Рішення № 137491125, 18.06.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/26/26

Провадження №2/504/2349/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря Ориник М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод батьку у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, яким просив суд встановити способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді щотижневих побачень батька із донькою у суботу або неділю (раз на тиждень) з 10:00 год. до 16:00 год,, щорічного спільного відпочинку доньки та батька в період зимових канікул терміном один тиждень, щорічного спільного відпочинку доньки та батька у період літніх канікул терміном два тижні.

На обгрунтування свого позову ОСОБА_1 вказує, що 08.11.2019 ркоу був укладений шлюб між ним та відповідачкою.

Від цього шлюбу народжена малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Південного міського суду Одеської області від 15.09.2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до рішення Південного міського суду Одеської області від 15.09.2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі однієї чверті від усіх видів доходів (заробітку).

Позивач стверджує, що він працює офіційно в ДП "Морський торгівельний порт "Південний".

Позивач стверджує, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з донькою та її вихованні.

Тому він просить суд захистити його порушене право.

Відповідач не з`явилась в судове засідання, проте подала відзив, вказала що не перешкоджає батькові у спілкуванні з дитиною, однак перебуває з дитиною за межами держави та намагається оформити перебування за межами держави своє та дитини.

Орган опіки та піклування в судове засіданні не з`явився проте надіслав висновок яким вважав можливим встановити графік спілкування батька із донькою необмежено за допомогою мессенджерів, спілкування з дитиною у вихідні дні з 10:00 год до 17:00 год суботу або неділю з можливістю перебування за місцем проживання батька або дитини за перередньою домовленістю із мамою, спілкування з дитиною з дитиною у періоди канікул осінні, зимові і весняні - за домовленістю із мамою, спільний відпочинок у літні канікули - в період з червня по серпень, 15 календарних днів поспільіз батьком (з повідомленням мами про місце перебування дитини).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, 08.11.2019 ркоу був укладений шлюб між сторонами.

Від цього шлюбу народжена малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Південного міського суду Одеської області від 15.09.2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до рішення Південного міського суду Одеської області від 15.09.2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі однієї чверті від усіх видів доходів (заробітку).

Позивач працює офіційно в ДП "Морський торгівельний порт "Південний", має стабільних дохід позитивно характеризується.

Орган опіки надав до суду висновок від 26.05.2026 року, яким вважав можливим встановити графік спілкування батька із донькою необмежено за допомогою мессенджерів, спілкування з дитиною у вихідні дні з 10:00 год до 17:00 год суботу або неділю з можливістю перебування за місцем проживання батька або дитини за перередньою домовленістю із мамою, спілкування з дитиною з дитиною у періоди канікул осінні, зимові і весняні - за домовленістю із мамою, спільний відпочинок у літні канікули - в період з червня по серпень, 15 календарних днів поспільіз батьком (з повідомленням мами про місце перебування дитини).

До висновку додано акт обстеження житлових умов батька, де зауважень не встановлено, в житлі батька облаштована окрема кімната для дитини зі всіма умовами для належного та безпечного перебування дитини у періоди спілкування із батьком.

У постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 та від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 Верховний Суд сформулював висновок про те, що суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів які стосуються її життя зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2020 року у справі «Савіни проти України».

Згідно Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02. 1991 року), якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган:

- визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності;

- упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини;

- надає можливість дитині висловлювати її думки;

- приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

Таким чином, практична реалізація принципу «забезпечення якнайкращих інтересів дитини» вимагає в тому числі з`ясування судами думки дитини під час вирішення спорів, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Суд розглядаючи спір між батьками з питань виховання дітей, одним з аспектів реалізації якого є спілкування батька з дитиною, комунікація між батьками та дітьми, звернув увагу сторін на зазначені обставини, та в судовому засіданні з`ясував у сторін питання про можливість заслуховування особистої думки неповнолітніх дітей, які не досягли певного віку.

Суд першої інстанції вважає, що дитина ще не досягла того віку, коли вона могла би об`єктивно висловитись щодо ситуації яка розглядається судом.

Окрім того суд безумовно приймає до уваги беззаперечний факт, що дитина більший (переважний) час свого життя проводить із мамою, тривалий час контакту із батьком не мала, що може створювати об`єктивні побоювання у створенні у дитини однобічної думки про батька.

Отже на думку суду заслуховуванняв судовому засіданні думки дитини яка не досягла ще шестирічного віку, є малолітньою, в даному випадку, призведе до великого психологічного тиску на дитину, матиме велику психотравмуючу дію.

Тому суд вирішив не заслуховувати думку дитини в судовому засіданні, оскільки, з урахуванням напружених взаємовідносин між батьками, може призвести до великого психологічного тиску на дитину.

Оцінюючи зібрані у справі докази та враховуючи пояснення позивача, доводи відповідачки, суд вбачає доведеною обставину створення матір`ю штучних перешкод у зустрічі доньки із батьком і участі батька у її вихованні.

Мотиви відзиву, що дитина перебуває за кордоном не знайшли свого підтвердження.

Так, згідно наявної у справі інформації від ДПС України станом на 08.02.2026 року дитини разом з відповідачкою перетнула державний кордон в напрямку України, та з 01.03.2026 року по 08.04.2026 року з України не виїзжала (довідка від 15.04.2026 року).

У своїх заявах відповідачка стверджує, що перебуває із дитиною за кордоном, проте жодних доказів суду за час перебування справи в суді першої інстанції так і не надала.

Доводи про намагання офіційно стати на консульський облік за кордоном голослівні.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Таким чином, оскільки судом встановлені обставини чинення певних перешкод відповідачкою позивачу у спілкуванні з донькою, її вихованні, суд вважає, що позовні вимоги є слушними.

Вирішуючи питання графіку та способу спілкування батька з донькою, її вихованні, суд виходить з наступного:

За змістом ст. ст. 3, 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд враховує вік та потреби доньки, її ймовірне перебування у дошкільному навчальному закладі з понеділка по суботу, а також необхідність застосування режиму сну, режиму відпочинку, власне свого особистого часу дитини, режиму харчування.

Суд звертає увагу, що при з`ясуванні думки дитини в цивільному судочинстві, варто зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ`єктивною та зумовленою різними важелями впливу життєвих обставин.

У зв`язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України).

Судом не встановлено обставин, що батько негативно впливає на дитину чи що поведінка батька і його ставлення до доньки, становило і становить для доньки загрози її життю, фізичному та психічному здоров`ю.

З урахування обставин цієї конкретної справи, зважаючи на тривалий розрив у відносинах батька та дитини, покладення думки дитини, не може в даному випадку мати прямої дії на рішення суду, оскільки пов`язування зустрічі батька з донькою лише з наявністю бажання на це у самої дитини, фактично перетворять рішення суду на ілюзорне, тобто таке, що не забезпечить реального захисту інтересів, як самого батька так і дитини, яка виходячи з найкращих інтересів дитини, потребує турботи і любові свого батька, що сприятиме її позитивному і повноцінному розвитку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

У справі, що розглядається, предметом позову є встановлення порядку участі батька у вихованні доньки та спілкуванні з нею.

При цьому тлумачення частини другої статті 159 СК України дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок з визначення конкретних способів участі одного з батьків у вихованні дитини, періодичності побачень з дитиною, можливості їх спільного відпочинку, місця та тривалості спілкування батьків з дитиною.

Суд вважає доцільним визначити порядок та спосіб участі ОСОБА_1 та спілкуванні із малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її вихованні у вигляді щотижневих побачень батька із донькою у першу та третю суботу, другу та четверту неділю (раз на тиждень) з 10:00 год. до 16:00 год.,за попередньо домовленістю між батьками з урахуванням побажання та самопочуття дитини, щорічного спільного відпочинку доньки та батька в період зимових канікул терміном один тиждень, щорічного спільного відпочинку доньки та батька у період літніх канікул терміном два тижні, за домовленістю з матір`ю та згодою дитини.

Суд вважає, що такий порядок участі у вихованні доньки не звільнить батька від обов`язку участі у вихованні дітей як у будні дні, так у вихідні та святкові дні.

Такий порядок спрятиме участі батька у належному навчанні доньки, не порушить нормальний розпорядок життя дитини.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачка своє бачення графіку участі позивача (батька дитини) у спілкуванні дитини та її вихованні ані суду ані органу опіки не надала.

Суд враховує, що за місцем проживання батька дитині створені належні умови проживання, що підтверджено актом обстеження умов проживання.

Водночас, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідачка не позбавлена можливості у разі зміни обставин, які б підтверджували наявність негативного впливу контакту позивача і дітей у визначеному судом порядку на нормальний розвиток дітей, порушення інтересів дітей, на звернення до суду з відповідним позовом про зміну встановленого способу участі позивача у вихованні дітей.

Особисті стосунки сторін жодним чином не можуть впливати на рішення суду.

Отже, суд дійшов до висновку, що спілкування батька із синами у визначений судом час має відбуватись без участі матері дитини, оскільки участь матері в цих спілкуваннях може привести до виникнення конфліктних ситуацій, та істотного впливу на психоемоційний стан дитини.

Суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що при зустрічах з дитиною не потрібно травмувати дитячу психіку, не з`ясовувати стосунки в їх присутності, не налаштовувати один проти одного.

Більш того, суд нагадує, що діти повинні розвиватися фізично, морально та духовно, а не перетворюватися на предмет маніпуляції між батьками та їх родичами.

Встановлений порядок спілкування буде достатнім і відповідати принципу розумності, справедливості, збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному інтересу дитини, підтримку зв`язків з родичами, сприяти батькам брати участь у вихованні доньки.

У подальшому, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком та станом здоров`я дитини, сторони не позбавлені можливості встановлення іншого способу участі батька у вихованні синів, зокрема щодо збільшення/зменшення часу і днів побачень, зміни місця зустрічей та спільного відпочинку з донькою тощо.

Питання судового збору у позові не порушувалось.

На підставі викладеного, керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 257 СК України, ст. ст. 141, 258, 259, 315, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод батьку у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, задовольнити частково.

Визначити порядок та спосіб участі ОСОБА_1 та спілкуванні із малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її вихованні у вигляді щотижневих побачень батька із донькою у першу та третю суботу, другу та четверту неділю (раз на тиждень) з 10:00 год. до 16:00 год.,за попередньо домовленістю між батьками з урахуванням побажання та самопочуття дитини, щорічного спільного відпочинку доньки та батька в період зимових канікул терміном один тиждень, щорічного спільного відпочинку доньки та батька у період літніх канікул терміном два тижні, за домовленістю з матір`ю та згодою дитини..

Роз`яснити сторонам, що при зустрічах з дитиною не потрібно травмувати дитячу психіку, не з`ясовувати стосунки в присутності доньки, не налаштовувати дітей один проти одного, не втягувати дітей у конфлікт лояльності.

Роз`яснити, що дитина повинна розвиватися фізично, морально та духовно, а не перетворюватися на предмет маніпуляції між батьками та їх родичами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко