Рішення № 137488221, 21.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23872/25

Провадження № 2/522/4044/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Донцової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали позовної ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, у якій позивач просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 78,9 кв.м., житловою 54,1 кв.м., в порядку спадкування за законом, після сметті батька ОСОБА_3 .

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 1/3 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 78,9 кв.м., житловою площею 54,1 кв.м. Позивач у встановлений строк звернувся із заявою про прийняття спадщини. У видачі свідоцтва про правол на спадщину за законом на зазначену квартиру позивачу було відмовлено у зв`язку з тим, що квартира була набута під час перебування померлого у шлюбі. Квартира АДРЕСА_2 була придбана померлим у рівних частках разом з ОСОБА_4 та позивчаем 30.05.2023 за кошти, отримані після продажу 30.05.2003 часток квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та позивачу у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.04.2003.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2025 відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 21.01.2026.

У підготовче засідання 21.01.2026 учасники справи не з`явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Розгляд справи відкладено на 12.03.2026.

У підготовче засідання 12.03.2026 з`явився представник позивача адвокат Майстренко Т.М., відповідачі у підготовче засідання не з`явились, причини неявкеи суду не повідомили, про дату, час і місце розгляд справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси, постановленою у підготовчому засіданні 12.03.2026 без викладення окремим документом, закрите підготовче провадження у справі. Справа призначена до розгляду по суті на 11.05.2026.

У судове засідання 11.05.2026 з`явився представник позивача адвокат Майстренко Т.М., відповідачі у підготовче засідання не з`явились, причини неявкеи суду не повідомили, про дату, час і місце розгляд справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення сторін про судове засідання, однак сторони до суду не з`являються, про причини неявки до суду не повідомляють, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав проголошення судового рішення до 21.05.2026.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).

Згідно ч. 1-2ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1-3ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч. 1-2 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу(ст. 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч. 1 ст. 1267 ЦК України).

Згідно ч. 1ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ч. 1-2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд встановив, що з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 06.08.1985, а також копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00049894098 від 06.03.2025 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно розпорядження органу приватизації № 175597 від 22.04.2003 прохання наймача ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_4 задоволено та передано вказану квартиру у спільну часткову власність ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в рівних частках, мешкаючим у 3-х кімнатах квартири спільного заселення загальною площею 52,68 кв.м.

22.04.2003 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що 328/1000 квартири (приміщення квартири спільного заселення) за адерсою: АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних частках. 328/1000 частин квартири складає 52,68 кв.м. загальної площі. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 22.04.2003 № 175597 , зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 8-13136.

30.05.2003 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 продали 328/1000 частин квартири за адерсою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.05.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П., зареєстрованим в реєстрі за № 2140.

В цей же день, 30.05.2003 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 купили в рівних частках кожний квартиру під АДРЕСА_2 , та складається в цілому з трьох житлових кімнат, загальною площею 78,9 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30.05.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П., зареєстрованим в реєстрі за № 2143.

10.06.2003 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2003, що вбачається з відповідного штампу Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єкті нерухомості, проставленого на договорі купівлі-продажу від 30.05.2003.

Як вбачається з копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00053874900 від 29.09.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15.07.1994 уклав шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.01.2012 у справі № 2/1522/11378/11 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , зареєстрований 15.07.1994 року у Першому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 246.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_4 у віці 83 роки, що вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції та копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00049894045 від 06.03.2025.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 59 від 06.02.2025 «Про зміну (упорядкування) адреси об`єкта нерухомого майна розташованого: АДРЕСА_5 » за результатами розгляду документів ОСОБА_1 , якому належить квартира АДРЕСА_2 , виявлено дублювання адрес об`єктів нерухомості. Об`єкту нерухомого майна: квартирі жилою площею 54,1 кв.м., загальною площею 78,9 кв.м., змінено (упорядковано) адресу на: АДРЕСА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00044566246 від 16.04.2024.

16.04.2024 ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 13/2024, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , копія якої надана на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2025, інші особи із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 не звертались, разом із померлим не були зареєстровані.

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Давидовою К.Ю. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на 1/3 частки квартири, що знаходиться в АДРЕСА_6 , так як з наданих до огляду нотаріуса документів вбачається, що 1/3 частки вищезазначеної квартири є спільною сумісною власністю подружжя. Факт знаходження у шлюбі (з 1994 року до 2012року) померлого ОСОБА_3 з ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу ОСОБА_2 ) на момент придбання вказаної частки квартири підтверджується інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, що знаходиться у справах нотаріуса.

У зв`язку з отримання постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину позивач і звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку висновкам нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку квартири що знаходиться в АДРЕСА_6 , у зв`язку з тим, що ця частка є спільною сумісною власністю подружжя, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з досліджених судом копій розпорядження органу приватизації № 175597 від 22.04.2003 та свідоцтво про право власності на житло від 22.04.2003 ОСОБА_3 набув 22.04.2023 право власності 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , загальної площею 52,68 кв.м., у порядку приватизації.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Статтею 3 зазначеного Закону визначено, що приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

За змістом наведеного, власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.

Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі, приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 201/6987/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

За таких обставин, 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , набута ОСОБА_3 22.04.2003 в порядку приватизації державного житлового фонду, була набута в особисту приватну власність, та на вказане майно не розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя.

У подальшому 30.05.2003 вказана квартира розташованої за адресою: АДРЕСА_4 була відчужена ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу та в цей же день на підставі договору купівлі продажу вказаними особами була придбана в рівних частках на підставі договору купівлі-продажу квартира, розташована з адресою: АДРЕСА_7 .

Викладає свідчить про обґрунтованість доводів позивача про те, що квартира розташована з адресою: АДРЕСА_7 була придбана за кошти, отримані після продажу квартири АДРЕСА_3 , яка була набута у порядку приватизації.

Верховний Суд України у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2641цс15 дійшов такого висновку: «належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.»

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) виклав таку правову позицію: «Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Отже, 1/3 частка квартири, розташованої з адресою: АДРЕСА_7 , хоча і була набута ОСОБА_3 у період перебування у шлюбі з відповідачем, однак була набута за особисті кошти позивача, які були ним отримані від продажу квартири, набутої у порядку приватизації державного житлового фонду.

Відповідач правом на подання відзиву не скористалась, не спростувала доводів позивача щодо набуття ОСОБА_3 частки спірної квартири за особисті кошти, отримані від продажу квартири, набутої у порядку приватизації, та не спростувала наданих позивачем доказів.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, які свідчать про набуття спадкодавцем частки квартири за особисті кошти, отримані від продажу квартири, набутої у порядку приватизації, на яку не розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя, відсутність можливості у позивача у позасудовому порядку оформити право на спадкове майно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для задоволення позову.

Повний текст рішення суду складений 11.09.2026, з урахуванням періоду перебування судді на навчанні та періоду тимчасової непрацездатності судді.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-289, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса, Одеська область) право власності на 1/3 (одну третю) частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 78,9 кв. м., житловою площею 54,1 кв. м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення суду складений 11.06.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА