Рішення № 137486827, 17.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/9284/25

н\п 2/490/1800/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Миколаївської міської ради про надання дозволу на тимчасове вивезення доньки за кордон без дозволу, згоди та супроводу батька,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2025 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Миколаївської міської ради про надання дозволу на тимчасове вивезення доньки за кордон без дозволу, згоди та супроводу батька.

В обгрунтування позову вказано, що після розірвання шлюбу між сторонами, спільна дитина залишилась проживати разом з позивачкою, батько дитини майже два роки постійно перебуває за кордоном, спілкування та перебування дитини з батьком було вкрай обмеженим. Позивачка вказує, що перебуває з дитиною в одній з країн Євпорейського Союзу , виїзд був здійснений для забезпечення безпеки дитини та проходження процедур легалізації перебування, зокрема оформлення права на тимчасове проживання та інших супровідних адміністративних документів. Також дитині потрібно оздоровлення. Однак, із батьком дитини виник конфлікт з приводу надання дозволу на тимчасовий та/або постійний виїзд за кордон неповнолітньої динити у звязку з чим вона змушена звернутись до суду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.12.2025 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 16.01.2026 року позовну заяву залишено без руху.

12.02.2026 року предстаником позивачки адвокатом Мутьєвим Д.В. надано заяву про усунення недоліків позовної заяви та надано нову редакцію позовної заяви, в якій представник позивачки просить суд дати дозвіл на тимчасове вивезення доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон для навчання та оздоровлення, з матір`ю ОСОБА_1 без дозволу, згоди та супроводу батька, строком на 1 рік.

Ухвалою судді від 16.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися, 16.06.2026 року представник позивачки подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином.

В матеріалах справи міститься заява представниці третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служби у справах дітей Миколаївської міської ради про розгляд справи без її участі, рішення у справі просить винести враховуючи найкращі інтереси дитини.

Враховуючи наведене вище, з урахуванням положень статті 223 ЦПК України, справа слухається за відсутності учасників справи та на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.12.2014 року по 27 листопада 2025 року. В шлюбі у сторін народидася спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції 02.10.2016 року, актовий запис № 376.

Як вбачається з Витягу з реєстру Миколаївської територіальної громади, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є і адресою її законного представника ОСОБА_1 ( матері дитини).

В позовній заяві позивачка вказує, що перебуває з дитиною в одній з країн Євпорейського Союзу , виїзд був здійснений для забезпечення безпеки дитини та проходження процедур легалізації перебування, зокрема оформлення права на тимчасове проживання та інших супровідних адміністративних документів, також дитині потрібно оздоровлення. Стверджує про наявність конфлікту з батьком дитини щодо виїзду дитини за кордон.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати якнайкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Згідно із ч. 2 ст. 4 закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Також пунктами 3, 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

За правилами ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Вимоги ст.ст. 150, 152, 155 СК України передбачають гарантоване право дитини на належне батьківське виховання, обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.

Стаття 154 СК України встановлює право батьків звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Як зазначено у ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (чинна для України з 27 вересня 1991 року) у п. 1 ст. 3 передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п. 1 ст. 18 цієї Конвенції ООН).

Як зазначено у п. 1 ст. 9 Конвенції ООН, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому, проживання дитини з матір`ю не позбавляє батька права брати участь у вихованні дитини, її утриманні, а також можливості вільно спілкуватися з нею.

Виходячи з положень зазначених вище норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків (на підставі рішення суду) може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

При цьому, судом враховано, що позивачкою не надано суду жодного доказу на підтвердження факту навчання та оздоровлення (або необхідності таких) дитини за кордоном, не зазначено конкретних навчальних (оздоровчих) закладів де таке буде здійснюватися та періодів (строків) оздоровлення (навчання). Більше того, позивачкою в позовній заяві зазначено, що вона з донькою вже і так тривалий час (постійно) перебуває за межами України.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачкою не доведено обґрунтованість заявлених вимог належними, допустимими доказами, а за такого в позові слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354 - 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Миколаївської міської ради про надання дозволу на тимчасове вивезення доньки за кордон без дозволу, згоди та супроводу батька, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Саламатін О.В.