Рішення № 137492442, 18.06.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3855/26

Провадження № 2/750/2439/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді - Маринченко О.А.,

секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

31 березня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 295932470 від 06 листопада 2021 року в сумі 69962 грн. 78 коп.

Обґрунтовано позов тим, що 06 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 295932470, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 5700 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в обсязі та в строк, визначений умовами договору. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 69962 грн. 78 коп. На даний час право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 295932470 від 06 листопада 2021 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи. Задоволено клопотання позивача частково та витребувано в Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» інформацію про те, чи випускалася на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) банківська картка (маска картки) № НОМЕР_2 ; якщо так, то виписку по рахунку відповідача, відкритого до платіжної картки (маска картки) № НОМЕР_2 за період з 06.11.2021 до 15.11.2021.

Відповідач відзив на позов не подав.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив справу розглянути за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті сповіщався завчасно і належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою його місця проживання, зареєстрованою в установленому законом порядку.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

06 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредитної лінії № 295932470, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 15 на звороті-19).

Сума кредитного ліміту, вказана в пункті 1.1. договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника. Кредитодавець надає перший транш за договором у сумі 5700 грн. одразу після укладення договору, який має бути повернено до 06 грудня 2021 року. Позичальник в будь-який час протягом дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання. Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту (траншів), отриманих протягом всього строку дії договору (пункти 1.2., 1.3., 1.4., 1.5. договору).

Згідно з пунктом 1.7. договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - «дисконтний період»), а саме до 06 грудня 2021 року. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Відповідно до положень пункту 1.8. договору сторони погодили, що встановлений у пункті 1.7. договору строк дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.

Згідно із пунктом 1.9. договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку. Виключно на період строку, визначеного в пункті 1.7. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 1.9.1. договору). За умови продовження строку дисконтного періоду, строк нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті (1.9.2. договору).

Відповідно до пункту 1.9.3. договору якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку, передбаченому пунктом 1.8. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу), з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.8. цього договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду (пункт 1.10. договору).

Згідно з пунктом 1.11. договору основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі якщо позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії договору на умовах пункту 1.12. договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати, визначеної за правилами пункту 1.12.1. договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також позичальник має право достроково повернути основну суму кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним (пункти 1.12., 1.12.1., 1.12.2 договору).

Відповідно до пункту 1.13. договору проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9. та 1.12.2. договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу та до дня фактичного повернення суми кредиту позичальником.

Вказаний договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «МNV68Т89Z», який було відправлено йому на номер мобільного телефону, вказаний у заявці на отримання грошових коштів у кредит від 06 листопада 2021 року (а.с. 27) в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно з копіями платіжних доручень від 06 листопада 2021 року, 07 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року, 09 листопада 2021 року, 10 листопада 2021 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» здійснило переказ коштів ОСОБА_1 в розмірі 5700 грн., 3200 грн., 4100 грн., 1500 грн., 2100 грн., 1600 грн. та 3800 грн. відповідно до договору № 295932470 від 06 листопада 2021 року для зарахування на платіжну картку 4149-50ХХ-ХХХХ-0836 (а.с. 40-43).

28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 52-55).

Відповідно до пункту 1.4. вказаного договору «борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Згідно із пунктом 1.3. даного договору право вимоги - всі права клієнта за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Розділом 2 даного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги.

Так, згідно із пунктом 4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Крім того, пунктом 8.2. цього договору визначено, що строк його дії починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. цього договору, та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

28 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору починає перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (а.с. 57 на звороті).

31 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою викладено текст договору в новій редакції, та, зокрема, в пункті 4.1. договору визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідно реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 58-61).

Вказаною угодою було продовжено строк дії договору до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Також, 31 грудня 2021 року до даного договору факторингу було укладено додаткову угоду № 27 (а.с. 63), 31 грудня 2022 року додаткову угоду № 31 (а.с. 63 на звороті), а 31 грудня 2023 року додаткову угоду № 32 (а.с. 64).

Зазначений договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та додаткові угоди до нього містять підписи сторін, які підтверджують їх укладення.

Копією Реєстру прав вимоги № 168 від 11 січня 2022 року, який підписаний сторонами договору факторингу, підтверджується перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» прав вимоги до відповідача в розмірі 46974 грн. 55 коп. (а.с. 65-66).

23 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 68-71).

Копією Реєстру прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року підтверджується перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги до відповідача у розмірі 46974 грн. 55 коп. (а.с. 73-74).

Копією платіжної інструкції № 5703 від 26 лютого 2024 року підтверджується сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» оплати за відступлення прав вимоги згідно з реєстром прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року за договором факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року (а.с. 75).

15 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно із додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору (а.с. 76-79).

З копії Реєстру боржників до договору факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року, який підписаний сторонами договору, слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» набуло право вимоги до відповідача в розмірі 52022 грн. 86 коп. (а.с. 82-83).

Копіями платіжних інструкцій в національній валюті № 361 від 24 вересня 2025 року, № 381 від 06 жовтня 2025 року, № 383 від 07 жовтня 2025 року, № 385 від 10 жовтня 2025 року, № 396 від 23 жовтня 2025 року, № 401 від 24 жовтня 2025 року, № 404 від 30 жовтня 2025 року, № 409 від від 31 жовтня 2025 року, № 411 від 03 листопада 2025 року підтверджується сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» оплати фінансування за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року (а.с. 85-89).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з частиною другою статті 1083 Цивільного кодексу України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів невимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Таким чином, 06 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем був укладений договір кредитної лінії № 295932470, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно з інформацією № 81-15-9/7121-БТ від 27 квітня 2026 року, наданою Акціонерним товариством «Райффайзен Банк», на ім`я відповідача банком було емітовано платіжну карту № НОМЕР_3 .

Факт отримання відповідачем кредитних коштів на його картку, підтверджується також випискою по рахунку відповідача, відкритому в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк».

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало взяті на себе зобов`язання та надало відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору.

Однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим за розрахунками, наданими позивачем, утворилася заборгованість у сумі 69962 грн. 78 коп., до якої входить: 17939 грн. 92 коп. - заборгованість по кредиту; 52022 грн. 86 коп. - заборгованість за процентами (а.с. 90-93).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, суд враховує, що за умовами договору кредитна лінія відповідачу надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - «дисконтний період»), а саме до 06 грудня 2021 року.

Відповідно до положень пункту 1.8. договору сторони погодили, що встановлений у пункті 1.7. договору строк дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.

08 листопада 2021 року відповідач сплатив на погашення заборгованості 4365 грн., які зараховані на погашення процентів та частково тіла кредиту, у зв`язку з чим загальна заборгованість за кредитом зменшилася до 8939 грн. 92 коп. (до тіла кредиту).

Однак, суд не може розцінити сплату відповідачем грошових коштів, які зараховані на погашення процентів за користування кредитом, як ініціювання відповідачем продовження строків користування кредитом, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що відповідач, сплачуючи вказані грошові кошти, мав намір продовжити дисконтний період кредитування відповідно до пункту 1.8. договору.

Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця було активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Крім того, у пунктах 1.12., 1.12.1., 1.12.2 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним.

За змістом частини третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення в договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Вказане не дає можливості визначити справжній зміст умов договору щодо строку кредитування - 30 днів відповідно до пункту 1.7. кредитного договору чи 120 днів (30 днів + 90 днів продовження строку в контексті статті 212 Цивільного кодексу України) та підвищеної процентної ставки згідно з підпунктом 1.12.2 договору, а тому в даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).

З розрахунку заборгованості за договором слідує, що проценти за користування кредитом нараховані відповідачу за період з 06 листопада 2021 року до 06 грудня 2021 року (30 днів за ставкою 1,98% у день) відповідно до пункту 1.9.1, 1.9.2. договору, 10 грудня 2021 року було здійснено перерахування процентів відповідно до пункту 1.9.3. договору; за період з 11 грудня 2021 року до 02 березня 2022 року проценти нараховані за ставкою 2,98 у день згідно з пунктом 1.12.2. договору.

Вказане свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час, коли відповідач, як споживач послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem).

Крім того, суд враховує, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

З урахуванням наведеного, строку користування кредитом, визначеного вказаним договором (30 днів), відсутності належних доказів про вчинення відповідачем дій, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитування, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу вказаного строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

За вказаних обставин, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором у сумі 22681 грн. 93 коп. (заборгованість за основною сумою боргу та проценти за користування кредитом, нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування (30 днів)), у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське бюро «Соломко та партнери» на підставі договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року та на підставі додаткової угоди до нього від 01 вересня 2025 року (а.с. 94-95, 96).

Згідно із копією акту прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року вартість послуг, наданих Адвокатським бюро «Соломко та партнери» Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (боржник ОСОБА_1 ), становить 7000 грн. (а.с. 97).

Відповідно до норм частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, беручи до уваги складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак у сумі 1500 грн.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Поправки Юрія, 6, каб. 13, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії № 295932470 від 06 листопада 2021 року в сумі 22681 грн. 93 коп. (двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят одна грн. 93 коп.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» 863 грн. 15 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1500 грн. витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя