Рішення № 137490170, 19.05.2026, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/4677/25

Провадження № 2/589/1254/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Прачук О.В.,

з участю секретаря судового засідання Носовської В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шостка у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський», Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до російської федерації в особі Міністерства закордонних справ російської федерації, треті особи: Державна екологічна інспекція у Сумській області, Міністерство юстиції російської федерації

-про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю в межах території Національного природного парку «Деснянсько-Старогутський» внаслідок збройної агресії російської федерації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду з вказаною позовною заявою. В обґрунтування позову посилаються на те, що 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на момент подання даного позову. З того часу, вся без виключення територія України потерпає від ракетних та артилерійських обстрілів, атак БПЛА, активних бойових дій на лініях зіткненнях, які несуть значну шкоду довкіллю, знищуючи природні екосистеми, забруднюючи водні об`єкти, землю, в тому числі і об`єкти природно-заповідного фонду. Одним із таких постраждалих об`єктів є НПП «Деснянсько-Старогутський», що розташовується на території Шосткинського району Сумської області, унікальна природа якого була пошкоджена. У 2009 році території НПП «Деснянсько-Старогутський» увійшли до складу Деснянського біосферного резервату, який знаходиться під охороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ЮНЕСКО). Територія Парку прилягає до українсько-російського кордону, тому з моменту повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, унікальна територія Парку піддається постійним обстрілам, в результаті чого заподіюється шкода довкіллю. Також, в результаті обстрілів пошкоджені та знищені адміністративні будівлі парку, сама територія парку частково замінована та забруднена вибухонебезпечними предметами. На значних площах, природні комплекси НПП «Деснянсько-Старогутьський» пошкоджені та знищені масштабними лісовими пожежами. В результаті загальний розмір шкоди заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько-Старогутський» складає 6 143 340,10 грн, які позивачі просять стягнути з держави агресора - російської федерації на користь Українського народу.

Представники позивачів в судове засідання не з`явились, надали заяву, в якій позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просили справу розглянути без їх участі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання жодного разу не з`явився, про день, час і місце розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином, в тому числі і через розміщення оголошення на сайті Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, про причину своєї неявки суд не повідомив, клопотань про розгляд справи у його відсутності не надав.

Представник третіх осіб також в судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомив, клопотань про розгляд справи у його відсутності не надав.

Беручи до уваги згоду позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши докази по справі, заслухавши думку позивача, покази свідків, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно положення ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово- паркового мистецтва, заповідні урочища.

Згідно ч. 4 ст. 20 ЗУ «Про природно заповідний фонд України», на

національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів;

створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів;

проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Так, НПП «Деснянсько-Старогутський» є юридичною особою, яка створена та зареєстрована за національним законодавством України та здійснює свої функції згідно Положення про НПП «Деснянсько-Старогутський», затвердженого Наказом Міндовкілля від 31.08.2020 №74 у редакції наказу Міндовкілля від 30.01.2024 №111, яким НПП керується у своїй діяльності. (а.с.33,34)

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка НПП «Деснянсько-Старогутський» є державною власністю, зареєстрована за кадастровим номером 5924486300:02:000:1231 за адресою: Сумська область, Середино-Будський район, Старогутська сільська рада, площею 3196.0000га, цільове призначення: для збереження та використання національних природних парків Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення для збереження та використання національних природних парків. Земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Середино-Будської районної державної адміністрації. (а.с.56)

Згідно пункту 1.2 Положення про НПП, Парк є бюджетною, неприбутковою природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання до якого встановлюються особливий режим охорони відтворення та використання.

Згідно, підпункту 1 пункту 2.2 Положення про НПП, Основними завданнями парку є, зокрема, збереження та відтворення цінних природних та історико- культурних комплексів та природних об`єктів ландшафтів східної частини Полісся зокрема видів тваринного та рослинного світу та природних оселищ занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків.

Також, як визначено пунктами 5.7. та 5.8. Положення про НПП, порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території Парку, тягне за собою дисциплінарну адміністративну цивільну або кримінальну відповідальність. Розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території Парку визначається в установленому законодавством порядку та підлягає компенсації в повному обсязі.

Зокрема, згідно пунктів 3.1. та 3.2. Положення про НПП, управління Парком здійснюється відповідно до вимог законодавства спеціальною адміністрацією, яку очолює директор, який призначається та звільняється з посади Міністром захисту довкілля та природних ресурсів України.

Як закріплено підпунктом 6 пункту 3.4 Положення про НПП, для забезпечення виконання основних завдань та проведення природоохоронних заходів, науково-дослідних екологічних, освітньо-виховних, рекреаційних господарських та інших робіт адміністрація має право в установленому порядку брати участь в судових справах в якості позивача відповідача третьої особи заявника потерпілого заінтересованої особи.

Таким чином, адміністрація НПП «Деснянсько-Старогутський», в особі її директора,, в межах наданих повноважень та на виконання покладених Положенням про НПП завдань, а також згідно Законів України «Про природно заповідний фонд України», «Про охорону навколишнього природного середовища», а також Цивільного процесуального кодексу України має право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю в межах території НПП "Деснянсько-Старогутський" внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок збройної агресії російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан який діє і наразі.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕЗ-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕЗ-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

14 листопада 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про відшкодування Росією збитків, завданих Україні, в якій йдеться про те, що Росія повинна відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок збройної агресії проти України.

20.03.2022 року Кабінету Міністрів України своєю постановою № 326 затвердив порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (Далі - Порядок визначення шкоди).

Відповідно до пп. 12, 14 п. 4 Порядку визначення шкоди, серед напрямків, за яким здійснюється визначення шкоди та збитків, є:

- збитки, завдані природно-заповідному фонду, що включає збитки, завдані територіям та об`єктам природно-заповідного фонду, та пов`язані із ними витрати. Основним показником, який оцінюється, є збитки, завдані природним територіям та об`єктам внаслідок їх пошкодження чи знищення. Визначення шкоди та збитків здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держекоінспекції за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальною за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Держекоінспекція.

За загальним правилом, держава як суверен, органи такої держави не підпорядковуються органам державної влади інших держав, тобто мають суверенний імунітет, у тому числі судовий імунітет.

Положеннями частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що «пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України».

З підстав, докладніше описаних нижче, Російська Федерація (далі Російська Федерація або РФ) не має судового імунітету в цій справі.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 59/38 2.12.2004 передбачає, що: «Якщо інше не погоджено між зацікавленими державами, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції в суді іншої держави, який іншим чином компетентний у розгляді, пов`язаному з грошовою компенсацією за… збитки чи втрату матеріального майна, заподіяні дією…, яку може бути присвоєно цій державі, якщо дія…відбулася повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії…перебував на цій території під час дії…». Даний позов пов`язаний із грошовою компенсацією позивачам збитків у вигляді знищеного майна. При цьому неправомірні дії вчинялись на території України. Зважаючи на це, згідно зі статтею 12 Конвенції ООН про імунітети, РФ не може посилатися на імунітет від юрисдикції українського суду, який відповідно до застосованих юрисдикційних норм компетентний розглядати цей позов.

Хоча Конвенція ООН про імунітети ще не набула чинності (оскільки ноти про її ратифікацію ще не були депоновані мінімально необхідною кількістю держав-учасниць), Конвенція ООН про імунітети є обов`язковою для РФ як звичаєве міжнародне право з таких причин.

По-перше, Конвенцію ООН про імунітети було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН. Таким чином, Конвенція ООН про імунітети є одним із «загальних принципів права, визнаних цивілізованими країнами», і, згідно зі статтею 38.1(c) Статуту Міжнародного Суду Правосуддя, є джерелом звичаєвого міжнародного права, який є обов`язковим, зокрема, і для Російської Федерації.

По-друге, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях ухвалив, що Конвенція ООН про імунітети застосовується як звичаєве міжнародне право щодо держави, навіть якщо ця держава не ратифікувала її, за умови, що ця держава не висловила заперечень проти нього. (Див. зокрема, рішення Великої палати ЄСПЛ за позовом Cudak проти Литви (апеляційна скарга № 15869/02, рішення від 23.03.2010, § 55), рішення Великої палати ЄСПЛ за позовом Sabeh El Leil проти Франції (скарга № 34869/05, рішення ЄСПЛ від 29.06.2011, § 51) та рішення ЄСПЛ за позовом Wallishauser проти Австрії, § 60).

Судова практика ЄСПЛ є обов`язковою для українських судів. Зокрема, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», стаття 17 встановлює: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.». Аналогічне положення міститься у статті 10 ЦПК України: «Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.». РФ підписала Конвенцію ООН про імунітети у 2006 році, і хоча не ратифікувала її, не висловила жодних заперечень. Зважаючи на це, згідно з рішеннями ЄСПЛ, Конвенція ООН про імунітети обов`язкова до застосування судами України як звичаєве міжнародне право по відношенню до РФ.

Незалежно від положень статті 12 Конвенції ООН про суверенні імунітети, стаття 7(1)(а) Конвенції ООН про суверенні імунітети закріплює загальновизнаний принцип загального міжнародного права, що «1. Держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції під час розгляду у суді іншої Держави питання чи справи, якщо вона прямо виразила згоду на юрисдикцію такого суду щодо такого питання чи справи: (а) шляхом міжнародного договору». Так, Україна та РФ на момент спричинення шкоди позивачу були учасницями Конвенції про правову допомогу.

Відповідно до статті 1 Конвенції про правову допомогу «Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін».

Згідно з частинами 1, 3статті 42 Конвенції про правову допомогу «1. Зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. … 3. По справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред`явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач».

В даному випадку «дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди» - інакше кажучи, дії РФ та збитки, завдані позивачам внаслідок таких дій - мали місце на території України, а тому - суди України є компетентними судами у цій справі.

Слід зазначити, що згідно із Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу у відносинах з РФ.

Проте, відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-7/99 від 09.02.1999 у справі про офіційне тлумачення положення частини 1статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний Суд у пункті 2 рішення вказав: «За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.».

З огляду на вищевикладене зазначені норми підлягають застосуванню у тому вигляді, в якому вони діяли коли мали місце відповідні факти, тобто протиправні дії РФ, якими була заподіяна шкода позивачам. Таким чином, Конвенція про правову допомогу продовжує визначати компетенцію судів України у цій справі, незважаючи на подальше зупинення її дії.

Щоб уникнути сумнівів, Конвенція про правову допомогу не обмежує сферу свого застосування справами проти недержавних сторін. Таким чином, навіть незалежно від положень статті 12 Конвенції ООН про суверенні імунітети РФ прямо висловило згоду на юрисдикцію судів держав-учасниць зазначених договорів у справах щодо заподіяння шкоди у випадках, у яких дія або інша обставина, що послужила підставою позову мала місце на території такої держави.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29.06.2011, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 59).

ЄСПЛ наголошує, що обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, дотримання вказаних нижче принципів:

переслідує законну мету: ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.2010, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07.2012, § 60). У контексті наведеної практики, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, окупація окремих територій України, здійснена РФ в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, виключає, за ініціативою РФ, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Вказане позбавляє застосування судового імунітету РФ, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети;

є пропорційне меті, яка переслідується: відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.2010, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07.2012, § 60);

не порушує самої сутності права на доступ до суду: при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 55), Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21.11.2001, окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Питанню щодо можливості обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування завданої нею шкоди було надано оцінку Верховним Судом.

Так, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таким чином, Верховний Суд дійшов однозначного висновку про те, що за описаних обставин РФ не може користуватися судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Отже, за будь-яких умов суд України має право ігнорувати імунітет РФ при розгляді справи, предметом якої є відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та тимчасової окупації РФ окремих територій України, оскільки такі дії іноземної держави виходять за межі її суверенних прав.

Листом від 15.05.2025 № 1361/06-20 Державна екологічна інспекція у Сумській області надала МБО «Екологія-право-людина» наступні розрахунки розміру шкоди, заподіяної довкіллю, на території НПП «Деснянсько-Старогутський», які були складені в рамках досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12022200630000078 від 01.08.2022:

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна та береза, у кількості 21 (двадцять одне) дерево у кварталі 110 виділ 20 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 117 249,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна та береза, у кількості 46 (сорок шість) дерев у кварталі 111 виділ НОМЕР_1 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 2 002 858,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна у кількості 14 (чотирнадцять) дерев у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_3 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 514 558,00 грн.

метою встановлення ринкової вартості втрачених транспортних засобів.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна, береза, груша у кількості 86 (вісімдесят шість) дерев у кварталі 111 виділ НОМЕР_4 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 2 322 507,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна, береза у кількості 32 (тридцять два) дерева у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_5 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 851 741,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна, береза у кількості 2 (два) дерева у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_6 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 13 860,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько- Старогутський» внаслідок знищення дерев породи сосна у кількості 2 (два) дерева у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_7 Старогутського ПНДВ. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 93 722,00 грн.

Розрахунок розміру шкоди від забруднення (засмічення) земельної ділянки кадастровий номер 5924486300:02:000:1231 у кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_6 , в якому площа засмічення становила 19,6 м2. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 5 318,46 грн.

Розрахунок розміру шкоди від засмічення земельної ділянки кадастровий номер 5924486300:02:000:1231 у кварталі НОМЕР_2 виділ 24, в якому площа засмічення становила 47,6 м2. Згідно обрахунку, загальна сума шкоди становить 21 527,10 грн.

Таким чином, як вбачається із розрахунків розміру шкоди заподіяної довкіллю в межах НПП «Деснянсько-Старогутський», складених Державною екологічною інспекцією у Сумській області, в результаті ворожого обстрілу військами збройних сил російської федерації території Парку, яке мало місце 31.07.2022 завдано шкоду довкіллю НПП «Деснянсько-Старогутський» на суму 6 143 340,10 грн. (шість мільйонів сто сорок три тисячі триста сорок гривень 10 коп.), яка підлягає стягненню в повному обсязі на користь Українського народу з боку держави агресора - російської федерації, яка попри чинні міжнародні Договори, зокрема Статуту ООН, який забороняє застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь- якої держави, вторглась на територію незалежної та суверенної держави України та знищує її національне надбання, зокрема території природно-заповідного фонду, які також знаходяться під охороною міжнародних конвенцій, зокрема Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ЮНЕСКО) та Бернської конвенції про охорону дикої природи та природних середовищ існування в Європі.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України, «розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі».

За приписами частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України «майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини».

Згідно з роз`ясненнями наведеними у п. 9 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну.

За загальним правилом стягнення збитків та відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення Російської Федерації до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії Російської Федерації за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріли майна позивачів, здійснені в рамках реалізації акту агресії Російською Федерацією.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

В даному випадку протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Загальновідомими обставинами є, що 22 лютого 2022 року Рада Федерації федеральних зборів Російської Федерації надала дозвіл президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації за межами Росії, після чого Президент Російської Федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні.

Факт здійснення Російською Федерацією проти України так званої «спеціальної воєнної операції» підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, Резолюцією ГА ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182.

Як свідчать обставини справи, саме внаслідок бойових дій, ракетних обстрілів, спричинених збройною агресією російської федерації, була завдана шкода довкіллю.

За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на Російську Федерацію покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Таким чином, відповідно до наведених положень ЦК України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Підсумовуючи викладене, судом встановлено, що у даному випадку наявний повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до російської федерації такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, а саме:

-протиправність дій російської федерації, що полягає у військовій агресії проти України в порушення численних норм міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод, правових актів міжнародних організацій, міжнародних договорів, конвенцій, угод, резолюцій, факт чого визнано міжнародною спільнотою на найвищому юридичному рівні;

наявність збитків у зв`язку з фізичним знищенням майна;

-заподіяні збитки є прямим наслідком військової агресії російської федерації, оскільки до початку військового вторгнення за звичайних умов позивачі мали юридично забезпечену можливість фактичного панування над майном, безперешкодно користуватися та розпоряджатися ним, законно очікувати та обґрунтовано сподіватися на досягнення мети реалізації права власності та тільки неправомірні дії Російської Федерації стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила їх належного майна;

-умисний характер дій російської федерації, оскільки їх протиправність носить множинний та триваючий характер; російська федерація чинить акти агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Таким чином, неправомірна винна поведінка російської федерації, яка полягає у протиправній воєнній агресії проти України та здійсненні ракетних обстрілів території України, утворюючи склад цивільного правопорушення, є підставою для стягнення завданої матеріальної шкоди у розмірі 6 143 340,10 грн на користь держави Україна.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з позовом позивачами не сплачувався судовий збір, оскільки вони звільнені від його сплати на підставі п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»- від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Оскільки позивачі при поданні позову були звільнені від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача російської федерації в дохід Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так як позов задоволено повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України в розмірі 92 150 грн 10 к.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства закордонних справ російської федерації на користь держави Україна в дохід Державного бюджету України шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу в межах території Національного природного парку "Деснянсько-Старогутський" внаслідок збройної агресії російської федерації в сумі 6 143 340,10 грн (шість мільйонів сто сорок три тисячі триста сорок гривень 10 коп.)

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства закордонних справ російської федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 92 150 грн 10 к.

Позивачі: Національний природний парк «Деснянсько-Старогутський» (41000, Сумська область, Шосткинський район, м. Середина-Буда, вул. Новгород-Сіверська, буд.62, код ЄДРПОУ 24006786).

Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (79005, м. Львів, вул. І.Франка,9, кв.1а, код ЄДРПОУ 20848991).

Відповідач: російська Федерація в особі Міністерства закордонних справ російської федерації (площа Смоленська-Сінна, будинок 32/34, м. москва, російська федерація, 119002)

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області О.В.Прачук