6 під`їзд, 1 поверх, 25 каб, проте, у зв`язку із необхідністю проведення ремонтних робіт в приміщенні «Харківське бюро правничої допомоги №2» та з метою забезпечення належними умовами праці працівників Східного МРЦ та клієнтів, прийнято рішення щодо тимчасового розміщення «Харківське бюро правничої допомоги №2» разом із та «Харківське бюро правничої допомоги №1» в приміщенні за адресою м. Харків, пр-т Науки, 77. Незважаючи на це, Східним МРЦ було забезпечено позивача належними умовами праці.

Щодо твердження позивача про ненормативність Інформаційного листа як документа, повідомив, що з метою оптимізації процесів та своєчасного ознайомлення працівників з правами та обов`язками, умовами праці, відповідачем було налагоджено роботу шляхом розміщення відповідних документів на Google диску, де працівник має постійний доступ для перегляду та ознайомлення. І в даному випадку відповідач погоджується з думкою позивача, що Інформаційний лист є внутрішнім документом на ряду із іншими.

Щодо забезпечення засобами праці відповідач не погоджується з думою позивача, адже в період роботи позивача до відповідача не надходили ані скарги, ані пропозиції щодо неналежного забезпечення умов праці.

Східним МРЦ було забезпечено позивача наступними умовами праці: виділено окремий стіл, стілець, забезпечено засобами для роботи, а саме: ноутбуком ( НР ProBook 450 G9, миша комп`ютерна (120)/ НР 125Wired Mouse (Bulk120), рюкзак для ноутбуку (15)/НР Prelude 15.6 Backpack Carry Case) із необхідним програмним забезпеченням із доступом до мережі інтернет, принтером-сканером Xerox B215 Копір-принтер-сканер-факс (Wi-Fi) (А4), який використовується працівниками сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2», стаціонарним телефоном, який використовується працівниками сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2», канцелярськими виробами та іншими необхідними для повноцінного виконання посадових обов`язків засобами та матеріалами, тому відповідач вважає, що в його діях не містяться порушення трудового законодавства.

Стосовно ненадання додаткової відпустки ветерану війни та підтвердження статусу, відповідач пояснив, що Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Східного межрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги на 2025-2030 роки передбачає додаткову відпустку за особливий характер праці працівникам за роботу на комп`ютері, тривалістю 4 календарних днів та тривалістю 7 календарних днів, в залежності від посади.

На думку відповідача, позивач ототожнює вищезгадану відпустку та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, отримати яку позивач не зміг через відсутність підтвердження спеціального статусу.

Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 4 календарних дні, а також виплачено компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку тривалістю 1 календарний день, а саме додаткову відпустку за особливий характер праці працівників за роботу на комп`ютері. Звертає увагу суду, що виплата компенсації за додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 днів відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідачем не здійснювалось.

Думку позивача про не внесення його до графіку відпусток також вважає безпідставною, обґрунтувавши це тим, що графіки відпусток складаються на кожен робочий рік не пізніше 5 січня. Позивача прийнято на роботу 25.09.2025, право на отримання щорічної основної та додаткової відпустки від не набув, документи, які б свідчили про наявність права на відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік не надав, Східним МРЦ з метою належної організації роботи в частині формування та затвердження графіку відпусток, рішення щодо внесення змін до затвердженого графіку відпусток на 2025 рік не приймалось.

Щодо твердження позивача про порушення процедури звільнення та відсутності триденного попередження пояснив, що протягом усього робочого часу 02.12.2025, 03.12.2025, 04.12.2025, 05.12.2025, 08.12.2025 09.12.2025, 10.12.2025 та 11.12.2025 позивач був відсутній на робочому місці з невідомих причин, на пропозиції відповідача з`явитися на робоче місце не реагував, пояснень щодо поважності причини відсутності його на робочому місці не надав. Звертає увагу на листи на адресу позивача, які направлялися на адресу проживання, у тому числі направлений рекомендованим повідомленням наказ про звільнення, а також копія даного наказу на електронну пошту позивача.

Вважає, що позивач навмисно ігнорував комунікацію з відповідачем, тому вважає відповідачем дотримана вимога про повідомлення іншої сторони трудового договору.

Думку щодо винесення досьє клієнтів підтримує, з огляду на наявність у позивача доручення надання правничої допомоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , однак дані справи не були повернуті позивачем відповідно до Порядку та відсутності на робочому місці. З метою отримання пояснень, відповідач направив лист № 010/08.1-9/7487, який позивач проігнорував та відмовився від отримання, тому відповідач вбачає у діях позивача порушення Порядку організації та надання безоплатної безоплатної правничої допомоги межрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги, які стали однією з підстав невідповідності працівника займаній посаді.

09.01.2026 року позивач направив на адресу суду пояснення на заперечення відповідача. Свої позовні вимоги вважає чітко визначеними, предмет спору зрозумілим, тому заперечує думку відповідача щодо невизначеності предмету спору.

Думку відповідача щодо надання компенсації за роботу на комп`ютері вважає хибною, з огляду на те, що до цього відповідач не розмежовував види компенсації у своїх минулих поясненнях і його думка змінилася лише у ході справи.

Звертає увагу суду на відсутність доказів у відповідача, що підтверджували правомірність вимушеного переїзду.

Стосовно думки відповідача про дотримання процедури триденного письмового попередження та електронних повідомлень вважає, що скріншоти без технічних даних не є належним доказом факту та змісту повідомлення, відповідачем не надано доказів, що саме було доведено до відома позивача - попередження про звільнення, наказ чи інший лист, відсутні технічні докази електронного листування ( повні заголовки листів, серверні журнали, вкладення, метадані).

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що, наказом Східного МРЦ № 623/к від 24.09.2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.09.2025, останнього призначено на посаду помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2» з 25.09.2025 року за основним місцем роботи, з посадовим окладом, відповідно до штатного розпису, з випробувальним терміном три місяці.

25.09.2025 року ОСОБА_1 власноручним підписом зобов`язався не розголошувати у будь-який спосіб персональні дані інших осіб, що стали відомі йому у зв`язку з виконанням посадових обов`язків.

Відповідно до рекомендованого поштового відправлення лист вручений ОСОБА_1 26.12.2025 року о 09:24.

Дата відправки листа ОСОБА_1 11.12.2025 року.

Відповідно до листа Східного МРЦ № ш-633/010/488/1 від 28.11.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 днів у зв`язку із не підтвердженням статусу ветерана війни. Додатково повідомлено, що позивач вправі повторно подати відповідну заяву, коли останній зможе надати документи, що підтверджують його статус осіб, на яких поширюється чинність ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно заяви ОСОБА_1 № б/н від 02.12.2025, позивач звернувся до керівника Східного межрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, у якій просив звільнити його з посади помічника юриста під час проходження випробувального терміну, у зв`язку із відсутністю належних трудових умов для виконання трудових обов`язків.

Відповідно до листа Східного МРЦ № Ш-633/0108491 від 04.12.2025, ОСОБА_1 повідомлено, що його не можуть звільнити з займаної посади на підставі ст. 28 КЗпП України. Крім того, станом до 02.12.2025 до відповідача не надходили жодні скарги від позивача щодо неналежного забезпечення матеріально-технічними засобами чи прохання у забезпеченні додатковими матеріально-технічними засобами. Додатково, відповідач звернув увагу, що 02.12.2025, 03.12.2025, 04.12.2025 року позивач відсутній на робочому місці з невідомих для відповідача причин.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 за позовом ОСОБА_1 до відповідача про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено у відкритті провадження, адже спір не належить до розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Листом Східного МРЦ № 010/08.1-9/7489 від 08.12.2025 підтверджується те, що відповідач звернувся до позивача з вимогою повернення досьє клієнтів ОСОБА_3 ( реєстраційний номер справи в СПЗ КІАС: 2025-4056009), ОСОБА_4 (реєстраційний номер справи в СПЗ КІАС: 2025-4055553), ОСОБА_5 (реєстраційний номер справи в СПЗ КІАС: 2025-4063553), ОСОБА_6 ( реєстраційний номер справи в СПЗ КІАС: 2025-4090050), ОСОБА_7 реєстраційний номер справи в СПЗ КІАС: 2025-4104259). Крім того, просив позивача надати пояснення стосовно причин відсутності на робочому місці 02.12.2025-05.12.2025 та 08.12.2025.

Відповідно до доповідної записки начальника Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги ОСОБА_8 щодо встановлення невідповідності працівника займаній посаді протягом строку випробовування № Вн/03.6/2629 від 03.11.2025 у ОСОБА_1 спостерігаються суттєві труднощі з опануванням базових понять. Відмічається пасивність у виконанні трудових обов`язків, нездатність працівника опрацьовувати та застосовувати нормативно-правові документи. У висновку повідомила, що вбачає ознаки невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді протягом строку випробовування.

Відповідно до доповідної записки начальника Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги ОСОБА_8 щодо встановлення невідповідності працівника займаній посаді протягом строку випробовування № Вн/03.6/2771 від 18.11.2025, у ОСОБА_1 наявні недоліки у роботі СПЗ КІАС, порушення етичної поведінки під час роботи з клієнтами, порушення трудової дисципліни, у висновку зазначила, що вбачає нездатність ОСОБА_1 опановувати необхідні професійні навички, працювати з нпа та якісно виконувати обов`язки, покладені на працівників сектору «Харківське БПД №2».

Відповідно до доповідної записки начальника Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Перепелиці Дмитра № Вн/03/2899 від 01.12.2025 у роботі ОСОБА_1 відмічається пасивність у виконанні ним своїх основних обов`язків, зокрема консультування громадян. На зауваження ОСОБА_8 реагував формально, обмежуючись лише погодженням, однак подальша зміна у поведінці або підході до роботи не спостерігалась, що є порушенням вимог розділу IV «Опрацювання та реєстрація звернень» Порядку № 24 та п.п. 27.4, 28 Інструкція № 8.

У підготовленому документі, який виконаний ОСОБА_1 за наказом керівництва для надання допомоги ОСОБА_4 , містилася значна кількість помилок орфографічного характеру, а також підписантом була зазначена інша особа, що є порушенням вимог ч. 50 розділу «Надання БВПД працівниками центру» Порядку № 24.

При підготовці письмової консультації клієнтці ОСОБА_10 , ОСОБА_11 сгенерував документ за допомогою штучного інтелекту, направив документ іншій особі, не зазначені деталі справи, відсутні посилання на акти законодавства.

Крім того, наявні випадки неетичної поведінки з клієнтами, що підтверджено скаргою клієнта ОСОБА_12 щодо грубої поведінки, ненадання допомоги та вимагання грошової винагороди; незадоволення консультацією ОСОБА_13 , оскільки вона не відповідала вимогам законодавства.

Згідно до повідомлення про звільнення за результатами випробування № 010/08.1-9/7592 від 11.12.2025, ОСОБА_1 повідомлено про подальше звільнення 16.12.2025 року з посади помічника юриста.

Відповідно до наказу Східного МРЦ № 813/к від 11.12.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади помічника юриста у зв`язку із невідповідністю працівника займаній посаді, вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 4 (чотири) календарних днів за період роботи з 25.09.2025 року по 16.12.2025 року, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку тривалістю 1 (один) календарний день за період роботи 25.09.2025 року по 16.12.2025 року.

Відповідно до посадової інструкції помічника юриста сектору «Харківське бюро правничої допомоги №2» Харківського відділу надання безоплатної правничої допомоги Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Східного межрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, затвердженої Директором Східного межрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги 19.02.2024, кваліфікаційні вимоги: на посаду помічника юриста сектору Бюро може бути призначена особа, яка: вільно володіє державною мовою, має юридичну освіту не нижче першого рівня, має навички роботи на комп`ютері, достатні для самостійного створення текстових документів, таблиць, презентацій, використання правових довідкових систем та мережі Інтернет, спроможна до ефективної усної та письмової комунікації, має аналітичне мислення, спроможність до оперативного пошуку необхідної інформації, спрямовує свою діяльність на задоволення потреб клієнта, готова зрозуміти клієнта і допомогти йому, має власну гідність і повагу до гідності інших людей, зацікавлена у суспільно-корисній діяльності, є доброчесною і толерантною, відповідальною, порядною, стресостійкістю.

Згідно з скріншотами переписки з користувачем «Гетьманська» , наказ про звільнення з посади та повідомлення, направлено на додаток «Вайбер».

Поштовим зв`язком відповідачу направлено вищевказані документи, 26.12.2025 вручено одержувачу.

Відповідно до наказу Східного МРЦ № 29/аг від 26.12.2024 про затвердження Графіку відпусток працівників Центрально-Східного управління надання безоплатної правничої допомоги Східного межрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги на 2025, затверджено графік відпусток на 2025 рік. Відомості про ОСОБА_1 відсутні.

Суд, вивчивши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, приходить до таких висновків.

Положеннями ст. 43 Конституції України задекларовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Щодо думки позивача стосовно незаконного призначення випробувального терміну.

Відповідно до Роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 04.04.2012 №54/06/187-12 «Щодо звільнення працівника, який не витримав випробування», частиною першої статті 26 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

При цьому одностороннє встановлення власником умови про випробування є недопустимим. З урахуванням цього умова про випробування буде вважатися законною у таких випадках: 1) умова про випробування внесена в письмово оформлений трудовий договір і повторена у наказі про прийняття на роботу; 2) умова про випробування застережена в заяві про прийняття на роботу і повторена в наказі про прийняття на роботу; 3) умова про випробування не міститься в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений під розписку до початку роботи; 4) умова про випробування не застережена в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений після початку роботи і при цьому він не заперечував проти внесення в наказ такої умови.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що дійсно у своїй заяві про призначення на посаду помічника юриста, ОСОБА_1 не вказував про прийняття його на роботу із випробувальним терміном, однак Східний МРЦ у своєму наказі вніс інформацію про прийняття на роботу з випробувальним терміном, тому порушень з боку відповідача щодо незаконного призначення іспитового строку, суд не вбачає. З даним наказом позивач ознайомлений, що підтверджується його власноручним підписом.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що відповідно частини другої статті 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон № 2136), при укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.

Щодо думки позивача про незаконне звільнення під час випробувального терміну, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю (ч. 2 ст. 26 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації - шести місяців.

Частиною 2 ст. 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №522/3864/18 вказав на те, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.

При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Також Верховний Суд вказав на те, що звільнення на підставі п. 11 ст. 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

У постанові від 22 липня 2020 року у справі №826/12446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду роз`яснив, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. При цьому суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду.

З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на умовах випробування строком на три місяці, про що зазначено в наказі № 623/к. З даним наказом позивач ознайомився, поставив власний підпис, що підтверджено копією самого наказу, заперечень позивача щодо призначення випробувального терміну матеріали справи не містять.

Під час випробовування в роботі позивача були виявлені недоліки, що було відображено в доповідних записках ОСОБА_8 та Перепелиці.

Законодавством України не визначений порядок встановлення невідповідності працівника займаній посаді та виконуваній роботі під час випробувального терміну, але вирішення питання відповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Оцінку відповідності чи невідповідності працівника обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає власник або уповноважений ним орган, це питання не може вирішуватись судом.

Таким чином, оскільки відповідачем було встановлено невідповідність позивача ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі та звільнення на цій підставі відбулося в межах строку випробування, про що позивача було повідомлено, в порядку, передбаченому законом, що підтверджується матеріалами справи, то відповідно і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. При ознайомленні з наказом позивач фактично прийняв умови роботи з випробувальним терміном.

Щодо думки позивача про відсутність ознайомлення відповідачем з умовами праці, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 29 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний ознайомити працівника з умовами праці, правами, обов`язками та правилами внутрішнього трудового розпорядку до початку фактичної роботи.

25.09.2025 позивач ознайомився з Інформаційним листом та документами зазначеними у ньому, зокрема: місцем роботи ( інформацією про роботодавця, зокрема його місцезнаходження), трудовою інструкцією, датою початку виконання роботи, необхідним забезпеченням для роботи засобами, правами та обов`язками, умовами праці трудового розпорядку або умовами встановлення режиму роботи, тривалістю робочого часу і відпочинку, а також положення колективного договору, правилами етичної поведінки, зобов`язаннями про нерозголошення персональних даних, попередженням ЗУ «Про запобігання корупції», рекомендаціями щодо норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», пам`яткою про використання електронних сервісів системи безоплатної правничої допомоги, погодженням інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, організацією професійного навчання працівників, тривалістю щорічної відпустки, умовами та розміром оплати відпустки, процедурою та встановленими КЗпП строками попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 25.09.2025 позивач ознайомився з вищевказаними умовами, про що свідчить його особистий підпис на документі, що спростовує думку позивача про ознайомлення з умовами праці під час надання заяви про надання додаткової відпустки. Матеріали справи відомостей щодо заперечення позивача стосовно прийняття на роботу з випробувальним терміном не містять.

Щодо думки відповідача про ненадання відпустки ветерану війни.

Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону)

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, чинній з 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З матеріалів справи слідує, що позивач дійсно звернувся до відповідача із заявою про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учасника бойових дій тривалістю 14 календарних дні.

Листом Східного МРЦ № Ш-633/010/488/1 від 28.11.2025 позивачу повідомлено про відсутність підстав для додаткової відпустки, з огляду на те, що позивач як на підтвердження свого статусу надав посвідчення серії НОМЕР_1 , яке було дійсним до 01.08.2025, тому підтвердження відповідного статусу особи відсутнє. Роз`яснено, що відповідно до ст 18 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік документів, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється чинність цього Закону. Однак, на підтвердження статусу особи учасника бойових дій було додано посвідчення серія НОМЕР_1 , яке було дійсне до 01.08.2025.

Позивачу роз`яснено його право на повторне звернення із заявою за умови надання чинного посвідчення на момент звернення із заявою, однак доказів повторного звернення позивачем матеріали справи не містять.

02.12.2025 позивачем подано до Східного МРЦ заяву про звільнення.

Суд звертаю увагу. Що до позову ОСОБА_1 також долучено посвідчення, яке втратило чинність на момент звернення із заявою про надання додаткової відпустки, чинного посвідчення матеріали справи не містять. Долучений позивачем витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни датований 03.12.2025, тобто вже після заяви про звільнення.

З огляду на те, що відповідач роз`яснив причини відсутності підстав надання додаткової відпустки, роз`яснив право на повторне звернення після підтвердження відповідного статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд не вбачає з боку відповідача порушення трудового законодавства.

Щодо твердження позивача про відсутність забезпечення умовами праці з боку відповідача.

У відповідності до статті 141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 13 Закону №2694-XII роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до п. 13 Положення про СМРЦ джерелами формування майна межрегіонального центру є майно, передане Координаційним центром, майно, передане за рахунок власних коштів або інших не заборонених законодавством джерел, майно передане юридичними та фізичними особами.

Обґрунтування необхідності виділення позивачу для особистого використання сканеру, принтеру, флеш-накопичувача, сейфу для зберігання документів позивачем не надано. У матеріалах справи скарги, пропозиції щодо неналежного забезпечення матеріально-технічними засобами чи звернення з проханнями забезпечити додаткові матеріально-технічні засоби відсутні, тому суд вважає думку позивача про незабезпечення умовами праці такою, що не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо думки позивача про неналежне повідомлення про звільнення.

Відповідно до ст. 28 КЗпП України, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Матеріалами справи встановлено, що повідомленням про звільнення за результатами випробування, ОСОБА_1 роз`яснено підстави та причини звільнення. Доведено до відому про подальше звільнення останнього з 16.12.2025.

02.12.2025-05.12.2025, 08.12.2025-11.12.2025 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, що підтверджено актами, долученими відповідачем. З огляду на це, відповідачем рекомендованим поштовим повідомленням 11.12.2025 на адресу позивача направлено лист ( трекінг 610227308). Крім того, альтернативними засобами, зокрема шляхом направлення листа електронною поштою, позивача повідомлено про подальше звільнення. На даний факт позивачем заперечень не надано.

Відповідачем доведено факт повідомлення ОСОБА_1 про звільнення. Відповідачем направлено наказ № 813/к про звільнення за допомогою поштового направлення за адресою місця проживання/реєстрації позивача ( направлено 11.12.2025 року, доставлено 13.12.2025, отримано 26.12.2025), електрону адресу зазначену позивачем для комунікації, а також на мобільний додаток за номером НОМЕР_3. Тому суд вважає, що відповідачем вжиті всі можливі способи повідомлення позивача про звільнення.

Щодо думки позивача про порушення відповідачем ЗУ «Про захист персональних даних».

Відповідно до ч.1 ЗУ «Про захист персональних даних» використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ЗУ «Про захист персональних даних» використання персональних даних працівниками суб`єктів відносин, пов`язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов`язків. Ці працівники зобов`язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв`язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов`язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов`язання чинне після припинення ними діяльності, пов`язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із статтею 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (статті 4 Закону № 2939-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом першим частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

За приписами частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Суд погоджується з думкою представника відповідача, що Східний МРЦ може бути розпорядником інформації у розумінні ЗУ "Про доступ до публічної інформації": інформації щодо використання бюджетних коштів, інформації, пов`язаної з використанням обов`язків делегованих повноважень, інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці та осіб, які її отримують, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника, а також інформації, що становить суспільний інтерес.

Дослідивши матеріали справи, доказів порушення відповідачем ЗУ «Про захист персональних даних» позивачем не надано.

Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи письмові пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12,13,141,229,264,265,273,268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги: код ЄДРПОУ: 40295882, адреса: м. Харків, майдан Свободи, 5, під`їзд 6.

Суддя В.О. Афанасьєв