Рішення № 137487055, 17.06.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3993/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Чорнія Н.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Янкул Г.І.,

представників відповідачів Горбонос І.К., Лисої Н.В.

представників третьої особи Іваночка В.В., Шовкун Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Янкул Ганна Ігорівна, до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України у Львівській області про скасування рішення про примусове видворення з України,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Янкул Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення про примусове видворення з України, з підстав наведених у позовній заяві.

В обґрунтування позову покликається на те, що Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби 01 квітня 2026 року прийнято рішення за №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що особу ОСОБА_2 , як громадянина рф, встановлено лише за висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України від 29.12.2025 року №СЕ25-684/1 за допомогою портретної експертизи, як ОСОБА_3 (здійснювалось дослідження фото ОСОБА_3 отриманого з банку даних Інтерполу) та ОСОБА_1 (здійснювалось дослідження фото ОСОБА_1 отриманого з демографічного реєстру громадян України) та встановлено, що він є однією і тією ж особою (Ухвала слідчого суді Голосіївського районного суду від 25.03.2026 року справа №752/17508/25).

Про кримінальне провадження №12025010000000115, відомості щодо якого внесені 16.06.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.2 ст.361-2, сч.3 ст.362 КК України ОСОБА_4 стало відомо лише 01.04.2026 року під час здійснення обшуків. З 16.06.2025 року його не викликали та не допитували як свідка або підозрюваного у підроблені документів громадянина України. Саме 01.04.2026 року співробітниками поліції було затримано та доставлено ОСОБА_2 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та було здійснено затримання ОСОБА_2 . Тобто, а ні слідчими органами, а ні міграційною службою, не надавалось ОСОБА_5 часу для оскарження прийнятих рішень про видворення або самостійного залишення території України.

Зазначає, що посилання міграційної служби на ухилення від виїзду й відсутність паспорту громадянина України для перетину кордону, спростовується тим, що сам паспорт був скасований саме міграційною службою, після незаконних дій міграційної служби при видачі паспорта громадянина України. Посилання, того що ОСОБА_6 відмовився від перекладача, захисника та його підпис це підтверджує, спростовується тим, що йому не були відомі та не роз`ясненні наслідки того, що він підписує, оскільки вважав, що його особу просто будуть встановлювати, а не видворяти на територію рф де йому загрожує катування та смерть. Так, Рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства (№4601100100000750) відносно ОСОБА_2 прийнято 01 квітня 2026 року та одразу ОСОБА_2 поміщено до Пункту тимчасового утримання. Тобто відповідачем не надані докази негативної поведінки ОСОБА_1 в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.

Зазначає, що 01.04.2026 року о 16 год. 15 хв., згідно протоколу про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП, працівниками ЗМУ ДМС був виявлений та затриманий громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вчинив правопорушення у АДРЕСА_1 , хоча відповідно до змісту протоколу про адміністративного правопорушення та ухвал слідчого судді у кримінальному провадженні встановлено місце мешкання ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 , де саме він був виявлений та затриманий. Тобто викладені у протоколі обставини не відповідають дійсності.

Крім того протокол був складений в порушення вимог п.3 ІІ Розділу «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», адже протоколи про правопорушення не складаються у випадках, передбачених статтею 258 КУпАП.

Також, в матеріалах справи відсутня розписка позивача про отримання ним копії протоколу та міграційною службою були пропущені строки на складання протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003465 від 01.04.2026 року.

Окрім цього, станом на 28.05.2026 року копія постанови не вручена ОСОБА_4 , що порушує його право на оскарження визначене статтями 288, 289 КУпАП.

Протокол про адміністративне затримання №МЛВ 000129 від 01.04.2026 року та протокол про адміністративне правопорушення складені 01 квітня 2026 року о 16 годині 15 хвилин, тобто до того як прибув адвокат для здійснення захисту Хакімова Руслана, що надалі призвело до винесення незаконного рішення про видворення та підписання позивачем усіх документів без роз`яснень наслідків його видворення.

Вказує, що позивачем не заперечується, що він дійсно 11 років назад перетнув особисто кордон України, оскільки хотів проживати на території України. На той момент йому не було відомо законів України про незаконний перетин кордону. Після певного часу проживання на території України він звернувся до представників міграційної служби для оформлення свого законного перебування на території України. Так, в 2016 році йому був виданий паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон та ідентифікаційний код. З 2016 року ОСОБА_6 облаштувався на території України, мешкає постійно разом із сім`єю та здійснює підприємницьку діяльність. Окрім цього, позивачем укладено шлюб на території України та у останнього є неповнолітні діти на утриманні.

Також, позивачем здійснюється господарська діяльність на території України та останнім внесений вагомий внесок до територіального захисту України проти агресії рф, останній займається критикою органів влади рф та фсб, в тому числі за переслідування через зв`язок з українськими військовими, що об`єктивно вказує про обґрунтованість побоювання в переслідуванні.

Вказує, що міграційною службою не здійснено жодних дій щодо встановлення та виявлення ризиків для життя позивача та його сім`ї у разі розлучення.

Зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Проте, у матеріалах даної справи відсутнє рішення міграційного органу про примусове повернення відповідача до країни походження.

У оспорюваному рішенні відповідач посилається лише на ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка не містить такої підстави для видворення як незаконність перебування на території України та закінчення строку дії паспортного документу, що дає право на виїзд за кордон.

Згідно рішення Європейського суд з прав людини суддя за результатами розгляду клопотання про вжиття тимчасових заходів та постановив, в інтересах сторін та належного проведення провадження вирішено повідомити Уряд України, відповідно до Правила 39 Регламенту Суду, що ОСОБА_2 не слід висилати до подальшого повідомлення.

Рішення про примусове видворення з України прийнято без урахуванням всіх обставин та без достатніх правових підстав.

Відтак, вважає, що прийняте рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 01.04.2026 року №4601100100000750 є протиправним та підлягає скасуванню.

Міграційною службою не наведені обставини щодо видворення ОСОБА_7 . Станом на 29 травня 2026 року громадянин російської федерації ОСОБА_6 на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, до адміністративної відповідальності позивач також не притягувався. Також позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, має трьох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання на території України та здійснює підприємницьку діяльність.

Нормами статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказує, що обов`язковість прийняття уповноваженим органом державної влади України рішення про примусове повернення має на меті, зокрема, надання особі, щодо якої таке рішення прийнято, строку і можливості добровільно залишити територію України. З наведеного вбачається, що строк, встановлений рішенням про примусове повернення, повинен бути достатнім для його виконання та самостійного виїзду іноземця з України, однак, не повинен перевищувати 30 днів. Факт ухилення від виїзду після прийняття цього рішення може бути встановлено і підтверджено лише після закінчення строку, наданого іноземцю чи особі без громадянства.

Позивачу не було надано можливості добровільно залишити територію України або оскаржити рішення про примусове повернення. Рішення щодо повернення ОСОБА_2 до країни походження або до третьої країни ОСОБА_4 не вручались та невідомо чи виносились взагалі.

Зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.

Відтак, просить скасувати рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01.04.2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05.06.2026 року відкрито провадження у справі.

10.06.2026 року, шляхом формування документів у системі «Електронний суд», представником відповідача Горбонос І.К., подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує на те, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року у справі №461/2365/26 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина російської федерації ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України суд вирішив позов задовольнити та затримати громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Рішення підлягає негайному виконанню. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 461/2365/26 за результатами апеляційного перегляду вирішено апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_8 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року без змін.

01.04.2026 року о 16 год. 15 хв., згідно протоколу про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП, доставлений у службове приміщення ЗМУ ДМС громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника та вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ.

Вказує, що всі матеріали справи про адміністративне затримання та адміністративне правопорушення відносно позивача було складено за участю адвоката, що підтверджується підписами адвоката та долученими до матеріалів справи документами щодо повноважень адвоката, що спростовує твердження представника позивача про порушення права іноземця на правову допомогу.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003465 від 01.04.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Дії громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 203 КУпАП.

Згідно з поясненнями позивача в протоколі, останній розуміє, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребує, українську мову розуміє, свою провину визнає, зміст протоколу йому зрозумілий.

Зазначає, що позивач перебував на території України без будь-яких документів для іноземця (посвідка, дозвіл на імміграцію, довідка про звернення за захистом тощо), що дають право законно перебувати на території України, та тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_6 прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області (зі слів іноземця). З того часу території України не покидав. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має підстав для подальшого перебування в Україні. Таким чином, громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта.

В подальшому, 01.04.2026 Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби було прийнято рішення про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ст.30 Закону №3773-VI. З даним рішенням позивача було ознайомлено в день його прийняття, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_2 , в тому числі з наслідками невиконання рішення та порядком його оскарження. Підставами вважати, що позивач буде ухилятися від виїзду є:

-відсутність законних підстав для перебування іноземця на території України, передбачених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;

-відсутність документів, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України;

-відсутність документів на право перебування на території України;

-відсутність дозволу на працевлаштування та постійного місця проживання та законного джерела отримання коштів.

Вказує, що процедура видворення відбувається за межі території України, та це не свідчить про видворення саме в країну громадянської належності російську федерацію. Позивач особисто повідомив про себе інформацію, що він є уродженцем Киргизстану (країна походження). Наведене, в свою чергу, додатково свідчить про недостовірність відомостей про місце народження позивача Автономна Республіка Крим в анульованому паспорті громадянина України та свідоцтві про шлюб з гр. ОСОБА_9 . Зазначає, що вся діяльність позивача на території України здійснювалась на підставі недійсного паспорта громадянина України. Позивач ухилився від виїзду з України після незаконного перетину кордону України, не вживав належних заходів щодо оформлення легального перебування, як іноземця на території України, до моменту затримання за незаконне перебування в Україні із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звертався, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VI, однією з підстав для примусового видворення та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців є наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення. Наявність такого ризику підтверджується сукупністю обставин, а саме:

-позивач незаконно перетнув державний кордон України (поза пунктом пропуску в Харківській області, тобто з території російської федерації);

-тривалий час (з 2015 року, понад 10 років) перебуває на території України без законних підстав;

-у встановлені строки та згідно вимог чинного законодавства України не вжив належних заходів для легалізації свого перебування як іноземця;

-паспорт громадянина України отримав в 2016 році незаконним способом, з порушенням вимог законодавства, без проходження процедур набуття/ прийняття до громадянства України, а саме як невстановлена особа, яка повідомила про себе недостовірні відомості шляхом власноручного заповнення бланку паспорта, що свідчить про підробку документу;

-в подальшому обміняв підроблений позивачем документ на інший паспорт громадянина України, та на підставі недійсного паспорта вже звертався до органів реєстрації в 2017, 2019, 2024, 2025 щодо реєстрації актових записів про народження дітей та реєстрації шлюбу (до актових записів внесені завідомо недостовірні відомості про персональні дані особи позивача, а саме прізвище, країну походження, країну громадянської належності), що свідчить, в тому числі про те, що всі підприємства та ФОП позивач реєстрував на завідомо недостовірні персональні дані;

-усвідомлюючи протиправність свого статусу, позивач продовжував порушувати вимоги законодавства України щодо правового статусу іноземців;

-відсутні об`єктивні гарантії добровільного виїзду з території України, оскільки в межах апеляційного перегляду справи № 461/2365/26 про затримання в ПТПІ ОСОБА_10 повідомив суд, що не має наміру виконувати рішення про видворення та залишати територію України.

Листом Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України № 5/2-1188 від 03.06.2026 (вх. ЗМУ ДМС №10215/1/4601-26 від 03.06.2026) повідомлено інформацію про позивача, яка підлягає врахуванню компетентними органами. Зазначені обставини свідчать про сформовану модель поведінки позивача, спрямовану на ігнорування вимог законодавства України, що саме по собі підтверджує високий ризик ухилення від виконання рішення про видворення.

Вказує, що недотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визнання цих осіб нелегальними мігрантами та вжиття заходів щодо їх притягнення до адміністративної відповідальності з подальшим прийняття рішення про їх затримання з поміщенням в ПТПІ з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

В свою чергу, Верховна Рада України денонсувала (повністю зупинила дію) міжурядової Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом російської федерації про реадмісію у 2023 році, що свідчить про помилкові твердження позивача про неможливість застосування саме процедури видворення, що на думку представника відповідача свідчить про помилкові твердження позивача про неможливість застосування саме процедури видворення.

Окрім цього, зазначає, що в матеріалах справи містяться належні докази, що позивач особисто повідомив, що українською мовою володіє та перекладача не потребує (особисті підписи містяться у відповідних графах протоколів).

Відтак, позивач прибув на територію України незаконно, тривалий час проживав без документів та дозволів на право перебування іноземця на території держави Україна, до органів та підрозділів міграційної служби у встановлений законодавством спосіб із заявою і документами необхідними для вирішення питання про продовження строку перебування, про оформлення посвідки або з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у встановлені законодавством строки не звертався, своїми діями грубо порушив вимоги ст. 9, 16, 23, 30 Закону №3773, відповідачем відносно позивача прийнято рішення про примусове видворення, а також чинним залишається рішення суду про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на шість місяців.

Листом Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУПН у Львівській області №10208/1/4601-26 від 03.06.2026 повідомлено ЗМУ ДМС у відповідь на запит №4601.9.1-8698/46.1-26 щодо перебування в обліках Генерального Секретаріату МОКП Інтерпол громадянина рф ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 03.06.2026, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в обліках Генерального Секретаріату МОКП Інтерпол під «червоним» оповіщенням з метою арешту. Дата внесення в обліки: 10.12.2021 року. Країна ініціатор розшуку - російська федерація. Тип злочину: фінансування тероризму.

Додатково поінформовано, що громадянин рф ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 03.06.2026 в обліках Генерального Секретаріату МОКП Інтерпол не значиться.

Також, вказує про те, що відповідно до інформації отриманої від Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, 15.06.2016 Олександрівським МВ УДМС України в Кіровоградській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 у зв`язку з обміном непридатного для користування паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУ МВС України в АР Крим. За обліками Державного реєстру актів цивільного стану громадян, відсутня інформація про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 оформлено 15.06.2016 Олександрівським МВ УДМС України в Кіровоградській області особі на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з порушенням вимог законодавства, зокрема пункту 4 Порядку № 289, пунктом 4.2 Розділу IV Порядку № 320, а саме: без проведення перевірок з ідентифікації особи заявника та підтвердження видачі йому наданого для обміну паспорта, що призвело до оформлення паспорта громадянина України невстановленій особі, яка повідомила про себе недостовірні відомості.

06.11.2025 за вих. № 3501.3-9171/35.1-25 на адресу Хакімова Р. Центрально-Південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби було направлено лист із зазначенням, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 оформлений 15.06.2016 Олександрівським МВ УДМС України в Кіровоградській області на його ім`я визнаний оформленим з порушенням вимог законодавства, недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню у встановленому законодавством порядку. Також, в листі вказано про необхідність звернення до територіального підрозділу ДМС з метою його здачі для знищення з урахуванням вимог чинного законодавства. Відповідно до трекінгу відправлень АТ «Укрпошта», відправлення вручено одержувачу 27.11.2025. Отже, твердження представника позивача, що ОСОБА_4 не відомо чи приймалось рішення щодо скасування його паспорта громадянина України, не відповідає дійсності, оскільки лист з відповідним повідомленням вручений адресату 27.11.2025.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , згідно із підпунктом 8 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою КМУ від 07.05.2014 № 152, визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню у встановленому законом порядку. Про результати службової перевірки ОСОБА_1 повідомлено листом за вих. № 4601.6.3-4049/46.2-26 від 18.03.2026, який згідно списком № 33 згрупованих відправлень «Рекомендований відправлення R067126098496). лист» відправлено 19.03.2026 (номер відповідно до трекінгу відправлень АТ «Укрпошта», відправлення вручене одержувачу 24.03.2026).

Відтак, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про прийняті територіальними органами ДМС рішення про визнання недійними паспортних документів, оформлених на його ім`я. Тривалість перебування у незаконному правовому становищі та користування відповідними благами не легалізує таке становище і не позбавляє державні органи можливості привести відповідні суспільні відносини у відповідність до вимог законодавства та верховенства права. Таким чином, визнання паспорту недійсним не призвело до припинення особою громадянства України шляхом його втрати, оскільки за обставинами цієї справи причинно-наслідковий зв`язок є зворотнім паспорт позивача визнано недійсним через відсутність у Хакімова Руслана громадянства України визначальної підстави для отримання паспорта.

Позивач саме на підставі недійсного паспорта громадянина України, оформленого з порушенням вимог законодавства, звертався в 2017, 2019, 2024, 2025 роках до органів ДРАЦС з метою реєстрації шлюбу та народження дітей. Недотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визнання таких нелегальними мігрантами та вжиття заходів щодо їх притягнення до адміністративної відповідальності з подальшим прийняття органом міграційної служби рішення щодо протидії нелегальній міграції. Факт укладення шлюбу на території України не є тотожним легалізації іноземця на території України.

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.06.2026 року, шляхом формування документів в системі «Електронний суд», представником третьої особи - Управління Служби безпеки України у Львівській області Іваночком В.В., подано суду пояснення, відповідно до яких останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує на те, що згідно протоколу про адміністративне затримання від 01.04.2026 №МЛВ 000129, громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП був доставлений у службове приміщення ЗМУ ДМС у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника та вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ. У вказаному протоколі зазначено час ОСОБА_1 прибув в службове приміщення відповідача о 16:15 год 01.04.2026 без документа, що посвідчує особу, про що о 16:18 год. 01.04.2026 повідомлено ЦПД засобами телефонного зв`язку. Як вбачається із копії Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги на ім`я адвоката Сиворіга В.О., таке видано о 16:40 год 01.04.2026. В подальшому, уповноваженими представниками відповідача складено Протокол про адміністративне правопорушення від 01.04.2026 ПР МЛВ 003465 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП. При цьому, на Протоколах від 01.04.2026 №МЛВ 000129 та від 01.04.2026 ПР МЛВ 003465, кожна сторінка тексту містить підписи адвоката Сиворіга В.О. Крім того, згідно з завіреними особистим підписом позивача поясненнями в протоколі, останній розуміє, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребує, українську мову розуміє, свою провину визнає, зміст протоколу йому зрозумілий. Разом з тим, позивачем у тексті названих протоколів не зазначено про наявність скарг, заяв чи клопотань, в тому числі і щодо відсутності при їх складанні адвоката. Крім того, позивачем не доведено належними засобами доказування обставини оскарження дій відповідача при складенні згаданих протоколів, в тому числі і в аспекті ненадання позивачу права на захист, відсутності чи недопуску адвоката. Вказане в своїй сукупності свідчить про безпідставність і необґрунтованість доводів представника позивача про відсутність адвоката при складенні протоколів, оскільки такі спростовуються поданими самим же позивачем доказами.

Також вказує про те, що як вбачається із оскаржуваного рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби від 01.04.2026 року №4601100100000750, позивач прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області (зі слів іноземця). З того часу території України не покидав. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має підстав для подальшого перебування в Україні. Обставина прибуття позивача на територію України в 2015 році, так і обставина незаконності такого прибуття визнається позивачем та його представником.

Щодо відсутності документів, виданих державою Україна позивачу, які посвідчують особу та дають право на виїзд з України, зазначає, що у відповідності до п.16 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI, паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною. Разом з тим, поданими відповідачем доказами підтверджується те, що позивач був документований:

- паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМСУ в Кіровоградській області, який внесено в ІП «Недійсні документи», як оформлений з порушенням вимог законодавства, згідно висновку ЦПМУ ДМС від 16.10.2025 №199/2025;

- паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданим 09.07.2018, органом видачі 4612, який внесено в ІП «Недійсні документи», як оформлений з порушенням вимог законодавства, згідно висновку ЗМУ ДМС від 03.03.2026 №53/2026;

- паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , виданим 07.07.2016, органом видачі 3512, який внесено в ІП «Недійсні документи», як оформлений з порушенням вимог законодавства, згідно висновку ЦПМУ ДМС від 28.11.2025.

Таким чином, з урахуванням дати складення вищенаведених Висновків ЦПМУ ДМС від 16.10.2025 №199/2025, ЗМУ ДМС від 03.03.2026 №53/2026 та ЦПМУ ДМС від 28.11.2025, поданими сторонами доказами достовірно підтверджується, що станом на час винесення відповідачем оскаржуваного рішення у позивача були відсутні видані державою Україна документи, які посвідчують його особу та дають право на виїзд з України. Вказаним спростовуються доводи позивача та його представника про незаконність застосування відповідачем до позивача процедури примусового видворення без попереднього рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну, так як здійснення такої відповідачем з огляду на відсутність в позивача документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України суперечитиме приписам ч.8 ст.26 Закону №3773-VI.

Відповідно до висновків ЦПМУ ДМС від 16.10.2025 №199/2025, ЗМУ ДМС від 03.03.2026 №53/2026 та ЦПМУ ДМС від 28.11.2025, наявні позивача паспортні документи (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 та паспорти громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 і серії НОМЕР_4 ) видані з порушеннями вимог чинного законодавства і визнані недійсними.

Вказує, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за процесуальним керівництвом прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12025010000000115, відомості щодо якого внесені 16.06.2025 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.2 ст. 361-2, ч.3 ст.362 КК України та встановлюється причетність співробітників Державної міграційної служби України, а також інших невстановлених осіб, які умисно порушили процедури верифікації та ідентифікації особи, внаслідок чого внесено до Демографічного реєстру дані підробленого паспорту позивача.

Згідно листа Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУПН у Львівській області №68222-2026 від 07.05.2026, перевіркою за обліками Генерального секретаріату Інтерполу фотозображення долученого до запиту встановлено його співпадіння із фото особи на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає про те, що після скасування незаконно оформлених та отриманих в міграційних органах паспортних документів громадянина України серії НОМЕР_1 , НОМЕР_5 від 07.07.2016 (висновки №№199/2025 від 16.10.2025, 372/2025 від 28.11.2025) та отримання відповідної інформації про це, ОСОБА_3 умисно уникав заходів із правового врегулювання свого міграційного статусу як нелегального мігранта. Більш того, розуміючи факт недійсності паспортних документів, ОСОБА_3 продовжив їх використання.

Факти використання недійсного документа вже після проведеної службової перевірки, за результатами якої паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недійсним, свідчать про умисний характер дій, спрямований на формування вигляду законності перебування на території України та статусу волонтера з метою уникнення відповідальності та дискредитації заходів правового реагування з боку державних інституцій.

Перебування позивача на території держави України відбувалось на підставі підроблених паспортних документів, а подані відповідачем докази, зокрема, лист Військової частини НОМЕР_6 від 05.05.2026 №1709/7317, Військової частини НОМЕР_7 від 16.05.2026 №1661/9/12568, штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Управління поліції особливого призначення №1 Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 08.05.2026 №6862-2026, військової частини НОМЕР_8 Національної гвардії України від 09.05.2026 №10/29/2/259832026, спростовують факти здійснення позивачем підприємницької та волонтерської діяльності на території держави України.

Вказує, що відсутні будь-які документи в підтвердження здійснення позивачем волонтерської діяльності, а сам по собі факт включення позивача в Реєстр волонтерів АТО та /або здійснення заходів із забезпечення НБО, на підставі заяви за формою 1-РВ №9006727926 від 23.01.2026 (№4968/5/13-01-12-03-08 від 06.05.2026) не підтверджує здійснення ним волонтерської діяльності.

Надані банківські виписки з рахунку позивача, з врахуванням нормативно-правового регулювання діяльності фізичних осіб-підприємців в Україні, самі по собі не можуть вважатись доходом від здійснення позивачем підприємницької діяльності, оскільки, з врахуванням правового статусу майна фізичної особи та ФОП, надходження грошових коштів на банківський рахунок фізичної особи-підприємця не є достовірним підтвердженням отримання особою такого доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Зазначає, що звернення позивача від моменту неправомірного прибуття на територію держави України в 2015 році із клопотаннями про отримання громадянства України, вибуття з громадянства будь-якої іншої держави, про надання статусу особи без громадянства, біженця, отримання притулку, чи будь-якого іншого, яке спрямоване на легалізацію (узаконення) свого перебування на території держави України до часу поміщення в Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, зроблене вже після винесення Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби оскаржуваного рішення від 01.04.2026 року №4601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства.

Вказує, що послідовна поведінка позивача впродовж 11 років перебування на території України свідчить про стійкий намір позивача залишитись на території України, а відтак, про достовірне доведення відповідачем обставини, що позивач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення. Також, позивачем та його представником не доведено жодними належними засобами доказування обставини наявності у позивача законних джерел отримання коштів і постійного місця проживання на території України.

Крім цього, позивач обізнаний із фактом прийняття органами Державної міграційної служби рішень про визнання недійними паспортних документів, оформлених на його ім`я.

Зазначає, що дія Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом російської федерації про реадмісію, вчиненої 22 жовтня 2012 року в м. москві, ратифікованої Законом України від 5 червня 2013 року №324-VII (Угода про реадмісію громадян обох держав, вчиненої 22 жовтня 2012 року в м. москві, ратифікованої Законом України від 5 червня 2013 року №324-VII (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., №13, ст. 217) зупинена 21.09.2023 року Законом України «Про зупинення дії Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом російської федерації про реадмісію» №3359-IX прийнятого 24.08.2023 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023, №94, ст.366). Таким чином, угода про реадмісію між Україною та російською федерацією не діє. Верховна Рада України денонсувала (повністю зупинила дію) міжурядової угоди у 2023 році, що свідчить про помилкові твердження позивача про неможливість застосування саме процедури видворення, що не свідчить про видворення позивача саме в країну громадянської належності російську федерацію.

Підсумовуючи зазначає, матеріалами справи та поданими учасниками справи доказами достовірно підтверджується обставина того, що ОСОБА_1 насправді є ОСОБА_3 , який причетний до фінансування терористичної діяльності міжнародної терористичної організації «ісламська держава», зокрема, терористичного акту, що відбувся 01.01.2017 у нічному клубі «Рейна» (Стамбул, Туреччина), де загинуло 39 осіб та 69 осіб отримали поранення, з 10.12.2021 перебуває у міжнародному розшуку, в 2015 році незаконно прибув на територію України, протиправно заволодів підробленими паспортними документами, не вжив жодних заходів, спрямованих на легалізацію (узаконення) свого перебування на території України, не довів обставини відсутності законодавчо визначених передумов чи порушення відповідачем процедури застосування до нього примусового видворення, а відтак, не спростував законності і обґрунтованості винесеного щодо нього рішення. Вказане свідчить про наявність і достатність повноважень Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на винесення рішення від 01.04.2026 року №4601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинення відповідачем відносно позивача дій виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак, безпідставність та необґрунтованість переданого позивачем на вирішення адміністративного суду спору у цій справі.

17.06.2026 року, шляхом формування документів у системі «Електронний суд», представником третьої особи Служби безпеки України Шовкун Т.О., подано до суду пояснення, відповідно до яких остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав наведених у поясненнях, які за своїм змістом відповідають поясненням представника Управління Служби безпеки України у Львівській області.

Позивач та його представник, кожен окремо, в судовому засіданні підтримали позовну заяву, з підстав наведених у ній, просили таку задовольнити.

Представники відповідача, кожна окрема, заперечили проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позовної заяви з підстав наведених у відзиві.

Представники третіх осіб, кожен окремо, в судовому засіданні, заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у поясненнях третьої особи.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Згідно п. 6, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ст. 3 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно ч. 1, 2, 3, 4, Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій - двадцятій і двадцять четвертій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця або резидента Дія Сіті повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу, про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту), гіг-контракту з таким іноземцем або особою без громадянства, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Судом встановлено, що згідно з рішенням ЗМУ ДМС №4601100100000750 від 01.04.2026 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для з`ясування правового статусу іноземця проведено перевірку особи та опитування останнього. Зі слів іноземця, востаннє прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області. З того часу території України не покидав. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має правових підстав для подальшого перебування в Україні. Відтак, вирішено примусово видворити з України громадянина російської федерації ОСОБА_6 .

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону №3773-VI, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 № 38/77) (далі Інструкція), визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання.

Згідно п. 5. Розділу I Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до п. 4 Розділу IV Інструкції, іноземці, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, поміщуються до ПТПІ на строк, необхідний для їх ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше ніж на вісімнадцять місяців. У разі звернення іноземця під час перебування в ПТПІ із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, він продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою та на підставі відповідного рішення адміністративного суду.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України 28.08.2013 № 825, протокол про правопорушення (у разі його оформлення) складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, на бланку, який містить серію та номер, наскрізну нумерацію в межах відповідного органу ДМС, у двох примірниках, один з яких під підпис вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності; викладається державною мовою; заповнюється розбірливим почерком або за допомогою друкованих засобів.

Після заповнення за допомогою друкованих засобів протокол про правопорушення надається уповноваженою посадовою особою, яка його заповнювала, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, для перевірки правильності внесених до нього відомостей. У разі виявлення у протоколі про правопорушення помилок уповноважена посадова особа, яка його заповнювала, вносить до нього відповідні виправлення.

Після перевірки внесених до протоколу про правопорушення відомостей особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, підтверджує правильність таких відомостей власним підписом.

При складанні протоколу про правопорушення, учинене іноземцем або особою без громадянства, уповноважена посадова особа здійснює заходи з ідентифікації та верифікації особи відповідно до Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.

Згідно п. 2.3. Інструкції, при складанні протоколу про правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі про правопорушення.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції, у разі відсутності в особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, паспортного або іншого документа, що посвідчує особу, у відповідній графі вказуються відомості, отримані з Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій (за їхньою згодою), в обсязі інформації про особу, установленому пунктами 1, 2, 4, 7, а також пунктами 8 (щодо типу, назви документа, серії, номера, дати видачі) та 14 (щодо місця проживання, місця роботи та посади) частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Якщо за вказаними обліками інформація про особу відсутня, такі відомості зазначаються зі слів особи в протоколі про правопорушення, а також у довідці про особу (додаток 4), яка оформляється та долучається до матеріалів справи.

Згідно п. 2.5, 2.6 Інструкції, особі, стосовно якої складається протокол про правопорушення, пропонується надати по суті вчиненого правопорушення письмове пояснення, яке заноситься до протоколу про правопорушення і підписується зазначеною особою. Пояснення може додаватися У разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача до протоколу про правопорушення окремо, про що робиться запис у протоколі про правопорушення.

Відповідно до п. 2.7 Інструкції, протокол про правопорушення підписується уповноваженою посадовою особою та особою, стосовно якої складається протокол про правопорушення, а також свідками, перекладачем за умови їх наявності. У разі відмови особи, стосовно якої складається протокол про правопорушення, від його підписання уповноважена посадова особа робить про це відповідну відмітку у протоколі про правопорушення. Особа, стосовно якої складається протокол про правопорушення, має право додати до протоколу про правопорушення пояснення і зауваження щодо його змісту, а також пояснення щодо причин відмови від його підписання.

Згідно п. 3.6. цієї ж Інструкції, справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, стосовно якої складено протокол про правопорушення, або її законного представника (адвоката), перекладача (у разі їх наявності).

Пунктом 2.10 Інструкції, встановлено, що уповноважені посадові особи можуть здійснити адміністративне затримання на підставах та на строки, передбачені статтями 260 та КУпАП, про що складається протокол про адміністративне затримання (додаток 5).

Протокол про затримання складається на бланку, який містить серію та номер, наскрізну нумерацію в межах відповідного органу ДМС; викладається державною мовою; заповнюється розбірливим почерком або за допомогою друкованих засобів. Після заповнення за допомогою друкованих засобів протокол про затримання надається уповноваженою посадовою особою, яка його заповнювала, затриманій особі для перевірки правильності внесених до нього відомостей. У разі виявлення у протоколі про затримання помилок уповноважена посадова особа, яка його заповнювала, вносить до нього відповідні виправлення. Після перевірки внесених до протоколу про затримання відомостей затримана особа підтверджує правильність таких відомостей власним підписом. Під час складання протоколу про затримання іноземця або особи без громадянства уповноважена посадова особа здійснює заходи з ідентифікації та верифікації особи відповідно до Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784 (п. 2.11 Інструкції).

У разі відсутності в затриманої особи паспортного або іншого документа, що посвідчує особу, у відповідній графі вказуються відомості, отримані з Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій (за їхньою згодою), в обсязі інформації про особу, установленому пунктами 1, 2, 4, 7, а також пунктами 8 (щодо типу, назви документа, серії, номера, дати видачі) та 14 (щодо місця проживання, місця роботи та посади) частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Якщо за вказаними обліками інформація про особу відсутня, такі відомості зазначаються зі слів затриманої особи в протоколі про затримання, а також у довідці про особу (додаток 2), яка оформляється та долучається до матеріалів справи (п. 2.12 Інструкції).

Уповноважена посадова особа зобов`язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місцеперебування родичів, а також на прохання затриманої особи повідомити адміністрацію за місцем її роботи чи навчання. У разі якщо в затриманої особи немає родичів або вона відмовляється повідомляти їх про своє затримання, а також якщо немає місця роботи чи навчання, про це робиться відповідна відмітка в протоколі про затримання (п. 2.13 Інструкції).

Про адміністративне затримання особи уповноважені посадові особи інформують відповідний центр з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Порядку інформування центрів надання правничої про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1363 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року № 110), крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника. Інформування здійснюється цілодобово за допомогою телефонного, факсимільного зв`язку на єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правничої допомоги (0-800-213103) (контактний центр системи надання безоплатної правничої допомоги) та інші телефонні номери, електронної пошти або через комплексну інформаційно-аналітичну систему забезпечення надання безоплатної правничої допомоги (п. 2.14 Інструкції).

За ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.

Як вбачається із долученої до позовної заяви копії протоколу про адміністративне затримання від 01.04.2026 №МЛВ 000129, громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП був доставлений 01.04.2026 о 16:15 год. у службове приміщення ЗМУ ДМС, за адресою м. Львів, вул. Руданського, 3, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника та вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ.

Громадянину ОСОБА_5 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, а також право отримання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», що підтверджується особистими підписами позивача у зазначеному протоколі.

За змістом протоколу про адміністративне затримання позивач ознайомлений зрозумілою мовою, перекладача не потребував, скарги та зауваження у останнього були відсутні, що підтверджується особистим підписом позивача.

Як вбачається із копії Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги на ім`я адвоката Сиворіга В.О., таке видано о 16:40 год 01.04.2026, підписи якого також містяться у протоколі про адміністративне затримання від 01.04.2026 №МЛВ 000129.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 01.04.2026 ПР МЛВ 003465 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КупАП, а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні гр. російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У вказаному протоколі особистим підписом позивач підтвердив, що йому роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП.

У графі пояснення особи, щодо якої складено протокол зазначено:

«Я гр. російської федерації ОСОБА_6 розумію, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребую, українську мову розумію, свою провину визнаю, зміст протоколу мені зрозумілий».

У вказаному протоколі міститься особисті підписи позивача та адвоката ОСОБА_15 .

Суд зазначає, що позивачем у тексті вказаних протоколів не зазначено про наявність скарг, заяв чи клопотань, в тому числі і щодо відсутності при їх складанні адвоката, що свідчить про безпідставність і необґрунтованість доводів представника позивача про відсутність захисника при складенні протоколів.

Відтак, судом встановлено, що вказані протоколи складені у відповідності до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України 28.08.2013 № 825.

Окрім цього, судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львові від 02.04.2026 у справі №461/2365/26, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, вирішено затримати громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судами у справі № 461/2365/26 встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта.

ОСОБА_1 перетнув державний кордон України в 2015 році поза межами пункту пропуску. В подальшому, проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк. Наведені обставини відповідач також підтвердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 не звертався до компетентних органів України із заявами про надання дозволу на імміграцію, визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту у встановлений законом строк, а також не вчиняв інших дій, спрямованих на легалізацію свого перебування на території України. Відповідні дії були розпочаті відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду даної справи, що не спростовує висновків суду першої інстанції в цій частині.

ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів того, що він не мав жодної можливості звернутися до міграційних органів протягом одинадцяти років нелегального перебування на території України з питань визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту чи іншого узаконення свого перебування на території України.

Листом від 03.06.2026 №6/2546-26 Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС повідомлено, що за даними ЦПМУ ДМС 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , у зв`язку з обміном непридатного для користування паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУМВС України в АР Крим.

За результатами проведених перевірок, відповідно до пункту 109 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі Порядок № 302) встановлено, що під час розгляду заяви про видачу паспорта громадянина України особу ОСОБА_16 не ідентифіковано, не встановлено факт оформлення паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 на персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », та не встановлено факт належності ОСОБА_16 до громадянства України.

За результатами проведених перевірок паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлений 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », рішенням ЦПМУ ДМС від 16.10.2025 №199/2025 визнано таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, відповідно до абзацу восьмого пункту 108 Порядку № 302 та вважається недійсними з 16.10.2025 та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

06.11.2025 за вих. № 3501.3-9171/35.1-25 на адресу ОСОБА_17 Центрально-Південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби було направлено лист із зазначенням, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 оформлений 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на його ім`я визнаний оформленим з порушенням вимог законодавства, недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню у встановленому законодавством порядку. Також, в листі вказано про необхідність звернення до територіального підрозділу ДМС з метою його здачі для знищення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Згідно з реєстром на відправлену кореспонденцію УДМС у Кіровоградській області, лист за вих. № 3501.3-9171/35.1-25 відправлено ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією з АТ «Укрпошта» з номером відправлення 2500601009579.

Відповідно до трекінгу відправлень АТ «Укрпошта», відправлення вручено одержувачу 27.11.2025.

Висновком службової перевірки ЦПМУ ДМС, який затверджений 04.11.2025 № 372/2025 ДМС України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 оформлений 07.07.2016 Олександрівським МВ УДМС України в Кіровоградській області на ім`я ОСОБА_1 визнаний оформленим з порушенням вимог законодавства, недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню у встановленому законодавством порядку.

11.12.2025 за вих. № 3501.1-10277 на адресу ОСОБА_1 було направлено відповідне повідомлення із зазначенням, що оформлений на його ім`я паспортний документ визнаний таким, що оформлений з порушенням вимог чинного, на момент оформлення, законодавства.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що у грудні 2025 році телефонував на гарячу лінію ЦПМУ ДМС щодо отримання інформації з приводу недійсності свого паспортного документа.

Крім цього, відділом оформлення документів управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління проведено службову перевірку щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 09.07.2018 органом видачі 4612 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами службової перевірки складено висновок № 53/2026 від 03.03.2026, відповідно до якого паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , згідно із підпунктом 8 пункту 89 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню у встановленому законом порядку.

Про результати службової перевірки ОСОБА_1 повідомлено листом за вих. №4601.6.3 4049/46.2-26 від 18.03.2026, який згідно списком № 33 згрупованих відправлень «Рекомендований відправлення R067126098496 лист» відправлено 19.03.2026, вручений одержувачу 24.03.2026.

Наведені обставини в сукупності свідчать про те, що відповідач не має жодного чинного документа, який би посвідчував його особу та підтверджував законність його перебування на території України. Усі паспортні документи, оформлені на ім`я ОСОБА_1 визнані недійсними, як оформлені з порушенням вимог законодавства та підлягають вилученню і знищенню. При цьому, відповідачу було відомо про прийняті територіальними органами ДМС рішення про визнання недійними паспортних документів, оформлених на його ім`я.

Старшим слідчим Управління ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі листом від 18.05.2026 №1669-2026 поінформовано про те, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що 15.06.2016 громадянин російської федерації ОСОБА_3 звертався до Олександрійського МВ УДМС України в Кіровоградській області із заявою про видачу паспорта громадянина України та надав підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », виданий 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУМВС України в АР Крим.

Листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 25.05.2026 № 5/2-1071 надано інформацію на підставі дозволу слідчого ГУНП в АР Крим та м. Севастополі № 1752-2026 від 22.05.2026 для використання в судовій справі № 461/2365/26 копії судової портретної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №12025010000000115 від 16.06.2025, по фотозображеннях ОСОБА_18 / ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Листом Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 03.06.2026 № 833972026 щодо перевірки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що під час перевірки фотозображення, долученого до запиту, за обліками Генерального секретаріату Інтерполу встановлено його збіг із фотозображенням особи на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, наведені дані правоохоронних органів, результати портретної експертизи та перевірка за обліками Інтерполу вказують на те, що відповідач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації ОСОБА_3 .

При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечив активну волонтерську діяльність відповідача, його участь у підтримці обороноздатності України в умовах збройної агресії російської федерації, а також розроблення та передачу інноваційних технічних рішень, зокрема наземних роботизованих комплексів (НРК) для потреб Сил оборони України, наявність стійких соціальних зв`язків на території України, шлюб з громадянкою України, наявність трьох неповнолітніх дітей громадян України та здійснення підприємницької діяльності.

Разом з тим, зазначені обставини не звільняють іноземців та осіб без громадянства від обов`язку дотримуватися вимог міграційного законодавства держави України та не можуть бути підставою для визнання законним їх перебування на території України за відсутності правових підстав і належним чином оформлених документів. Крім того, здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Згідно ч. 8 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону №3773-VI, паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Відтак, судом встановлено, що за встановлених обставин цієї справи попереднє прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни не було необхідним, оскільки позивач не мав документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.

За таких умов застосування процедури примусового повернення було неможливим, а тому відсутність відповідного рішення про примусове повернення не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України № 3773-VI під час вирішення питання про примусове видворення позивача.

Щодо рішення Європейського суду з прав людини від 26.05.2026, яким розглянуто клопотання про вжиття тимчасових заходів та постановленого, в інтересах сторін та належного проведення провадження, яким вирішено повідомити Уряд України, відповідно до Правила 39 Регламенту Суду, що ОСОБА_2 не слід висилати до подальшого повідомлення, суд зазначає, що жодних даних про те, що Уряд України має намір проігнорувати зазначене рішення ЄСПЛ в ході розгляду справи не встановлено.

В цьому контексті суд відзначає, що згідно преамбули до Конституції України, Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Разом з тим, суд зазначає, наступне.

Згідно абзацу 2 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій або двадцять четвертій статті 4 цього Закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт збройної агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262. Однак, позивач під категорію осіб зазначених у частині двадцятій або двадцять четвертій статті 4 цього Закону не підпадає.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (ч. 3 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

На національному рівні Україна визнала факти збройної агресії російської федерації, розпочатої 20 лютого 2014 року, і тимчасової окупації своїх територій, у тому числі окремих районів Луганської області, у преамбулі та статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Заяві Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява № 337-VIII), преамбулі та статті 1 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Таким чином, Україна офіційно підтвердила здійснення російською федерацією збройної агресії проти неї й тимчасову окупацію своїх територій станом на квітень - липень 2014 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року щодо заяви ВРУ «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.

Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент ухвалення цього рішення.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Стаття 3 даної Конвенції визначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Як наведено у зазначеній вище постанові суду апеляційної інстанції від 08 червня 2026 року (Справа № 461/2365/26 пров. № А/857/24906/26):

«При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечує активну волонтерську діяльність відповідача, його участь у підтримці обороноздатності України в умовах збройної агресії російської федерації, а також розроблення та передачу інноваційних технічних рішень, зокрема наземних роботизованих комплексів (НРК) для потреб Сил оборони України, наявність стійких соціальних зв`язків на території України, шлюб з громадянкою України, наявність трьох неповнолітніх дітей громадян України та здійснення підприємницької діяльності.»

Оскільки зазначене рішення суду набрало законної сили, суд приймає до уваги повторно надані стороною позивача додаткові докази на підтвердження здійснення позивачем волонтерської діяльності, водночас в силу положень ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що принцип справедливого судового розгляду, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає, щоб кожна сторона мала реальну можливість представити свою позицію та докази, а рішення органу влади повинні ґрунтуватися на належних та достатніх підставах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 73, 74 КАС України, належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 75, 76 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд у даній справі також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

У п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено право суду захистити право позивача в інший спосіб, аніж це передбачено у попередніх пунктах цієї норми, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/1961/18 виклав такий правовий висновок:

«Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

Зокрема, Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача та його представника щодо наявності законних підстав для скасування оскарженого рішення відповідача. В ході розгляду справи відповідач належними засобами доказування, за допомогою доказів які були перевірені, досліджені та оцінені судом безпосередньо довів законність ухваленого рішення, яке оскаржене стороною позивача. Наведені вище докази, а також досліджені судом та наявні у справі матеріали адміністративних проваджень, інформаційні листи, відомості щодо особи позивача, висновки органів ДМС та інформація надана правоохоронними органами, в повній мірі доводять те, що у відповідача були законні підстави для винесення оскаржуваного рішення. Оскаржене рішення винесене уповноваженою особою, за встановленою процедурою, а тому законні підстави для його скасування відсутні.

При цьому суд також приходить до висновку, що стороною позивача належними засобами доказування не спростовані доводи представників відповідача та третіх осіб наведених у заявах поданих суду (відзив, пояснення).

Таким чином, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду не встановлено законних підстав для скасування рішення №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать наведені вище обставини та факти встановлені в процесі судового розгляду, а отже таке повинно залишитись у силі.

Водночас, оскільки позивач долучався до волонтерської діяльності, очевидним для суду є те, що його видворення на територію держави-агресора російської федерації, містить реальні загрози для його життя та здоров`я. Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та заборонити виконання рішення №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині видворення його до країни, яка вчинила акт збройної агресії проти України, тобто російської федерації.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 6, 72-79, 90, 241-243, 246, 255, 288, 293, 295 КАС України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Заборонити Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби виконання Рішення №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, російська федерація, ОСОБА_6 / ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом його видворення чи передачі безпосередньо до російської федерації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

( АДРЕСА_3 ;

РНОКПП НОМЕР_9 )

представник позивача: Янкул Ганна Ігорівна

(РНОКПП НОМЕР_10 )

відповідач: Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби

представник відповідача: Горбонос Інна Костянтинівна, ОСОБА_21

(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11,

ЄДРПОУ 45870769, телефон НОМЕР_11 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 );

треті особи, без самостійних вимог, щодо предмету спора

Служба безпеки України

(01601, м. Київ, вул. Володимирська. 33; ЄДРПОУ: 00034074);

Представник Шовкун Тетяна Олександрівна,

Управління Служби безпеки України у Львівській області

Представник - Іваночко Василь Володимирович

(79011, м. Львів, вул. Вітовського, 55; ЄДРПОУ: 20001591 )

Повний текст рішення складено 17 червня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький