Ухвала суду № 137481638, 16.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 Справа №607/12994/26 Провадження №1-кс/607/4321/2026

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Тернополі, клопотання прокурора відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №42020211180000088 від 10.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2026 року прокурор відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні №42020211180000088 від 10.08.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 364 КК України, про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:09:008:0078; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:12:018:0206; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:06:003:0025; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:06:003:0032.

Дане клопотання мотивує тим, що зазначені земельні ділянки мають значення речового доказу у кримінальному провадженні №42020211180000088 від 10.08.2020.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав подане клопотання.

Власники майна ОСОБА_4 , ТОВ «Мегатер», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не повідомлялися про дату, час та місце судового засідання, відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, враховуючи, що це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Дослідивши матеріали клопотання та додані до нього документи, заслухавши думку учасників, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

У поданому клопотанні прокурор зазначає, що протягом 2020 року службові особи Тернопільської міської ради та управління містобудування, архітектури та кадастру, діючи всупереч вимогам ч. 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 39, ч. 17 ст. 186 та ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, незаконно надали висновки про погодження проєктів землеустрою, які не відповідали вимогам містобудівної документації.

На підставі зазначених незаконних висновків земельні ділянки комунальної власності в м. Тернополі були незаконно передані у приватну власність та вибули з комунальної власності територіальної громади міста, зокрема земельні ділянки: по вул. Микулинецькій (кадастрові номери: 6110100000:09:008:0064, 6110100000:09:008:0065, 6110100000:09:008:0066); по вул. Білогірській (кадастрові номери: 6110100000:12:018:0197, 6110100000:12:018:0198, 6110100000:12:018:0199); по вул. 15 Квітня (кадастрові номери: 6110100000:06:003:0025, 6110100000:06:003:0032).

Крім того, прокурор зазначає, що досудовим розслідуванням установлено, що земельні ділянки по вул. Микулинецькій у м. Тернополі з кадастровими номерами: 6110100000:09:008:0064, 6110100000:09:008:0065 та 6110100000:09:008:0066 після їх вибуття з комунальної власності 16.11.2023 були відчужені на користь ОСОБА_4 . У подальшому останній вжив заходів щодо об?єднання зазначених земельних ділянок, унаслідок чого 10.07.2024 сформовано нову земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:09:008:0078.

Також прокурор вказує, що земельні ділянки по вул. Білогірській у м. Тернополі з кадастровими номерами: 6110100:12:018:0197, 6110100000:12:018:0198 та 6110100000:12:018:0199 - 19.02.2021 були відчужені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 . Надалі, вказані земельні ділянки 11.10.2024 об?єднані, унаслідок чого сформовано нову земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:12:018:0206. В подальшому,18.10.2024, ОСОБА_8 згідно акту приймання-передачі №14864 передав об?єднану земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:12:018:0206, як внесок до статутного капіталу ТОВ «Мегатер», у зв?язку з чим право власності на них було зареєстровано за вказаним товариством.

Прокурор зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 6110100000:09:008:0078, та 6110100000:12:018:0206 є похідними від земельних ділянок, які незаконно вибули комунальної власності внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому безпосередньо пов?язані з обставинами, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.

У межах даного кримінального провадження земельні ділянки з кадастровими номерами: 6110100000:06:003:0025, 6110100000:06:003:0032, 6110100000:09:008:0078 та 6110100000:12:018:0206 постановою слідчого від 10.06.2026 визнані речовими доказами, оскільки є безпосереднім предметом кримінально протиправних дій та об?єктом незаконного вибуття із комунальної власності, а відомості щодо них мають істотне значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення у клопотанні зазначає, що матеріалами досудового розслідування підтверджується, що після незаконного вибуття з комунальної власності спірні земельні ділянки неодноразово відчужувалися, передавалися іншим особам, вносилися до статутного капіталу юридичної особи та об?єднувалися в нові об?єкти нерухомого майна. Такі обставини свідчать про наявність реального ризику подальшого відчуження зазначених земельних ділянок, їх поділу, об?єднання, зміни цільового призначення або вчинення інших дій, спрямованих на зміну їх правового статусу. Незастосування арешту може призвести до подальшої зміни юридичного та фактичного стану земельних ділянок, ускладнити їх ідентифікацію, збереження як речових доказів та досягнення завдань кримінального провадження. За таких обставин накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 6110100000:09:008:0078, 6110100000:12:018:0206, 6110100000:06:003:0025 та 6110100000:06:003:0032 є необхідним, розумним і співмірним заходом забезпечення кримінального провадження, спрямованим на збереження речових доказів та недопущення їх подальшої трансформації чи відчуження. Незастосування арешту створює реальну можливість відчуження земельних ділянок, їх поділу, об?єднання з іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення, передачі в іпотеку, оренду чи іншим способом зміни їх правового статусу, що може призвести до втрати речових доказів, ускладнити їх ідентифікацію, унеможливити виконання завдань кримінального провадження та відновлення порушених прав територіальної громади.

У клопотанні прокурор зазначає, що з метою забезпечення збереження речових доказів виникла необхідність у накладенні арешту на зазначені земельні ділянки шляхом заборони їх відчуження, розпорядження та користування у частині зміни їх юридичного та фактичного стану. З метою забезпечення збереження речових доказів необхідно накласти арешт на такі земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:09:008:0078; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:12:018:0206; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:06:003:0025; земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:06:003:0032. Арешт необхідно застосувати шляхом заборони власникам, користувачам, представникам власників, державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим уповноваженим особам здійснювати будь-які дії, пов?язані з відчуженням, поділом, об?єднанням, зміною конфігурації, цільового призначення, реєстрацією інших речових прав та внесенням змін до відомостей щодо вказаних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Прокурор зазначає, що право власності на вищевказані земельні ділянки підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час подання клопотання власниками вказаних земельних ділянок є:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:09:008:0078 ОСОБА_4 , РНОКП НОМЕР_1 (відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2026 №481171354 на підставі згоди співвласників від 14.06.2024 N?8414 та рішення Тернопільської міської ради від 02.08.2024 № 8/40/120);

- земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:12:018:0206 - ТОВ «Мегатер» ЄДРПОУ 45588304 (відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2026 №481168528 на підставі рішення про передачу майна, речових прав на майно, як внесок від 17.10.2024 №2, виданого ОСОБА_8 та акту приймання-передачі від 18.10.2024 №14864);

- земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:06:003:0025 - ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 (відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2026 №481170133 на підставі рішення Тернопільської міської ради від 17.12.2021 №8/11/175);

- земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:06:003:0032 ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 (відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2026 №481170370 на підставі рішення Тернопільської міської ради від 17.12,2021 №8/11/175).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Вирішуючи питання про арешт майна, у відповідності до ч.2 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд повинен врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

За змістом ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Слідчий суддя звертає увагу, що арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, визначених ст.131 КПК України.

Відповідно до ст.132 КПК України, якою регламентовані загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Виходячи із змісту клопотання прокурора про арешт майна, на думку слідчого судді, не наведено жодних аргументованих доводів про наявність обставин, визначених ст.132 КПК України, щодо земельних ділянок, про арешт яких ставиться питання.

Зокрема, в матеріалах провадження відсутні докази щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки з часу внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.08.2020 р. пройшов тривалий проміжок часу (понад шість років), однак жодної особи, що має статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, немає.

У даному випадку кримінальне провадження здійснюється за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст.364 КК України. За змістом кожної із вказаних правових норм обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінальних правопорушень, відомості про які внесені в ЄРДР, є завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

За змістом статті 364 КК України зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК.

Таким чином, одним з елементів об`єктивної сторони зловживання владою або службовими становищем всупереч інтересам служби є наслідок у вигляді завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ч. 1 ст. 364 КК).

Пунктом 3 примітки до ст. 364 КК визначено, що істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367цього Кодексу вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Слідчий суддя звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 27 жовтня 2016 року № 5-99кс16, в якій зазначено, що диспозиція ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК, якими передбачено відповідальність за заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або громадським чи державним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру).

Тому, досудовим розслідуванням повинно бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру, на думку суду, має бути належним чином підтверджено (у тому числі цивільним позовом як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди) і не викликати сумніву.

Проте, у клопотанні прокурора про арешти майна відсутні відомості про заподіяння істотної шкоди внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, за наслідком внесення відомостей про які в ЄРДР проводиться досудове розслідування і застосуються заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Таким чином, слідчий суддя констатує фактично відсутність підстав для накладення арешту на майно у вказаному кримінальному провадженні, оскільки стороною обвинувачення не доведено що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п.1 ч.3 ст.132 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішеннях ЄСПЛ у справах Амор проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції, Спорронг та Льорнрот проти Швеції констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

На переконання слідчого судді, у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування не надано доказів, що потреби досудового розслідування, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власників земельних ділянок, якими є ОСОБА_4 , ТОВ «Мегатер», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

За наведених обставин, слідчий суддя приходить до переконання, що у клопотанні прокурора про арешт майна належних доказів щодо необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту вказаних вище земельних ділянок не наведено і в судовому засіданні не представлено.

З оглядку на викладене, слідчий суддя вважає, що у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. 98, 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1